Всі публікації щодо:
Лятуринська Оксана

На труну Ольжичеві

Був стрункий, неначе ясень,

гарний, мов царенко.

Де наш красень, де наш красень? —

Вмер, вмер молоденький!

Ой не вмер він, ой не вмер він

смертію своєю,

не зеленим вкритий дерном

дбайливо ріднею!

І китайка жалобова

очі не прикрила.

Може, галич десь у рові

сині очі пила.

Очі пила, тіло рвала

пазуром хижацьким

на поталу, на поталу…

Як натрапити зненацька,

де знайти би місце скону,

в кого б запитатись?

Щоб троянду там червону

посадила мати;

щоб юнацтво України

присягало свято

на прапори жовто-сині

за свій край вмирати.