Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор
Короткий переказ - Автопортрет - БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ - ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (ДО 1939 Р.)
„Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”.
„Я — закоханий в житті поганин”.
З першої книжки „Привітання життя”
Червоні клени й клени срібні,
над кленами весна і вітер.
Дочасності красо незглибна,
невже ж тобою не п’яніти?
Я, сонцеві життя продавши
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин завжди,
поет весняного похмілля.
Коментар
Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича „Автопортрет” — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, \як дітлахи, взявшись за руки, „весна і вітер”. З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді „автопортрет”.
Вишні
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Коментар
Співець природи, Б.-І. Антонич не відділяє себе від неї, із хлоп’ячою бешкетливістю та задерикуватістю веде свій родовід від хруща. А вишні в нього асоціюються із Шевченком і його неперевершеним „Садком вишневим коло хати...”. Поезія „Вишні” виказує глибоку любов автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка. Тому він називає свою батьківщину не інакше, як „моя країно зоряна, біблійна й пишна”.