Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Дивосвіт Миколи Скуби

М. Купчик,

вчитель української мови та літератури Чернігівська обл.

Мета: ознайомити учнів із творчою біографією поета, його збірками; удосконалювати навички виразного читання, розвивати пам'ять; виховувати повагу до українського слова, гордість за свого земляка і любов до рідного краю.

Обладнання: портрет М. Скуби, обрамлений вишитим рушником, збірка поезій його і доньки поета Л. Скуби, газетні матеріали, ТЗН (магнітофон), копії фотографій.

Тип уроку: урок-екскурсія.

Епіграф: Народе мій до тебе я ще верну і в смерті обернуся у життя...

В. Стус

Хід уроку

Вступне слово вчителя

Чарівна мить — світанок Придесення!

Як тихо тут! О Боже мій!

У цю прекрасну мить з'явилося натхнення,

Мій рідний краю, мене теплом зігрій!

Звучить пісня „Зачарована Десна“. На тлі музики учениця читає уривок із „Зачарованої Десни „ О. Довженка:

„Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ. я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим . Так багато дала ти мені подарунків на все життя.

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.“

II. Оголошення теми і мети уроку

Перед вами портрет М. Я. Скуби. Це український поет 20—30-х pp. Його вірші давно вже стали бібліографічною рідкістю. А між тим вони заслуговують на те, щоб ми їх знали. Тим більше, що М. Скуба — наш земляк.

Недалеко від Новгорода-Сіверського знаходиться село Горбове, в якому народився поет. Сьогодні струнами свого серця ми не тільки торкнемося дивосвіту віршів поета, а й побуваємо на його батьківщині, відвідаємо кімнату-музей, познайомимося з „родинним деревом“. У нас сьогодні урок-екскурсія і девізом будуть слова В. Стуса, записані на дошці.

III. Зупинка „Село Горбове“

Ось ми і в селі Горбове. Його любив не тільки М. Скуба, а люблять і син та донька поета, які час від часу навідуються сюди. Про свою любов до отчого краю говорить Людмила Скуба.

(Учениця читає вірш Людмили Скуби, доньки поета.)

Горбове

Миле, улюблене Горбове,

Мого життя джерело.

В спогадах я з полотняною торбою

Ніжно несу колоски у село.

Голод, війна, окупація —

Стільки біда мандрувала!

Важко мені розібратися,

Де ж мене щастя чекало.

Втім, на екранах пам'яті

Раптом з'явилася чітко

Річка з сагою русалчина,

Човен старенький дідів,

Контури бору сивого,

Лепехи запах і смак,

Світ це дитинства красивого...

(Переклад з рос. Інни Джердж, вчительки школи.)

Що ж чарівніш? Чи не так?

IV. Родинне дерево М. Скуби

Огляд експозиції у кімнаті-музеї М. Я. Скуби в Горбівській школі. Розповіді учнів про М. Я. Скубу, його батьків, братів, дітей.

V. Вікторина за матеріалами екскурсії

1. Коли народився М. Скуба? (6 грудня 1907року.)

2. Хто були його батьки? (Батько Яків Акимович працював листоношею, мати Степанида Єгорівна була простою селянкою.)

3. Що ви знаєте про сім'ю М. Скуби? (Його дружина Марія Тихонівна була журналісткою. Вони виростили двох дітей — сина Валентина і доньку Людмилу. Син — доктор технічних наук, живе у Москві, донька — лікар, живе у Львові.)

4. Яку освіту здобув майбутній поет? (Початкова сільська церковно-приходська школа, Новгород-Сіверська семирічна школа, Київський кооперативний інститут.)

5. Де відбував військову службу? (УДагестані.)

6. Коли і де вперше були опубліковані вірші М. Скуби? (1925 р. у газетах „Комсомолець України“, „ Молодий більшовик“ та журналах“ Глобус“ і Молодняк“.)

7. Які збірки видав поет? („Перегони“,“ Демон страція“, „Пісні“, „Нові пісні, зб. „Сопілка“ загубилася. Після смерті поета було видано зб. „Поезії“ (1965).)

8. Коли поета не стало? (Злистопада 1932року.)

Учитель. А зараз перегорнемо сторінки творів

М. Скуби. Слухаймо уривки із поеми „Спомини“, що була написана в селі Горбове у 1927—1932 pp.

Перший учень читає:

П'ять аж нас...

І голі, й босі,

Та ще батько й мати...

Ще ізмалку довелося

Нам про найми знати.

Чабанами були змалу і од праці п'яні.

І не нам у свята грала скрипка на майдані.

Чабанами ми ходили, шмату хліба раді.

І не нам тоді шуміли верби на леваді.

Праця й злидні нас чекали і у будні, й свята —

і не нам пісень співали чепурні дівчата!

Другий учень.

Гей, літа ж мої смагляві!

Ви завжди зі мною —

ви щоразу в моїй уяві встаєте з Десною.

Й береги десенські бачу, й гори ті крейдяні,

і луги, й озера — наче на кіноекрані.

За Десною ж бір сосновий,

звідки ми тікали

од лісничих,

як на дрова паліччя збирали.

Десно, Десно!.. Мене змалу її хвилі мили —

не одна сльоза упала у холодні хвилі!..

...Не забуде цього кожен,

хто зазнав.

До смерті...

Вже ніщо, мабуть, не зможе

споминів цих стерти.

Запитання до класу: У яких умовах доводилося жити М. Скубі?

Учитель. М. Скуба був працьовитим, допитливим, чуйним. Він ніколи не хизувався своїми знаннями і досвідом, ладен був товаришувати з кожною порядною людиною. Йому було притаманне все людяне. Та коли на майдані збиралася молодь потанцювати, то йшов туди і Микола. Як і кожен юнак, він мріяв про свою сизокрилу дівчину-голубку.

Учні читають вірші „На майдані“, „Інтимна пісенька“, „У кузні“.

Учитель. Поет був закоханий у рідний край. Любив він його у всі пори року. Чудові пейзажі змалював М. Скуба в поезіях „Здрастуй, зимо!“(с.85) та „Ой сповнів-сп'янів Дніпро від ручаїв“.

Учні слухають ці поезії.

Учитель. У кожної людини є якась заповітна мрія. Була вона і в М.Скуби. Мабуть, він дуже хотів бути матросом. Учень читає поезію „Балада про корабельного юнгу“.

Учитель. Я сьогодні бачив погляд простої людини, що випромінював радість. Радість ту, що проймає міста і села, степи й гаї, радість ту, що п'янюча така, — немов розплескав хто озера вина. Та хіба ж це не радість — пестити колосся пшениці достиглої, відчувати в руках вагу зерна?! І навіть я — заяложених епітетів ворог, мушу признатись, що колосся пшениць і зерно у ворохах справді-таки золоте. І хочеться мені, щоб кожне слово моє так вражало, як кожна повноцінна зернина нового врожаю.

М. Скуба відчував радість від важкої хліборобської праці, бо саме від неї залежить доля всього живого на землі. Випробування долі хлібороба природою поет відобразив у вірші „Радість“, уривок з якого ви щойно почули.

Далі читають учні.

Перший учень. Сонце смалило!, (початок)

„Іване! Я —

хочу... —

їсти“.

Худоба й сім'я — усі:

їсти!

Другий учень. ... і жили,

і робили надголодь... (початок)

не пізнаю дядька Івана.

О лірики!

Мізерний той,

Хто вражень шука

у небесній сині!

Учитель. Діти, мабуть, ви знаєте, що родина тримається на трьох китах: піч, стіл, діжа. Усьому цьому дають раду невтомні руки жінки, уславленої у віках. М. Скуба присвячує цим чесним трудівницям „Надзвичайну баладу“.

Учень читає уривок.

Стояло село. І жило село,

Найгірше було.... (початок)

Долю,

долю твою — о жінко!

оспівали поети усі.

VI. Зупинка „Обійстя Скуби“

Учитель. (На тлі пісні „Смерекова хата“, сл. П. Дворського, муз. М. Бакая.)

Батьківська хата і батьківський поріг...

Це те, що завжди згадується, сниться, ще ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Хата була і є світом наших предків, які тут народжувались і все життя тяжко гарували, добуваючи кусень хліба. Тож зараз ми відвідаємо ще й обійстя Скуби.

В оцей дім щоліта навідується син М. Скуби Валентин, рідше приїздить донька Людмила, яка, до речі, теж пише вірші, правда, російською мовою.

Учень читає вірш „Отцу, поэту Н. Я. Скубе“

Прости за то, что я тебя не помню.

Прости мне эту не мою вину,

Я только знаю —

Жил ты жизнью полной,

Ты был поэт и воспевал страну,

Где до сих пор над светлою Десною

Твои стихи мне шепчет синий бор,

И жив наш сад, и каждою весною,

Как при тебе, цветет он до сих пор .

А осенью — уже немолодая,

Израненная в дни военных действий —

Гордится краснобокими плодами

Та яблоня, что посадил ты в детстве,

И общие у нас Десна родная

И Горбово — начало всех начал

И ты, отец, любовь к родному краю

В наследство мне навеки завещал

Учитель. У кожному місці і селі є святі місця. Там слова не потрібні Там здебільшо мовчать. Зараз наш шлях проляже на сільське кладовище. Ми відвідаємо могили батьків М. Скуби, вклонимось їм за те, що зростили і виховали такого сина, вшануємо їх пам'ять мовчання і покладемо квіти вдячності.

VII. Підсумок уроку-екскурсії

Учитель. Юні друзі, чим сповнена ваша душа після відвідування батьківщини нашого поета-земляка М. Скуби?

Учениця. Я відкрила для себе ще одну літературу сторінку нашого краю. Мені довелося чути імена Наталі Зубицької, С. Реп?яха, О. Довженка, а от про М.Скубу дізналася вперше.

Учень. Цікаво було б побувати на землі поета та ознайомитись із історією його роду. Це не забувається, бо побачене власними очима – назавжди в пам?яті.

Учениця. Вкотре переконуюся, що наша сіверська земля багата на таланти: Н. Acадча, Р. Іванченко, О. Десняк, М. Скуба. Урок незвичайний, я рада, що відкрила для себе ще одного поета

Думаю, що про нього ми іншим учням нашої гімназії на літературному вечорі.

Додаток

Микола Якович Скуба (1907-1939 рр.)

Треба: щоб не життя кувало по нас, а ми — кували життя. М.Скуба

Це слова з вірша „Автобіографія“ М. Я. Скуби, нашого поета-земляка 20—30-х років.

На березі чарівної Десни в селі Горбове, колишнього Новгород-Сіверського повіту на Чернігівщині, в родині селянина-бідняка 6 грудня 1907 року народився М. Я. Скуба.

Чудова придеснянська природа, народні пісні, рідна мати, яка знала силу-силенну старовинних пісень, виховали в нього пристрасну любов до поетичного слова. Уже будучи поетом, Микола Якович, коли приїжджав додому, просив неньку співати народні пісні, а сам записував їх, щоб потім, при нагоді, використати в своїх творах.

„Люблю пісні і піснярів, слухав би й слухав без кінця,“ — писав потім М Скуба.

Малий Миколка був пройнятий повагою до старших. Допомагав матері і батьку по господарству: рубав дрова, носив воду, підмітав хату, пас худобу, косив тощо.

Він був веселий, жвавий життєрадісний, але не „порожній зубоскал“. Хлопчик тонко помічав смішне та погане у поведінці людей. На повну силу любив життя і сприймав його в райдужному світлі. Але життєрадісність не була бездумною.

Семирічним хлопчиком пішов він учитись до початкової школи. У школі учився добре, на уроках був уважним, учителя Сергія Васильовича Ромченка шанував як батька. Читати почав рано, читав багато. Особливо любив поезію О. С Пушкіна, М. Ю. Лєрмонтова, М. О. Некрасова, а „Кобзаря“ Т Шевченка читав напам'ять.

Почалась громадянська війна. Пішов на фронт і Миколин батько. Синові довелося самому писати йому листи під диктовку матері. Допомагав у цьому й сусідкам-солдаткам.

1921 р. Микола вступив до Новгород-Сіверської семирічної школи. Земляки говорять, що він одразу подорослішав, посерйознішав, хоч залишився таким же балакучим. Карі очі його випромінювали силу розуму, а русявий чуб спадав на високе чоло. Красиве обличчя юнака ледве стримувало приховану, лукаву, але добру посмішку. Говорити з ним було цікаво, але нелегко, бо в своїх переконаннях він був принциповим. Майже кожна фраза його була пройнята дотепним тонким гумором, кожне слово — вагоме. На шкільному вечорі, присвяченому Т. Г. Шевченку, 10 березня 1923 p. M. Скуба виступив зі словом про великого поета, прочитав свої вірші, написані за шкільною партою.

Під час літніх канікул Микола допомагав батькові й матері по господарству. У вільний час з молоддю села розучував українські пісні та п'єси, був душею молоді.

Після закінчення школи М. Я. Скуба вступив до Київського кооперативного інституту. Тут у літературних гуртках зустрівся з багатьма поетами-початківцями і прозаїками, зокрема з Миколою Шереметом та іншими, і доля його як поета була вирішена. У центральній пресі почали з'являтися його вірші.

Закінчивши інститут, М. Скуба переїздить до Харкова, працює в газетах, видавництвах і, звичайно, пише вірші.

У 1931—1932 pp. M. Скуба в Дагестані служить в армії. У своїх віршах цього періоду він відображає життя і побут народу, серед якого перебуває („З Дагестанського зошита“). „Чудовий хлопчина. Ми його щиро любили за його прямоту і чесність, за справжній талант, за те, що він такий хороший, милий ...“, — писав про нього в той час український прозаїк Д. Вишневський.

У 1933 р. Скуба знову в Києві. Працює у видавництві „Молодий більшовик“. А весь вільний час віддає літературній праці. З 1925 р. вірші М. Скуби з'являються на сторінках газет і журналів „Комсомолець України“, „Молодий більшовик“, „Глобус“, „Молодняк“. 1928—1929 роки були періодом його творчого піднесення.

Перша збірка молодого поета „Перегони“ побачила світ у 1930 році, через рік виходить друга — „Демонстрація“. Ці збірки засвідчили, що в літературу прийшов талановитий поет з оригінальними рисами своєї творчості.

Минуло ще кілька років наполегливої праці поета і він видає ще дві збірки — „Пісні“ в 1934 році, „Нові пісні“ — 1935р. Це був вищий щабель його поетичної творчості.

У1936—1937 роках М. Скуба готував нову збірку поезій. Перед тим як здати у видавництво, у вересні 1937 року він ще раз переглянув вірші збірки „Сопілка“. Але в цей час поет був безпідставно заарештований. Збірку „Сопілка“ було забрано, і її досі не знайшли.

З листопада 1939 року М. Скуба загинув, ставши жертвою культу Сталіна.

Ми мало знаємо нашого земляка як перекладача. Однак він багато зробив у цій галузі. М. Скуба переклав українською мовою повість Л. Толстого „Козаки“, „Пісню приамурських партизанів“ С. Алімова.

Ще за радянської влади чесне ім'я поета, громадянина, нашого земляка було реабілітовано. Він буи поновлений в правах члена Спілки письменників України. У збірці „Із поезій 20-х років“, виданій 1959 року, вміщено кілька поезій М. Скуби та біографічну довідку про нього.

У грудні 1965 року у видавництві „Радянський письменник“ вийшла збірка М. Скуби „Поезії“. Поет М. Скуба залишив нам чималу спадщину, але талант так і не встиг розквітнути до кінця.

Зараз справу батька продовжує його донька Людмила Скуба, яка живе і працює у Львові. Видавництво „Каменяр“ видало збірку поезій Л. Скуби „Черешневый ветер“.