Аналіз художніх творів з української літератури

Маланюк Євген “Стилет чи стилос?”

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Вірш «Стилет чи стилос?..» дав назву першій збірці поета. Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати в далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу наближення його до ідеалу, до Бога? Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи — стилет і стилос .

Протилежність настанов увиразнюють також прислівники «тут»,»там». Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді і його манять «береги краси». Хоча «тут — жаха набряклий вітром обрій», усе ж героя більше захоплює-таки «веселий галас бою», тож він продовжує плисти в «безмежжя», яким «зачарований». Так ранній Маланюк відчув трагічну дилему свого життя. Трагічна доля батьківщини, честь чоловіка, воїна, оборонця спонукають його брати в руки стилет: «Як в нації вождя нема // Тоді вожді її — поети!»

Одначе митець не відкладає вбік і стилос. Не випадково він утілив свою концепцію творчості в таких подібних зовні предметах-символах, які ще й так співзвучно іменуються — стилет і стилос.

У статті «Ранній Шевченко» (1933 р.) Євген Маланюк писав: «Геній прямує до найповнішого розкриття своєї особистості, до створення власного «космосу» — непереможно і всебічно. Тому живе часто в кількох добах і йде в кількох напрямках». Невідомо, чи вважав Маланюк себе генієм, але він дійсно йшов одночасно в кількох напрямках і жив у кількох вимірах.

Як і перед кожним митцем, перед Є. Маланюком стояв вибір: стилет чи стилос взяти до рук. (Стилос — це загострена паличка, якою в Стародавній Греції

діти видряпували на дощечках, залитих воском, букви, коли вчилися писати. Стилет — тонкий гострий ніж, зброя). Поету вдалося у своїй творчості поєднати поетичну красу із поетичною зброєю: «…стилетом був мій стилос і стилосом бував стилет». Отже, тема вірша «Стилет чи стилос» — зображення ролі поета і поезії у суспільстві.

Вид лірики: філософсько-громадянська.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору. У поезії «Стилет чи стилос» автор порушує проблему вибору своєї ролі в літературі і в житті суспільства.

Композиція твору. Невеликий за розміром твір (чотири строфи) побудований на своєрідній художній антитезі: стилет — символ боротьби, стилос — символ мистецтва. У вірші Є. Маланюк відтворив своє прагнення відточити гостроту слова й відобразити красу світу. Поет віртуозно римує іменні частини мови з дієслівними формами.

Образи твору. Ліричний герой — це поет, перед яким стоїть вибір подальшого шляху в мистецтві. Його одночасно приваблюють «береги краси» й «веселий галас бою», «пестощі золототілих дів» і безмежжя.

Мовні засоби твору. У поезії використано такі художні засоби: епітети: «трагічні терези», тому що важко зупинитися, адже вибір завжди нелегкий; «береги краси», «дивний ліс», «п’яні птиці», «солодкі таємниці», «гіпнотичні кобри», «золототілі діви», «набряклі вітром обрії», «веседий галас бою», «п’яний синій хміль» — усі ці епітети змальовують принади світу, його красу. Поет «п’яніє» від краси цього безмежного світу;

метафори «двояко вагаються трагічні терези», «ліс зітхає ароматом», «співа трава», «зачарують гіпнотичні кобри», «жаха… обрій: привабить, зрадить і віддасть воді», «пливу в тебе» допомагають зрозуміти, як іде життя, його ритм і рух у всій різноманітності;

риторичне питання «Стилет чи стилос?» підкреслює важливість і граничність вибору;

риторичні оклики «Безмежжя! Пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль!» за своєю формою роблять образи світу близькими, адже до них можна звернутися;

антитеза «стилет чи стилос» вживається і як композиційний прийом, і як смислова домінанта: поезія — це завжди і вибір, і намагання поєднати протилежне; інверсія: «двояко вагаються трагічні терези»; алітерація: «жаха набряклий обрій: привабить, зрадить…»

Версифікація твору. Твір має перехресне римування: двояко — якор, терези — краси; рима неточна.

Віршований розмір — п’ятистопний ямб із пірихієм.

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко

Вагаються трагічні терези.

Не кинувши у глиб надійний якор,

Пливу й пливу повз береги краси.

Ставши поетом, Є. Маланюк бачив перед собою два шляхи: на одному — «дивний ліс зітхає ароматом і весь дзвенить від гімнів п’яних птиць, співа трава, ніким ще не зім’ята, і вабить сном солодких таємниць», а на другому — «жаха набряклий вітром обрій». Отже, поет міг вибрати: поклонятися красі чи ставати до бою.