Всі публікації щодо:
Коротич Віталій

Життя

Ми розумієм поступово

Дитячі вади й помилки.

В дитинстві вимовлене слово

Ясним стає через роки.

Усе, що ми недовідкрили,

Що нам здалось колись простим, –

Складне…

Школяркам говорили

Ми вірш про “білих яблунь дим“.

Батьківські залишали хати

Ми, певні в мудрості своїй,

У тім, що вміємо кохати,

Учитись, йти на працю й бій.

Недбало хряскали дверима,

У всьому певні хлопчаки,

Пусті нанизували рими

На кволих віршиках гачки.

Нас вітром часу обдувало

І пилом в очі нам мело.

Нам часом боляче ставало,

Нам часом соромно було.

А ми жили, кохали, вміли,

Вмирали в смертному бою

І поступово розуміли

Всю недосвідченість свою.

Ми розуміли, скільки містить

В собі наснаги рідний дім.

У двадцять п’ять – спеціялісти

І космонавти – в двадцять сім.

І, може, правда саме в тому,

І, може, мудрість в тім жива,

Щоб, забуваючи про втому,

Старі пригадувать слова.

Батьківський дім…

Кохання…

Діти…

Слова, що в серці збереглись…

Це справжнє щастя – розуміти

Усе, промовлене колись.

“Вітчизна“, ч.10, 1961