Аналіз художніх творів з української літератури

Костенко Ліна “Страшні слова, коли вони мовчать…”

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

Ліна Костенко в творчості — максималіст: у точності вислову, у глибинності змісту, у готовності повторити кожне слово і потвердити його власним життям. У віршах, присвячених ролі митця у суспільстві, у художній формі задекларовані високі моральні принципи: відповідальність, самопосвята, самозреченість. Їх і сповідує в житті поетеса, для неї головне — бути почутою, сприйнятою.

В вірші "Страшні слова, коли вони мовчать…" Ліна Костенко висловлює своє бачення місії поета на землі. Поет не має права на пусті слова, які "мовчать", не може бути слабодухим, бо "скільки білого паперу слабих навіки замело". Митець має всеохопно відчувати контекст доби, в якій творить, і тонко реагувати на виклики сьогодення, не чекаючи сприятливого часу:

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Бо "на цій планеті, відколи сотворив її пан-бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох". Митець не може легковажити власним талантом і покликанням, не має права загравати із сильними світу цього. Лише власна совість є мірилом мовленого поетом слова.

Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать» завершує збірку «Неповторність». У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює енергію сказаного, а й дивиться на слова з побожним страхом, адже впевнена, що поетові треба пам’ятати про свою відповідальність за кожен свій рядок і за кожне слово.

Вид лірики: філософська.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору. Роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії. ¹

Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору — це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.

Образи твору. Ліричний герой — це людина, що знає силу слова й відчуває відповідальність за їх використання: «Хтось ними мучився, болів…» Філософські роздуми поетеси над словом і творчістю породжують в уяві читача образ ліричного героя, який висловлює свої думки щодо проблеми добору слів, завдань мистецтва у суспільстві.

Мовні засоби твору. У творі використано такі художні засоби: епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик»;

метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мучився, болів» оживлюють, олюднюють слова;

анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли», яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»;

антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».

Версифікація твору. У творі використане перехресне римування: мовчать — почать, причаїлись — чиїмись (абаб):

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.

Вірш написано п’ятистопним ямбом із пірихієм.

Ідея твору — показати силу слова: «Людині бійся душу ошукать».

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття.