Всі публікації щодо:
Воронько Платон

З вокзалу в станцію метро

* * *


З вокзалу в станцію метро

Я ескалатором спускаюсь

І їду глянуть на Дніпро,

Коли у Київ повертаюсь.


Підземний шлях! Яке добро!

Й забути можна, де ти є —

В Москві? У Лондоні? В Парижі?

Але у Києві своє

Дихання у підземній тиші,

Воно свої нитки снує.

Снує з легенького проміння

Від мідних літер: „Арсенал“,

Від того сизого каміння,

Яке дробилось на креміння

В козацький кріс і самопал.

Воно з Шевченкового зору,

З очей Франка, Сковороди,

Що проводжають нас угору

В ранкову, у робочу пору

Щодня на подвиги-труди.

Воно снує і з кіс русявки,

Що тут розводила вапно

Чи мила ці дубові лавки.

Кияни любі і киянки, —

З усього рідного воно.