Аналіз художніх творів з української літератури

Коцюбинський Михайло “Тіні забутих предків”

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Варіант 1

Лебединою піснею письменника стала повість «Тіні забутих предків».

Стильова своєрідність

У «Тінях забутих предків» М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. У цьому ключі були написані справжні шедеври: відомі вже вам «Мойсей», «Украдене щастя» І. Франка, а також «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Бояриня» й «Лісова пісня» Лесі Українки, вірші О. Олеся, ще багато прекрасних творів.

Приїхавши на відпочинок у село Криворівню, Коцюбинський був захоплений красою величавої природи Карпат, а також «первісним» життям гуцулів. Він довго шукав єдино точну назву для свого нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»… І, зрештою, вибрав назву, у якій частка таємничості й навіть містики чи не найбільша.

Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ.

Язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казководемонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.

Головні герої повісті — незвичайні, вони протиставлені обставинам і оточенню. Кохання Іванка й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Взагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка — і є приземлено-груба Палагна.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було і в новелах письменника «Цвіт яблуні», «На камені», «Хвала життю».

Життєхваленням завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, М. Коцюбинський спостеріг у Криворівні.

Річ не тільки в точному відтворенні обряду письменником — важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. У карпатських нотатках Коцюбинського є така фраза: «Хочу набутися». Митець записав Гі під час третього відвідання Криворівні, маючи намір продовжити «Тіні забутих предків».

Проте смерть не дала йому можливості здійснити це бажання, але ця філософська фраза ввійшла в канву повісті, письменник вклав їі в уста Палагни, дружини Івана.

Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя — найдивовижнішої загадки людини й усього живого. З’явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.

Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:

— несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;

— принципу переважання враження над вираженням.

Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»-, «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.

Філософський зміст

Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком «Тіней забутих предків» — докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.

Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.

Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкопіів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.

— Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислює проблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром.

Саме так робить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.

— Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість .

— Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя . І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя.

Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.

Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті . Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним .

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.

Варіант 2

Повість «Тіні забутих предків» було створено М. Коцюбинським у 1911 році на основі вражень від життя карпатських гуцулів, їхніх звичаїв та обрядів, оригінальності мислення та світосприйняття. Їхнє життя проходить посеред первозданної краси природи — зелені гори, бурні річки, пишні полонини, на яких вони пасуть отари овець. Письменника вразило те, що гуцули навіть у ХХ столітті залишалися язичниками, сприймали природу як живу, населену духами, добрими та злими.

Сюжет повісті простий: Марічка Гутенюк та Іван Палейчук покохали одне одного, та їхні батьки ворогували та не сприймали почуттів закоханих. Зрештою, Марічка втопилася, поки Іван працював на полонині. А Іван потім уже не зміг знайти щастя ні в роботі, ні в подружньому житті з нелюбою Палагною. Знудьгувавшись за Марічкою, Іван піддався маренню та стрибнув зі скелі за химерою коханої. Сумно співають трембіти, розносячи по горах плач за загубленою долею закоханих, яким не судилося бути разом.

Та справжньою прикрасою твору є не історія гуцульських Ромео та Джульєтти, а насамперед неповторна атмосфера та колорит гуцульського світу. Це й одухотворена природа, і поезія народних говірок, і романтичні образи головних героїв повісті.

Марічка — то дитя казкового світу гуцульських співанок. Її пісні народжувалися з усього, що її оточувало — сонце, небо, гори, рослини, і під чарівні звуки Іванової сопілки всі вони оживали, набували сили. В уявленнях про світ тут сплітається в одне християнство та язичницькі вірування. Іван — то дитя гір та високих смерек, густих лісів та зоряного неба, посеред якого горить найяскравіша зірка — їхнє з Марічкою кохання.

Багата палітра життя Гуцульщини — неповторна говірка, пісні, звичаї та обряди, краса гір, полонин, Черемоша, долин, сіл, житла, хатнього начиння та вбрання — у всій повноті віддзеркалилися у повісті «Тіні забутих предків». Вона не лише дала авторові матеріал для сюжетної канви твору, а й послужила його композиції, підказала авторові поетичні засоби творення образів. Адже, як і в реальному житті горян, так і в повісті, незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне і фантастичне.

«Тіні забутих предків» — модерний твір, в якому яскраво простежується імпресіоністична манера подачі матеріалу. Хоч сюжет охоплює невеличкий відрізок часу — життя Івана Палійчука, проекція часу насправді набагато ширше. Можна визначити три часові площини відповідно до культурних шарів, наявних у творі. Перший — це сучасна для оповідача дійсність, побут та світогляд гуцульського села кінця ХІХ — початку ХХ століть, яскраво змальована М. Коцюбинським у деталях. Другий — шекспірівський ідеал кохання, яким просякнуте все людське життя, яке підноситься над смертю та облагороджує людину. Третій — то доба дохристиянських народних вірувань, що повертає людину до її первісного єднання з природою.

Основні теми, які розробляє Коцюбинський, — життя та смерть, людина та природа, кохання та ненависть, язичництво та християнство. Простота побудови, глибина розуміння проблеми та майстерність письменника вражають. Усе це якнайкраще сприяє втіленню наскрізної ідеї повісті — неможливо існувати без глибинного зв’язку з віковою культурою свого народу, бо без неї людина перестає бути собою, втрачає себе. Єдине спасіння — дослухатися до голосів непевних тіней забутих предків — голосів природи, що здатні розбудити душу.