Всі публікації щодо:
Павличко Дмитро

Іду по рідному селу...

* * *

Іду по рідному селу...

Яке то щастя — хто збагне...

Дивитись, як вечірню млу

Пронизує тепер ясне,

Могутнє світло з хат, домів,

Де каганець колись димів!

Яке то щастя — свій народ

У світлі бачити! Мені

Оце найбільша з нагород

За всі страждання і пісні,

За все, чим жив і що творив,

За кожен молодий порив!

В оселях тих смачніший хліб

І голосніший спів дівчат.

Лиш хто на серце вже осліп,

Кого струїв минулий чад,

Мойого щастя не збагне,

Не зможе зрозуміть мене!

1959