Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Діва-обида

Лежиш, розпусто, на розпутті,

Не знати - мертва чи жива.

Де ж ті байки про пута куті

Та інші жалісні слова?

Хто гвалтував тебе? Безсила,

Безвладна, п’яна і німа

Неплодну плоть, убоге тіло

Давала кожному сама.

Мізерія чужих історій

Та сльози п’яних кобзарів -

Всією тучністю просторів

Повія ханів і царів.

Під сонні пестощі султана

Впивала царгородський чар,

Це ж ти - попівна Роксоляна,

Байстрюча матір яничар !

Чаплінському - ясир кохання -

Це ти, безславна і лиха,

В Богдановій ятрилась рані

Вогнем образи і гріха.

Стрибати в гречку - тільки й щастя,

Щоб в корчах зради завмирать -

Це ти, пусте, неплодне трясця,

Ти, Пріська гетьмана Петра.

Звідціль черкаська твоя шатость

І рабська кров твоя звідціль,

І діти, мов дурні курчата,

І сліз - пісні, й бандури - біль,

І та розслабленість ледача

І серця, й розуму, і рук, -

Безсила насолода плачу

Безсоромно-плебейських мук...

Невже ж калюжою Росії

Завмре твоя широчина?

...А над степами вітер віє!

А в небі гуркотить весна!

А степ, гарматами пооран,

Тремтить від крові і кісток,

Та про бої віщує ворон,

Червлен тримаючи шматок.

Повстань, як древлє! Панцир з міді

Замінить лати й ганчірки, -

І знов дівоча стать Обиди

Звитяжно гляне у віки.!..