Всі публікації щодо:
Покальчук Юрко

Те, що на споді

Мамо, а чого ви мене не взяли з собою? Я за вами скучаю! Ні, тут добре, ми з дідом ходили рибалити, і я спіймав чотири рибки, одну велику, навіть дідусь здивувався, ти спитай його, він скаже, а завтра ми ще підемо... Ні, подобається тут, дуже подобається, тільки я за вами скучаю, коли вже ви з татом приїдете?.. Ще три тижні... а це багато — три тижні? Не дуже, ну добре, я тебе теж цілую, я ще даю дідові телефон, бо він хоче щось тобі сказати...

Світлана Андріївна розніжено потягнулась на лежаку, сонце припікало вже добряче, час було купатися. Вона підвелася на ліктях і позирнула вперед. Там, під накриттям, на високих дерев'яних лежаках, розмістились ті, хто не любив яскравого сонця, не прагнув засмагати, а волів спочивати в затінку. Ну, певна річ, її чоловік, Кирило Сергійович, вже спав. Детектив, якого він почав читати три дні тому, ще коли вони приїхали до Планерського, й далі розкритий був десь на самому початку, а Кирило заснув — скільки можна спати! — втомлений з учорашньої випивки з новими приятелями, яких швидко надибав тут, на відпочинку. Гарно проводити час на південному березі Криму для нього означало насамперед багато вина, більярд і — спати.

Треба розпружуватися, казав він, для цього і їдуть люди на курорт, за це платять гроші, аби дозволити собі, більш чи менш, що заманеться, і не думати. Повернення додому, знову той працебіг, знову напруження, справи, телефон, папери, угоди.

Ні, тут я гуляю!

І він гуляв.

Кирило спав, важко сопучи уві сні, навіть тут, удень, на пляжі. Світлана не чула, але бачила, як здіймається його доволі огрядне вже, як на сорок два роки, черевце, як сповзли, ледь прикриваючи сороміцькі місця під цим черевцем, смугасті плавки, і їй стало неприємно на нього дивитись. І сумно.

Вона зітхнула, згадавши вчорашній вечір, коли Кирило повернувся від своєї компанії добряче напідпитку, і вона, вже було задрімавши, прокинулась, і щойно він улігся на своє ліжко, підійшла до нього гола, сповнена сонного бажання, а він із п'яним роздратуванням — в тебе що, тільки одне в голові, дай мені спокій сьогодні, я втомився, облиш мене, на все свій час!..

Щось схоже він казав і за день до цього, минуло три дні відпустки без усякого інтиму, і Світлана зрозуміла, що й південне сонце, і морські купелі не дуже збуджують її млявого чоловіка, не дуже його вабить до неї, певне, й тут те саме буде, що і вдома, — раз на тиждень в кращому разі. Ось тобі й подружнє життя, якого так ніби прагнуть змолоду усі жінки, а потім з усього чимдалі густіше в часі лишається тільки — кухня, дитина, прибирання, прання і ще подеколи — гості. Або хтось до них, або вони до когось. І все. Решта відходило в небуття, в давні, здавалось, уже прадавні, часи якоїсь туманної юности.

У свої тридцять два Світлана не могла, якщо вже дивитись правді в очі, поскаржитись на малий життєвий досвід, на незнання чи непізнання чогось. Вона вийшла заміж у сімнадцять за хлопця на три роки старшого, через рік розійшлась із ним, викупила однокімнатну квартиру і провадила доволі веселе, в кожному разі не одноманітне життя. Лише десь у двадцять п'ять їй стукнуло, що треба влаштовувати якусь родину, і вона почала шукати чоловіка.

Після бухгалтерських курсів вчитися далі її не вабило, отож вона й працювала бухгалтером у фірмі, власником якої був приятель Кирила. Випадкове знайомство, вечір, запрошення на каву до себе. Ніч. Тут вона себе показала, як належить. І Кирило закохався. Чого тільки вона йому не казала тоді — і про його мужність, і розум, і силу, і чоловічу вроду!

За три місяці вони одружились. Мабуть, найкращий був для них перший рік, до народження Лесика. Потім вона була суціль зайнята дитиною, а Кирило своєю фірмою і випивкою. За ці роки він добряче обважнів, набув кілограмів з десять ваги, якщо не більше, справи в його фірмі посувались непогано, і жили вони доволі заможньо, особливо як на нинішні українські часи. Хлопець підростав, Кирило вдома з'являвся завжди пізно і завжди напідпитку. В суботу відсипався вдень, а в неділю нарешті бачив сина. І її. А Світлані ставало нудно. Нудно жити. Якби не праця, люди у фірмі, то й зовсім би зав'яла.

А ще почали її мучити марення і бажання. Вона стогнала, вигинаючись від прагнення чоловічої близькости, часом із ненавистю позирала на чоловіка, що хропів на ліжку поряд, і, викликаючи в пам'яті минулі, вільні свої часи, посувала руку поміж ніг, пестячи і мнучи себе сама, аж доки спазм не проймав її, кров заспокоювалась у нестримному бігові за хвилини самовдоволення, і вона втомлено і важко поринала у сон.

Серпневе море навіть поночі було тепле й лагідне, а вдень ще тільки зранку давало справжню прохолоду згарячілому під сонцем тілу, а ближче до полудня вода нагрівалась майже до температури повітря. Однак трішки холодніше, і так у воді було приємно, що не хотілося довго з неї виходити, довго, довго. Тепла морська вода пестила її тіло лагідно і підступно, бо знову викликала підсвідоме бажання близькости, пристрасти, забуття. Тоді Світлана починала плисти швидко, сильно, колотячи по воді зусісиль руками й ногами, і врешті, задихавшись, забувала про збудження й виходила на берег свіжа, погамована і ніби просвітлена. Відкидала назад мокрі пасма довгого хвилястого волосся, випростовувалась на березі й почувала, що на неї дивляться, що вона ще цілком о'кей, фігура в неї добра, груди вповні тугі, біляве волосся відтінює її засмаглу шкіру, ну, може, трішки повнувата, але не так вже, зате є на що око покласти, і, вдоволена собою, поверталась до свого лежака.

Зараз, коли Світлана повернулась із купання, вони вже з'явились на пляжі. Учорашня її компанія: Славко, Євген і Костик. Вони вчора десь о цій порі запросили її грати в карти, їм бракувало четвертого для гри в дурня. Світлана, трохи здивована, однак пішла до підлітків, узялася за карти, і з ними виявилось весело, навіть дуже весело. Вони безупинно жартували, під'юджували один одного, за годину вже були з нею майже приятелями. Домовились, що по обіді зустрінуться на цьому ж місці. Знову карти. Вона ходила з ними купатися, і так минув день до вечора.

Кирило підтрунював — ось і ти маєш товариство, але йому було байдуже, він хотів спокою і, здавалось, радів, що Світлана з кимось проводить час на пляжі і не муляє йому очі своїм настроєм.

У будинку відпочинку вона познайомилась із кількома жінками, але з ними їй було нецікаво. Загалом Світлана не любила жіночих компаній. Віталась у їдальні, перемовлялась кількома словами, але воліла бути сама, а не з ними.

Вона збагнула, що думає про хлопців якось більше, ніж їй здавалося, увечері, коли опинилась сама в кімнаті, коли Кирило зі своїми приятелями подався у більярдну, а вона пішла вночі купатися. Власне, то не була ще ніч, година дев'ята чи десята, але південна вечірня темрява над морем, якби не прожектори, творила би просто морок, тому виглядало на глуху ніч. Вона роздяглась догола і зайшла у теплу воду, попливла недалеко, потім довго стояла на березі в темному кутку, а потім знову вернулась до кімнати в будинку відпочинку і вклалась у ліжко. І раптом почала згадувати денну гру в карти на пляжі й стрункі засмаглі юначі тіла.

Густа темрява опливала масними темними хвилями, в яких поволі проступали світліші й темніші контури невиразного, й далі темного, лиш мінливого, химерного переплетіння округлих форм. Одне перетікало в інше, усе пливло і мінилось — темінь на темені, повільні, масні округлості, сон, морфей, нескінченність взаємоперехідних змін, калейдоскоп без світла, чорне на темному, густо-синє на чорному — темний світ, охоплений щільним муром безіменної насолоди, темінь, прірва, завжди.

Враз пронизлива білість, блискавка, злам темряви, що перетинає суцільність дії, стовбур берези в місячну ніч, вибух, судомне прагнення височини, пальці, затиснуті в п'ястук, розчепірюються в пошуках єдиного, позасвітнього опертя власній пристрасті. Білий колір поволі розтікається серед чорного, вилита біла фарба на аспидний початок, на темний фон відчайдушного стрибка у безвість, у щось, у ніщо, в нікуди.

Врешті біле перемагає, стає сліпучим, яскравим, нестерпно осяйним, вже рветься зсередини тисячами благальних рук, і, вивертаючи все без остатку з самого дна нагору, струшує сутність, і, повільно відходячи, опадає у рівний, світлий фон. Із заплющеними очима єством осягається дотик власної руки до найніжніших таїн тіла, і, через усвідомлене самовдоволення, усе проймається прозорим туманом, за яким вже щойно розплющиш очі — в ніч. Або в чорний сон — до ранку.

— Ти не боїшся плисти в ніч, у це темне море там, де немає жодного світла?

— Ні, а чому? Що зміниться — пливеш удень чи вночі? Море — те саме.

— Але, роздягаючись вповні, почуваєш себе беззахиснішим? Чи ні?

— Я так не почуваю.

— Я теж. То ходімо!

Вони роздягались на відстані кількох метрів. Серед ночі вирізнялись лиш білі контури тіл. Вступили у воду порізно, але незабаром підпливли одне до одного, пливли поруч, але недовго, зупинились серед моря, озирнулись — місто, оздоблене вогнями, з моря здавалось дивовижно гарним, майже казковим.

Славко, раптово піднесений, руками здійняв хвилі, хлюпнув на Світлану, вона, захищаючись, плескала водою на нього, врешті, втомившись, відвернулась, він підплив, схопив її однією рукою за плече, потім іншою, вона повернулась, вже торкались одне одного їхні ноги, ще мить, і її груди торкнулись Славкових, і вона обняла його за шию, а він її, і вони пішли обоє під воду, вже її ноги охопили Славкові, і вони дістались недалекого дна в обіймах, води над ними було зовсім небагато, але забракло повітря, і Славко, сильно відштовхнувшись від дна, подався угору, тягнучи за собою Світлану.

Відсапуючись, обоє мить передихнули і попливли мовчки, не змовляючись, до берега, неспішно, але й не повільно. За кілька хвилин вже стали у воді по коліна, і тут Славко обійняв Світлану, притискаючись до неї усім тілом, вона заплющила очі і розкрила вуста для поцілунку, який тягнувся довго, довго, довго, аж вони, спотикаючись, але не розчіплюючись до кінця, незграбно доступились до берега, де повалились просто на пісок. Темрява, море, нікого з цього краю, пізно, ніч; Славко лежав зверху, важко дихаючи, увесь напружений, мокрий, але їхні розгарячілі тіла вже творили єдиний струм і випромінювали тепло, і вже руки Світлани впивались у Славкову спину, а її ноги піднялися несамохіть, обвиваючи його довкола спини, Славків стрижень майже боляче тиснув їй на живіт, напружений, нервовий, вона простягла руку і вже тримала його в руці, вчуваючи його юну міць, його абсолютну енерґію, заплющила очі і спрямувала його юначу чоловічість у себе, не дбаючи, що хтось може прийти сюди поночі купатись також, що хтось ізвідкись щось може побачити, ні про що не дбала, впиваючись вистражданою потребою, незмірним полегшенням від цих обіймів, від цих поцілунків і від цього сильного молодого тіла, від міцного стрижня, який наповнив її врешті так, як вона давно прагнула, просто наповнив її тим, чого їй бракувало, втолював її спрагу, невпевнено, неоковирно рухаючись у ній, але солодко і щасливо.

Усе продовжувалось недовго, бо судома перейшла Славковим тілом швидко, він зойкнув, напружився, майже виструнчився весь у ній, ще раз, і ще раз, і ще раз, і... зітхнув полегшено, не виходячи, чекав, ще крутився, ще досягав уже перейденого, аж поки й вона не розслабилась, не опустила ноги й не розвела руки, і він підвівся на коліна й ліг поруч на спину, важко дихаючи, відсапуючись, однак вмить поклав руку їй на груди, ніби притримуючи, аби не щезла, не забралась геть зразу ж. Світлана полежала трохи, потім випручалась з-під його руки і ступила до моря, кілька кроків у воду, де просто лягла у воді, вимиваючись від піску, що налип на спині, розтираючи обличчя, і руки, і там, далі, усе.

Потім вийшла з води і подалась пляжем трохи вище, де біля порожніх зараз накрить від сонця вони поскладали одяг.

Вона витиралась, коли Славко прибіг до неї, мокрий і голий. Він вже стояв, не криючись, поряд, і вона відзначила його струнке юначе тіло, його стрижень, що заспокоєно звисав під темним трикутником кучерів. Він був худий, але зграбний, спритний, і зараз дивився на неї, вочевидь так само оцінюючи її голу, сприймаючи її тіло тепер очима, зовсім іншими, ніж у попередні дні на пляжі.

Він швиденько витерся і приступив до неї ззаду, обійнявши, пропустив руки під пахвами, набрав повні пригорщі її грудей і задихав їй у спину, спершу спокійно, потім, цілуючи шию, важко і вже хтиво. Його пальці масували їй груди, потім одна рука потяглась їй поміж ніг і знайшла отвір серед волосся, незграбні пальці, великі, тонкі долоні, юначий дотик як електрикою пронизував Світланине тіло. І вона нахилилась над лежаком, де була складена її одежа, а потім сперлась на нього руками, а потім, швидкими рухами підстеляючи що потрапило під руки, напівлягла на лежак, і Славко ззаду на ній. Вона відчувала знову його розбуджену чоловічість на своїх сідницях і вже хотіла його, дуже хотіла, швидше, швидше...

Знову своєю рукою вона спрямувала його незграбний стрижень, що безрадно тикався в пошуках виразного входу до цього едему, і ось він увійшов знову, вже впевненіше, активніше, міцніше, вже шукаючи те, про що знав, вже рвучись уперед усвідомлено і по-чоловічому хтиво.

Рухи його ставали дедалі швидші, хоч він ніби свідомо затримував себе, боявся знову скінчити швидко, тому рвався вперед швидше, а назад повільно з розтяжкою, і враз Світлану пройняло, хвиля перетяла її усю так, як вона вже давно не пам'ятала, здавалося, кожен нерв в її тілі отримував зараз забуту насолоду, її корчило, пружило, все кричало в ній, і вона застогнала несамохіть, стримуючи себе і водночас не в силах стриматися, все їй ставало зараз байдуже, окрім цього відчуття, окрім цього тіла на ній, в ній, з нею, все решта вже ніби просто не існувало, і ніч, і море, і весь світ довкола, усе поступалося перед тріумфом плоті, перед вивільненим демоном пристрасти, перед першоприродним виявом двох начал, з'єднаних у струмені, що є сенсом буття, його початком і його кінцем.

— Досить з мене карт! Набридло! — сказав Костик. — Ви й так чи так, а лишаєтесь у дурнях. Я йду купатись!

— Не щастить у картах, то пощастить у коханні, — сказав Славко і подивився на Світлану.

— Ум-гм! — сказала Світлана і простяглась горілиць на своєму рушнику, заплющюючи очі.

Грати в дурня стало чомусь не дуже весело. Третій день вона ходила купатися вночі із Славком, а вдень вони зустрічалися із хлопцями на пляжі, як звичайно.

Все йшло, як і в перші дні. Кирило лежав собі із детективом на лежаку в затінку. Світлана засмагала біля води, доки не з'являлись хлопці. Відтак вони сідали грати в карти.

Але вже по першому купанні поночі все змінилося в настроях їхнього товариства. Спокійний, задоволений Славко по купанні влягався просто сонця спати, грав у карти мляво, як і вона. Костик найбільше нервувався, під'южував Славка при найменшій нагоді і тримався приязно тільки з Євгеном, а до Світлани майже не звертався.

Євген, загалом мовчазний, тепер проривався раз по раз дотепними жартами. У нього було чудове почуття гумору, і це полегшувало напружену роздратованість Костика.

Але однак все вже було якось негаразд.

По обіді Славко не прийшов на пляж. Костик сказав, що у Славка болить голова, певне, він простудився.

Тепер Костик говорив жваво, весело, а Євген, хоч теж був жвавіший, однак і далі відмовчувався.

Вже перед тим, як іти на вечерю, в той час, коли Євген пішов перевдягатися у відведену загорожу, Костик раптом повернувся до Світлани.

— Я піду сьогодні вночі з тобою купатися, — сказав він раптом і подивився вбік, ніби ніяковіючи. — Славко має перечекати кілька днів, поки видужає. А треба ж, аби хтось тобі склав товариство, не будеш одна блукати поночі...

— Дякую, — сказала Світлана. — Що би я тут без вас робила, не знаю. Пощастило мені, що така компанія...

Вона уважно подивилась на Костика, певне наймолодшого з трьох, на диво гарно складеного, тонкого, м'язистого спортсмена. Так він виглядав, хоч невідомо було, чи то спорт виробив йому таку поставу, чи то природа наділила його так. Вузенькі плавки обтягали зграбні стегна, і несамохіть Світлана відзначила, що чоловічість його майже напружена зараз і що він цього не приховує, а навіть ніби якось демонструє себе перед нею.

Щось у ній ворухнулось, але вона не хотіла думати, ні про що не хотіла думати, бо свято, в якому вона жила зараз, забороняло думку і розміркованість, а вимагало дихати, як жити, жити, як дихати...

Вона вийшла з води і витиралась у своєму кутку, все ще гола, витирала старанно мокре волосся, коли відчула на собі руки Костика. Вона вже чула його кроки, але майже зумисно не відкладала рушника з голови, й далі протираючи голову, і зараз Костикові руки лягли їй на груди, а тоді одразу ж посунулись униз поміж ніг, вона несамохіть стиснула коліна, хотіла забрати рушника від голови, але він не дав їй вивільнитися з рушника, і до її живота вже притискався пружний його стрижень, і Світлана зітхнула, і розпружила ноги, опираючись спиною об лежак, а далі лягаючи на нього, підводячи ноги довкола вузьких стегон Костика, знову сама спрямовуючи його стрижень у себе. Він напівстояв, напівлежав на ній, тримаючи обома руками її за груди, і пальці його впилися в неї так, що їй стало боляче і вона тихо видихнула: „Не тисни так, боляче“. Він одразу ж послабив стиск пальців, але рухався в ній нервово, весь тремтів, і за пару хвилин вже кінчав, знову несамохіть впиваючись пальцями в її груди, вигинаючись у хребті, гострими сильними рухами занурювався глибше, глибше, здавалось, хотів увесь втиснутися в неї, аж доки завмер і ліг на неї, не виходячи зовсім.

Світлана не відпускала його від себе, їй було ще мало, вона й далі охоплювала його ногами, а тепер і руками, відчувала, як дошки лежака гостро впивалися їй у спину, як тисне на неї вага юначого тіла, як змішується воєдино їхній піт, яким вмить пройнялися обоє зараз під час акту.

Костик був інший. Це вона відзначила майже позасвідомо, навіть не відзначила, а відчула, щоби усвідомити потім, вдома, поночі, в себе на ліжку, а зараз лиш відчувала Костикову чоловічу іншість.

Він був просто більший, масивніший, у чомусь грубіший, ніж Славко, в його юначому тілі гніздилась потужніша чоловіча міць, яка ще викаже себе вповні колись, десь, якось...

А зараз вона із певним здивуванням відчула його великий, повний стрижень у собі, несподівано заповнював він її майже цілком, навіть ядра його були більші і масивніші, ніж у Славка, усе це, здавалось, не відповідало стрункій поставі і його юному вікові, це дивувало і додавало нової хіті, нового, ще нового...

Вони лежали так, не розчіплюючись, кілька хвилин, і враз вона відчула, як Костик почав знову рухатися в ній, ще напівожилий його стрижень вже ворушився і вимагав, вже прагнув продовження, а для неї це й було тим продовженням, тим, чого вона найбільше зараз хотіла, і вона попустила руки донизу, відшукуючи основу того, що було занурене в неї, перебираючи ядра, що враз підібралися в клубок до стрижня, що вже був знову вкрай напружений, і вже Костик знову рухався в ній сильними, важкими рухами, відшукуючи нову насолоду в кожному русі, звиваючись і рвучись у неї, стверджуючи свою чоловічість, своє панування над жіночою сутністю, своє спрагле чоловіче „я“, доводячи собі, їй і світові, хто він і що він.

Вони закінчували разом, майже разом, бо почав кінчати він, знову впиваючись пальцями в її груди, і граничне напруження, яке віками юний чоловік повинен віддавати жінці, враз відгукнулося в ній високою солодкою хвилею, в знемозі вона застогнала, її стогін злився з його зойком, приглушено, притишено, і відтак ще гостріше, ну, ну, ще трохи...

Він знову лежав на ній, не виходячи, але тепер вона відчула, як дошки лежака справді дуже боляче впиваються їй у спину. Приходило отямлення, і вона легенько відштовхнула його. Він одразу ж устав, важко відітхнув і вийшов з неї, став поруч і дивився, спокійний, задоволений, просто щасливий.

Славко появився на пляжі вранці, разом із хлопцями, був приязний, трохи насмішкуватий, але вочевидь почував себе зле і по обіді вже не прийшов.

Натомість Костик, здавалось, був увесь наелектризований, жартував, сміявся, загравав із Світланою, в сірих очах його стрибали бісики. Вона бачила, що він чекає вечора, ночі, купання. І сама чекала вечора й ночі, зиркала на нього, коли він не бачив, міряла очима напнутий горбик на плавках, згадувала минулий вечір, заплющувала очі, але не замислювалась, не хотіла ні про що думати.

Євген зовсім замовк, тільки час від часу дивився на Світлану сумним поглядом, і їй ставало шкода цього хлопця. Вона бачила, що він мучиться від заздрощів і власної несміливости. Їй хотілося якось підбадьорити його, навіть приголубити.

В карти грали тепер мало, розмова текла також порожня, бракувало Славка, який у цій компанії був ведучим.

Врешті настав вечір. Знову купання з Костиком. Знову шаління і щасливий спад.

І спокійна ніч, і байдужість до п'яного Кирила, який лиш якось зауважив — бачиш, як на півдні добре, ти геть заспокоїлась, ми таки справді добре відпочиваємо.

— Так, море чудово діє на нерви. Я справді заспокоїлась.

За два дні Славко почув себе краще, і вони зібралися поночі купатися утрьох — Світлана, Славко і Костик. Зустрілись на набережній, як завжди.

— Спершу ходімо краще трохи прогуляємось!— сказав Славко. — Кудись на природу. А тоді купатися. Гаразд?

— Гаразд! — Світлана пливла за хвилями південного берега.

Славко вів їх кудись, здавалося, знає куди, бо йшов упевнено, і коли вони вибрались трохи вгору на схил поміж рідких кущів, він зупинився.

— Отут! — сказав він, і постелив рушника на землю. — Давай і свого рушника, Костику!

Поки Славко стелив іншого рушника поверх свого, Костик обійняв Світлану за плечі і нахилився до неї в поцілунку. Вона не пручалась, як не пручалась і його рукам, що побігли прожогом по її тілу, як не пручалась і рукам Славка, що роздягали її знизу, водночас масуючи пальцями їй між ногами, торкаючись едемної щілини. Вона заплющувала очі і віддавалась їхнім рухам і діям, щаслива у своїй пасивності, у бажанні робити все, що заманеться, у спроможності не боятися нічого, нікого...

Перший увійшов в неї Славко, неквапно, але сильно, спраглий за кілька день перерви, він, здавалось, хотів довести себе, підкреслити свою першість, зайняти раніше здобуте місце. Вона не бачила нічого, не знала, що робить Костик, де він, лише враз відчула, як стороння рука зняла її руку зі спини Славка, і в наступну мить вона відчула у своїй долоні напружений стрижень Костика, великий і сильний м'яз. Несподіванка вдарила струмом в її руку крізь усе тіло, і вона почала кінчати разом із Славком, хоч не очікувала від себе такого швидкого закінчення, такого повного екстазу.

Заспокоєний Славко підвівся з неї, розправляючи плечі і відходячи трохи назад. Вона знала це, хоч і не дивилась, лише нав мить розплющила очі і побачила великі яскраві зірки над головою і серед сутінків ночі світлі обриси юначих постатей, але в наступну мить Костик був уже на ній і ще за мить— у ній. Знайшов сам, сильно і впевнено увійшов, і тепер відбувалось з нею щось оте, чого вона не знала, чи давно забула, продовження з новим початком, яке творило іншу веселку в її тілі, інше електричне поле, розміри стрижня, його іншість зливалися вже з попереднім, бо існувало лише відчуття, лише південне море, зірки, пахуче повітря і пристрасті, які вгамовувалися у безмежному забутті екстазу.

Вона кінчила і з Костиком і тепер, відітхнувши, розплющила очі. Костик підводився, спираючись однією рукою на Славка, який, потираючи себе між ногами, вже лягав до неї знову, і знову увійшов у неї, тепер просто і швидко рухаючись у розміреному ритмі, метою якого було досягти загаданого і бажаного, але досягти і для себе, і для неї, бо руки його пестили її, губи шукали її губ, і вона знову кінчила, і тепер Славко підвівся, і ліг до неї Костик, і вона вже забула початок, де початок цьому дійству, і де кінець, і скільки їх, і що вони, і що вона, вже рухалась і сама з ними теж у пошуках того вищого шалу, того найвищого злету, який дає розкута пристрасть, втолена раз і не раз, і тепер, в солодкім гурманстві, бажає знайти щось іще вище, інакше, незвіданіше, хоч усе звідане, все знане, але кожне завершення завжди інше.

Тепер наближався знову інший пік, здавалось, найвищий, і вона, кінчаючи, знесилена, ледь не зімліла, вже зірки пливли в неї над головою калейдоскопом, і вона певний час лежала мовчки, напівпритомна в солодкому забутті, і хвилі минулого шалу опадали в ній поволі, володіючи тілом і далі й потьмарюючи свідомість, — а хлопці стояли поруч, доки вона не отямилась, підвелась і обійняла їх обох за плечі, міцно стискаючи, а тоді опустила руки і обома руками ухопила кожного за втомлений стрижень, і дріж пройшов її тілом, але вона ще певний час не пускала їх, перебираючи пальцями, дотикаючись ядер, волосся над стрижнями, усього, що було їхнім чоловічим єством.

Коли прийшов Кирило, вона спала і не прокинулась, як завжди, лише крізь сон спитала — це ти? І поринула знову в сон.

Кирило Петрович був задоволений відпусткою. Все влаштовувалось якнайкраще. Він завів собі гарних приятелів, з якими грав у більярд вечорами і пив чарку. Світлана заспокоїлась на півдні, перестала до нього чіплятися з дрібними претензіями, навіть втомлива хтивість її ніби зникла, вона вранці тепер не бігала купатись, а спала до самого сніданку, і снідати до їдальні вони йшли разом. На пляж по сніданкові також виходили разом.

На пляжі Світлана сідала грати в карти і засмагала на сонці при своїй хлопчачій компанії, а Кирило читав собі у тіні і дрімав.

Хлопчаки, з якими Світлана заприязнилась на пляжі, були зовсім підлітки. Звичайні, такі собі спортивні хлопці, школярі, видно, діти заможних батьків, якщо за нинішніх часів самі відпочивають на курорті. Але краще така компанія для молодої жінки, аніж приятельки, з якими буде бігати бозна-де, шукати якихось пригод, з кимось фліртувати. Одне слово, усе, що відбувалось, зараз Кирила Петровича влаштовувало.

А найприємнішим для нього зараз було те, що дружина дала йому трохи спокою. Він якось, дивлячись, як вона біжить купатися майже навипередки з хлопчаками, замилувався її гарною поставою і подумав, що дружина в нього доволі приємна, що він дарма не має на неї часу і що як добре, що вони поїхали на південь удвох, обоє добре відпочивають.

Десять років, які він прожив із Світланою, дуже змінили його. Щойно перед тим, як з нею познайомився, Кирило пережив найбільшу травму у своєму житті. Дівчина, яку він кохав і з якою збирався одружитись, раптово лишила його, майже без видимої причини, і за кілька місяців вийшла заміж за іншого. Тоді лиш Кирило довідався від доброзичливців, що той інший був у неї давно, і йшлося лише про вибір. Вибрали не Кирила.

Загалом вдатний у праці і кар'єрі, Кирило був у собі тоді дуже впевнений, і ця історія перетяла його навпіл, він ледве зводив психічно кінці з кінцями, жив самотньо, нерви здавали зовсім, тоді й почав палити, тоді і зустрів Світлану — лагідну, жіночну, м'яку і податливу.

За три місяці вирішив: чого ще шукати — далі буде видно, вік такий, що пора одружуватись і заводити дітей.

Спершу велося їм дуже добре, потім з'явився Лесик, потім прийшли нові часи, нова робота, вдома він бував рідко, але почав гарно заробляти і був переконаний, що дружину і родину загалом забезпечує, що живе на рівні і що в нього гарна, стабільна родина.

Згадки про минуле все ж не полишали його, і чимдалі більше, бо із Світланою його зв'язувало ліжко і спільна дитина, а там було кохання, там було те, без чого він сподівався прожити, що сподівався замінити, замістити, але виявилось, що замінити і замістити тим, що не є коханням, минулого не вдасться. На Кирила час від часу нападала меланхолія, він тікав з дому у відрядження, у компанії, у випивку, бо в такі часи інтимне життя із Світланою його раптом не цікавило, йому не хотілося з нею нічого, і він сам лякався себе і своїх настроїв.

В якихось випадкових історіях, здебільшого у відрядженнях, його щось поймало, і статевого задоволення він діставав більше, ніж із Світланою, це теж його непокоїло, але він з часом звик, і раз на тиждень йому вистачало. Світлана була зайнята дитиною, і хоч подеколи, особливо останнім часом, чомусь саме в найбільш небажані для нього хвилини намагалась збудити його до фізичної близькости, це їй рідко вдавалося. Але проблем через це особливих не виникало, і Кирило звик до думки, що й вона вгомонилась.

Однак з часом все мінялось на гірше, Світлана стала дратівливою, причіпливою, вимагала до себе уваги, чим більшим виростав Лесик, тим більше їй хотілося ще чогось. Вони тепер часто сварились, і Кирило загалом побоювався спільного їхнього рішення відіслати Лесика на місяць до Кирилових батьків, що у мешкали у Луцьку, а самим їхати удвох до Криму у відпустку.

Перші дні все відбувалося саме так, як він і передбачав, — дратування, сварки, незадоволення. Але за кілька днів усе це зникло, між ними запанував спокійний лад, Світлана з усім погоджувалась, була уважна і доброзичлива, і Кирило геть заспокоївся.

Зараз він повертався з більярдної, захмелілий, в доброму гуморі, і коли зайшов до їхньої кімнати, то побачив, що Світлана вже спить. Вона навіть не прокинулась, коли він увійшов.

Кирило не вмикав світла, але роздягнувся швидко, у тьмяному місячному відблиску кинув оком здалеку на дружину, наблизився до її ліжка, стягнув простирадло, під яким вона спала, вона щось пробурмотіла, але й далі не прокидалась. Вечірні купання, морські ванни — добрий відпочинок! Кирило відчув, що в ньому прокидається бажання. Він ліг поруч неї, підсуваючи її на інший край ліжка, потім поклав руку їй між ногами, вона здригнулась, але із склепленими повіками торкнулась рукою його тіла і тоді розплющила очі — „Це ти?“.

— Я, — засміявся Кирило. — Ось думаю, що якось давно не брав я до рук шаблі... — І він ліг на неї, зводячи їй ноги догори і вбоки, а вона втомлено зітхнула і лиш протягнула: „Оце так-так! Ну-у-у...“

Він увійшов у неї легко і просто і подивувався м'якості, миттєвій готовності до всього у її жіночості, піхва була ніжною і вологою, здавалось, давно збудженою, ніби чекала, що так буде, ніби уві сні її зараз приготували саме для нього, і ця тепла, слизька вологість обволікала Кирилову чоловічість і повнила його більшою енерґією, стверджувала у ньому ніби напівзабуте бажання і потребу впевнености через акт із жінкою, переможности, сили.

Він провів усю дію повільно, але сильно і ствердно, і скінчив чудово, і вона щасливо обвивала його руками, а потім розкинула їх урізнобіч, і сказала „Дякую!“, і Кирило був щасливий, а вона заснула вмить, заки він ще дійшов до свого ліжка і вклався там спати.

Мерехтіння сонячно-жовтого суцільного тла у звируванні гарячих іскор лягало на свідомість піднесеним заспокоєнням. Колір плив і мінився з темно-жовтого до світлішого, набираючи чимдалі більшої напружености у злетах темно-блискучих іскор, що усе повніше поймали мерехтінням жовте тло, набрякле, майже опукле у своєму бажанні вибухнути. Усі кінцівки несамохіть тяглися урізнобіч, і все єство тягнулось назустріч сонячній жовтавості, іскристому набряклому тлу, стегна розводились якомога ширше, спина вигиналась, випинаючи втягнутий в закляклому видихові живіт угору, в очікуванні, у прийманні сонця всередину, у спразі, в голоді, у потребі іншого світла.

Жовтий колір переходив у темно-жовтий, мінився на жовтогарячий, помаранчовий, перетворювався на світло-брунатний, аж врешті одна з іскор пробила опукле тло і з нього вдарила спершу тонка, а потім чимдалі сильніша і ширша цівка густої синяви, яка, мішаючись із жовтим, виявлялась зеленою, але синє рвалося вже з-за жовтого чимдалі могутніше, вже розтікалася вусібіч оливно важка синява, облямована по краях тим зеленим, що народилося від суміші жовтого і синього, однак усередині цих зелено-синіх озер лишалася синьою, блакитною, манливо мрійною, безмежною. І до цієї синяви серед жовтавости тягнеться руками й ногами усе єство, намагаючись охопити в міцні обійми ту найважливішу частку власного буття, якої на загал бракне кожній людині, кожній живій істоті, без якої небуття, ніщо, нікуди, нізвідки, а з якою є світлий початок, хоч може не бути кінця, є щасливий задум, який не обіцяє продовження, є позахмарне відчуття, яке завтра щезне, але нині, зараз, в цю мить — тільки це потрібно, тільки так, тільки ще, і ще, і ще саме так! Блакитна мрія, синій сон, сонце, а довкола — небо і море!

— Він теж піде з нами, — сказав Славко, коли за кілька днів хлопці пішли із Світланою купатися поночі і на зустріч прийшли вже не удвох, а втрьох, разом із Євгеном.

Той мовчав, ані слова, потупився, поки Славко говорив, а коли Світлана знизала плечима, і усміхнулась, і подивилась на Євгена приязно, то хлопець одразу ж засяяв радісною посмішкою, за якою однак вчувалась і далі непевність, навіть страх.

Світлана вже давно відкинула усі думки, усі сумніви. Все це мало скоро закінчитись, і вже не важило їй нічого, що, хто, скільки і як. Важило, що є, і що буде ще завтра, і ще буде післязавтра... А потім? Потім буде інше життя — треба брати зараз усе, якомога більше, поки є!..

Саме отак докладно вона не думала. Вона взагалі намагалась не думати. Тільки напрямок несамохіть формувався у її свідомості несамохіть. Це було в ній, таке було в ній, і Світлана йшла за волею хвилі, що зараз розкрилась у ній. І все.

Вони прийшли на те саме місце, куди вже приходили в ці кілька днів, тепер перед купанням. Раніше утрьох, сьогодні учотирьох.

Рідкі кущі на узгір'ї в одному місці густішали і творили доволі затишний куточок. Колись удень його віднайшов Славко, і тепер це була їхня крапка.

Хлопці розстелили рушники, однак присутність Євгена трохи бентежила усіх.

— Гаразд, — сказав Славко. — Нехай він спочатку. Бо ж...

Євген стояв дещо розгублено, але Світлана вже роздягалась, за хвилину вляглась вже гола на рушниках і заплющила очі.

— Давай, Ґенику! — сказав Славко. — Не тягни час.

Світлана напіврозтулила повіки і дивилась, як роздягався Євген, кремезнуватий, міцний, стрункий, як і ті двоє, лише ширший у плечах і на погляд дозріліший. Все умовно, майнула думка у Світлани, це ще питання, хто з них дозріліший...

А Євген уже ліг біля неї. Ще коли він роздягався, вона вже бачила, як, щойно він скинув плавки, виструнчився вперед його стрижень, і зараз почувала біля себе нове тіло, новий запах, свіжий, чистий, але новий, і рука її потяглась до хлопця між ноги, в міжчасі він вже масував її груди. Вона намацала міцний пружний орган, хлопець затремтів від її дотику, і вона потягла його до себе. Вмить він вже був на ній, але незграбно, невпевнено намагався відшукати тремтливими пальцями місце, де міг би зайти в неї, і вона зітхнула, розвела ноги, піднесла їх угору і спрямувала його в себе. Він і далі тремтів, тільки зітхнув полегшено, мовби скидав із себе важченний тягар, а вона здивувалась іншості, його чоловічості, його стрижня, що був у ній ще інакше, ніби інша мова говорила до її тіла, зрозуміла, але досі незнана, і вона поклала руки на сідниці Євгена, реґулюючи його невправні рухи, і враз відчула, що від нього лине щось таке, чого вона не відчувала від тих хлопців, що за майже відразу конвульсивними рухами його сильного тіла стоїть інша енерґія, іншість, яка давала їй щось зовсім нове.

Євген почав кінчати дуже швидко, але щойно він засмикався у конвульсіях, як вона відчула, що припливає разом з ним, і застогнала й собі, затискаючи його зі всіх сил у себе, впиваючись руками і ногами в його тіло, зливаючись з ним у єдиному екстазі. Він ще трохи побув у ній, йому не хотілось виходити, вочевидь він прагнув ще її тіла, її єства, але не все тут належало тільки йому.

Євген зітхнув і почав підводитись, виборсуючись з її обіймів, і вона відразу ж відпустила його ще у цій хвилі, але знаючи продовження, і ось вже на ній був Славко. На нього вже подіяло щойно відтворене з Євгеном, і він лише кілька перших рухів зробив повільно, ніби розтягуючи задоволення, а потім пішов швидко і сильно.

Досвід ускрізь важить. Тут було своє, і Світлана кінчила з ним знову. Аж щойно Славко підвівся, на ній був Костик.

Цей не поспішав одразу ж до дії, інші могли тепер чекати. Костик лежав, не входячи, масуючи її, гладячи, пестячи, цілуючи, аж коли його напружений орган вже просто боляче тиснув їй на живіт, вона застогнала: „Ну-у-у!!!“, — і тоді він увійшов майже одразу повністю, великий і сильний, юний і зграбний.

Величина його стрижня заповнювала її найбільше, і зараз після тих двох її хвиля вже була доволі висока, але вона кінчила з ним і зараз поволі починала усе спочатку, ніби й не було попереднього, але ні, то лиш здавалося якусь мить, а далі все злилося з тим, що відбулося з іншими хлопцями, сильні рухи Костика були для неї продовженням його саме того самого акту, того, що почав Євген, що продовжив Славко, і зараз завершував Костик, який, здавалося, хотів довести їй, що найкращий саме він, що від нього вона дістане найбільше і найкраще, найсолодше, най, най... Кожен чоловік думає, що він найкращий для жінки, коли відчуває себе в ній і бачить, що вона піддається і кінчає з ним, від нього...

Костик кінчав шалено, рвучко, його тіпало і крутило так, що, здавалося, ще трохи — і земля зараз під ними розплавиться.

Але ось кінець, ще кілька конвульсивних рухів, хвилька спочинку в ній, і підвівся.

Світлана зітхнула і лежала мовчки, не рухаючись, втомлена, задоволена, і щойно хотіла розплющити очі, як вже при ній був хтось, вона вже не розтискала повік очей, а відчула при собі і на собі спраглого Євгена, який одразу ж подався рукою їй між ноги, і за мить, — але швидко засвоїв, — був у ній, і вже рухався, чекаючи її відповіді, і вона знов попливла млосною хвилею шаленого забуття плоті, розпруження, яке вже ставало напруженням, але солодким, щасливим, незвичним, і це прекрасне юначе тіло, цей свіжий подих, ця м'яка, шовкова шкіра, це здорове волосся і свіжі вуста, цей стрижень, пружний і спраглий, ці стрижні, ці хлопці, цей південь...

Вони кінчили усі знову, і вона з ними.

Усі потомлені. Таки доволі. Світлана хоч і також відчувала втому, але тіло її світилось зсередини, у свідомості панувала легкість, приємна порожнеча, заспокоєність, рівновага, що укладались із розніженої млости, яка виплазовувала у неї з-поміж ніг і приємно відлунювалась у всіх, здавалось, порах її тіла.

— Я вас усіх трьох люблю! — сказала Світлана, коли вони йшли купатися, мовчки, ледве перекидаючись кількома словами.

Її слова подіяли на хлопців, і вони забалакали жвавіше. Костик почав жартувати, як звичайно, Євген кидав короткі зауваження, а Славко філософствував про південне повітря, море і природу.

За щільно стуленими повіками вирувало червоне полум'я, палахкотіло і блискало протуберанцями, міняючись гамою усіх червоних відтінків, переливаючись з блідо-рожевого, темно-оксамитового, повного пурпуру, у тепло червені призахіднього сонця. Червоне будило неспокій і палило пристрастю, збуджувало до відчуття забутого, недозволеного, відкинутого, і вабило, і пришвидшувало обіг крови.

Кривавість кольору не була ані страшною, ані відворотною, швидше манливою і пекуче приємною, повнила усе єство одним суцільним потоком нестримности і нескінченности, за яким враз у найтемніших відтінках вчувалась знову загроза вибуху, іншости, іншого виміру, нового джерела, нового відчуття, і ця загроза п'янила і повнила більшою насолодою.

Вибух стався несподівано і бурхливо. Масна чорна фарба потекла з одного із протуберанців, аспидночорна, вона перетинала рожеву червонявість передвістям кінечности, і вже попри всі настрої, попри шал і бажання й далі лишатися у звичному фоні червоної гами, чорні патьоки заливали червоне тло, нагадуючи про час і простір, і в контрастності своїй творили іншу прекрасну і неповторну картину закінчення пристрастей і пошуку нових, видобуття зсередини повної правди, в якій змішувалось усе, але лишалися незмішаними два яскравих кольори, дві головних барви життя — червоне і чорне.

Нескінченність переплетення рук, тулубів, ніг, волосся, голів, усього, що мають кілька різних людських тіл, зчеплених в єдиний клубок, торжествувала в суміші червоної і чорної барв, у пружності й силі, в енерґії, в настрої, в злитості воєдино і в шалінні однієї такої могутньої пристрасти, після спаду якої завжди вчувається загроза довгої перерви, довжиною в життя.

— Ґеника ще нема, — сонно сказав Славко. Він відчинив Світлані двері у самих плавках. Костик сидів на ліжку, закутаний у простирадло. Також щойно прокинувся. Вони жили в цій кімнаті вдвох. Близькі приятелі, вдома мешкають по сусідству. Євген жив у іншому корпусі будинку відпочинку. Зі Славком і Костиком він познайомився вже тут, у Криму.

— Ви спали, а я вас розбудила... — сказала Світлана невпевнено.

— Чого там розбудила! У нас будильник. Все гаразд. Ми ж домовились! — Костик встав з ліжка, простирадло опало вниз. Він був голий.

Світлана поглянула на нього, і по ній вже йшов дріж. Костик потягнувся, потер у себе між ногами і підійшов до неї. Славко замкнув двері і скинув плавки.

Вона лежала між ними на вузькому для трьох ліжку, і її колотило від близькости їхніх тіл, від напруження їхніх стрижнів, що з обох боків торкалися її тіла, а може, над усе зараз з відчуття того, що це останнє, за кілька годин хлопці виїжджають, усі втрьох, а вона лишається тут ще на тиждень сама, без них. З чоловіком. Але без них.

Вона їх зовсім не знала, майже нічого про них не знала, але знала водночас усе. Не знала про їхні родини, про їхніх друзів, про їхні смаки й уподобання, про їхні між собою взаємини, про їхнє минуле і їхнє майбутнє.

Це все було зовні, це був той світ, в якому вони були порізно раз і назавжди, народжені в інших вимірах, перехрестя яких виявилось у часі і просторі саме тепер на Коктебельському узбережжі Чорного моря.

Але вона знала про них те, чого не знають і не знатимуть ніколи їхні батьки і друзі, вона знала і спізнала те, чого ніколи не запізнають про них їхні майбутні коханки і дружини, те, що є початком чоловіка, його першим мужнінням і отвердженням, і його першим природним, глибинним, первісним тріумфом у пізнанні іншостатевої енерґії, дотику і сприймання іншого тіла, іншого світу, який лежить за межами свідомости.

Вони були цілком відкритими, розкутими, спонтанними, вкрай беззахисними у своїй хижій юній пристрасті, у спразі молодечих тіл, у радощах ствердження і примарах пошуків нових, ще незнаних, може, й небезпечних, але нових шляхів.

Вони рвались уперед, в неї, до неї, поза нею. І вона їх бачила, почувала, пізнала їх уповні за цей час.

Хоч і не знала про них майже нічого.

Костик був активніший, і за хвилину вже лежав на ній, а ще за мить вже входив у неї, легко, просто, звично і, як завжди, з полегшенням зітхаючи. В міжчасі Славко піднісся вперед, вона й далі тримала його за стрижень, і коли Костик завів їй ноги собі на плечі і став ззаду на коліна, Славко став на колінах над нею, і приклав їй свого стрижня до вуст, і вона радісно прийняла його вустами, пестячи язиком одразу ж, затягаючи назад довгу шкірка, що покривала голівку стрижня, і Славко також зітхнув, але рухався в її роті повільно, ледь-ледь, вочевидь стримуючи себе, в той час як Костик активно рухався позаду, наповнюючи її розкішним відчуттям блаженности, якого вона прагнула усе життя і спізнала насправді тепер, лише тепер.

Вона цілувала їхні стрижні з самого початку, одразу ж, і потім усіх трьох, вона любила це відчуття наповнености в роті, тремтіння опуклої голівки, різних їхніх розмірів, вона знала ці розміри найкраще через вуста і язик, вона вже знала, що укорочена шкірка на голівці в Євгенового стрижня дещо притуплює швидкість його закінчень, що найбільший Костиків стрижень, завжди напіввідкритий, бо й голівка його найбільша. Але таке відчуття обох водночас було завжди найповнішим і якимось шаленим, приводило її в забуття враз, вона втрачала виміри часу, простору, дії, була лиш серед двох стрижнів, а потім серед трьох, і це вже був той край, за яким, здавалось, іншого, більшого нічого немає.

Костик кінчив, тоді Славко одразу ж вискочив з її вуст і метнувся назад, за мить був у ній і все продовжувалось, а Костик став на коліна над нею, і вона тримала у вустах його стрижень, ще мокрий від її власної вологи і ще повний кількох краплин його сімені, на смак воно було солодкувате і якесь вибухово закличне. Костик за тих кілька хвилин, поки Славко швидко рухався ззаду, в тій само позі, в якій щойно був Костик, знову почав чуттєво оживати, але ще мляво і заспокоєно, час від часу сіпався Костиків стрижень, коли вона торкалась язиком вуздечки і отвору. Але те, що вона діяла, усе, що ставалось зараз, було поза її свідомістю, бо це був інший вимір.

У двері постукали. Це, певне, Євген.

— Зараз! — хрипко сказав Костик. — Зачекай мить!

Славко вже кінчав, коли Костик зліз із ліжка і відкрив двері Євгенові, обережно визирнувши спершу і переконавшись, що це він.

Євген побачив Славка, що саме кінчав, сіпаючись на Світлані. Вдень вони бували разом рідко.

— Я вже, — сказав Костик.

Євген враз скинув майку і шорти і був поряд з ліжком саме тоді, коли Славко підводився зі Світлани.

Євген скочив до неї, майже скочив, бо добре завівся одразу ж, і за мить, однак перевернувши її на живіт, так що вона стала на коліна, зайшов ззаду, вже рухався в ній так само пристрасно, сильно, рвучкими сильними рухами. Вона вже кінчала знову, раніше за Євгена, а в міжчасі Славко і Костик підійшли з обох боків ліжка, і вона схопила їх за стрижні, стоячи на колінах і на локтях, і тягла до себе ближче. Тоді вони сіли по краях ліжка, потім примостились на ліжку, сидячи перед нею, так, що ноги їхні переплелися, ніби двома ножицями — одні в одні, — і відтак стрижні їхні були близько один до одного, і хлопці обнялися щільно, вкладаючи один одному голову на плечі, і їхні тіла зараз щільно прилягали одне до одного, лишалась лише вузька щілина між тілами в один бік, і Світлана могла тепер мати два стрижні разом, один при одному, в роті, і такого ще не траплялось досі, і вона затремтіла, кінчаючи, завила, захрипіла, стримуючи голос і не в силі стримати могутньої хвилі закінчення, солодкого, неймовірного піднесення; Євген кінчив разом з нею, і вони лежали, чи то пак тримались зліплено отак усі якусь мить, не рухаючись, в заціпенінні, і на кілька хвилин їх усіх враз зморив сон.

Це був не сон, а скорше забуття, бо вона не випускала їхніх стрижнів з рота, а Євген не виходив з неї, і скоро в незручних позах тіла почали заклякати, і вони розчепилися усі і тепер вляглися, хто де і як, але спочивали.

— Я піду! — сказала Світлана. — В мене телефонна розмова замовлена. Чоловік туди прийде.

— Ні! — сказав Славко. — Ще ні! Встигнеш! Ну, поговорить він сам, урешті! Ти ще маєш час! Завтра підеш, замовиш розмову! Не поспішай!

— Та де у вас сили? Ви ж самі втомлені!

— Дивись, — сказав Костик.

Світлана зиркнула на нього. Він лежав на іншому ліжку, і його стрижень задеркувато стирчав угору, готовий до дії.

Світлану пересмикнуло.

— Це вже останнє! — сказав Славко. — Куди поспішаєш! А я маю ідею.

Він зробив знак хлопцям, і Євген устав з ліжка від Світлани, а Костик сів на своєму ліжку, але не підходив.

Славко ліг до Світлани, почав її пестити, а тоді перевернув її на живіт, вона слухняно підкорилась. Вона підкорювалась усьому, чого вони хотіли, і була щаслива з цього підкорення, з їхніх витребеньок, їхнього швидкого навчання і невгамовних пошуків нових фізичних утіх.

Славко потер стрижнем їй між ніг, при піхві, але не входив, і вона закрутила задом, а він в міжчасі щось зробив позаду.

— Ой! — сказала Світлана. — Ти що? Це ж боляче!

— Не боляче, а інакше! — сказав Славко. — Не сперечайся!

Він увійшов їй у піхву, але за хвилину раптом вийшов з її піхви і різким рухом, змастивши перед тим стрижень, заштовхнув його Світлані у задній прохід.

— Ой-ой! — зойкнула Світлана. — Навіщо це?

— Зараз побачиш! — сказав Славко і почав рухатися в ній отак далі. Вона потроху розпружилась і почала вчувати глухе задоволення, глухіше, ніж у піхві, але однак іншу приємність цілковитої заповнености ззаду.

В якусь мить Славко перестав рухатись і ліг ззаду на Світлану. Зовсім ліг, а тоді, не виходячи з неї, перекинув її і себе на спину, вона лежала на ньому із стрижнем у задньому проході, і тепер, коли до неї наблизився Костик і став на колінах між її колінами і Славковими, вона зрозуміла, про що йдеться, і заплющила очі. Костик задер її ноги на свої плечі і обережно увійшов у її піхву, і тепер вона застогнала вже голосно від нових неочікуваних і незнаних досі відчуттів, обидва стрижні у ній рухались синхронно, навіть більше — зараз рухалась вона між обома стрижнями, тепер вчуваючи велетенську насолоду від обох зразу в собі, від кількости тіл і м'язів, і енерґії, і сили, і всього, що містить людина, що зараз входило і жило в ній, і тепер, коли Євген вибрався над ними, тримаючись за поручень ліжка і вмістивши коліна обік її голови і Славка, і коли вона відчула ще його стрижень у себе на вустах, а потім у роті, а потім на язиці, вже спраглий, сильний, бажаючий, заведений тим, що бачив, він хотів негайно вибухнути, вони вже всі хотіли вибухнути і рухались зараз, як єдиний дивний людський механізм, як машина, якої ще не довинайшло людство і яка могла б давати особистості найповніше задоволення.

Але такої машини людство не винайде, бо те, що дає живий організм, не піддається вирахуванню. І рух, і час, і насолода, і збудження, яке відчували всі, прискорили закінчення. Першим кінчив Костик, рухаючись найвільніше і вчуваючи у піхві крізь тонку стінку ще й порухи Славкового стрижня. Костик засмикався, засудомився, ще кілька корчів — і вийшовши з неї, зійшов з ліжка, тепер вона рухалась активно задом, намагаючись пришвидшити дію, допомогти кінчити Славкові, водночас максимально масуючи губами і язиком стрижень Євгена, який рухався і сам в її роті, і внезабарі кінчив, несилий уповні стримати щасливий стогін, і вона відчула струмень насіння і тепер гіркуватий смак його, але її пойняв той самий вулканічний настрій, який дає відчуття цього насіння в роті, і Євген вийшов з її вуст і зійшов з ліжка, і вона раптом сіла на Славкові і почала рухатись на ньому, сама підводячи сідниці вгору і вниз.

Вона вже кінчила двічі і зараз була близько, знову близько цього, і те глухе відчуття, яке вона дістала з самого початку, коли Славко увійшов їй у задній отвір, тепер змішане з іншими, вже було приємним, іншим, але також дуже приємним, і надавало всьому тілу, а надто тій іншій, головній його частці за тонкою плівкою, звідки щойно вийшов Костик, всеохоплюючого задоволення, і Світлана рухалась ритмічно, старанно, але завжди із заплющеними очима, як сомнабула, бо жило в ній нині лиш відчуття тіла, і ніщо, ніщо інше...

Славко враз спружинився вперед, бо і він рухався, як міг, під нею, в ритмі із її сідницями, і рухи його стали швидшими, і він застогнав, обличчя в гримасі блаженства, зуби вишкірились від гострого, і вже трішки болючого від перенапруження, задоволення, і кінчив.

Світлана водночас і сама почала кінчати, звиваючись на ньому, масуючи водночасі себе між ногами, на піхві і кліторі, і хвиля розкоші, якої вона зазнала, зараз здавалась їй вищою, ніж будь-коли в житті раніше, болючою, незвичною, але неймовірно високою, бо все ще були в ній гейби й далі усі троє, і зараз, коли Славко вже опав від своїх судом і рухався ледь-ледь, очікуючи лише її закінчення, вона й далі була з усіма разом, смак у роті, відчуття в піхві і в задньому отворі творило одне шалене відчуття вибуху тілесної пристрасти, аж ось і Світлана щасливо примовкла, схиляючись уперед і вниз до Славкових ніг, а потім поволі зсунулася з нього і осіла в забутті на ліжку, майже в безпам'яті, вмить поринувши у сон, поряд із Славком, а на сусідньому ліжку заснули поряд Євген і Костик, і заснули саме тоді, коли справді все у всіх закінчилось, і в кімнаті настала тиша.

— Тату, а чому мама не прийшла? Я вже хочу додому! Коли ви вже приїдете? Так, я ходжу ловити рибу з дідом, але останнього разу нічого не спіймав, і більше не хотів. А ще ми ходили до села пішки, тут недалеко, взяли із собою їсти й пити і пішли через ліс у село до дідових знайомих. Тату, чому мама не прийшла? Не встигла? Ви мене забули! Ви мене не любите! Ви не хотіли, щоби я з вами поїхав. Я не плачу, я кажу, що я хочу додому! Хотів з мамою говорити, а вона не прийшла... Через тиждень? А це скоро — тиждень чи це довго? Незабаром? Чому мама не прийшла? Вона не хотіла зі мною говорити? Ну, чому мама не прийшла? Купатись пішла? Не встигла? Як не встигла? Ну, чому вона не встигла? Чому вона не прийшла, тату, я так хотів з нею говорити? Ну, чому, тату?!!!

Париж, вересень 1994