ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед людей.

Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.

Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка „Причинна” — „Реве та стогне Дніпр широкий” і „Така її доля”.

Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні „Реве та стогне Дніпр широкий” написав Дмитро Крижановський, а „Така її доля” — Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого століття.

На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й пісень. До названих додамо „Думи мої, думи”, „Плавай, плавай, лебедонько”, „Літа орел, літа сизий”, „Летить галка через балку”, „Садок вишневий коло хати” і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів розвитку цього жанру.

З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це „Чайка”, авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він часто співав її в супроводі бандури), „Ой під вишнею” і „Ой не стій під вікном”, що виникли в студентському середовищі Київської академії.

З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія Сковороди. Пісню „їхав козак за Дунай” було написано у 30-ті роки; її популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались пісні Сковороди — „Ой ти, пташко жовтобока”, „Стоїть явір над горою”, „Всякому городу нрав і права”.

У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.

XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки, Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні „Віють вітри”, „Сонце низенько” тощо з народної опери „Наталка Полтавка” Івана Котляревського; „Де ти бродиш, моя доле?”, „За Неман іду” Степана Писаревського, „Гуде вітер вельми в полі” Віктора Забіли і Михайла Глинки, „Дивлюсь я на небо” Миколи Петренка, „Там, де Ятрань круто в'ється” Антона Шашкевича і ще дуже багато творів.

Ці прекрасні мелодії приваблюють своїм ніжним ліризмом, оповитим серпанком смутку, широкою співучістю.

Нерідко запитують, чи відбувається і в нашому столітті збагачення народнопісенної скарбниці авторськими піснями. Відповімо: так, ця традиція продовжується й нині. Досить згадати пісні й романси „Вечірня пісня” В. Самійленка з музикою К. Стеценка, „Тихо над річкою” С. Черкасенка з музикою П. Батюка, „Чуєш, брате мій?” Б. Лепкого з музикою М. Гайворонського, „Рідна мати моя” А. Малишка з музикою П. Майбороди.

Список використаної літератури

1. С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.: „Музична Україна”, – 1991.

2. Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.

3. Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.

4. Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.: Муз.Україна, 2003. – 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та Закарпатська Україна). -С.355-364.

5. Л. Й. Височанська, В. А. Уманець “Музика і співи“, ст.5;