Всі публікації щодо:
Сущ Юрій

Тиша

Тиша... Пуста, глуха тиша... Така, що, якщо прислухатись, то можна почути, як мурахи бігають по стіні. І лише в вухах щось монотонно без зупинки гуде і не дає втішатись тишею. Що це за звук? Може, це — наслідок численних безсонних ночей, а, може, це через тишу (якщо її нема, то за сторонніми шумами просто не чути цього таємничого гудіння)?.. Він лежав і думав... Дивився на білу з жовтими затьоками стелю (правда, та білизна була занадто темною через погане освітлення) і копався в свому єстві... Думав про життя, своє і чужі, про світ, про людей, про почуття, про політику, про себе, про свою душу. Що він з нею зробив? Нащо було її так нівечити? Навіщо було запихати її в оболонку гріха? Та при чому тут взагалі в біса той гріх? Він не вірив в Бога і йому начхати було на гріхи і на рай разом з пеклом. Ціле життя боротись за рай на тому світі? Ні, це — дурка! Звідки ти взявся такий впевнений, в тому, шо той рай існує? Нащо себе мордувати, якшо ніц напевно не знаєш?.. Він почув якісь кроки. Він перестав думати, ніби боячись, що його думки хтось підслухає. Кроки наближались. Ось той хтось вже порівнявся з дверима. Він закрив очі. Не хотів бачити в маленьке віконечко на дверях, хто це йде. Не хотів бачити нікого. Йому було добре самому. Той пройшов мимо і кроки зникли. І знову думки... Ці прокляті надоїдливі думки... Вони повільно огортали його, заполонювали душу, зв'язували по руках і ногах. Тож нащо? Щоб дістати насолоду? От чого-чого, а насолоди там точно не було! Для помсти? Можливо. Яке ж воно все-таки п'янке, це відчуття помсти. Воно нагріває кров, нагріває до кипіння і ти відчуваєш, як кров починає булькати всередині, як вона бурлить і вирує, і тобі навіть це починає подобатись, принаймні, здається, що тобі подобається, і ти далі і далі запихаєш ніж в ще тепле тіло і млієш від насолоди відчуваючи на руках теплу кров і розуміючи, що вона — не твоя. Так насолода там все-таки була?! Добре. Нехай. Але це була страшна насолода, не така, як має бути. Хоча як воно має бути? Може так, що потім ти про цю насолоду згадуєш з такою ж насолодою? Бздури якісь вийшли... Знову почулись кроки. Це той хтось вертався. А може й хтось інший тільки з іншої сторони? Ні, кроки того першого. Хоча в них тут у всіх кроки однакові: такі чіткі, рівні, синхронні — аж противно! Він пройшов. Ну, от і слава Богу... Думки, думки, думки... Страшно. Як їх багато! І всі — такі важкі! На біса та совість здалась? На біса вона зараз? Не могла раніше прийти? Хоч тут би тебе зараз не було. Ну і що, шо я тут? Чи мені не все одно де мордуватись. Не це мене турбує. А совість. Мені з нею жити ще двадцять років в цій запльованій... Знову кроки... скільки можна? Ще й про щось говорять. А ну їх всіх до дідька, заграли вони мене, в прямому і переносному значенні... Може то забитись, отак раз і все. І ніякої совісті, ніяких кроків, ніяких мудаків, що ходять тут туди-сюди і представляють з себе велике цабе. Хоча хто вони такі? Такі самі як ми лише в законі. Хто вони такі, якщо єдине на що вони здатні — це сидіти тут в цьому багні, в цій запльованій ямі біля запльованих суспільством людей і катулятись як свині... Так, класно би було. А чого “би“? Шнурівки з черевиків ше ніби не повитягували, зверху є гачок... Все, вирішено! І він почав витягувати шнурок. Витягнув, зав'язав петлю, зачіпив до гачка, вперся ногами в протилежні стінки і просунув голову в петлю. Все щасливо, я пішов... НІ!!!!!!!!!! Він спокійно виліз з петлі і скочив на брудну землю... Я ніколи ні від кого не тікав, а от тут злякався якоїсь нікчемної совісті і паршивого життя. Не думати! Не думати, а боротись! Боротись за щастя, битись до кінця і виграти! А, може Бог не такий вже й дурний? Він теж каже, що за щастя треба боротись. Тільки він каже про якийсь віртуальний, нереальний світ, а я буду боротись за цей наш нормальний і доб'юся щастя, а, може, це і є рай?.. Він ліг на землю в свому темному карцері і його оповила тиша, тільки тепер вже повна без всякого там гудіння в вухах. Кроки час від часу появлялись і затухали, але йому вже було байдуже до них. Він відчув насолоду... Справжню насолоду...

21.12.2002