Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Уроки з української літератури 9 клас

Григорій Квітка-Основ'яненко — батько української прози, один із перших у Європі «творців людової повісті» (І. Франко). «Маруся» — перша україномовна повість української літератури, взірець сентименталізму. Головні персонажі твору — уособлення високих морально-етичних якостей простої людини

ТЛ: літературний напрям, течія, поняття про сентименталізм, реалізм.

Мета: розповісти учням про основні віхи життя і творчості письменника; допомогти учням зрозуміти причини написання перших творів російською мовою і необхідність його виступів на захист рідної мови; дати уявлення про художні засоби сентименталізму та реалізму; розкрити поняття «літературний напрям», «течія»; розкрити етнографічне тло твору «Маруся»; оцінити значення Г. Квітки-Основ'яненка для розвитку української культури і духовності; виховувати в учнів усвідомлення необхідності соціально активної позиції в житті.

Обладнання: портрет Г. Квітки-Основ'яненка, ілюстрації до його творів, коротка довідка про Г. Квітку-Основ'яненка, записана на дошці, конверти з матеріалом для проблемного завдання.

Міжпредметні зв'язки: історія України: Україна під час Великої Руїни, образотворче мистецтво: В. Тропінін «Дівчина з Поділля».

… Тебе люди поважають, —

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе…

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули…

Т. Шевченко

Хід уроку

І. Мобілізація уваги учнів.

1. Виразне читання уривка з поезії Т. Шевченка «До Основ'яненка».

… Батьку ти мій, друже!

Блуджу в снігах та сам собі:

«Ой не шуми, луже!»

Не втну більше.

А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люди поважають,

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло…

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває.

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.

2. Слово вчителя.

— З таким захопленням в одному з ранніх віршів Великий Кобзар відгукнувся про Григорія Квітку-Основ'яненка — засновника нової української прози.

На початку XIX ст. Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо, що саме проза завжди мала найбільше шанувальників, адже широко охопити всю складність суспільного життя спроможний лише епічний твір одним словом, новій українській літературі конче потрібний був повістяр, і він прийшов з прихарківського села Основи (звідти і походить псевдонім Основ'яненко).

3. Тестові завдання.

1. Г. Квітка-Основ'яненко народився:

а) під Харковом;

б) під Луганськом;

в) у Харкові.

2. В якому році народився Г. Квітка-Основ'яненко?

а) 1779; б) 1778; в) 1776.

3. Батьки Квітки були із роду:

а) простого;

б) знатного;

в) кріпацького.

4. Які посади займали родичі Квітки:

а) козацькі;

б) вчительські;

в) духовні.

5. У скільки років Григорій утратив зір?

а) 6; б) 2; в) 4.

6. Що побачив малий Григорій вперше після періоду сліпоти?

а) образ; б) маму; в) видіння.

7. Де отримав початкову освіту?

а) в монастирі;

б) у школі;

в) вдома.

8. Який чин отримав у 17 років?

а) монаха;

б) капітана;

в) вчителя.

9. У якому місці знайшов Г. Квітка-Основ'яненко непорушний спокій?

а) Курязький монастир;

б) церква;

в) власний будинок.

10. Який середній навчальний заклад у 1812 р. був відкритий з ініціативи Квітки?

а) Харківський інститут;

б) Інститут благородних дівиць;

в) середню школу.

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Розповідь вчителя.

— Повість «Маруся» стала етапним явищем у творчості письменника. Автор не вишукує хитромудрих сюжетних переплетінь, не подає літературними персонажами виняткових людей. Простенький сюжет, не переобтяжена зайвими поворотами фабула, типові українські характери героїв — і небачений успіх. С. Зубков про дану художню річ пише: «В основі її сюжету лежить зворушлива історія ідеального кохання Марусі й Василя, так нещасливо, після подолання всіх труднощів і перешкод, обірваного смертю героїні. Всі без винятку персонажі повісті — прості, благородні, душевні люди, працьовиті й скромні, правдиві й самовіддані, покірні й богобоязливі. І основна фабула й сама побудова твору багато в чому перегукуються з житійною літературою». Письменник дійсно ідеалізує і героїв, і їхні стосунки, але вся дія твору відбувається на тлі колоритних українських звичаїв і обрядів, всі чинять за законами Божої і народної моралі, а тому «Марусею» Г. Квітки-Основ'яненка захоплювалися не лише його сучасники і не тільки прості селяни, а й високоосвічені й талановиті митці. Павло Тичина, наприклад, у двадцятих роках XX ст. в одному з листів писав: «Днів зо три тому читав я уночі Квітку-Основ'яненка. Читав «Марусю». Та так дочитавсь, що не помітив, як і шість годин ранку прийшло… Так сильно писати! І так просто! Мені здається, що сцена смерті Марусі нічим не слабша від смерті Ніколая у Л. Толстого. Квітка-Основ'яненко величезний талант».

2. Бесіда за питаннями.

✵ Як би ви назвали цю повість? Чому?

✵ Доведіть, що сім'я батьків Марусі — патріархальна.

✵ Як Маруся відчуває свою бажаність в сім'ї?

✵ Що варто запозичити сьогоднішнім батькам з виховання маленької Марусі її батьками?

—. Доведіть, що кохання Марусі до Василя — це кохання з першого погляду.

✵ З якою метою Василь на тривалий термін залишається в селі, хоч сам не місцевий?

✵ Чому Наум Дрот не хоче видати дочки за Василя, хоча вважає його хорошою людиною?

✵ Чи правильне рішення обирає Василь після невдалого сватання?

✵ З якою метою зображено сватання Василя з етнографічними подробицями?

✵ Для чого Г. Квітка підкреслює, що Василь не тільки за короткий термін заробляє гроші, а й вчиться грамоти?

✵ Чи подобається вам життєва позиція Наума і Насті після повідомлення про те, що їх єдина дочка мусить вмерти? Чому?

✵ Як ставиться автор і сім'я Дротів до життєвого вибору Василя — стати ченцем?

3. Хвилинка теорії літератури.

Літературний напрям — відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися в один і той же час. Це важливий чинник літературного періоду. В межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів. У Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм.

Літературний напрям визначають такі важливі чинники: світоглядний, поетика як система більш-менш нормативних правил, спільність тем, ідей, образів, сюжетних схем; сукупність художніх засобів.

Течія — стильова тенденція меншого масштабу, ніж літературний напрям.

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — ідейно-художній напрям у літературі і мистецтві XIX ст. З 30-х набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. Для реалізму основоположною є проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. Принцип вірності реалій дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність. Першого теоретичного обґрунтування як напрям у літературі набуває завдяки художникові Ж. -Д. -Г. Курбе.

Сентименталізм. Слово «сентименталізм» українською мовою з англійської та французької перекладається як «чуйний», «почуттєвий». Сентименталізм — літературна течія кінця XVIII — початку XIX століття, яка була поширена в Західній Європі й апелювала до почуттів, возводячи їх у мірило добра і зла. Культ почуттів у літературі неминуче вів до глибокого розкриття внутрішнього світу людини, до перших проявів психологічного аналізу, до індивідуалізації образу. Сентименталізм зародився в кінці 20-х років XVIII століття в Англії, був тісно пов'язаний з просвітительським класицизмом. У Франції Д. Дідро під впливом Стерна, використовуючи елементи «слізної драми», пише роман «Жак-фаталіст» і створює жанр міщанської драми. У Німеччині сентименталізм мав дуалістичний характер. Пристрасне возвеличення почуттів, протест і бунт особистості притаманні драматургам «Бурі і натиску» та поетам «Геттигенського гаю». Проте утвердження пристрасті, найбільш явне у «Вертері» Гете, співіснує зі сльозоточивим тлом і пасивною мрійливістю.

4. Практикум з теорії літератури.

✵ На образах Марусі та Василя позначився вплив сентименталізму, що характеризувався особливою увагою до духовного світу людини і відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. Сентименталісти хотіли розчулити читача, викликати в нього співчуття до нещасної долі героїв. Сентименталізм наблизив літературу до реалізму, але вадою його були ідеалізування застарілого в житті.

✵ Яка особливість мови повісті «Маруся» ? (Розчулений тон розповіді про зустрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе її нареченого та батька).

✵ Де ще у творі відбився вплив сентименталізму? (Описи природи).

5. Пізнавальне завдання.

— Звідки Г. Квітка почерпнув матеріал для написання повісті? (Дійсність українського села, фольклор: балади, пісні, звичаї, обряди, танці.)

✵ Сформулюйте фабулу твору.

(Маруся і Василь покохалися і хочуть одружитися. Батько Марусі, сільський багач Наум Дрот, відмовляється віддати єдину доньку за бідного сироту, до того ж призначеного в рекрути. Щоб відкупитися від солдатчини, парубок йде на заробітки. У той час Маруся простуджується і помирає. Вернувшись та не заставши милої живою, Василь йде в монастир і там з горя за коханою теж помирає).

6. Характеристика образів.

(Учні записують риси характеру персонажів повісті, добираючи із тексту цитати.)

7. Проблемне завдання.

— Прочитайте напис на дошці. Поясніть причини написання Г. Квіткою-Основ'яненком перших творів російською мовою І необхідність його виступів на захист рідної мови.

(Напис на дошці:

Григорій Квітка-Основ'яненко

(1778-1843)

Фундатор нової української прози, визначний драматург, автор численних творів російською мовою — в цьому заслуги Г. Квітки- Основ'яненка перед рідною культурою. І. Франко називав його «творцем людової повісті», в якій вперше в Європі було показано в позитивному плані селянина).

(Матеріал для вчителя.

Спробувавши свої сили в різних жанрах російською мовою, Квітка-Основ'яненко опублікував повість «Маруся» (1834). Публікації першої української повісті передувала складна, виснажливо довга боротьба творчої інтелігенції за право й можливості української мови. Питання про українську мову стало кардинальним вже у перші десятиліття XIX ст. У другому номері «Украинского журнала» за 1825р. була опублікована стаття І. Кулжинського «Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии», в якій особливо наголошувалося на достоїнствах української мови, її «ніжності», яка захована в самих первісних елементах слова; але докази такого роду краще можна відчути слухом і серцем, ніж виводити з витончених теорій».

Своє захоплення поетичністю української мови висловлював І. Срезневський: «У наш час, — писав він І. Снєгирьову в 1834р., — уже не треба доводити, що мова українська… є мовою, а не наріччям російської або польської, як стверджує дехто… що це мова навряд чи поступається, наприклад, богемській багатством слів і виразів, — польській — живописністю, сербській — приємністю, що ця мова, ще не відшліфована, може порівнятися з мовами освіченими своєю гучністю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, живописна».

Незважаючи на те, що вже в 20-ті роки були вагомі «докази» повнокровності української мови, що росіяни знали напам'ять «Енеїду» І. Котляревського, що театрали зачаровувалися пречудовою українською вимовою М. Щепкіна, все ж потреба у доказах прав і можливостей української мови не відпала. Треба було доводити, що така мова взагалі існує, оскільки шовіністично настроєні критики, і насамперед В. Бєлінський заперечували її існування: «Отже, — робить категоричний висновок В. Бєлінський, — ми маємо цілковите право сказати, що тепер уже немає малоросійської мови, а є обласне малоросійське наріччя, як є білоруське, сибірське та інші, подібні до них обласні наріччя».

Відмовивши українському народові в самобутності його мови, російський критик позбавляв українців права називатися народом, тим більше мати свою історію. Яка історія без народу, а народ без мови! «Малоросія ніколи не була державою, отже, і історії, в точному розумінні цього слова, не мала, — пише він у рецензії на «Историю Малороссии» М. Маркевича. — Повістю «Маруся» Квітка-Основ'яненко довів широкі можливості української мови, започаткував нові перспективи розвитку української літератури, високо підніс її авторитет. Та на цьому, на жаль, не закінчилася боротьба українських письменників за природне право народу мати літературу рідною мовою. Не закінчилась вона і для Квітки-Основ'яненка, котрого дехто намагався відлучити від «безперспективної», «мертвої», «мужицької» мови.

Був час, коли письменник, зваживши на авторитет В. Жуковського і П. Плетньова, відгукнувся на їх прохання і переклав «Марусю» російською мовою, та бажаного ефекту це не дало. Українці не пізнавали своїх земляків, а росіяни називали це маскарадом. Зрозумівши не тільки марність, а й ущербність такої праці, автор «Марусі» відмовився від неї назавжди.

Щоправда, не всі письменники і критики гудили українську мову й літературу. Були й такі, що підтримували зусилля Квітки творити українською мовою, доводили правомірність існування української літератури. Серед них треба назвати насамперед В. Даля. Рецензуючи «Малоросійські повісті» Г. Квітки-Основ'яненка, він був вражений неповторністю, чистотою і первозданною свіжістю української мови, її мелодійністю і вседоступністю. «Не смію також радити братися за переклад повістей Основ'яненка російською мовою, — писав учений, — це вийшла би перекладання, а не переклад. їх треба читати в оригіналі… Чи варто перекладати й спотворювати книжку, яку так легко розуміти в оригіналі і тішитися та радуватися незрівнянною простотою зворотів і виразів».

Розуміючи спорідненість української та російської мов, Квітка глибоко відчував і відмінності між ними. Відбиваючи критичні атаки російських журналів на українську мову, він переконував, що навіть найдосконаліший переклад російською мовою не збереже і не передасть краси оригіналу. У листі до А. Краєвського Квітка-Основ'яненко висловлював надію, що гоніння російських журналів на українське художнє слово — недовговічне. Тільки «дайте нашим юнакам змужніти, познайомитися з пером, — вони докажуть і підтвердять, що російська мова є тільки наріччя декількох губерній, дитя, і то не старше, нашої мови, старшого сина корінної слов'янської. І як візьмуться хлопці щипати і з неї (мови) все наше коріння, відняте, тоді і найбільш ревний поборник мови російської замовкне і признається в колишній своїй помилці. Мови російської, справжньої, немає в вітальнях, у книжках (не в книгах), нема в журналах російських. Напишете статтю без іншомовного слова, без іноземних фігур і зворотів? Неможливо, а нашою мовою все це можна; і чисто, і гладко, так, як неможливо в досконалості передати ніякою іншою мовою».

Квітка-Основ'яненко зробив усе можливе, щоб «присоромити і заставити замовкнути людей з дивним поняттям, які голосно проповідують, що не треба тою мовою писати, якою 10 мільйонів розмовляють, яка має свою силу, свої красоти, які не можна передати іншою, свої звороти, гумор, іронію і все як у порядній мові».

Українські повісті Квітки-Основ'яненка викликали сльози навіть у найзапекліших скептиків, переконували, що багатомільйонний український народ має таки свою, повноцінну і багату мову, мелодійну, ніжну і безсмертну. Завдяки українським повістям Г. Квітки-Основ'яненка збільшилось число прихильників української літератури.

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Підготуйте усне висловлювання «Християнські ідеали повісті «Маруся». Прочитайте повість «Конотопська відьма».