Всі публікації щодо:
Литовченко Тимур

Каїн, брат старший

Каїн, брат старший

“Якщо робиш добре, то чи

не пiднiмаєш лиця? а якщо не

робиш доброго, то бiля дверей грiх

лежить; вiн притягує тебе до себе,

але ти пануй над ним.“

(Буття, 4:7)

“Хто може сказати: “я очистив

моє серце, я чистий вiд грiха мого“?“

(Притчi, 20:9)

1

Порiвнявшися з наметами, Каїн ще раз озирнувся та подивився у бiк кошари. Авель якраз виганяв звiдти останню вiвцю i тепер гучно кричав та щосили розмахував високим пастушим посохом, збираючи отару, що робiглася розлогим схилом пагорка. Кудлатий пес Хум1, хазяйський улюбленець, забiгши з протилежного боку намагався вiдiгнати дурних тварин вiд пiдозрiлого вигляду лощини, що геть заросла кущами. Пес гавкав, пiдбiгав до овечок i ягнят, якi вiдбилися вiд отари, несильно кусав їх за боки або робив удаванi наскоки на найсильнiших i найвгодованiших баранiв, лякаючи їх самою тiльки роззявленою темно-червоною пащею та вищиреними жовтими iклами — одне слово, щосили пiдтримував порядок i допомагав Авелю, зайвий раз демонструючи йому свою собачу вiдданiсть i найповнiше обожнювання. Нарештi їхнi спiльнi зусилля вдало закiнчилися: вiвцi зiбралися докупи. Тодi Хум забiг iззаду, Авель гортанно крикнув — i отара потекла долиною, керована посохом пастуха, гавкотом, зубами та пазурами собаки.

— А-го-о-о-ов, бра-а-а-те-е-е-е! — щодуху крикнув Каїн. Чорнявий Авель озирнувся. Каїн махнув йому на прощання й закричав: — Ща-сли-и-и-и-во-о-о-о!!

У вiдповiдь Авель вiдсалютував посохом, потiм прискорив ходу, наздогнав череду i щось сказавши Хуму, махнув лiворуч. Пес уривчасто гавкнув i слухняно кинувся туди.

Отже, в пастуха розпочався сповнений турботами день. Каїну теж, власне, час було iти до винограднику. Та все ж вiн постояв трохи, спостерiгаючи за улюбленим молодшим братом, потiм попрямував до свого намета, пiдiбрав мотику, що лежала бiля входу, поклав її на плече та безтурботно насвистуючи попрямував стежинкою, проторованою у густiй травi.

Спочатку Каїн вiдвiдав пару волiв, якi паслися поруч, просто за наметами. Цих чудових могутнiх помiчникiв подарував йому навеснi брат, i завдяки волам Каїн змiг виорати та засiяти пшеницею i ячменем значно бiльшi лани, нiж у попереднi роки. Ранiше вiн ставився до цих млявих тварин з певною недовiрою, навiть неполюбляв їх, як i все, що робив пастух. Проте пiсля сiву ставлення Каїна рiзко змiнилося, i тепер вiн кожного ранку вiдвiдував волiв не зважаючи на те, що Авель, ясна рiч, встигав зробити це значно ранiше. От i зараз Каїн пересвiдчився: воли напоєнi, перегнанi на нове мiсце i як завжди лiниво жують смарагдову соковиту травку. Дивно, як це брат кругом встигає й про жодну тварину не забуває!.. А втiм, нема чому дивуватися: Каїн так само знає все про злаки, фрукти й овочi, виноград та гарбузи, знає, коли, що, де, як та поруч iз чим або пiсля чого посадити, коли полити, коли будяки висапати. Просто вiн рiльник, а молодший брат — пастух.

Проте рiзниця все ж iснує. I неабияка, до речi, рiзниця, якщо говорити вiдверто...

Каїн нахмурився, обернувся до наметiв. Тут один з волiв протяжно заревiв, i цей звук немов налякав невеселi думки хлiбороба. Посмiхнувшись, Каїн ще раз подивився на могутнiх тварин, переклав мотику на iнше плече й пiшов стежиною.

Справдi, нащо надавати великого значення маленьким непорозумiнням! Ач, брати посварилися! З ким не буває. Навiть батьки...

Каїн пригадав, як мати розповiдала про першi роки пiсля грiхопадiння. Батько тривалий час сердився на неї, вважаючи винною в усьому. Мовляв, якби не Єва та не її iдiотське бажання вiдвiдати запропонований Змiєм плiд, жили б вони зараз в Едемi, безтурботно iснували буквально в Бога за пазухою, а не мешкали на дикiй територiї, з надмiрними труднощами вiдвойовуючи землю клаптик за клаптиком у ворожої пустелi. Адам тодi майже не звертав на дружину уваги; бувало, кине у печерi саму та й пiде на весь день у поле. Декiлька разiв Єва нвамагалася пристати до чоловiка, та тiльки вiн дуже кричав на неї i наказував забиратися геть.

Це тривало досить довго, аж поки якось пiсля повернення додому Адамовi не довелося виривати непритомну дружину з пазурiв лева. Каїн дуже добре пам'ятав лiве стегно батька, понiвечене хижаком, та й в Єви на шиї бiлiли старi рубцi... Вони обидва тривалий час хворiли, доглядали одне одного як могли. Та й у полi доводилося працювати. Тодi й помирилися, двух дiточок прижили. I самiтнього життя вже просто не уявляли! “Господи, хоч би Ти зглянувся на нас та й дав померти в один день“, — частенько повторювала Єва. Ранiше Каїн не мiг зрозумiти, чом це мати так говорить. Лише тепер вiн потроху починав вiдчувати, що таке родиннi зв'язки.

Брат! Брат...

Каїн уявив усмiхненого бiлозубого чорнявого красеня, згадав, як зграбно вправляється вiн iз тваринами, оберiгає та захищає їх, пiклується про кожну овечку, про кожне ягня — i на душi знов стало легко та радiсно. Нi, що не кажи, а все ж Авель добрий хлопець. Навiть не зважаючи на те, що дещо в чому брат не правий...

Миттю почало дерти у горлi... чи то вiд образи, чи вiд спеки, але хiба не все одно? Рiльник закахикав. Мабуть, вдень буде спекотно, якщо вже зранку так сонце шкварить. Чи в усьому винна курява, яку час вiд часу здiймає вiтер?

Каїн зупинився, намацав на лiвому боцi шкiряний мiх, розв'язав та пiднiс до рота. Проте пiсля першого ж ковтка здригнувся, затiпався й впустив його. На землю потекла цiвочка бiлої рiдини.

Молоко. Найкраще, найжирнiше. Самi вершки.

Черговий милий братський жартик.

Ото жартик, коли розiбратися...

Каїн огидливо виплюнув усю рiдину, що лишалася у ротi, спробував iще плюнути, та слини бiльш не було, спекотно, нестерпно спекотно...

Десь поруч має бути рiчечка. От i добре, хоч горлянку можна прополоскати пiсля цiєї гидоти!

Каїн звернув лiворуч i прожогом кинувся туди, де сподiвався знайти жаданну вологу. При цьому вiн намагався будь-що не ковтнути...

...Вода у струмочку була чиста i прозора, вона весело дзюрчала, дзвенiла та бринiла. Каїн би iз задоволенням скупався, проте тут було занадто мiлко. Тому розпластавшися на березi, вiн лише занурив у струмок лице, потiм руки та плечi, опустив голову якомога нижче, пiднявся над водою, фиркаючи обтрусився. Потiм ще декiлька разiв занурював лице, потiм тривалий час полоскав горло, довго пив смачну холодну воду. Нарештi вiдповз назад та завмер у холодку пiд старезною смоковницею.

I це ж треба такому статися, щоб вiн знов i знов подумки повертався до суперечки, в якої не знати, чи буде кiнець! Здається, вже вирiшили кiнцево i безповоротно: все, припинили лаятися й забули навiть, про що була мова, кожен лишається при своєму i нiяким чином не примушує iншого робити те, що йому не подобається... i знов усе спочатку! Знов i знов!!!

Цього разу — молоко.

А наступного разу що буде? Сьогоднi вдень? Ввечерi? Завтра? Пiслязавтра? Взагалi будь-коли...

“— Овва! Що тут такого страшного? Чим це я порушую вищу вказiвку? Молоко та сир — це не м'ясо. Схаменися, братику!“

Проте Каїн не збирався “схаменутися“ не зважаючи на усi старання пастуха. Нiзащо. Нiколи.

Вiн засуджував дiяльнiсть брата вiд початку. Тiльки-но Авель побудував кошару та загнав туди першу пару овець, Каїн запiдозрив недобре. А потiм пiшло... Чим далi, тим гiрше. Отара овець. Корови. Воли. Собаку цього ще приручив. Оце воiстину iстота, що живе разом з ними та споживає м'ясо!!!

“Ну i що?! Хум лише допомагає менi, пильнуючи худобу вiд хижакiв та не дозволяючи окремим тваринам вiдбитися вiд стада“. — “Але ти годуєш його м'ясом! М'ясом тварин! Уявляєш, до чого це може призвести?“ — “До чого, брате?..“

I — лагiдна бiлозуба посмiшка на додаток до iдiотської вiдповiдi.

Або Авель не бажає розумiти, що коїть, або... Або вiн занадто нерозумний.

Каїн повiльно пiдняв обличчя до неба i спробував якомога пильнiше вдивитися у яскраво-бездонну блакить. Десь там, у безмежнiй далечинi знаходиться Господь, Який дивиться на усе це неподобство i навiть пальцем не ворухне, аби навести порядок тут, на землi. Хоча саме Вiн мiг би ворухнути... i миттю усе владнати. Кожному вiдплатити належним чином, щоб навiки стало зрозумiлим, хто саме має рацiю, а хто жорстоко помиляється.

Проте Бог чомусь не дiє. Але чому?..

— Може для того, аби дiяв ти?

Каїн здригнувся вiд несподiванки, завертiв головою, шукаючи невидимого спiвбесiдника, проте на побачивши поблизу нiкого пiдвiвся, повернувся до струмка i ще декiлька разiв змочив голову водою. Якщо спека не спаде, можна i сонячний удар отримати. Але це ще нiчого, це можна пережити. От коли посiви загинуть... Або ж виноград...

I вже вкотре перед очима повстала картина, багато разiв описана батьками: Вiн, роздратований, розгнiваний, мече громи та блискавки — i двi переляканi людськi iстоти, що вислуховують вирок. Змiй вже вiдповз, Змiй вже отримав належне...

Так, вирок!

Осот i тернiє подарує земля тобi;

i будеш живитися польовою травою.

В потi чола свого будеш їсти хлiб,

доки не повернешся у землю, з якої ти узятий...

Каїн нiс тягар вироку, що дiстався у спадок вiд батька, з мовчазною покорнiстю, як i належить сину злочинця. Вiн добре розумiв, що коли не буде скрупульозно виконувати перший наказ, на землю може миттю звалитися друга частина вироку. А це вiрна смерть. Що ж зробиш, така його доля...

I хлiбороб працював до сьомого поту, до гостця у суглобах, до кривавих пухирiв на долонях. Працював, як належить — обробляючи землю. Повнiстю усвiдомлюючи власну правоту, з цiлковитою впевненiстю, з гордiстю мiг вiн сказати:

так, вiн виконує вищу волю належним чином;

i якщо б не його стоїчна покора, невiдомо, чи були б усi вони ще живi...

Зовсiм iнша рiч — Авель з його вiвцями, коровами та собакою на додачу. Найповнiша легковажнiсть! Важко уявити, наскiльки свавiльно цей негiдник насмiлюється тлумачити вказiвку...

“Годуватися вiд землi? Але ж мої тварини дають молоко, тiльки якщо їдять соковиту траичкву та п'ють воду. Трава i вода походять iз землi, отже, тварини харчуються вiд землi, тож через них вiд землi харчуюся i я! Хiба нi, братику?..“

I знов щира бiлозуба посмiшка, знов нестерпний регiт!

Iнодi Каїн учував у цьому реготi найповнiше презирство, i йому коштувало чималих зусиль кожен раз переконувати себе, що це не так, що Авель любить його братньою любов'ю, а зовсiм не зневажає, що вiн усього лише безтурботний хлопчисько...

Ой ле-ле, чи вартоїм усiм платити надмiрно високу цiну за бузтурботнiсть наймолодшого! Тим бiльш, лишилося зробити лише один-єдиний крок... Малесенький крок...

“Але ж брате, я не їм м'яса! Я тiльки Хума годую, йому належить“.

Так, усе це так. Каїн потихеньку стежив за пастухом, сподiваючись упiймати його за явно богопротивною справою. Марно!!! Жодного разу не вдалося йому викрити Авеля. А молоко, сир i масло цей дурник порiвнював з плодами землi, iз зерном, ягодами, овочами та фруктами. I перiодично влаштовував рiльнику найбезглуздiшi, найшкiдливiшi розиграшi на кшталт сьогоднiшнього. Потайки налити молоко до мiху замiсть води... Нi, це ж треба бути таким безрозсудним!

Найгiрше, що на хлопчиська нiхто не мiг вплинути. Батьки й досi занадто пригнiченi тою давньою iсторiєю з деревом пiзнання добра i зла i нi в що не бажають втручатися. “Аби не вийшло гiрше“, — казав Адам, тiльки-но мова заходила про тлумачення Божої волi. Єва лише мовчки кивала. Хоча сама ж постiйно стверджувала, що неможна додавати зайвого до слiв Божих.

“Я ж кажу Змiю: мовляв, неможна нам їсти плоди Дерева i навiть торкатися до нього, бо помремо на мiсцi. А вiн як штовхне мене, так що я випадково зачiпилася за стовбур. I пита з таким собi єхидством: ну що, померла, дурненька? Але ж Бог i не казав, що Дерева торкатися неможна, це я сама так вирiшила. Аби ще надiйнiше було, нiж нам звелiли. От i виходить: хотiла якнайкраще, а вийшло — гiрше“.

Але ж матiнко, дорога, улюблена матусе, хiба недоладнi Авелевi мудрування не є таким самим погiршенням?! Чом же нi ти, анi батько не зробите нiчого, аби напоумити його...

— А ти сам, Каїне? Що зробив ти?

Хлiбороб здригнувся, похитнувся, настiльки злякався невiдомого спiвбесiдника. Коли несподiвано зрозумiв: з ним говорить сама природа! Сама земля! Адже вiн рiльник, от вона i звертається до єдиного надiйного захисника: врятуй, допоможи, зупини... все одно як! Будь-яким шляхом! Тiльки врятуй. Iнакше загине усе: рiчки, гори, лани, луки й лiси. Усе живе.

Й усi люди також загинуть!

Каїн розпрямився, розправив плечi, приклав долонь дашком до лоба й хазяйським оком озирнув усе навкруги. Занадто багато часу загаяв вiн тут, давно вже пора бути на винограднику... але не в тiм рiч. Рiч в iншому. Якщо Бог невiдомо з яких причин не дiє, це Його особиста справа. Але не такий Каїн!!! Вiн не збирається й надалi сидiти склавши руки. Аби порятувати усiх та усе вiн готовий даяти рiшуче найближчим часом. Вiн думатиме багато i довго. I щось неодмiнно надумає!

I тiльки-но вiн вирiшив це, як на душi одразу полегшало. Безтурботно насвистуючи, Каїн пiдiйшов до покинутих на березi речей, пiдiбрав шкiряний мiх, повернувся до струмка, ретельно виполоскав його та наповний смачною прохолодною водою. Знов подивився у небо, загадково посмiхнувся, пiдморгнув i ледь кивнув Тому, Хто ховався за блiдо-блакитним склепiнням.

Нiчого, усе буде гаразд. Хлiбороб винайде засiб, аби переконати брата вiдмовитися вiд грiховних занять. Тодi можна буде разом працювати у полi, природа змилостивиться над ними, сонце не буде спалювати посiви, вони удвох зберуть великий врожай, батько теж збере розкiшний врожай...

Нiчого, усе буде гаразд! Просто надчудово буде.

2

На великому плоскому Каїн розклав вiялом декiлька зв'язок пшеничних колоскiв, зверху розсипав колоски просянi i вже на цiй своєрiднiй пiдстилцi у заздалегiдь продуманому порядку розташував пiрамiдкою десяток яблук, два важких виноградних грона, пiвдюжини смокв i гарненького гарбузика. Ясна рiч, непогано було б вибрати для жертви великого гарбуза, проте вiн не помiститься на вiвтарi. Нiчого, Господь зрозумiє, чому рiльник принiс саме таку! Головне — продемонструвати вiрнiсть духу вказiвки Всевишнього. Саме сьогоднi Авель має бути посоромленим раз i назавжди. Ач що затiяв: покласти на вiвтар ягнят! От розумник знайшовся...

Неможна сказати достеменно, хто з братiв першим висунув iдею стосовно жертви. Каїн потайки вважав, що саме вiн запропонував Авелю звернутися до мудростi та милостi Вищого Суддi. Авель же з незмiнною своєю посмiшкою стверджував, що брат до цього не додумався б нiзащо i нiколи, не зважаючи на шалене бажання у будь-який спосiб “поставити на мiсце непокiрного юнака“.

А втiм, хiба не все одно... Головне, сьогоднi Господь нарештi справедливо розсудить їх та вiддасть належне кожному. Особливо кепсько буде винуватцю...

Кому буде кепсько та хто саме винен, Каїн не сумнiвався анiскiльки. Анi на мить! Тому перебуваючи у пiднесенному настрої, з самого ранку почав готувати пожертвування. Принiс з полiв колосся, iз саду — найкращi яблука та смокви, гарбуз з баштану та виноград.

Але все ж чогось не вистачало... Мабуть, не завадить жменька маслин. Також i грейпфрут можна додати. Точно!

Каїн задоволено потер руки (вiдзначивши про себе, якi шершавi та мозолястi в нього долонi; а мозолi цi з'явилися, мiж iншим, вiд чесної працi при обробцi землi, не те що в декого!), хвацьки розвернувся на п'ятах i твердою впевненою ходою попрямував до саду за додатковими плодами.

Весь час Каїн втiшався думками про майбутнiй трiумф. Уявляв, як здивуються батьки, коли правда вiдкриється їм в усiй наочнiй простотi. У найменших подробицях, вiд слова до слова продумував моралiстичнi промови, котрими збирався “почастувати“ ослячого упертюха...

До речi, що за блискуче порiвняння! Днями Авель заявив, що збирається упiймати вiслюка та спробує приручити його. Пастух вважає, що осел дуже пригодиться для перевезення рiзноманiтних вантажiв; вiн має виконувати важку монотонну роботу з притаманною йому наполегливiстю. Такий помiчник стане Каїновi у нагодi пiд час збирання врожаю.

Як завжди останнiм часом, вiн обгрунтовував нову свою примху “щирим“ бажанням допомогти брату, котрий, мiж iншим, не бажав мати до скотарства нiякого стосунку. Й навiть повернув подарованих волiв, не зважаючи на очевидну кориснiсть цих тварин пiд час оранки.

А що робити?! Потурати витiвкам братика, приймаючи новi подарунки i тим пiдбурювати його на новi спроби? На благо усiх, хто живе й житиме на землi, Каїн готовий вiдмовитися вiд будь-яких зручностей, тiльки б з його рiдними усе було гаразд!

Усе це вiн кинув молодшому братовi в лице. З-за чого, власне, i почалася метушня з офiруванням. Гаразд, вже недовго чекати; опiвднi усе вирiшиться.

Каїн зiбрав i поклав у пазуху маслини, увiпхнув туди ж найспiлiший та найбiльший грейпфрут. Трохи помiркувавши, зiрвав ще парочку апельсинiв, а також зламав гiлочку фiнiкiв. От яка славна офiра! Тепер би тiльки нiчого не загубити дорогою.

Хлiбороб вертався з саду повiльно, притримуючи края одягу, що вiдстовбурчилися. Як раптом його мов блискавкою вдарило. Каїн зупинився рiзко, сiпнувшися при цьому усiм тiлом так, що дiйсно мало не розсипав ретельно зiбране пожертвування...

Чом все ж так дивно поводиться Господь?!

Чому мовчить?

Хоч би словом якимось пiдтримав Каїна, хоч би знаком...

I знов зазвучав усерединi незвичайний закрадливий голос:

“Нащо намагаєшся ти розмiрковувати над тим, що нiколи не буде тобi доспупне? До чого доброго це може призвести? Хiба не бачиш, що Своєю бездiяльнiстю Бог повнiстю розв'язує тобi руки i дає цiлковиту владу дiяти на власний розсуд? От i роби, як вважаєш за потрiбне...“

Каїн злякався! Невiдомо чому, проте дуже злякався цього загадкового голосу. Вiн i ранiш перiодично чув його, але не лякався нiколи i не лякався так, як зараз...

— Мiж iншим, молодий чоловiче, вiрно робите, що не довiряєте цьому... Загалом, тому, хто говорить. Тiльки лякатися... Повiрте, от це вже зовсiм нi до чого. Лякатися якраз не слiд. Не довiряти — будь ласка, та тiльки не боятися. Неможна так поводитися, оце точно.

Хлiбороб усе ж впустив гiлочку фiнiкiв. Просто перед ним немов з-пiд землi вирiс невисокий охайний старик у бiлому вбраннi, що сяяло чистотою. Незрозумiло чому, але вiн здавався неземною iстотою. Таке враження складалося чи то по причинi його несподiваної появи, чи то вiд вигляду його одягу, що сяяв у сонячному промiннi, мов гiгантський соляний стовп, тiльки не скам'янiлий, а мiнливо-рухливий. До речi, Каїновi здалося, що над головою старого теж розлилося якесь незвичайне сяйво... Хоча можливо цей ефект виникав з-за незвичного виблискування одягу.

— Ти хто такий? — запитав Каїн, озираючи незнайомця недовiрливо й пiдозрiло. Старий зiтхнув, без видимих зусиль зiгнувся, пiдiбрав гiлочку фiнiкiв, що впала, обтрусив її та подав Каїну, мовивши:

— Черговий Янгол я. Чули про таких?

Справдi, про янголiв батьки розповiдали. I особливо вразила Каїна iсторiя про занепалого янгола, котрий i був зваблювачем.

— Нi-нi, що ви! — старий виставив уперед пухлi ручки i замахав ними, протестуючи. — Я Черговий, а не занепалий, ми не маємо права приховувати подiбнi речi чи брехати, не хвилюйтеся.

Каїн узяв фiнiки, щоправда, позираючи на старого з тiєю ж недовiрою. Той лише губу закусив, знов зiтхнув i тихо мовив:

— До речi, якщо це вас так цiкавить, занепалий — це якраз той, чий голос ви чули. Вiн нiколи не скаже це прямо. Вiн просто спробує уникнути вiдповiдi. Тому попереджаю, як менi звелiв Всевишнiй: не слухайтеся цього голосу i не зв'язуйтеся з його джерелом. Вам же гiрше буде, молодий чоловiче. I у цьому випадку менi буде надзвичайно шкода вас. Адже крiм усього ви особисто менi глибоко симпатичнi. Отак.

I Черговий Янгол подивився на Каїна довгим проникливим поглядом з-пiд насуплених густих брiв та додав тихо:

— Он матiнка ваша вже зв'язувалася собi на лихо... i на лихо чоловiковi! Та й вам на лихо, молодий чоловiче. Вам i вашому брату. А так народилися б у Едемi. Ото було б добре!

Нагадування про Авеля подiяло на хлiбороба протверезно. Аби фiнiки знов не впали, вiн пхнув гiлочку у пазуху до iнших плодiв i навмисне уп'явшися у лiнiю небокраю, пройшов повз старого, неуважливо кинувши через плече:

— То якщо Бог такий добрий, а лихий дух такий поганий, як ти кажеш, чом би менi мовчати на мiсцi такого добродiя i давати слушнi поради на мiсцi злодiя...

Черговий Янгол поморщився, зiтхнув та запитав:

— Скажiть будь ласка, молодий чоловiче, невже ви насправдi вiрите у те, про що кажете? Невже на вашу думку Бог дiйсно такий недобрий, а занепаданець просто чудовий?

— А хiба добре вiдмовчуватися? Узяв би та й подав якийсь знак, щоб усе було чiтко визначено. А мовчати кожен може! Он батько з матiр'ю мовчать, миряться з витiвками цього дурника — i усе гаразд. Нi-нi, мовчати кожен iдiот може, я теж можу мовчати... — Каїн збуджено трусонув головою та виправив сам себе: — Ба нi, навпаки не можу! I я продемонструю сьогоднi усiм i кожному, i у першу чергу — мойому люб'язному братиковi, хто має рацiю...

— Молодий чоловiче!..

Черговий Янгол плентався позаду, докiрливо похитуючи вказiвним пальцем десницi та марно намагаючися зупинити Каїна.

— Молодий чоловiче, невже ви не розумiєте, що в Господа можуть бути Свої вагомi причини не вiдкриватися у якийсь момент людям?! Хоча причина подiбної поведiнки як завжди лежить на поверхнi, варто лише придивитися уважнiше та помiзкувати...

Хлiбороб дещо вповiльнив ходу, озирнувся на спiвбесiдника i спитав недовiрливо:

— I що ж це за причина така? Цiкаво. Давай-но, кажи, — i оскiльки Черговий Янгол був не дуже налаштований на вiдвертiсть, додав глузливо: — Ну, що ж з тобою трапилося? Не церемонься, рiж правдоньку менi у вiчi, дозволяю.

— Дозволяєте?! Овва, красно дякую, — невдоволено пробуркотiв Черговий Янгол, зiтхнув та повiв далi: — Не у причинi рiч, адже ви зараз страшенно ризикуєте, симпатичний юначе; рiч у принциповiй...

— Отакої! Почалося, — гiрко мовив Каїн. — Здається, я запитав просто i вiдверто: яка причина криється за усiм цим? Вiдповiдай... якщо не можеш хитрувати та викручуватися, як стверджував.

— Якщо я скажу, у чiм рiч, то просто викрию плани Всевишнього, — вiдрiзав Черговий Янгол. — Ви цього хочете?

— Хочу, — буркнув Каїн, хоча чудово розумiв, що спiвбесiдник не наважиться розповiсти будь про що, коли мова йде про Нього. Так i є! Черговий Янгол вiдповiв м'яко, проте з вiдчуттям власної гiдностi:

— Та що ви, симпатичний юначе! За кого ви мене вважаєте? I за кого вважаєте Господа Бога! Якщо б менi i закортiло збунтуватися... подiбно до занепаданця, — вiн заплющив очi, склавши руки перед грудьми та погравши пальчиками, докiнчив: — Та невже Вiн не знайшов би дiєвого засобу зупинити мене у ту ж мить, га?!

— Може, i знайшов би, хтозна. Авель он що коїть, i нiчого, усе гаразд, — Каїн зiтхнув. Розмова явно не клеїлася, вiн не витягнув нiчого путящого з цiєї “дрiбної сошки“.

— Та зрозумiйте нарештi, молодий чоловiче! — майже заволав Черговий Янгол. — Бог просто не бажає втручатися... Е-ет, нащо повторювати! — вiн безнадiйно махнув рукою. — Ви iз братом самi маєте вирiшити, самi...

— От я сам i вирiшу, — огризнувся Каїн.

— Я не те мав на увазi! Знов ви нiчого не зрозумiли, — хоча рiльник i не дивився на спiвбесiдника, йому здалося, що той починає сердитися. А втiм, цiлком можливо, що це тiльки здалося. — Я кажу, що Бог жодного з вас не бажає примушувати робити будь-що. Вiн може змусити вас, мiг би змусити Авеля, мене... Але яка вiд цього користь?! Свiт марiонеток...

— Що-що? — не зрозумiв Каїн.

— Овва, пробачте, я забув, — миттю вибачився Черговий Янгол. — Взагалi, подiбне суцiльне змушення не до вподоби Господу. От якщо ви самi, добровiльно...

— Добровiльно? — Каїн озирнувся та поглянув на спiвбесiдника з саркастичною усмiшкою. — А якщо я дiю на власний розсуд, нехай не втручається! Нi Вiн, анi будь-хто iнший — взагалi нiхто!

— Але ви помиляєтеся! — не витримав Черговий Янгол.

I колишнiй сумнiв знов ворухнувся у глибинi души. Чому, ну, чому все ж мовчить Всевишнiй... Ох, недарма це!

— Саме так, — схвально пiдтакнув Черговий Янгол. — Ви мислите дуже вiрно, симпатичний юначе. Продовжуйте так i надалi...

— Так Авель має працiю? — тихо i майже покiрно запитав Каїн. — Отже, можна пасти череду, пити молоко i їсти сир, годувати приручену тварину м'ясом... Може, можна i самому вбивати тварин i самому з'їдати їхнє м'ясо?

Вiн здригнувся, лише на мить уявивши собi це богопротивне страхiття. Немов вовки, леви та гiєни... Бр-р-р-р-р!!!

Черговий Янгол схопився за голову i застогнав:

— Отакої, знов вас занесло хтозна куди...

Але трохи помовчавши, сказав:

— По-перше, Авель не їсть м'яса, отже, вiн нi в якому разi не схожий на хижакiв. Ви стежили за братом, симпатичний молодий чоловiче, ви знаєте, що це правда. А по-друге, що б не робив Авель, рiч поки що не про нього... Пiдкреслюю: поки! Не про нього. А про вас, симпатичний юначе. Про вашi дiї. Я не можу висловитися точнiше... на жаль...

Каїн заричав вiд лютi, рiзко повернувся спиною до спiвбесiдника i широкою ходою пiшов геть. Кiнець кiнцем, невдовзi полудень, а складена на вiвтарi офiра ще не приготовлена, як слiд! А вiн тут забалакався iз цим...

— Але не зважаючи на те, що ви правi немов би в усьому, вiд початку до кiнця, немов би точно виконуєте вказiвку Господа i харчуєтеся вiд землi, їсте тiльки хлiб без найменших добавок, дозволених чи недозволених, не будемо уточнювати — так от, не зважаючи на це, в усiх ваших дiях є єдина суттєва помилка! Щиро попереджаю вас. Схаменiться, поки не пiзно. Iнакше станеться лихо. I для вас, i для iнших.

Каїн знов озирнувся i тiльки зiбрався в черговий раз щось заперечити, як побачив, що Черговий Янгол безслiдно зник.

“Полетiв. Не витримав“, — подумав хлiбороб. I повеселiшав! Несподiване зникнення Чергового Янгола надало йому впевненостi у власнiй правотi. Якщо навiть вищий посланець тiкає несподiвано, йому нема, що заперечувати. Але тодi Каїн правий! Вiд початку й до кiнця!

А чом би, власне, й нi? Може, Господь перевiряє його... зваблює...

Каїн здригнувся. Нi, тiльки не зваблює! Це знов думки зсередини, чи що? Загадковий прихований голос...

“Так, це я. А хiба у моїх словах немає правди?“

— Бог не може зваблювати. Зваблюєш ти, — уголос мовив хлiбороб, про всяк випадок озираючись на усi боки, хоча заздалегiдь знав, що не побачить нiкого.

“А втiм, яка рiзниця, зваблюю я чи нi“, — вiв далi голос. — “Адже навiть Божий посланець не порадив тобi нiчого путящого. Як бачиш, Господь кинув тебе на призволяще. Вiн завжди поводиться так: зробить — i в кущi, а ви робiть, що хочете. Я ж поводжуся зовсiм по-iншому. Я тебе не залишаю. Завжди з тобою, ось як зараз, постiйно стежу...“

— Бог теж стежить, — заперечив Каїн, прискорюючи ходу. — Навiть Чергового Янгола вiдрядив...

“Ну i яка з того користь!“ — мовив голос насмiшкувато. — “Мовчати i я можу... Тобто, не можу мовчати! Бачиш, у цьому ми дуже схожi“.

— Не знаю, чим я схожий на тебе. Ти бунтiвник, я поважаю закон.

“Ми обидва не можемо мовчати“, — нагадав голос.

— Та ну тебе, — Каїн заспiшив до наметiв, що були вже попереду. — Якщо я i з тобою запатякаюся, тодi точно спiзнюся на принесення жертви. А менi б цього не хотiлося, аби Авель вирiшив, що я злякався.

“Поспiшаєш? Що ж, давай, поспiшай. Дуже навiть вiрно“.

Внутрiшнiй голос тепер теж замовк, тому решту шляху рiльник подолав без найменшої затримки.

I хоча Черговий Янгол був вже тут, проте Каїн таки встиг випередити Авеля! Тому в нього лишилося достатньо часу не тiльки для прикрашення вiвтаря новими плодами, але й для милування витвором власних рук. Дiйсно, варта вищої уваги офiра! А скiльки працi витрачено на кожний колосок, на кожний фрукт! Труда чесного...

Час вiд часу кидаючи пiдозрiлi погляди убiк Божого посланця, що мовчки завмер неподалiк, Каїн мабуть всоте уявляв сцену осоромлення та блискучого викриття брата, коли той нарештi мав ласку з'явитися.

— Отакої, — процiдив крiзь зуби хлiбороб та поквапився вiдвернутися, бо пастух гнав попереду вгодоване телятко, козеня та прегарне бiленьке ягня. Хум бiгав довкола, не забуваючи гавкати на тварин.

“Iще й собаку свого прихопив“, — роздратовано подумав Каїн. — “Цiкаво, вiн що, збирається годувати пса м'ясом з вiвтаря?!“

— Це я, братику, агов! — досить доброзичливо гукнув Авель, хоча й без того було зрозумiло, що це саме вiн i нiхто iнший. Хлiбороб лише набундючився i нiчого не вiдповiв, подумав лише: “Давай-но, роби хутчiш свою справу, а там побачимо, хто правий, а хто винуватий“.

— Вже невдовзi полудень, — нагадав Черговий Янгол.

— Бачу. Але не мiг же я вибрати перших-лiпших тварин! — пояснив пастух.

— Я теж не першi-лiпшi плоди вибирав, але випередив тебе, — буркнув Каїн. Брат хотiв щось заперечити, сварка назрiвала... Проте Черговий Янгол втрутився ще раз i нагадав про час.

Тодi Авель схопив Хума за мiцний шкiряний ошийник, вiдтягнув подалi вбiк i мiцно прив'язав до стволу старого кипариса. Потiм повернувся до iнших тварин, вправно зв'язав їм ноги, щоб не розбiглися, витягнув з-за вiвтаря здоровезного дрючка...

Каїн вiдвернувся, замружився i затиснув вуха долонями. Проте стишити предсмертне ревiння i бекання тварин все ж був не в змозi. Якби це було можливим, вiн утiк би далеко-далеко звiдси... але на превеликий жаль, вiн повинен був зтерпiти. “Клятий вбивця. Мiй брат — вбивця!“ — майнуло в головi. I слiдом за тим: “Нiчого, невдовзi усе скiнчиться“.

Дiйсно, через деякий час рiльник зрозумiв, що не чує бiльш нiчого жахливого. Вiн вiдняв руки вiд вух. Так, було тихо. Тiльки бджоли бринiли у травi, пташки спiвали у височинi та бiля свого вiвтаря мовчки порався Авель.

Та ось загавкав собака.

— Тихше, Хуме, заспокойся. Це не тобi, це Йому, — як не дивно, Авель вимовив цi слова з несподiваним благоговiнням. Невже ж брат вважає, що любить Бога... i водночас може здiйснювати таку мерзоту?! I невже вiдверто впевнений, що у вiдповiдь Бог теж любить його...

Зрозумiти причину такого збочення хлiбороб не мiг. Усе ще не маючи сил подивитися на брата, вiн позирнув на Божого посланця... i ледь втримався, аби не ахнути: Черговий Янгол дивився на Авеля, що з головою занурився у брудну роботу — i посмiхався!!! Посмiшка була дуже легкою, ледь помiтною з-пiд срiблястої бороди та вусiв — але ж була!

“Маячня якась“, — подумав Каїн i знов замружився. Тепер вже щоб не дивитися на Чергового Янгола...

— Я готовий, братику.

Доклавши енймовiрних зусиль, Каїн розлiпив неслухнянi повiки i примусив себе озирнути жертовнi каменi. (Не вистачало ще, аби за потурання Божого посланця Авель якимось хитромудрим чином зiпсував його ретельно складену офiру! Хлiбороб вже не вiрив нi одному з них... Тим не менш, здається, усе було гаразд.)

— Що ж, тодi почнемо, брате. Я теж готовий, давно вже готовий, ще задовго до тебе встиг приготуватися...

— Полудень, — об'явив Черговий Янгол, аби припинити сварку. — Хто з вас говоритиме першим?

— Я, — вагомо мовив Каїн.

— Вiн старший брат, i вiн звинувачує мене, а не я його. Хай говорить першим, — миттю погодився Авель. Рiльник скоса позирнув на вбивцю тварин, чиї руки усе ще були закривавленi (перед вiвтарем! у найвiдповiдальнiший момент!) i подумав зловтiшно: “Ач мерзотнику! Вiдчуває, що я правий, от i не насмiлюється заперечувати менi“.

— Хай буде так, — проголосив Черговий Янгол. — А тепер опустiться на колiна i...

Вiн чомусь зробив ледь помiтну паузу i незрозумiло чому дивлячися просто в очi Каїновi, повiльно докiнчив:

— ...i упокоривши серця вашi, промовляйте по черзi.

Каїн став на колiна, пiдняв лице до неба i торжествено мовив:

— Господи, Ти, що створив свiт i усiх нас, доТвоєї справедливостi звертаюся! Ось, я i мiй брат перед тобою. Я сумлiнно вуконую усе, що велiв Ти батьку моєму Адамовi i через нього менi i братовi моєму: орю землю, сiю та живлюся плодами її. Брат же мiй явно порушує заповiт Твiй, Господи, бо розводить тварин, п'є їхнє молоко та їсть сир i масло, що одержує з молока разом iз хлiбом земним, що я даю йому зi своєї ласки, хоча вiн i не гiдний такої милостi...

Каїн замовк, тому що заплутався у власних думках. Так багато хотiлося сказати, але так важко висловити усе це вголос...

Гавкнув Хум. Каїн миттю згадав чергове звинувачення i впевнено повiв далi:

— А ще Авель приручив хижака i годує його м'ясом, яке бере вiд померлих овець i корiв. Або вбиває когось iз них, якщо стадо не несе втрат. Усе це, Господи, йде всупереч Твоїм велiнням, i ось, я звинувачую брата мого в усiх цих грiхах i закликаючи до справедливостi твоєї, прошу: скарай його за свавiлля! Прийми мою офiру, що складається з рослин, вирощених моєю працею, а його офiрою знехтуй, бо нечиста вона. Розсуди ж нас на вiки, Господи!

Хлiбороб подумав трохи, згадуючи, чи не забув про щось згадати, i закiнчив коротким, але вагомим:

— От.

— Тепер твоя черга, — звернувся Черговий Янгол до Авеля, i пастух мовив не так впевнено i значно коротше:

— Боже! Може, я й не правий, не знаю, але... розсуди нас iз братом, як вважаєш за потрiбне, — i покiрливо замовк.

Ледве Каїн встиг подумати: “Еге, отже, ти не впевнений! Боїшся, що не будеш виправданий!“ — як iз неба впала на каменi слiпучо-бiла блискавка, що принесла настiльки оглушний гуркiт грому, що брати на деякий час заслiпли i оглухли. Коли ж здатнiсть бачити i чути повернулася, Каїн не повiрив тому, що сталося. Просто вiдмовився вiрити:

його розкiшна офiра з рослин лежала на вiвтарi

недоторканою!!!

проте на почорнiлому вiд удару блискавки жертвенному каменi Авеля

не було нiчого: усi три тушки

зникли безслiдно!!!

Каїн повiльно здiйняв до обличчя стиснутi кулаки, декiлька разiв вдарив їми себе по черепу, повiльно притиснув руки до грудей, впав у траву i простогнав:

— Господи-и-и... та за що ж це!.. Чим я завини-и-ив... Чим не сподобалась тобi моя офiра... Я ж так силкувався... я усе виконував...

I миттю здiйнявшися на ноги, загорлав щодуху:

— Адже я правий, Господи-и-и!!!

Проте не маючи сил знести пережиту ганьбу, захитався, впав на землю i затуливши лице руками, мовчки засiпався од вiдчаю.

Тодi околиця сповнилася густим басом, що виходив невiдомо звiдки, можливо з неба, iз землi, з кожної травички... Можливо, звiдусiль. Голос цей не був нi тихим, анi занадто гучним, проте, здавалося, оглушав сильнiше, нiж удар грому, що тiльки-но гуркотiв тут:

— Що таке, Каїне, що сталося? Чом ти засмутився? i чому схилилося лице твоє?

Якщо робиш добре, то чи не пiднiмаєш лиця? а якщо не робиш доброго, то бiля дверей грiх лежить; вiн притягує тебе до себе, але ти пануй над ним.

А втiм, виставлений на посмiховисько хлiбороб не бажав зараз розв'язувати будь-якi головоломки... хай навiть їх задає Сам Господь Бог. Авель же помiтно пiдбадьорився. Ще б пак: вiн не був посоромлений, i усi його сумнiвнi вчинки просто на очах фактично набрали чинностi. Тому пастух схопив посох, що валявся у травi, хвацько крутнув його над головою, зневажливо позирнув на розгубленого брата, мовив насмiшкувато:

— Отак, братику, твiй грiх, виявляється, лежить бiля дверей твоїх! А ти мене повчати зiбрався.

Потiм критично оглянув руки, пробубонiв: “Погано травою крiв стирати, тре' помити“, — пiдiйшов до кипарису, вiдв'язав Хума та кроком переможця попрямував до рiчки. Весело скавулячи, слiдом за ним бiг вiрний пес.

Коли пастух зник, Каїн ще довго сидiв нерухомо. Нарештi пiдвiвся, похитуючись ледь добрiв до вiвтаря, деякий час уважно розглядав ретельно приготовану офiру. Витягнувши уперед праву ногу, ледве торкнувся носком пiрамiдки, складеної з вiдбiрних яблук. Вона розвалилася, соковитi, солодкi, такi привабливi iззовнi фрукти покотилися у траву...

Каїн умить розлютився, кiлькома шаленими ударами розкидав геть усе, що було розкладено на каменi та розтоптав те, що впало поруч.

Проте легше вiд цього не стало. Якби так само можна було б розправитися iз лихими думками...

— Дiйсно, симпатичний молодий чоловiче, усе це марно.

Черговий Янгол наблизився упритул до рiльника та вже простягнув руку, щоб заспокiйливо поплескати його по плечу. Каїн рiзко вiдсунувся та прошипiв крiзь зцiпленi зуби:

— Пiшов геть. Геть вiд мене! Од мене, розумiєш?! Я тепер нiхто! Нiщо! Вiд мене вiдцурався Бог. Я знехтувана людина.

— Чому ж? Зовсiм нi. Не треба так думати. Господь щиросердий, Вiн завжди прийме пiд Своє заступництво...

— Тiльки не мене!!! — обурився Каїн. — Iнакше Господь прийняв би плоди землi, якi я принiс Йому!

Черговий Янгол тяжко зiтхнув i мовив з докором:

— Але ж я намагався вас попередити, молодий чоловiче. У припустимих межах, звичайно, але намагався.

— Цiкаво, про що се ти?

Пiсля усього, що сталося, Каїн почав ставитися до Чергового Янгола, до цього Божого посланця, з певною осторогою.

— Так ви i досi не зрозумiли, у чiм, власне, рiч? — здивувався Черговий Янгол. Хлiбороб сторожкувато мовчав. Тодi посланець Господа поморщився i почав терпляче пояснювати:

— Бачте, юначе, ви занадто багато собi дозволили, от i все. Найперше, ви визнали себе сином злочинця Адама, який несе успадковане покарання, що наклав на вашого батька Бог. Було таке?

— Ну, було, — неохоче пiдтвердив Каїн.

— Було, — пiдсумував Черговий Янгол. — З iншого боку, ви насмiлилися самостiйно судити свого рiдного брата; i засудили його не тiльки в душi, але й на словах, причому перед лицем Господа. Не постидалися ж, молодий чоловiче! Проте якщо ви жалюгiдний грiшник, як i ваш батько, чи маєте ви право засуджувати iншого? Чом злочинець береться судити iншого злочинця?! На якiй пiдставi вимагає вiд Самого Всевишнього покарати iншу людину, якщо сам не може розiбратися в усiх тонкощах того, що вiдбувається?! Чи не вiдповiсте менi?

Проте Каїновi цей зануда вже остаточно набрид. Дiйсно, суцiльне словоблуддя якесь, нiякої допомоги...

— Дарма ви так, симпатичний юначе, —докорив рiльниковi Черговий Янгол. — I нiяк ви не зрозумiєте, що Господь просто зробив те саме, про що ви благали.

— Тобто?.. — здивувався Каїн.

— Тобто, ви почали судити замiсть Бога. Добре це чи погано, чи маєте ви на це право, чи нi — гаразд, облишимо подiбнi питання. Але як ви заходилися чинити суд замiсть Нього — що ж, будь ласка: от вам уся повнота влади, юначе, приймайте рiшення самостiйно! Якщо вас не надихнув найризикованiший дослiд ваших батькiв, якщо ви слiдом за ними вирiшили, що насправдi знаєте рiзницю мiж добром i злом — можете тлумачити добро i зло, як заманеться. “Якщо робиш добре, то чи не пiднiмаєш лиця?“ — сказав Всевишнiй. Проте судячи з вашої реакцiї, ви не можете вважати себе безумовно правим. Бог лишив вас наодинцi з вашою самовпевненiстю — i ви миттю перелякалися! Отже, в душi ви нi у чому непевнi. Це i є той самий грiх, що лежить “бiля дверей“ та притягує вас. Грiх гордовитостi. Тому, молодий чоловiче...

Черговий Янгол зробився дуже серйозним.

— Тому перш, нiж складати офiру Боговi, очистiть серце вiд подiбної поганi. I тодi Бог вас почує. Повiрте, почує неодмiнно. Iнакше я не був би зараз разом з вами. Адже Всевишньому не потрiбна перемога одного з вас. Ви потрiбнi Йому обидва. Отак.

Каїн вiдвернувся i почвалав свiт за очi.

— Куди ж ви, молодий чоловiче? — похопився Черговий Янгол.

— Е-ет, пiшов ти пiд три чорти, старий базiка, — кинув через плече хлiбороб. Черговий Янгол з докором похитав головою, проте вiн цього не бачив. Вiн загалом не бачив, що дiється навкруги: сльози застилали очi, образа скiпкою стирчала у серцi й ятрила душу, не давала їй спокою... Кiнець кiнцем, Каїновi дещо спало на думку:

“Цiкаво, що б сталося, якби Авеля не було взагалi? Або раптом не стало“.

Хлiбороб здригнувся, зупинився. Прислухався. Здалека долинали ледь чутний собачий гавкiт та мугикання стада. Он i пастух крикнув... Живий брат, працює! А це звучало усерединi, це... той. Занепаданець.

“Так, це я, хто ж iще. Хiба я можу кинути тебе напризволяще?“

— Забирайся геть, я не бажаю мати з тобою нiчого спiльного, — огризнувся Каїн. — Геть.

“От i дурень“, — спокiйно заперечив голос. — “Бог кинув тебе Сам, мене ти теж женеш геть. Так можна i самому лишитися. Взагалi нiкого навколо тебе не буде, уявляєш? Кому ж ти тодi будеш потрiбен?“

Хлiбороб злякався самотностi. Справдi, з братом вiн посварився, батьки нi в що не втручаються... Отже, вiн буде один! Зовсiм самотнiй!!!

— Добре, кажи, чого тобi треба, — неохоче погодився Каїн, вирiшивши принаймi вислухати занепаданця. Хоч iз ним поговорити...

“А чом ти вирiшив, що треба неодмiнно менi...“

— Iнакше ти б не займав мене, — стомлено мовив рiльник.

“Але чому все ж менi? Радше, тобi...“

Каїн невесело всмiхнувся.

— Так, ти маєш рацiю. Мабуть, дiйсно розумiєшся на подiбних речах. Що ж... — хлiбороб запнувся, потiм спитав обережно: — Так що ж менi потрiбно, як ти вважаєш?

“Овва, нащо удавати з себе дурня? Та ще й перед тим, хто дивиться в душу!“ — обурився голос. — “Порада слушна тобi потрiбна, от що“.

Так, саме слушної поради Каїновi не вистачало.

“Ясна рiч! А що, я тобi брехати буду, чи що? Та чому?!“

— Не вiрте йому, молодий чоловiче! Вiн майстер брехати...

Каїн рiзко озирнувся i що було сили гримнув на Чергового Янгола:

— Геть, я сказав!!!

Божий посланець скроїв сумну фiзiономiю, знизав плечима, розвiв руками й розтанув у повiтрi.

“До речi, про всяких там докучливих посланцях рiзних вельможних персон. Ти не помiчаєш нiякої рiзницi у ставленнi до тебе?“

— А яка рiзниця? — здивувався Каїн.

“Але ж я звертаюся до тебе особисто, а добрий Бог посилає замiсть себе якогось недоумкуватого старця, дрiбну сошку якусь...“

— I зовсiм я не дрiбна сошка, — вкинув Черговий Янгол, проте пiдкорившись красномовному погляду рiльника, знов зник.

“Порiвняно зi мною i з Богом це якраз найостаннiший виконавець“, — запевнив Каїна голос. — “Отже, можеш зважити, наскiльки цiную тебе я i наскiльки нехтує тобою Бог. Крiм того, нас зближує однакова манiра поведiнки“.

Хлiбороб спробував заперечити, проте голос мовив:

“Нi, ти теж збунтувався, як i я. Хiба не про це казало янголятко? Зрозумiй, ти насмiлився узяти на себе вiдповiдальнiсть. Узяв владу. А Бог не милує конкурентiв. Вiн жорстокий владолюбивий дiдуганчик, от Вiн хто! Запам'ятай це добре, тодi почнеш краще розумiти його дiї“.

Каїн не розумiв... але вiдчував, що в цих словах цiлком може мiститися прихована пастка. Проте нiчого вже не мiг iз собою зробити. У словах, що звучали у мiзку, вiн вбачав саму тiльки правду...

“Саме так, я маю рацiю, i ти чудово розумiєш це. I задля заохочення я зараз пiдкажу, коли в минулому у твоїх руках була зосереджена влада... Величезна влада, бо мова йшла щонайменше про людське життя. Воiстину, у той момент ти був подiбний до Бога. Дивись-но!“

У Каїна запаморочилося в головi, потемнiло в очах. Вiн не встояв на ногах i впав у траву. А коли розплющив очi, то побачив...

...Скрутно було тодi людям. Ось-ось мала розпочатися сильна гроза з градом. Якщо не встигнути зiбрати хоча б частину пшеницi, вони загинуть вiд голоду. Тому Єва змушена була лишити маленького Авеля, який захворiв три днi тому, пад наглядом старшого сина та пiти разом з чоловiком у поле. Працювали як шаленi, аби встигнути до початку грози. Лишилися у полi навiть пiсля того, як посутенiло...

В малюка був сильний жар. Вiн стогнав, метався по пiдстилцi з шкур, весь час просив пити, зривав з лоба змочену водою пов'язку, тому що вона здавалася йому якоюсь гидотою, великим бридким слимаком.

А Каїн дуже стомився! Жахливо болiла голова, злiплювалися повiки. А як моторошно було! Батько завалив вхiд у печеру величезними каменюками, проте iззовнi вили вовки, подеколи рикав лев i безупинно реготали гiєни. Каїн особливо страхався останнiх. Мати якось розповiдала, що колись давно його ледь не вкрала саме гiєна.

Що може вдiяти проти усiх цих лютих хижакiв пiдлiток? Батько б справився. Батько дужий. Вiн навiть лева прогнав, як колись маму рятував. Щоправда, вхiд у печеру завалений камiнням. Проте хiба не можуть звiрi розкидати їх?! Особливо гiєни. Вони ж бо такi розумнi...

А хiба Адам не завалив вхiд у печеру, коли на Єву напав лев?!

Каїн дуже перелякався у ту нiч. Бiльш за все йому хотiлося кинути хворого братика напризволяще, вiддати його на поживу хижакам, а самому сховатися у найтемнiшому куточку печери...

“Але ти не зробив цього. Ти усю нiч подавав Авелевi пити, мiняв примочки, вкривав його. Будемо вiдвертi, ти мiг би просто полишити його без нагляду, вiдсидiтися в куточку, вiдпочити. Тодi вранцi батьки знайшли б одну живу дитину i одну мертву. Ти збрехав би батькам, сказав би, що нiчого не мiг вдiяти. Хто б насмiлився дорiкнути тобi? Усе можна було смiливо звернути на хворобу...

Але ти не зробив цього. Ти врятував брата сам, без будь-якого втручання iззовнi. А ще ти виявив того разу свою владу над братом! От Бог i розгнiвався на тебе. I тепер, коли Авель вирiс, цей злопам'ятний мстивий дiдуганчик перетворив молодшенького братика, якого ти героїчно врятував тiєї ночi, на зброю проти тебе ж! Зрозумiло?“

— Не вiрте йому!.. — надсадно гукнув звiдкись Черговий Янгол, проте Каїн не бажав слухати його. Тiльки б голос не змовкав... нiколи...

Проте голос якраз мовчав.

— Агов, ти... Що ж менi робити тепер? — запитав Каїн, коли йому зрештою набридло чекати. I голос миттю вiдгукнувся:

“Як це що?! Саме те, на що ти не зважився багато рокiв тому“.

— Але хiба Авель зараз хворий? — здивувався хлiбороб.

“Якщо бути точним, то хворий. Але морально. Вiн уявив, що може харчуватися не вiд землi, а вiд тварин...“

— Згiдно з Божим повелiнням, iз землi вийшли тварини, — обережно нагадав Черговий Янгол. Коли мова зайшла про тлумачення Слова, вiн не втримався i явився просто перед Каїном, не зважаючи на палке небажання останнього. — А оскiльки людське тiло теж створено з землi, дитина живиться молоком, яке дає йому мати. Хiба пити материнське молоко — це грiх? Авель отримує молоко вiд тварин. М'яса не їсть. У чому ж тодi полягає його грiх?

“Замовкни, жалюгiдний пiдлабузник!“ — накинувся на янгола голос. Каїн гордовито вiдвернувся.

— Добре, — коротко кинув Черговий Янгол i щез.

“Без цього цуцика Господа Бога краше, чи не так?“ — насмiшкувато спитав голос i нагадав: “Не забувай, пiд час офiрування Авель вбив тварин. Якщо ж усiлякi там пiдлабузники заперечуватимуть тобi, що ти теж убив рослини, зрiзавши їх, подумай, чи можна порiвнювати життя рослини та життя тварини, хай вона i не така досконала, як людина“.

— Авжеж неможна, — охоче погодився Каїн.

“Отже, Авель згрiшив!“ — зрадiв голос.

— Авжеж згрiшив, — пiддакнув Каїн.

“От i вчини з ним те, що вiн вчинив зi своїми тваринами“.

— Тобто?.. — не зрозумiв Каїн.

“Тобто вбий“, — просто сказав голос.

Хлiбороб затремтiв. Вiн просто жахнувся!

Як це? Вбити людину?! Улюбленого брата?!.

“Овва, ну що за нерiшучiсть! Адже ти висапуєш будяки, даючи можливiсть рости корисним рослинам? От Авель i є такий самий будяк! Вбий його, i край“.

— Але чи я буду тодi кращим вiд нього?! — обурився Каїн.

“Дивак! Ти тiльки подумай, вiд чого в такому разi врятуєш майбутнi поколiння. Уяви...“

I Каїн дiйсно уявив...

...Люди розводять тварин. Багацько тварин. Тому що сьогоднi Авеля виправдано!

...Люди отримують вiд тварин молоко. Багато молока. Сир, масло. Смачна їжа. Тому що сьогоднi Авеля виправдано!

...Люди шиють з шкур тварин одяг. Оскiльки людей багато, тварини не встигають гинути у необхiднiй кiлькостi, i їх доводиться вбивати. Аби пильнувати стада, людям потрiбно багато собак. Собак теж потрiбно годувати. Задля цього також доводиться вбивати тварин. Тому що сьогоднi Авеля виправдано!

...Наслiдуючи собак, люди вважають: чом би i нам не поїсти м'яса? Нащо нам викидати тушi, що лишаються пiсля зняття шкур на одяг? I люди починають їсти м'ясо. Як пси. Тому що сьогоднi Авеля виправдано!!!!

“Молодець. Ти нарештi зрозумiв, чим скотарство загрожує людям у майбутньому. Хто почне плекати тварин, сам стане твариною. Одне не второпаю: чом цього не зрозумiє наш наймудрiший Бог?!“

— Вiн багато чого не розумiє, — легковажно кинув Каїн.

— Молодий чоловiче!.. — спробував напоумити рiльника Черговий Янгол, та Каїн навiть уваги на нього не звернув.

— Отже, вирвати будяк... Це ж все'дно, що висапати будяк, чи нi?

“Цiлком вiрно. I чим швидше, тим краще. Хоча б сьогоднi увечерi. Тодi ти врятуєш усi майбутнi поколiння людей та утреш носа цьому дiдуганчику“.

— Сьогоднi ввечерi?..

“Подумай. Наважуйся. Запропоную Авелевi прогулятися на поля. Скажи, що вирiшив помиритися з ним. Немов переконався у його правотi. Знайшов вiдмiнне пасовисько для його корiв i на ознаку примирення пропонуєш пiти подивитися. Або зроби вигляд, що знов забираєш волiв. Що у захватi вiд їхньої роботи, що збираєшся показати лан, зораний з їхньою допомогою та хлiба, що посходили на ньому. Покiрливо попроси допомоги у збираннi врожаю. Загалом, придумай щось, аби завести брата подалi... А в полi завжди знайдеться годяща камiнюка. Та диви, стережися його вiрного собаки! Нехай Авель залишить Хума бiля свого намета.

I тодi дiй. Дiй смiливо i рiшуче. В iм'я прийдешнiх поколiнь людей. Пам'ятай: час лине. Впустиш шанс — у майбутньому з людством вiдбуватимуться найжахливiшi речi. Подумай про це“.

I Каїн глибоко замислився...

3

— Отже, ячмiнь теж пропав?

— Так. Сарана знищила геть усе.

Черговий Янгол кивнув i спiвчутливо поглянув на Каїна. Ось стоїть здоровий мiцний чоловiк у розквiтi сил, просто велетень... А русява голова його схилилася, руки безвладно повисли вздовж тулуба, мов винограднi лози, що втратили пiдпору. Так i хочеться сказати йому: i що ж ти, дурнику, накоїв! Про що думав, коли власними руками вбивав рiдного брата!

А втiм, про що саме думав тодi Каїн, Черговому Янголу було достотно вiдомо. Вiн i втрутитися мiг би, та Бог не велiв.

А шкода! Далебi, шкода...

Зрозумiло, в Господа щодо цього Свої мiркування, i якщо Вiн не вважав за потрiбне втрутитися у перебiг подiй, отже, так треба.

Черговий Янгол вважав за краще не замислюватися, чому саме треба. Так, пiсля заподiяного вбивства Каїн має багато чого пережити i передумати. I зрештою в нього з'явиться вiдчуття, яке люди потiм назвуть його iменем: каяття. Адже Адам з Євою хоч i сумували за блаженним Едемом, проте нiколи не вiдчували нiчого подiбного. Каяття може з'явитися тiльки тепер.

Вищi мiркування... Нiкому їх не зрозумiти, окрiм Бога.

Черговому Янголу було дуже шкода хлiбороба, який перетворився згiдно вищого наказу на безпритульного бурлаку, одвiчного вигнанця. Дуже шкода! Хоча вiн, ясна рiч, нiзащо не став би заперечувати Господу та уподiбнюватися рiзним бунтiвникам.

Та й Самому Богу теж шкода братiв. Не тiльки вбитого, але й того, що лишився. Проте зiрвавши i з'ївши плiд з Дерева пiзнання добра i зла i таким чином вiдмовившися слухатись Його, люди пiшли власним шляхом. Хтозна, куди цей шлях приведе...

Можливо, й справдi краще знищити людей та створити їх наново? Та як поводитиметься оновлене людство?

“Будь певен, анiтрохи не краще. Тому що лишиться спокусник, готовий у будь-який момент звабити людей“.

Черговий Янгол не заперечував, аби разом iз цим був знищений i той, занепаданець з усiма своїми прибiчниками...

“Але разом з ним Менi доведеться знищити усiх вас. Творiння занадто тiсно взаємопов'язано. А Я не бажаю знищувати усе творiння. Нехай усе лишається, як i досi. Нехай люди, прабатькiв яких ввiв в оману та звабив сатана — нехай вони самi, за власною волею навчаться любити Мене, пiдкорятися Менi та служити Менi. Цей засiб значно надiйнiший вiд повного руйнування та докорiнної переробки. Отже, нехай самi люди виберуть цей шлях. А Я iз задоволенням допоможу усiм i кожному, хто побажає ступити на нього. Бiльш того, пошлю колись надiйного Помiчника... у свiй час“.

Несповiдимi шляхи Твої, Господи!

А поки що один з братiв загинув вiд руки iншого. Осиротiли i батьки, бо молодший син помер, а старшого Бог засудив на одвiчне бурлацтво.

“Не журися. Я пошлю Адамовi i Євi ще одного сина; вони не залишаться самотнiми“.

Але їм ще доведеться чекати на його появу. А Каїновi — бути безпритульним, блукаючи вiд краю до краю землi...

Тяжка десниця Твоя, Господи!

— I все ж не розумiю: за що?! Невже я був настiльки неправий? Адже я працював у потi чола, сiяв хлiб i хлiб їв, невже... Нi, не можу зрозумiти!

Божий посланець мовчки подивився на Каїна. Так, люди — iстоти загадковi. Здається, хлiбороб могутнiй, он якi м'язи на руках, бичача шия. Сам Черговий Янгол здавався поруч iз ним мiзерною комашкою... А позирнути усередину — слабка, нерозумна дитина! Такого здорованя сатана елементарно пiддурив, окрутив, заплутав у декiлькох безглуздих софiзмах та силогiзмах з перекрученими посилками. Мовляв, якщо Бог мовчки спостерiгає за вашою суперечкою, Йому взагалi байдужi люди. Якщо вiдправив замiсть Себе янгола, а занепаданець безпосередньо розмовляє з Каїном, отже, Бог зневажає людей та гребує спiлкуванням з ними. На вiдмiну вiд сатани, такого собi дбайливого татуся!

I що тепер вiдповiдати цьому чоловiковi, чиє життя було зламане у єдину мить його ж власними руками?!

— Ви усе ж свято вiрите, що вели праведне, безгрiшне життя. I що вас даремно покарали так жорстоко.

Черговий Янгол не мав потреби вислуховувати Каїнове пiдтвердження або заперечення. Вiн не запитував, вiн констатував факт. Не зважаючи на це, Каїн поквапився пiдтвердити:

— Так-так, саме так: даремно!

Замiсть вiдповiдi Черговий Янгол промовив замислено:

— Хто може сказати: “я очистив моє серце, я чистий вiд грiха мого“?“

I поспiшив пояснити здивованому хлiборобу:

— Це мудрiсть Божа. Колись у далекому майбуттi вона буде провiщена величному мудрецю i записана навiки у величну Книгу.

Каїн не знайшов, що вiдповiсти, почухав потилицю i сказав лише:

— Так, непогано звучить.

Черговий Янгол подивився на нього з жалем. “Непогано звучить“. Оце й усе, що може сказати такий симпатичний та, здавалося б, досить розумний молодик! Недивно, що сатанi вдалося так легко пiддурити його... Сердега!

— Але сарана... Нiколи ще я не бачив такої. I яка ненажерлива! А як летiла! Зграя за зграєю. Усi посiви загинули.

Божий посланець зiтхнув. Хлiбороб усе ще переживав з приводу загибелi рослин вiд небувало великих комах... немов йому ще колись трапиться нагода орати й сiяти. Немов не проклятий вiн вiд землi!

“Коли ти будеш обробляти землю, вона не стане бiльш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем i бурлакою на землi“.

Мабуть, цей вирок суворiший, нiж винесений Адамовi. Чи не зглянеться колись Бога на Каїна, чи не дозволить осiсти хоч десь... хоча б за тридев'ять земель!!!

“Побачимо“.

Коротко, але зовсiм незрозумiло. Нажаль.

Несповiдимi шляхи Твої, Господи...

— I хоч би єдиний саджанець вцiлiв. Нехай найменший та найкволiший! Я би виплекав його.

Черговий Янгол iз жалем похитав головою:

— Нi, нiзащо. Ранiше ви б могли, а тепер — нi. Бiльш нiколи, запам'ятайте.

Каїн стражденно зморщився.

— Невже?.. Адже я так люблю рослини! Я боявся, що влiтку сонце спалить посiви... але їх поїла сарана! Не одне, то iнше.

У повiтрi зависла напружена тиша.

— А Хум?! — несподiвано стрепенувся хлiбороб.

— Здох. Помер вiд туги. Не ходiть.

Пес дiйсно немов збожеволiв пiсля смертi хазяїна. Вiн з такою злiстю гавкав та кидався на Каїна, що той небезпiдставно побоювався за своє життя. На щастя знамення, яке зробив Господь пiсля прокляття, дiяло не тiльки на людей, але й на тварин.

“За Каїна вiдомститься усемеро...“

Хум не торкнувся вбивцi, лише приповз на черевi на те мiсце, де посеред поля просто неба лишилося лежати тiло Авеля, сiв поруч i нiкого не пiдпускав. Вчора вiн навiть бився з цiлою вовчою зграєю i — важко уявити! — усiх прогнав. Вив весь вечiр, усю нiч i цiлий ранок. Тепер перестав. Черговий Янгол знав: кiстки та м'ясо людини i собаки зараз виборюють одна в одної гiєни. Нащо ж Каїновi бачити таке?

Ще постояли мовчки. Було видно, що Каїн прагне щось сказати... але не наважується.

— Але я... — вiн знов запнувся, проте нарештi наважився: — Я не тiльки рослини любив. Авеля я теж любив. I хотiв зробити якнайкраще.

Черговий Янгол сумно похнюпився. Авжеж любив... якщо це можна назвати любов'ю! Дуже своєрiдно любив, тобто. Любив так, що вбив.

— Задля його ж блага, — про всяк випадок поспiшив уточнити Каїн i додав: — I на благо усiх наших нащадкiв також... Хоча б ти менi вiриш?

“Про що се ти?!“ — ледь не заволав Черговий Янгол. — “Про яку любов ти ведеш? I до кого: до брата — чи до тих далеких нащадкiв, якi ще не народилися? Адже вони не зрозумiють тебе, Каїне, нещасний чоловiче, який збився з пантелику! Вони будуть вважати тебе природженим вбивцею! Тебе, котрий так нiжно любив Авеля i навiть якось врятував йому життя. Не зрозумiють нiзащо, нiколи. Iм'я твоє будуть проклинати у вiках... а ти ж дiйсно так пiклувався за нащадкiв! Але — дарма, усе дарма“.

Проте нащо обважнювати i без того нелегкий тягар каїнова грiха? I Черговий Янгол просто промовчав.

— Шо ж, не бажаєш говорити — помовч, — погодився Каїн i сказав просто: — Тож я пiшов.

Мовби мова йшла про прогулянку на виноградник, котрий щойно припинив iснувати.

— З батьками будете прощатися? — стрепенувся Божий посланець.

— Мабуть, нi, — Каїн вiдвернувся, i Черговий Янгол згадав, як не зважаючи на усю стриманiсть та небажання втручатися будь у що, довiдавшися про смерть Авеля, Єва влiпила старшому синовi ляпаса.

От i досить з нього.

— То я пiду. Прощавай.

Каїн повернувся i пiшов, куди очi спали.

— Ми ще зустрiнемось. Тiльки-но вам стане важко, мене до вас пришлють. Обов'язково пришлють! — крикнув йому у спину Черговий Янгол. Вiчний бурлака тiльки рукою махнув, не обернувшися: мовляв, не турбуйся особливо, сам обiйдуся. I прискорив ходу.

— Нi, молодий чоловiче, ми ще зустрiнемося. Неодмiнно стрiнемось, — пробурмотiв Черговий Янгол, в якого сльози текли по щоках.

Адже пiсля скоєного злочину Каїн потребував захисту, як нiколи ранiше. Нелегка ця справа — пiдтримувати того, хто заплутався у тенетах брехнi, розкинутих сатаною... Дарма, Божий янгол завжди сильнiший вiд янгола пiтьми. Пiтьмi не здолати свiтла. Нiколи, нiзащо!

I стоячи на вершинi пагорба, вiн спостерiгав за Каїном, котрий ще мав пройти довгий шлях, перш нiж позбутися найбезглуздiшої самовпевненостi. Коли б не Боже знамення, вiн був би тепер зовсiм беззахисним. А беззахиснiсть робить пiдопiчного особливо близьким до покровителя.

Крихiтна фiгурка Каїна вже майже досягла лiнiї небосхилу. На вершинi пагорба плакав Черговий Янгол, втираючи сльози великим крохмально-бiлим носовиком. Над рештками Авеля i Хума гризлися гiєни. Десь Адам намагався заспокоїти дружину — i не мiг, бо й сам був невтiшний. А пiд спекотним сонцем лежала спустошена сараною земля, котрiй ще довго мала поростати травою, загоюючи гiгантськi рани, заподiянi ненажерами-комахами.

Осiнь 1994 — 16 березня 1996,

укр.варiант — 5-9 сiчня 1998, Київ

1 Хум — коричневий (iврит, прим.авт.).