Всі публікації щодо:
Грінченко Борис
Шевченко Тарас

ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ У ТВОРАХ ШЕВЧЕНКА ТА ГРІНЧЕНКА

Т.Г.Шевченко і Б.Д.Грінченко — два велети української культури і духовності, яких ми сьогодні по праву можемо поставити поруч. Вони жили в різні роки, але мали багато спільного, бо обидва були носіями української ідеї, великими працелюбами, — прикладом свідомих українців.

Поетична творчість і Шевченка, і Грінченка дала українському народові розуміння його долі, потреб і його завдань перед майбутнім — з погляду загальнолюдської історії і боротьби, загальнолюдських завоювань розуму і духу, з висоти найпередовіших ідеалів і уявлень свого часу. Давши людству краще з українського, вони водночас дали „українцям краще із вселюдського“. [1,с.45].

Основна тема ліричних роздумів Шевченка на історичні теми — доля України, що виражається в поетичних образах волі, слави, правди, могили. Ліричний герой Шевченка осмислює історію України на зрізі минулого і тяжкого, безславного сучасного. Його дума проймається великим болем за втраченою волею: Не вернеться воля, / Не вернуться запорожці, / Не встануть гетьмани, / Не покриють Україну / Червоні жупани! / („До Основ'яненка“).

Минуле України у Шевченка й у Грінченка протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Згадуючи колишні події в поемі „Тарасова ніч“, Шевченко передусім підкреслює боротьбу народу за волю, висловлює тугу з приводу того, що десь поділась доля-воля. Тема історичної пам'яті завжди присутня в поезії Шевченка. Про це свідчать поеми „Гайдамаки“, „Гамалія“.

Більшість поем Б. Грінченка „Смерть отаманова“, „Лесь, преславний гайдамака“ також присвячені незабутнім подіям української історії і мають героїко-патріотичне звучання. В історичному аспекті образ України постав перед Шевченком і Грінченком насамперед як символ боротьби за національну незалежність.[2,с.27].

Так уже здавна велося в народі, що найкращого за вдачею парубка величали козаком, бо де козак, там слава і доблесть. А тому Україна і в творчості Шевченка, і в творчості Грінченка — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі. Такими постають і Ярема з поеми Шевченка „Гайдамаки“, і Лесь із поеми Грінченка „Лесь, преславний гайдамака“. Вони вперше в літературі на повний голос заявили „про велич, красу народної любові до вітчизни як символи волелюбності“. [3,c.27]. Палка любов до свого народу, жертовність в ім'я кращого майбутнього, людська порядність, душевна чуйність — ось складові концепції позитивного героя в творчості Б. Грінченка.

Виразне романтичне спрямування мають поема Б. Грінченка „Смерть отаманова“ та поема Шевченка „Гамалія“. І старий отаман, і Гамалія — це яскраві, сильні й героїчні натури. Вони наділені надприродною силою. Ця гіперболізація бере свій початок від фольклору. Так малював народ своїх героїв у легендах, піснях, думах, такими бачили своїх мужніх предків Шевченко і Грінченко.

Через дії і вчинки своїх героїв поети передають свою любов до України: Свою Україну любіть, / Любіть її… Во время люте, / В останню тяжку минуту, /За неї Господа моліть/. Як найвищий заповіт звучать ці слова Великого Кобзаря, з ним же перегукується і Б. Грінченко: Але ж я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край. /

Шевченко і Грінченко створили ідеал людини, у який вклали все те найкраще, що створив народ у розумінні властивостей людської особистості та її призначення.

Неживий О. І. Для рідного слова.— Луганськ, 1994.— 92 с.

Шубравський В. С. Уроки Шевченкового милосердя // УМЛШ.— 1991.— №3.

Скоць А. „Доба романтичного націоналізму“ у творчості Тараса Шевченка // Дивослово.— 1995.— №3.— С. 25–29.