Утворення української мови в науковій концепції А.Ю.Кримського - Українська література - шкільна програма 12 класів

Проблема східнослов'янського глотогенезу належить до важливих і досить спірних. Утворення мов східних слов'ян, зокрема, української, можна вважати актуальною темою лінгвістичних досліджень А.Ю.Кримського. Наукова концепція вченого містить детальний опис давніх писемних пам'яток, в яких позначилися риси східнослов'янських мов, зокрема, української.

У сучасному мовознавстві немає спеціальних монографічних праць, присвячених питанню утворення української мови в науковій концепції А.Ю.Кримського. Оглядово погляди мовознавця на проблему східнослов'янського глотогенезу розглянуті в дослідженнях таких лінгвоісторіографів, як М.А.Жовтобрюх, В.М.Русанівський, В.А.Глущенко та ін.

Мету статті ми бачимо в розкритті поглядів А.Ю.Кримського на проблему утворення української мови. Відповідно до поставленої мети завданнями статті є: 1) вивчення основних положень концепції утворення та розвитку східнослов'янських мов у розробці А.Ю.Кримського; 2) аналіз тверджень дослідника у широкому контексті мовознавства ХІХ ст. – 20-30-х рр.

ХХ ст.; 3) оцінка поглядів ученого на поставлену проблему з позицій сучасної лінгвістичної думки.

За А.Ю.Кримським, усі слов'янські мови походять із спільнослов'янської прамови. Учений підтримав ідею спільноруської прамови, яка виділилася з спільнослов'янської мови. Зокрема, А.Ю.Кримський відзначав, що у початковий період історії східнослов'янських мов „могла бути одна спільноруська мова, не малоруська і не великоруська” [10, 26].

Теза про існування спільноруської прамови як мови, з якої походять усі інші „руські наріччя”, була вихідною для А.Ю.Кримського, як і для більшості лінгвістів XIX ст. – початку XX ст. (О.Х.Востокова, М.І.Надєждіна, М.О.Максимовича, О.О.Потебні, П.Г.Житецького, М.О.Колосова, О.О.Шахматова, О.І.Соболевського та ін.) [1, 7-8; 12, 263-276; 11, 399-402; 13, 128; 4, 271; 6, 266; 20, 1; 15, 1].

Як зазначає М.А.Жовтобрюх, А.Ю.Кримський ніколи, на відміну від деяких його сучасників (С.Й.Смаль-Стоцького, Є.К.Тимченка, В.М.Ганцова, К.Т.Німчинова, П.О.Бузука та ін.) [22, 493; 17, 40; 2, 254; 16, 96; 16, 82-83], не заперечував спільного давньоруського періоду в історії української мови, який він називав спільносхіднослов'янським [5, 36].

За словами В.Г.Русанівського, учений розподіляв період східнослов'янської мовної єдності на три етапи: 1) доба виникнення мови східних слов'ян (VI – IX ст.), що не засвідчена писемними пам'ятками; 2) доба спільноруської мовної єдності (X – XI ст.), до цієї доби належать зафіксовані в писемних пам'ятках діалектні відмінності; 3) доба активних дивергентних процесів на східнослов'янському мовному терені (XII – IV ст.), результатом яких було виділення трьох окремих східнослов'янських мов (XIV ст.) [14, 42]. З точки зору Ф.П.Філіна, така концепція походження східнослов'янських мов, якщо пересунути в ній початковий етап на VIII ст., в основному збігається з прийнятою в сучасному мовознавстві [18, 291].

Розглянемо погляди А.Ю.Кримського на проблему східнослов'янського глотогенезу, залучаючи конкретний історико-мовний матеріал.

За словами А.Ю.Кримського, у передісторичну добу (VI – IX ст.) мова всіх східних слов'ян була, безумовно, єдиною та відрізнялася від південнослов'янської та західнослов'янської мов такими рисами [8, 94-95]: повноголоссям; наявністю африкат дж та ч на місці спільнослов'янських сполучень tj, dj та kt, gt перед голосними переднього ряду; о на початку слова відповідно до старослов'янського jе [там же]. Наприкінці періоду своєї єдності у мові східних слов'ян відбулася деназалізація носових голосних [8, 95].

На зазначені А.Ю.Кримським „спільноруські” звукові явища вказували ще мовознавці „дошахматовського” періоду, зокрема О.Х.Востоков, М.О.Максимович, О.О.Потебня, П.Г.Житецький, О.І.Соболевський та ін. Однак проблему східнослов'янського глотогенезу „дошахматовські” дослідники розглядали значною мірою схематично, „мимохідь”, у зв'язку з вивченням історії фонетичної та (меншою мірою) морфологічної будови східнослов'янських мов.

Важливо відзначити, що саме О.О.Шахматов висунув загальну наукову теорію походження й розвитку східнослов'янських народів та їх мов, починаючи з давніх індоєвропейських предків і закінчуючи сучасністю.

У шахматовській концепції спільноруська прамова – це спільносхіднослов'янська мова раннього періоду, а давньоруська мова є спільносхіднослов'янською мовою пізнього (писемного) періоду [20, III; 21, 8]. Доречно зазначити: О.О.Шахматов, на відміну від А.Ю.Кримського, більш детально характеризує звуковий склад спільноруської мови [21, 20-21; 20, 108-160].

Нечіткість позиції А.Ю.Кримського виявляється у визначенні історичних меж існування доби східнослов'янської мовної єдності. Про закінчення цієї доби, як підкреслює вчений, „можна будувати самісінькі здогади” [8, 95].

А.Ю.Кримський погоджується з думкою О.О.Шахматова про те, що „розпад східнослов'янських племен та їх мови відноситься (у своєму поступовому ході) до VII та VIII століть; ймовірно, до IX ст. сходить (як завершення процесу) розпад єдиного „руського племені” на три „племінні групи”: південну, північну та східну” [8, 95]. Проте, стверджує А.Ю.Кримський, ще „не тільки в VII – VIII ст., а навіть у IX ст., коли варяги заснували на східнослов'янській території „руську” державу, єдність мови всіх східнослов'янських племен ще не було порушено нічим практично дуже великим” [8, 95]. Уже в цей час окремі говірки трьох східнослов'янських груп повинні були мати дуже характерні риси, але „будь-якого обопільного нерозуміння поміж ними в IX ст. ми припустити не сміємо. Адже під ті часи взагалі всі слов'яни, навіть цілком різних слов'янських груп, ще не відчували хоч трохи сильної несхожості між слов'янськими мовами” [8, 95].

Відмінності між говорами трьох східнослов'янських груп IX ст. „могли являти собою лише такі відмінності, які можуть бути між говорами однієї й тієї ж мови, коли вона розкидана на великому просторі”. Зокрема, визначення одного і того ж поняття різними словами на півночі та на півдні: такі слова, як „баня” (купол), „повонь” (водяний розлив) та ін. [8, 96].

Без сумніву, у дослідженнях А.Ю.Кримського східнослов'янський мовний терен не є монолітним: у ньому активно відбуваються важливі дивергентні процеси, які зрештою спричинилися до виникнення трьох східнослов'янських мов. А.Ю.Кримський розглядає процес формування української мови починаючи з XI ст., оскільки даний період проілюстрований фактами з давніх писемних пам'яток (пріоритетного джерела вивчення історії мови для А.Ю.Кримського. – К.Т.).

За словами А.Ю.Кримського, „південноруська” (протоукраїнська. – К.Т.) мова XI ст. ще не мала своєї визначальної ознаки, а саме: „вимови „біб”, „кінь”, „твій” (замість „бобь”, „конь”, „твой”) [8, 108]. Як підкреслює вчений, ця риса суттєво відрізняє „малоруську” мову не тільки від „великоруської” та білоруської, але й від усіх слов'янських мов [8, 108]. Далі А.Ю.Кримський зазначає: „Деякі зародки цієї риси могли злегка позначитися може й раніш од XI віку”; тільки ця ознака й декілька інших звукових явищ, які є типовими для „малоруської” мови, „ведуть свій початок, власне кажучи з XII віку”, тобто з того часу, як „цілком виразно позначився надзвичайно важливий звуковий факт: занепад редукованих ъ, ь” [8, 108].

Важливим є твердження вченого про різну „швидкість” (різний час. – К.Т.) занепаду редукованих. Зокрема, у „південнорусів” цей процес відбувався „повільніше”, а у білорусів і „великорусів” – швидче й рішуче [8, 108].

Відомо, що представники Харківської лінгвістичної школи (О.О.Потебня, М.О.Колосов, П.Г.Житецький) інтерпретували це фонетичне явище як тривалий процес. Щодо тривалості процесів зникнення слабких редукованих і переходу сильних редукованих у голосні повного творення, то її О.О.Потебня, М.О.Колосов, П.Г.Житецький осмислювали по-різному [13, 14; 6, 7; 4, 51, 66, 67, 263].

Учені Харківської лінгвістичної школи надавали великої ваги процесу занепаду редукованих голосних і пов'язували з ним ряд явищ, які відбувалися у консонантизмі й вокалізмі східнослов'янських мов. Так, О.О.Потебня розробляв положення про те, що подовженню та подальшій дифтонгізації о, е в нових закритих складах в українській мові передував занепад редукованих ъ, ь [13, 12, 35-364]. На думку М.О.Колосова, перехід ĕ > і виник раніше тих змін в українському вокалізмі, які пов'язані з якістю складу або з наголосом. Це стосується, зокрема, якісних змін о, е в нових закритих складах [6, 29].

Відомо, що О.О.Шахматов був ґрунтовно ознайомлений з працями О.О.Потебні. Більше того, О.О.Шахматов підтримав положення О.О.Потебні про різночасність занепаду редукованих на східнослов'янському терені [19, 36]. Аналізуючи дане фонетичне явище, О.О.Шахматов писав: „У царині звуків не можна назвати жодного такого явища, спільного всім руським наріччям, піднаріччям, говорам, яке не сягало б епохи доісторичної. Винятком є занепад глухих ъ і ь і заміна їх у певному положенні через о і е” [20, V2].

Суттєвими наслідками занепаду редукованих ъ, ь у „південноруській” мові, які містять давні писемні пам'ятки XI – XIV ст.ст., А.Ю.Кримський вважає: а) появу „замінної довготи” (шêсть > шіесть > шість); б) подовження приголосних перед j (життя); в) перехід лъ (ъл) > ов (влъкъ > вовк).

З досліджень А.Ю.Кримського випливає, що в XIV ст. українська мова „дообразувалась геть до краю; малоруська мова XIV віку в тих своїх говірках, котрі тоді встигли розвитися найбільше, – це вже й є сьогочасна українська мова” [8, 112]. Білоруська та великоруська мови, на думку А.Ю.Кримського, також сформувалися в XIV ст., і в період XV – XVII ст. відмінність між усіма східнослов'янськими мовами посилилася. Хоча спільне життя в литовсько-руській державі наблизило „малоруську” й білоруську мови, через що Ф.Міклошич та О.Огоновський вважали останню паростю „малоруської” мови, „тоді як фактично білоруська мова значно ближче підходить до акаючої великоруської мови” [8, 112].

Безперечно, давні писемні пам'ятки є пріоритетним джерелом дослідження для А.Ю.Кримського. Проте ми не повинні ігнорувати той факт, що вчений був одним із засновників історичної діалектології. Наприклад, А.Ю.Кримський досліджує ті діалектні особливості давньоруської мови, які лягли в основу трьох сучасних східнослов'янських мов. Так, староруський період мовознавець розглядає як добу активного вироблення місцевих північне-, середньо- і південноруських діалектних ознак, що в сукупності давали можливість виділити проторосійський, протобілоруський і протоукраїнський мовні типи [7, 193-195].

Згідно з концепцією А.Ю.Кримського, „еру самостійності й викристалізування трьох руських мов, мабуть, краще буде визначати трохи ширше (ніж у О.О.Шахматова. – К.Т.): не просто XIII ст., ба XII – XIV ст.ст.” [7, 195]. Отже, за А.Ю.Кримським, схема утворення „руських наріч” має такий вигляд:

Спільноруська прамова

малоруське наріччя

середньоруське

наріччя

північноруське

наріччя

піденноруське

наріччя

білоруське

наріччя

великоруське наріччя

Рис. 1

Згодом А.Ю.Кримський висловив думку про те, що „політичне роз'єднання

в XII – XIV ст. земель південнозахідної та північносхідної Русі допомогло остаточному розформуванню мови східного слов'янства на такі групи: малоруську, білоруську з акаючою великоруською та окаючу північноруську” [7, 196]. За А.Ю.Кримським, у період XIII – XIV ст. „ми вже не сміємо казати тільки про три діалектні руські групи (південну, середню та північну), а повинні говорити про чотири: малоруську, білоруську, південновеликоруську та північновеликоруську” [7, 199-200]. Отже, учений говорить про переформування „руських” наріч, проте не вказує, яким чином воно відбувалося. На цьому, практично, і завершується опис А.Ю.Кримським процесу формування української мови. Можна додати тільки те, що, на думку вченого, „документи XV ст., а тим паче XVI ст., можуть мати для історії малоруської мови XII – XIV ст.ст. самісіньку підсібну вагу. Вони тільки наочніш і вимовніш ілюструють те становище нашої мови, до якого вона вже встигла прийти протягом XII – XIV ст., переважно в результаті занепаду глухих звуків” [7, 208].

Однак загальновідомо, що А.Ю.Кримський зафіксував не одне мовне явище, яке розвинулося в українській мові в XV – XVI ст. До таких явищ належить, зокрема, дієслівна форма наказового способу 2 ос. мн. на приголосний (без кінцевого є), ствердіння приголосних перед є на Східній Україні та ін. [9, 198].

Отже, у контексті мовознавчої науки XIX ст. – початку XX ст. погляди А.Ю.Кримського на проблему утворення східнослов'янських мов, зокрема, української мови, доцільно розглядати як традиційні. Адже у працях А.Ю.Кримського, як і більшості українських і російських компаративістів 20-х – 60-х рр. XIX ст. (О.Х.Востокова, М.І.Надєждіна, М.О.Максимовича та ін.), перевагу було віддано дивергентному поясненню мовних інновацій.

А.Ю.Кримський розглядає проблему східнослов'янського глотогенезу шляхом звернення до дивергентної теорії „родовідного дерева”, не відкидає спільнослов'янську й „спільноруську” прамови. Відомим є факт, що вчені Харківської лінгвістичної школи, зокрема О.О.Потебня, П.Г.Житецький, М.О.Колосов, досліджували історію східнослов'янських мов у дусі моделі „родовідного дерева”. На думку В.А.Глущенка, можна відзначити певну прямолінійність учених Харківської лінгвістичної школи у користуванні моделлю „родовідного дерева” [3, 53-54].

Традиційно (у дусі дивергентної теорії „родовідного дерева”) реконструювали найдавніші етапи розвитку мов учені Московської лінгвістичної школи. Виникнення теорії дивергентно-конвергентного розвитку мови пов'язане з ім'ям П.Ф.Фортунатова. О.О.Шахматов використовує твердження цієї теорії в практичних дослідженнях, при цьому конвергентні процеси моделюються для відносно пізніх періодів розвитку мов.

Як дивергентні А.Ю.Кримським було інтерпретовано, зокрема, такі історико-фонетичні процеси, як асиміляція о з у та а, ствердіння р в українській мові та ін. У морфології ученим представлено такі дивергентні процеси, як чергування г / з, к / ц, х / с й наявність флексії -і у формах іменників давального, місцевого відмінків однини, збереження кличної форми іменників в українській мові та ряд інших.

Традиційність концепції утворення східнослов'янських мов у розробці А.Ю.Кримського базується також на визначенні дослідником часу виникнення самостійних східнослов'янських мов (XII – XV ст.). Так, виникнення істотних відмінностей між слов'янськими „діалектами” О.Х.Востоков і П.Г.Житецький датували XII – XIII ст. Період XIII – XV ст., в інтерпретації О.О.Шахматова, є часом утворення східнослов'янських мов. Хоча, згідно з концепцією О.О.Потебні, українська мова існувала вже за часів Київської Русі (IX – Х ст.).

Таким чином, проблему східнослов'янського глотогенезу А.Ю.Кримський розглядає значною мірою схематично, у зв'язку з вивченням історії фонетичної та морфологічної будови східнослов'янських мов, насамперед української мови.

Важливим видається той факт, що А.Ю.Кримський не дає точного визначення меж існування спільного східнослов'янського, чи давньоруського, періоду у розвитку української мови.

З досліджень ученого випливає, що в цьому питанні А.Ю.Кримський не мав сталого погляду. У ранніх працях А.Ю.Кримського, присвячених українській мові, розпад спільносхіднослов'янської мовної єдності датується часом після XII ст. Так, характеризуючи Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр., А.Ю.Кримський зазначає: „обидва вони відносяться до того періоду, коли руська мова, власне, ще не розпалася на наріччя великоруське малоруське” [10, 68]. За словами мовознавця, „доводиться погодитись із зауваженнями О.О.Шахматова, що в XI ст. і XII ст. не можна ще говорити про повне відособлення великоруського наріччя, бо найістотніших рис малоруського наріччя (ô, ê) тоді ще не було” [10, 68].

Проте наукові праці А.Ю.Кримського містять факти, які можна трактувати як обґрунтування самостійного життя української і російської мов ще в Х – XI ст. А.Ю.Кримський говорить, наприклад, про „наших малоруських предків XI ст.” [9, 92], а в окремих працях викладає історію української літературної мови від XI ст. [8, 97]. Отже, в інтерпретації А.Ю.Кримського українська мова в XI ст. була „цілком уже відокремлена”. Зокрема, учений стверджує, що „мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. – це цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця” [8, 107]. За словами А.Ю.Кримського, ця мова мала здебільшого всі сучасні „малоруські” особливості [8, 107].

Нечіткістю в датуванні виникнення східнослов'янських мов пояснюється той факт, що окремі фонетичні процеси, спільні для всіх східнослов'янських діалектів, розглядаються ізольовано, як властиві лише українській мові (перехід е > о тощо). А.Ю.Кримський не завжди чітко відокремлював спільносхіднослов'янські звукові явища від власне українських, не завжди брав до уваги ту вихідну основу, на якій формувався український вокалізм і консонантизм.

Однак окремі недоліки досліджень А.Ю.Кримського, пов'язані з хронологізацією й розкриттям процесу утворення української мови, не зменшують значення праць мовознавця для компаративістики.

Свою актуальність для сучасного мовознавства зберігають як концептуальні положення, висунуті А.Ю.Кримським при дослідженні даної проблеми, так і спостереження вченого над конкретними мовними явищами.

ЛІТЕРАТУРА

Востоков А.Х. Рассуждение о славянском языке, служащее введением к грамматике сего языка, составляемой по древнейшим оного письменным памятникам // Востоков А.Х. Филологические наблюдения / Издал. по поручению 2-го отделения Академии наук, И.Срезневский. – СПб., 1865. – С.1-27.

Ганцов В.М. [Рец.:] П.О.Бузук. Коротка історія української мови. Вступ і звучня. Видання етнолого-діалектичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Одеса. 1924, ст. 60, 80 // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. – 1925. – Кн.V. – С.252-267.

Глущенко В.А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ ст.) / НАН України, Ін-т мовознавства ім О.О.Потебні; Відп. ред. О.Б.Ткаченко. – Донецьк, 1998. – 222 c.

Житецкий П.И. Очерк звуковой истории малорусского наречия. – К., 1876. – IV, 376 с.

Жовтобрюх М.А. Питання історичної фонетики української мови в науковій спадщині А.Ю.Кримського // А.Ю.Кримський – україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження) / Відп. ред. І.К.Білодід. – К.: Наук. думка, 1974. – С.26-40.

Колосов М.А. Обзор звуковых и формальных особенностей народного русского языка. – Варшава, 1878. – X, 270 с.

Кримський А.Ю. Історія yкpaїнскoї мови [Машинопис. 1940]. – Інститут рукопису Національної б-ки України ім. В.І.Вернадського, ф.1, од. зб.22430, арк.1-387.

Кримський А.Ю. Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася // Шахматов О.О., Кримський А.Ю. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини ХI – XVIII вв. – К., 1924. – С.87-128.

Крымский А.Е. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья. – М., 1907. – Т.1. Вып.1. – С.1-2, 16-200, 217-272; М., 1908. – Т.1. Вып.2 и 6. – С.201-210ν, 369-429, 454-545.

Крымский А.Е. Филология и погодинская гипотеза // Кримський А.Ю. Твори: В 5-ти т.- К.: Наук. думка, 1973. – Т.3. – С.23-117.

Максимович М.А. Начатки русской филологии: Об отношении русской речи к западнославянской // Максимович М.А. Собрание сочинений. – К., 1880. – Т.3. – С.25-155.

Надеждин Н.И. Великая Россия // Энциклопедический лексикон. – СПб., 1837. – С.263-276.

Потебня А.А. Заметки о малорусском наречии. – Воронеж, 1871. – 134 с.

Русанівський В.М. Питання історичної граматики в працях А.Ю.Кримського // А.Ю.Кримський – україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження) / Відп. ред. І.К.Білодід. – К.: Наук. думка, 1974. – С.40-49.