Всі публікації щодо:
Літературознавство

Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ

Літературний портрет —up досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти, оскільки письменникові в такому разі необхідно знати про героя буквально все, а для цього потрібне щоденне й щогодинне спілкування протягом усього життя, що навряд чи є реальним. Письменник, який працює в жанрі літературного портрета, намагається через одну або кілька зустрічей з героєм показати цілісність, складність і багатогранність його особистості. При цьому він прагне досягти портретної схожості, що теж визначає специфіку жанру.

Майстрами літературного портрета зарекомендували себе М. Бажан („Думи і спогади”), П. Панч („Відлітають журавлі”), С Голованівський („Меморіал”), С. Журахович („Пам'яті пекучий біль”), Т. Мороз-Стрілець („Голос пам'яті”), О. Ющенко („В пам'яті моїй”).

Говорячи про літературний портрет як мемуарний жанр, треба не забувати, що з ряду параметрів він дуже близький до художньої біографії й літературно-критичного жанру з такою ж назвою.

„Ми з деякою набридливістю підкреслюємо думку про близькість біографії, портрета та літературної критики, — наголошував В. Барахов, — зовсім не для того, аби розмити межі жанру літературного портрета. Ми хочемо лише акцентувати увагу на тому, що узагальнена характеристика, яка утворює його оповідну основу, включає в себе елементи інших споріднених жанрів, котрі підкоряються основному задумові портретиста. їхнє місце й роль у кожному конкретному випадку залежать від головної мети автора. Тому в середині портрета центр ваги, що незмінно припадає на саму індивідуальність людини, може зсуватися в той чи інший бік, утворюючи його різноманітні жанрові різновиди (літературний портрет як жанр мемуарно-біографічної прози, літературний портрет як документально-біографічну оповідь про давно померлого історичного діяча, яка грунтується на використанні іконографічних матеріалів, листів, мемуарів сучасників, літературний портрет як жанр критики тощо)”.

Творча практика українських письменників переконує, що літературний портрет як жанр мемуаристики в чистому вигляді в ній існує рідко. Найчастіше твори цього жанру групуються в цикли про різних героїв, об'єднуючим центром яких є постать автора. Скажімо, спогади С. Крижа-нівського „Ми пізнавали неповторний час” являють собою поєднання трьох циклів літературних портретів за тематикою: „Фронтові друзі” — 14 портретів, „Учителі і соратники” _ стільки ж, „Зустрічі на перехрестях” — 3 портрети. Іноді, в українській літературі подібне зустрічається нечасто, літературні портрети постають як компоненти складнішої жанрової структури. Прикладом може слугувати тетралогія Ю. Смолича „Розповідь про неспокій”, що є велетенським мемуарним нарисом, в якому, крім характеристики суспільно-політичного життя впродовж кількох десятиліть, аналізу літературного процесу цього ж періоду, представлені літературні портрети багатьох письменників, учених, політиків. Подібний характер мають і „Зустрічі і прощання” Г. Костюка.