Всі публікації щодо:
Пісні
Котляревський Іван
Пісня у драмі-опері Івана Котляревського „Наталка Полтавка“
Пісня у драмі-опері
Івана Котляревського
„Наталка Полтавка“
Не забувай того, хто сміло,
Із ясним сміхом розбудив
І розгорнув ширококрило
Понад землею рідний спів...
М.Рильський
Поетичне народнопісенне сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв та обрядів. Воно виявляється у психології, етиці, моралі, в побуті, естетиці та в інших сферах життя.
Художньо-естетичним підтвердженням цього є п'єса Івана Котляревського „Наталка Полтавка“, яка виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалась доля української культури. Її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.
№
Назва пісні
Хто виконує
1.
„Вітер віє горою“
Наталка Полтавка
2.
„Ой я дівчина Полтавка“
3.
„Віють вітри, віють буйні“
4.
„Ой мати, мати! Серце не вважає“
5.
„Видно шляхи полтавськії...“
6.
„Підеш Петре, до тієї, яку тепер любиш“
7.
„Чого ж вода каламутна“
8.
„Та йшов козак з Дону, та з Дону додому“
Петро
9.
„Сонце низенько“
10.
„У сусіда хата біла“
Микола
11.
„Ворскло – річка невеличка“
12.
„Гомін, гомін, гомін по діброві“
13.
„Чи я тобі, дочко, не добра желаю“
14.
„Дід рудий, баба руда“
Виборний
15.
„Ой під вишнею, під черешнею“
16.
„От юних літ не знав я любові“
Возний
17.
„Всякому городу нрав і права“
Головна героїня п'єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня „Ой я дівчина Полтавка“ – це ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям своєю красою, веселою та жартівливою вдачею і вірністю, всією душею Петрові. Образ Наталки романтизований. Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханим.
Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні „Ой мати, мати! Серце не вважає“. Нею вона звертається до матері. Наталка вважає, що „лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити“.
Спочатку ХІХ століття долітають до нас Наталчині пісні, буйні й ніжні, зігрівають зворушливою дівочою вірністю наші серця.
Як хочеться вірити сьогодні в те, що давні та вічно молоді пісні Наталки знатимуть наші хлопці та дівчата.
Петро сумує, що немає в нього „ні хатини, нема щастя, ані жінки“. Одначе бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю; добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою злу долю він словами пісні „Та йшов козак з Дону“ каже: „Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі“.
Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його різноманітних виявах – вірності, стражданні та в самопожертві.
Побратим Петро, Микола, що теж „без роду, без племені, без талану і без приюту“, - весела та добра душа. Слова його пісні „Гомін, гомін, гомін по діброві“, де бувалого хлопця знають і орда, і ляхи, і турчин, свідчать про мандрівний, незалежний, безкорисний характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, які вміли хоробро відстоювати рідну землю і обороняти її від ворога, як видно, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками – чорноморцями „тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити“. Микола був волелюбний, розумний, дотепний, добрий.
Пісні водного – дзеркало його душі. У сатиричній пісні „Всякому городу нрав і права“ втілює художнє образне виявлення „Філософії і найдійовішим засобом розкриття образу водного є його мова. Це суміш канцеляризмів, старослов'янізмів, казенно-судової лексики. Прості та ясні думки він так закручує, що важко й зрозуміти їх простому народу.
Оскільки кожен твір залишає помітний слід у літературі, він має зайняти і певне місце в серці кожного учня.
Ті вічні пісні, ті єдині спадки
Взяли собі други поети-нащадки
І батьківським шляхом пішли. Леся Українка