Всі публікації щодо:
Барка Василь

Дочасна доля

І

Враз веселка з усміхів бровою

склала в тучі семицвітник...

Так: само кохання молодою

вірністю з недолі втішить.

В серці гроз - веселка погасала,

як з вікна вино розлите.

В серці: осінь згадка! хоч і красна,

а безсмертником не сквітне.

Вслід само кохання відголосить

все крилатістю з безумства.

І довіку звіть, як свідків - сосни,

де труна його замкнулась.

А любов родинна, літній медвик,

званий з ниви, ждати буде.

В шлюбі - криник між дими щоденні

сходить: на життя подружнє.

Чара! нам одна дочасна, чиста,

суджена при брамі в юність...

І до неї на незнаних стрічах -

в схід живих очей звернутись.

П

З висоти даровано в прощення -

хліб, нескришений з громами.

Жінчина душа, з довір’я щедра,

вернеться: все примиряти.

Примиряти в доброту бджолину;

яблуневі дні для неї...

в згоді - в білій радості, сніжіють

з медом чистоти своєї.

Виднота олтарна в лілій стала,

від грудей розп’яття лившись:

приріднити кров’ю! враз - до щастя

в зірку викупля незлісних.

Люди, братні, нам обмиє очі

при дорозі сніжна хустка -

бачити! крізь смерть: світила Отчі,

в церкві небесами звуться.