Всі публікації щодо:
Чернілевський Станіслав

Теплота родинного інтиму - СТАНІСЛАВ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ - скорочено

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати. Мотузочком диму

Хату прив'язала до небес.

Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору „мотузочком диму / Хату прив'язала до небес“, позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.

Весело і з ляком серед печі

Полум'я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі,

Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я — малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

За допомогою персоніфікації „полум'я гуляє“, „печія не катує“ створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.

Матері розказувати не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив'язана до неба

Світанковим маминим вогнем.

Образ хати, прив'язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати

як до найвищої цінності, даної людині небесами.

Забула внучка в баби черевички...

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі -

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки „спорожніла хата“:

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном —

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

Своїми віршами Станіслав Чернілевський доводить, що сім'я — найвища цінність для людини, і найбільше горе — самотність, закликає цінувати родинне тепло.