Аналіз художніх творів з української літератури

Вороний Микола “Іванові Франкові”

Вірш «Іванові Франкові» Микола Вороний написав у формі відповіді на Франкове «Посланіє». Епіграфом до вірша М. Вороний узяв вислів відомого французького поета, літературного критика, перекладача, одного з найвпливовіших представників французької літератури XX ст. Шарля Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність».

Вид лірики: патріотична.

Жанр твору: послання, що є відповіддю на «Вступ» Івана Франка до теми «Лісова ідилія», присвяченої М. Вороному.

Провідний мотив твору. У вірші «Іванові Франкові» М. Вороний доводить, що він не відмовляється висвітлювати проблеми суспільства, але при цьому хоче «бути цілим чоловіком», тобто жити й творити в гармонії із самим собою.

Композиція твору. Вірш не поділено на окремі строфи, але в ньому чітко виділяються декілька частин, яким можна дати умовні назви:

1. «Життя — се дві противні сили…»

2. «Я, взявши в руки зброю, іду за генієм до бою».

3. «Нехай ідуть всі ті нездари на торговиці та базари».

4. «Душа бажає скинуть пута…»

5. «Моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!»

Образи твору. Головний образ вірша — це постать самого автора, який намагається довести Іванові Франкові, що він ні у творчості, ні в житті не відмовляється від боротьби, але писатиме про те, що відчуває. Писатиме й «про райських гурій, про нірвану, про землю ту обітовану», бо «вони тягар життя скидають і душу раєм надихають».

Мовні засоби твору. У творі використані такі мовні засоби:

епітети: «дві противні сили», «велетень-гнобитель», «геній-визволитель», «двосічна гостра криця», «велетень могучий», «меч блискучий», «страшні таємні чари», «грізний удар обуха», «святолюбива ліра», «паперові мечі», «нікчемний крам», «дрібні надії», «найвищії клейноди», «свобідний творчий дух», «найкращий скарб душі», «високих дум святі скрижалі», «чарівливі гарні мрії»;

метафори: «рубаюсь з ворогом, співаю, в піснях до бою закликаю», «буяє творчість духа», «паперовими мечами вимахують над головами», «душа бажає скинуть пута», «вони тягар життя скидають і душу раєм надихають», «творчий дух скувати», «чуття і замисли грають», «все, що від тебе в серце впало»;

порівняння: «влучна, як з неба блискавиця», «зав’януть, як без сонця квіти»; риторичні звертання; «мій учителю і друже», «мій славний друже»; риторичні питання: «Як маю я його цуратись чи від ударів ухилитись?», «Та чи ж грізний удар обуха там, де буяє творчість духа?», «Хто кликав їх? Чого їм треба?», «Чи все ж те розумом збагнути, що дасться серцеві відчути?», «І чи можливо без утрати свобідний творчий дух скувати?», «І хто Поезію-царицю посміє кинуть у в’язницю?», «Хто вкаже шлях їй чи напрямок, коли вона не зносить рамок?»;

риторичні оклики: «Нехай ідуть всі ті нездари на торговиці та базари!», «Нікчемний крам, дрібні вигоди — ось їх найвищії клейноди!», «Все неосяжне — охопити, незрозуміле — зрозуміти!», «В ній всі краси кольори сяють, в ній всі чуття і змисли грають!», «Моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!»;

персоніфікація: дві сили («Одна з них — велетень-гнобитель, а друга — геній- визволитель», «Одна хвилина раювання там відкупляє всі страждання», «…серце може озлобитись. Охляти може, зачерствіти, зав’януть…», «Душа бажає скинуть пута»), душа («Бажає ширшого простору — схопитись і злетіти вгору»);

антитеза: «Одна з них — велетень-гнобитель, а друга — геній-визволитель». Версифікація твору. У творі суміжне (паралельне) римування: аабб.

Вірш написано чотиристопним ямбом. П’ята стопа усічена, третя стопа — пі- рихій.

Рубаюсь з ворогом, співаю,

В піснях до бою закликаю Всіх тих, що мляві, чи недужі, Чи під укриттям сплять байдужі.

Микола Вороний, звертаючись до Івана Франка, викладає свої погляди на життя, на поезію й місце поета в суспільстві. Вороний говорить про те, що «життя — це дві противні сили, що між собою в бій вступили». Одна сила — це «велетень-гнобитель», а друга — «геній-визволитель», і сам поет готовий іти слідом «за генієм до бою». Але він добре бачить, що поряд із ним та іншими справжніми поетами-борцями з’явилося багато фарисеїв «з порожнім серцем… і паперовими мечами». Вороний відсилає їх «на торговиці та базари», але сам не відмовляється від пісень про красу, надію і «чарівливі гарні мрії».