Звучать Шевченкові слова - Урок позакласного читання

О. Мельник,

вчитель української мови та літератури

Тернопільська обл.

Мета: глибше ознайомити учнів з поезією Шевченка, вчити сприймати поезію Кобзаря серцем і душею; розвивати дикцію, виразне читання художніх текстів; виховувати любов до України, українського народу, рідної землі.

Обладнання: портрет Шевченка, прикрашений рушником, біля нього калина; „Кобзар”; свічка, яку засвітить на початку уроку учениця; пучок колосків; гусяче перо. На плакаті написані дати: 1814—1861 pp. Малюнки учнів.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступне слово вчителя.

— Діти, 9 березня — день народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі — Тараса Григоровича Шевченка.

10 березня — це той день, коли людство вшановує пам'ять генія, що увійшов у безсмертя.

Ці дві дати злилися в одну — Шевченківські дні, які ми незабаром будемо святкувати.

Ось чому для сьогоднішнього уроку позакласного читання я запропонувала вам тему „Звучать Шевченкові слова”.

Упродовж життя (поет прожив всього 47 років) Тарас Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словами добра, любові, правди та волі. Тож давайте і ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву і ще раз погортаємо сторінки його славного Кобзаря.

З-за парти виходять дві учениці, підходять до портрета поета, у руках однієї — запалена свічка. Клякають на одне коліно і говорять:

1-ша учениця.

Свічку поставлю

мов перед образом, перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки поряд зі мною.

2-га учениця.

Благословенна хай буде година

і тая хата, і село,—

що Україні принесло

з великих найбільшого сина.

(Встають і разом говорять)

Схиляємось низько, Тарасе,

„За всіх і за вся нерозумних

У тебе прощення просимо.

(Сідають за парти.)

Вчитель. А зараз повторимо вивчене. Прошу бути уважними і спробуйте розгадати кросворд. Ви пригадаєте знайомі вам вірші.

Кросворд

(Замість крапок вставте пропущені слова.)

1. ...вишневий коло хати (садок) 5 буква

2. Тече вода з-під явора Яром на... (долину) 2 буква

3. Світає,

Край... палає (неба) 3 буква

4. Вітер з гаєм... (розмовляє) 3 буква

5. Тихесенько вітер віє, Степи, ...мріють (лани) 2 буква

6. Не називаю її...

Тії хатиночки у гаї (раєм) 1 буква

— Прочитайте слово із відповідних букв. Що воно означає? (Український народний співець, який супроводжує свій спів грою на кобзі.)

Учень. Так Шевченко назвав збірку своїх віршів і опублікував під такою назвою. Так називають образно і поета — Кобзарем.

Вчитель. Правильно, Т. Шевченка називають Великим Кобзарем, тому що він, як і кобзарі, виражав у свої творах думи і сподівання народні, хоча й не ходив по містах і селах з кобзою. Але його твори були близькі за змістом до народних дум і пісень, які виконували Кобзарі. Великий Тарас був знайомий із багатьма кобзарями, а одному з них, славнозвісному Остапу Вересаю, у 1860 р. подарував свою збірку творів під назвою „Кобзар”.

II. Оголошення теми та мети уроку

— На сьогоднішньому уроці ми спробуємо ще раз погортати сторінки цієї книги і почути могутнє слово Тараса.

Діти! Вже 193 роки звучить могутня і ніжна Шевченкова поезія. Вірші та пісні поета рано входять у нашу свідомість. Тарас Шевченко для України і для нас з вами не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Тарас Шевченко — це національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених. Його ім'я стало символом нашого народу. Його „Кобзар” лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

1-й учень.

Я знов повертаюся до нього,

Читаю, перечитую „Кобзар”.

Ні! Україна не була убога —

Поклав ти серце на її вівтар!

Нове життя ти дав батьківській мові,

Ти віщі думи в пісню перелив,

Де запеклась душа твоя у слові,

Страждав, ненавидів і жив.

2-й учень.

А голос віщий, віщий голос кличе

В притиснутім до серця „Кобзарі”

Карати зло, насильство і наругу...

І я, нащадок твій, Молюся мудрості і доброті святій,

Перед Всевишнім голову схиляю,

Що Прометея дав землі моїй.

— І досі Тарас закликає своїм словом любити рідний край, брататися, бути справедливими, чесними. Отож нехай звучать Тарасові слова!

(Звучить пісня „Думи мої...”, на тлі якої читається ця поезія.)

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як билину?

Чом вас лихо не приспало,

Як малу дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?

Не питали б люде, що в мене болить.

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу світом?..

— Про що думав Тарас Шевченко, коли писав ці рядки? Звичайно, його думи і помисли були про Україну, про її народ, його долю, нещасливу, занапащену. Любов великого Кобзаря до України була безмежна:

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять...

4-й учень. А ось у вірші „До Основ'яненка” поет продовжує тему славного минулого українського народу, та, пишучи про старовину, Шевченко думає про сучасність.

5-й учень.

До Основ'яненка

Б'ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!..

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

„Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?”

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

„Де наші панують?

Де панують, бешкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! Дивітеся —

Жита похилились...

Вернітеся!” — „Не вернуться!

Заграло,сказало

Синє море. — Не вернуться,

Навіки пропали!”

Правда, море,правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Вчитель. Тарас Шевченко був глибоко віруючою людиною. У багатьох своїх віршах поет стверджував, що для кожної людини релігія — це святість, особливо для грішних людей. Поет завжди звертався до Бога у своїх щирих молитвах з проханням, щоб він допоміг перемогти всяку неправду і несправедливість, просив зглянутися над українським народом і визволити його з неволі. Послухаймо Псалом 43. („Давидові Псалми”).

Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Давні і тривожні для України події показав у своїх віршах.

3-й учень.

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

1-й учень.

Боже, нашими ушима

Чули твою славу,

І діди нам розказують

Про давні криваві

Тії літа; як рукою

Твердою своєю

Розв'язав ти наші руки

І покрив землею

Трупи вражі.

І силу Твою восхвалили

Твої люде, і в покої,

В добрі одпочили,

Славя Господа!

2-й учень.

А нині!

Покрив єси знову

Срамотою свої люде,

І вороги нові

Розкрадають, як овець, нас

І жеруть! Без плати

І без ціни оддав єси

Ворогам проклятим;

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас, яко в притчу

Нерозумним людям.

3-й учень.

Псалом 93

Господь Бог лихих карає —

Душа моя знає.

Встань же, Боже, твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око,

Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи

Неправдою? Твої люди

Во тьмі і неволі

Закували... добро твоє

Кров'ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили.

І сказали: Не зрить Господь!

Ніже теє знає.”

Вчитель. Свої слова, думки поет завжди звіряв з Божими:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає.

„Кобзар” творився Шевченком у діалозі з Богом, молитва була для нього матір'ю всіх чеснот, а життя Ісуса Христа — ідеалом.

2. Словникова робота.

Ідеал — 1. те, що становить собою вищу мету діяльності, прагнень.

2. досконале втілення чого-небудь.

(Учні записують пояснення слова у свої зошити.)

Вчитель. Поет розумів, що, обравши свій важкий хрест боротьби за долю України, треба готуватися до Голгофи. Зійшовши на неї, він не зломився, про що говорять його слова:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, але не каюсь!

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Я безталанну свою Вкраїну.

Роби що хочеш з темним зо мною,

Тільки не кидай, в пекло з тобою

Пошкандибаю...

У багатьох Шевченкових творах згадується слово „Пречиста”, тобто Богоматір:

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі,

Пошли мені святее слово,

Святої правди голос новий...

Ти матір Бога на землі.

Поет вірить, що коли людина поєднає в собі триєдиний образ Матері (тієї, яка народила тебе, матері-України та Богоматері), вона (тобто людина) буде жити по правді, пам'ятаючи заповіді Христові.

(Згадуються 10 заповідей Божих).

Діти, а чи пам'ятаєте ви Божі заповіді? (Останньою зачитується заповідь: „Шануй батька й матір свою...”)

Великий поет ось як говорить у своїх рядках про Матір:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4-й учень.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Вчитель. У світовій літературі немає поета, який би з такою любов'ю і таким сумом оспівував жінку-матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча доля була завжди великим болем.

Ось чому поет писав, що кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку „передчасно у могилу нужда та праця положила”, доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють.

Учениця.

А сестри, сестри, — горе вам,

Мої голубки молодії.

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, помрете...

— А в яких ще творах говорить Шевченко про долю жінки?

5-й учень (читає уривок з поеми „Катерина”).

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє;

Назад подивилась,

Як тополя стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози.

За сльозами за гіркими

І світа не бачить,

Тільки сина пригортає,

Цілує та плаче.

Сіло сонце, з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлася, повернулась,

Пішла... Тілько мріє...

(Входить Лілея з букетом квітів, виходить на середину класу.)

Учениця.

За що мене, як росла я,

Люди-не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!..

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люди віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люди... Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю — Снігоцвітом,

І я процвітати

Стала в.гаї, і в теплиці,

І в білих палатах,

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір? Милосердний,

Святий Боже, милий!..

(Звучить пісня „Така її доля”).

Вчитель. Діти, вслухайтеся в рядки, які я зараз прочитаю:

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть...

— З якого вірша ці рядки? („І виріс я на чужині”)

...Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині...

(„ І золотої й дорогої...”)

— Про що говорять ці рядки?

(Про долю дітей.)

— Правильно! Дуже багато присвятив поет своїх віршів дітям. В них він розказав про свою сирітську долю, про те, який був тернистий його шлях уже в дитинстві. У яких віршах?

6-й учень.

В тім гаю,

У тій хатині, ураю,

Я бачив пекло...

Там неволя,

Робота тяжкая,

Ніколи і помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята...

Можливі відповіді дітей:

„Мені тринадцятий минало..., „Якби ви знали, паничі...”, „Доля”, „І золотої й дорогої”.

Вчитель. Дуже боляче було Шевченкові, коли бачив під тином мале хлоп'я, сиротину, багатством якого була старенька свитина. А воно, немов одірваний листочок, не мало де подітись. Здавалось митцеві, що це він бачить себе.

(Учень декламує „ І золото їй дорогої...”)

— Особливо боляче поетові було дивитись на долю дівчаток-сиріточок, бо нещасливою була вона і в дитинстві, і в майбутньому.

(„Маленькій Мар'яні”, „Рости, рости, моя пташко. ..”)

Заключне слово вчителя.

— Діти! Читаючи сьогодні твори великого поета, сподіваюсь, що ви зрозуміли, чому таке вистраждане кожне його слово, чому така вагома кожна його думка.

І те, що ми наприкінці стражденного XX століття розбудовуємо свою суверенну українську державу — це передусім його, Тарасова заслуга.

І якщо ця держава ще не така, якою ми її хочемо мати, — це не його, а наша з вами провина.

Запитаймо в себе: „Чи гідні ми сьогодні великого Тарасового слова?” Пригадаймо і рядки з твору „І мертвим, і живим, і ненародженим...”, бо вони актуальні саме сьогодні, попри плин часу.

(Учні читають уривки із послання „І мертвим, і живим, і ненародженим...”)

1-ий учень.

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся...

2-ий учень.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

3-ій учень.

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде...

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори! —

І потече сторіками

Кров у синє море.

4-ий учень.

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

5-ий учень.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

6-ий учень.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

7-ий учень.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

і оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє... —

Обніміться ж, брати мої, —

Молю вас, благаю!

Вчитель. Безперечно, великий Шевченко був пророком, тобто людиною, здатною бачити майбутнє. Він закликав творити добро, це був один із його заповітів.

Шевченко універсальний, сучасний. Немає такої події у нашій історії, про яку не можна було б сказати словами його віршів.

Згадаймо голодомор 33-го — і моторошно стане від таких рядків:

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами.

Гробокопателі ходили

Та й під хатами лягли.

Ніхто не вийшов вранці з хати,

Щоб їх, сердешних, поховати,

Під хатами і погнили.

Замислимося над сьогоднішніми екологічними бідами, і мимоволі зринуть у пам'яті рядки Шевченка:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно, за що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?..

Дивлячись на вчинки деяких українців, знову ж таки думаєш Шевченковими словами:

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте...

І зразу сьогоднішня наука всім нам:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люде проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Хіба ці слова не спрямовані до тих, хто забуває своє справжнє походження, свою рідну мову. Як бачимо, все і про все сказав Шевченко. Тож прислухаймося до Кобзаревих перлоцвітів і очищаймо свої душі вогнем Тарасового слова. Дорожіть Шевченком!

Хочеться вірити, що, вступивши в нове тисячоліття, ви візьмете з собою у майбутнє:

Тарасову пристрасть!

Тарасову мудрість!

Тарасове невмируще слово!

(О. Гончар)