Всі публікації щодо:
Рутківський Володимир

Грибні навчання

На лісовій галяві височів дуб. Точнісінько, як десятки інших дубів. От лише в його листі птахи не співали своїх пісень удосвіта.

Справа в тому, що в стовбурі цього дерева було чималеньке дупло. А в ньому оселився господар тамтешнього лісу Даваня. І йому страшенно не подобалося, коли його будили вдосвіта без поважної на те причини.

От сьогодні вже й посвітлішало на сході, вже й червона смужка зайнялася — а Даваня все ще тихенько хропів на ложі, вистеленому пір'ям і сухим мохом. Його довгі руки втримували ноги за кісточки. У Даваниних ніг була кепська звичка рухатися і під час сну. Тож коли їх не притримувати, вони можуть занести свого господаря хто знає куди. Таке траплялося вже не раз.

В дуплі було тепло, затишно і Давані снилося, буцімто він перетворився на орла і ширяє у високості над лісом... І тут у сон Давані увірвався гучний барабанний дріб. Господар лісу стрепенувся і розплющив очі. Перше, що він зробив,— поглянув на власні ноги. На щастя, вони виявилися на місці. Отже, підозрілий стукіт долітав знадвору.

— Цікаво, кому це не спиться? — пробуркотів Даваня і виглянув з дупла. На сусідньому дереві сидів його зв'язківець Дятел і щосили тарабанив міцним своїм дзьобом по корі.

— Тихіше не можна? — поцікавився Даваня і позіхнув.

— Не можна,— відказав зв'язківець і стукнув по корі з такою силою, що в самого задзвеніло у вухах.— Інакше не всі гриби почують.

— А навіщо їм потрібно тебе чути?

Як навіщо? - Дятел здивувався так, що навіть відірвався від праці.— Ти ж сам призначив на сьогодні грибний збір!

— Ах, так... Звичайно.—Даваня збентежився.- То я так... запитав, щоб перевірити твою пам'ять.

Він позіхнув ще раз і зник у дуплі. Проте гарні орлині сни

відлетіли від нього. Натомість з'явилися всілякі невеселі думки.

Тяжко доводилося Давані цього літа, ой як тяжко. Він один,

а ліс он який великий! Та ще й засмічений добряче. Хіба ж можна впоратися самому?

Раніше було легше. Давані допомагали його доньки, лісові мавки. То в дуплі приберуть, то бур'яни навколо садженців по висмикають, ти ще чимось допоможуть. Але нещодавно на весняному огляді художньої самодіяльності його .'іоньки доспівалися до того, що завоювали перше місце. Їх нагородили туристичною путівкою до Карпат. І повернуться вони додому лише напередодні осені. Даваня, звісно, неабияк пишався своїми талановитими донечками, проте йому від того легше не було.

Ось лише сьогодні, наприклад, йому треба оббігти весь ліс і пересвідчитися, що в ньому все гаразд. Затим не завадило б заві тати на кілька хвилин до Барбули. А там, дивись, з'являться туристи чи ще хтось, і він мусить прослідкувати, щоб вони не дуже смітили і не полишали за собою непогашених вогнищ.

Але в першу чергу треба провести грибні навчання.

Вчора Даваня знову зазирнув до лісового санаторію і дізнався, що цими днями відбудеться загальний похід по гриби. Отже, потрібно якомога старанніше підготуватися до цього.

Даваня ще трохи покрутився н постелі, тоді зробив коротку ранкову гімнастику, себто кілька разів дриґнув ногами, потрусив над головою руками — і зліз на землю.

Лісова галява, на котрій господар лісу зазвичай проводив грибні навчання, потроху загрибнювалися.

Першими, як звичайно, зібралися довгоногі опеньки. Одні, котрі більше бачили світу, вели мудрі розмови про минулі дні. Молодші опеньки грали в цурки. Найстаріший сидів осторонь і переглядав останній номер „Лісової зірки“. Коли Даваня з'явився на галявині, найстаріший опеньок шанобливо схилив голову і повідомив:

— Ворона накаркала суху, сонячну погоду з сильними вітрами. На тиждень вперед. Ви про це вже читали, чи не так? Даваня чемно відповів на уклін і зітхнув.

— Ще не встиг. Ніколи навіть присісти, не те, що читати.

— Воно звичайно...- співчутливо похитав головою найстарший опеньок.— Так я вам ось що скажу: завтра треба чекати дощу.

І знову заглибився в газету.

Слідом за опеньками прибігли цікаві до всього лисички. За лисичками, спираючись на сухі гіллячки, причимчикували на чолі своїх родин поважні боровики. Підштовхуючи один одного, збіглися непосидющі сироїжки та вгодовані маслючки. Останніми надійшли самозакохані мухомори. На їхніх голівках дивом трималися яскраво-червоні в білу крапинку беретики.

Даваня зачекав, коли гриби закінчать вітатися один до одного, виліз на пеньок і запитав:

— Всі зібралися?

Гриби закрутили на всі боки різнокольоровими беретиками.

— Здається, всі,— нарешті відгукнулися вони.

— Тоді лісовий збір оголошую відкритим,— сказав Даваня і заплескав в долоні, аби його слухали.— Увага! Вам, напевно, вже відомо, що до нашого лісу прибули відпочивати діти...

— Сто вісімнадцять чоловік,— уточник старий опеньок.

— Я вже їх бачив! — радісно вигукнув крихітний маслючок, який лише вчора з'явився на білий світ,— Вони такі меткі-меткі і бігають на чотирьох ніжках. На голові у них ріжки. А один з них навіть лизнув мене своїм язиком.

Гриби захихотіли.

— Ти помиляєшся, юначе,— взявся пояснювати йому старий опеньок.— Ти, схоже, переплутав людських дітей з оленячими.

— 1 нічого я не переплутав,— ображено відказав маслючок, проте голос його потонув у загальному реготі. Навіть Даваня і той не втримався від усмішки. Проте тут же став серйозним.

— Тихіше! — вигукнув він.— Ми що — сміятися сюди зібралися? Так от, надійшли відомості, що ці діти не сьогодні-завтра проведуть гру під назвою „Похід по гриби“. Що ви скажете на це?

— Вийдемо їм назустріч! — закричали опеньки з рижиками.— Вийдемо всі до одного!

Даваня зморщив і без того зморщене личко.

— Ну, це нецікаво,— заперечив він.— Ні для вас, ні для дітей. Вони прийдуть вас шукати, а не рвати, мов траву. Шукати, розумієте?

— Ага, тепер зрозуміло,— першими здогадалися опеньки.—3 ними потрібно гратися у піжмурки, так?

— Правильно,— сказав Даваня.— А поки що давайте проведемо грибне навчання під назвою „Щезни — з'явись!“

Даваня обвів поглядом грибне зборисько і скомандував:

— Щезни!

Гриби щезли з такою швидкістю, ніби їх ніколи тут і не було. Залишився лише маслючок. Він так поринув у солодкі спогади про зустріч з дітьми, так замислився над тим, чим же чотириногі діти відрізняються від людських, що не дочув слів команди. І тепер маслючок розгублено крутився навсебіч своєю лискучою голівкою. Він намагався збагнути, куди ж це так раптово щезли його старші братики та сестрички.

— З'явись!

І в ту ж мить гриби ніби вигулькнули з-під землі.

— Щезни!

— З'явись!

Гриби з задоволенням виконували команди лісового господаря. Лише маленький маслючок робив все навпаки: ховався, коли всі з'являлися, і з'являвся, коли на галявині вже нікого не було. Довелося лісовому господареві злізти з пенька і власноруч дати маленькому розтелепі легенького щигля. Лише тоді той збагнув, що до чого.