Функціонально-стильова характеристика художніх листів

У статті здійснена спроба аналізу епістолярного мовлення з лінгвостилістичних позицій. Для опису обрано художні листи, які, на наш погляд, найменше досліджені у мовознавстві. Художній лист визначається нами як комунікативна одиниця, що стоїть на межі приватного побутового листа та художнього твору, є проявом творчої індивідуальності автора і виконує комунікативну, інформативну й естетичну функції. У нашому дослідженні це епістолярні тексти Павла Грабовського, Остапа Вишні, Олександра Олеся, Михайла Коцюбинського, Григора Тютюнника, Архипа Тесленка, Аркадія Казки, а також дописувачів до засобів масової інформації. Цей тип епістолярію, наближаючись до відповідного стилю, використовує широку систему засобів художнього вираження на всіх мовних рівнях – синтаксичному, морфологічному, лексичному.

Стилістичні засоби синтаксису

Досліджуючи лінгвостилістику листів О.С.Пушкіна, зокрема епістолярних текстів, які співвідносяться з художньо-белетристичним стилем, С.В.Антоненко вказала на специфічну особливість їх синтаксису, що полягає у синтезі книжних та розмовних конструкцій з перевагою останніх у прозаїчних відрізках повідомлення [1, 95]. Подібна ж тенденція простежується і в проаналізованому нами матеріалі. Необхідно зауважити, що в тій частині послання, де переважають прагматичні настанови, більше використовуються прості речення, наприклад: „Хай би й Муреточка писала... Кепки не присилай... І конверти! Конверти! Та якусь сорочку верхню, під поясок, дешевеньку. А голівне (за джерелом): не забувай“ [1]; „Коли ми побачимось? Адже я довго не можу витримати... Адже я цілі роки ждав“ [2].

Для вираження думок, почуттів, вражень, у розповідях про якісь події чи про себе переважають складні синтаксичні конструкції з різними видами зв'язків, наприклад: „Щось сильне і могутнє захопило мене – і я нікому не дозволю відібрати у мене моє щастя, що так дорого, з такими жертвами дісталось мені“ [2]; „Треба Вам сказати, що я безглузда людина: припавши до кого серцем, все інше забуваю, – так було й тут“ [3]; „Хлопці пішли на виставу (тут за стінкою „клуб“ ми собі влаштували, виставляють якусь „Москвичку“), і мені ніхто не заважає, коли не рахувати, що проти мене сидить земляк з Вінниччини, інженер-лісовик, з молодих, лагодить комусь годинника (він єдиний тут, що розуміється на цьому) і тре шклом об шкло – робить самотужки шкло для годинника“ [1]. Причому особливої синтаксичної стрункості художнім листам надає ритмічне межування складних і простих конструкцій, зокрема безособових речень, у яких головний член виражений предикатами стану, та вживання однорідних членів речення, повторів тощо: „Привіт Вам з того чудового повітря, в якому так згучно (за джерелом) лунає спів соловейка, туркіт горлиці... Привіт! Так тут гарно. Так сонечко сяє любесенько, так небо голубіє з-за кучерів. Так таємно...“ [4].

Іноді почуття, що переповнюють душу письменника, ситуативні обставини, у яких відбувається листування, потребують використання гранично стислих односкладних структур, що вимагають від обох комунікантів актуалізації та концентрації уваги, наприклад: „Спершу одного нема. Тоді другого. Та іще і ще – і пропускаєш. Аж ось вихопить – видере уже з твого кола. І вражає. Тоді ще – і ждеш. І тоді – починаєш почувати оте віяння безмежного крижаного невблаганного поля минувшини, щедро притрушеного кістками, забуттям і спокоєм“ [5]. Цей уривок з листа Аркадія Казки до Павла Тичини є відповіддю на звістку про смерть сестри останнього. Саме односкладні речення разом з лексичним наповненням, епітетами, повторами дозволили авторові виразити хвилювання і тривожні думки, що виникли у зв'язку з сумною новиною.

Для художніх листів типовим є вживання риторичних питальних та окличних речень, стилістична функція яких проявляється у вираженні загальної тональності епістологічного повідомлення і посиленні його експресивно-емоційного впливу на реципієнта, наприклад: „Ти мене кохаєш! Ти моя!.. Мені хочеться всім людям крикнути в обличчя: я щасливий!“ [2]; „Ніяк я не втечу від КВЧ, а мене за це ще й б'ють, – ніби я сам цього хочу?! О господи!“ [6]; „Ось „Перед грозою“: немає ЗВІДКИ, КУДИ сховане зо поворотом, а тут – шлях – під насупленим (зараз чхне!) небом, на розбурханому (не підходь!) вітрі…“ [7].

Книжного відтінку художнім листам надає широке залучення синтаксичних одиниць з однорідними членами речення, наприклад: „Летить така петарда в повітрі, тріскає над головою і, окружившись вогнем, наче золотими кучерями, падає на землю, кружиться і стріляє, наче з рушниці. Діти біжать на вогонь, топчуть його ногами, лізуть у саме пекло – а над ними летять вже сотні петард і стріляють між публікою так, що лякають жінок, та й чоловіки тікають“ [8]. Таке нагромадження однорідних членів дозволило Михайлу Коцюбинському зробити ефектний і детальний опис різдвяних подій, учасником яких він був.

Ще одним стилістичним засобом, виявленим у художніх листах, є повтор – „фігура мови, що полягає у повторенні в певній послідовності звуків, слів або їх частин, висловів для досягнення відповідного виражального чи виражально-зображального ефекту“ [7, 495]. У проаналізованих епістолярних текстах переважають повні лексичні повтори: „Я відчуваю, що у мені щось співає, щось окрилює думки, очищає почуття... Моя люба, моя дорога, моя ти безмежно добра і ласкава голубко!… Ні, ти повинна ще сьогодні, хоч на момент, хоч на мить дати мені щастя…“ [2]. Нанизування однотипних мовних елементів надає вислову виразності, образності, емоційної забарвленості чи психологічного навантаження. У художніх листах уживається також підсилювальний повтор, який виникає у результаті кількаразового використання тієї самої лексеми разом з іншими словами, наприклад: „Ми десятки разів сперечалися і десятки ночей простоювали потім до світання на мосту…“ [9]; „Не чуть осіннього зітхання, Не чуть осіннього плачу“ [10].

Іноді зустрічається анафоричний початок частин тексту й полісиндетон, тобто повторення з певною стилістичною метою службових слів, або поєднання цих видів повтору, наприклад:

„Доволі Ти сидів в музеї,

Доволі куряви ковтав…

Та й будь, Галичино, здорова,

Та й марш до чеської землі“ [10]; „Вона все тобі розповість: і яке горе її спіткало, і як ми тут живемо, і що в нас робиться, і куди воно йдеться…“ [11]; „Чи життя розділить між нами свої нагороди за те, що ми впевнено крокуємо по планеті, за те, що ми не раз глибоко в серці тамуємо біль і йдемо з гордо піднятою головою назустріч Сонцю? Чи розбере і оцінить совість хаотичність несподіваних думок і вічних прагнень людини?“ [12]. Повтор у досліджуваних листах „сприяє відображенню хвилюючих моментів у житті людини, стану збудження, підвищеного емоційного реагування“ [6, 360].

Стилістичні засоби морфології

На морфологічному мовному рівні у художніх листах особливе функціональне навантаження припадає на займенники, зокрема присвійні та особові. Їх використання підкреслює інтимно-ліричне забарвлення викладу, до того ж точний повтор посилює його, наприклад: „Одна в мене втіха – це твої листи. Якби не вони – сідай і реви. Листівки я твої дістаю потроху… Ах ти ж, хороша ти моя!“ [1].

Засобом інтимізації виступають особові займенники, вжиті у формі 1-ої і 2-ої особи, наприклад:

„Надія вся на Тебе, Сину.

Приїдь мерщій, зніми штанці,

І, може, дійсно Ти рибину

Подержиш в крицевій руці“ [10]; „Як нам бути, як нам жити, як нам горю пособити? У мене одно бажання: щоб не впала ти в розпач, щоб не кинула тебе енергія, щоб і далі ти стоїчно боролася за життя, за краще для нас з тобою й для дітей наших майбутнє… Щоб не згубили ми дітей своїх, щоб мали ми з них на старості літ утіху“ [11].

Автори послань послуговуються займенниками для відображення ефекту безпосереднього емоційно-інтелектуального спілкування з реципієнтом, духовної близькості між комунікантами.

З метою створення певних художніх образів у листах використовуються дієслова, які, зважаючи на їх функціональні можливості, здатні „передавати енергію образного руху в творі, відтворювати тривалість процесу, моментальність дії тощо“ [5, 57], наприклад: „…вона написала мені з розпукою листа, благала перемінити свій замір (за джерелом), хоч я вже зовсім злагодився; зустрівшись зі мною, вона не переставала прохати, щоб я не їхав; ми поклали побратися, і що далі, то більш вона мені сподобалася“ [3]; „І щоб стати навколішки на тій могилі, припасти лицем до чебрецю, всмоктати в себе весь-усенький пах чебрецевий, щоб у всіх альвеолах усіх легенів чебрецем пахло і… заснути…“ [13].

Тексти художніх листів насичені якісними прикметниками, які можуть виступати у ролі епітетів і виражати оцінку або ж спричинювати емоційно-експресивний ефект, наприклад: „Рік всяких несподіванок „на волі“, а в зв'язку з цим хмари різних чуток тут, у нас, чуток неймовірних, страшних і химерних, чорних і світлих, лякливих і надійних, – всі ці чутки в нашому стані, стані завжди й повсякчас з напруженими нервами, нервами шматованими, – чутки ці застилали й застилають усякі перспективи, давлять, обгортають якимось чорно-липучим туманом, що аж дихати важко“ [11].

Морфологічна система художнього епістолярію характеризується також широким використанням прислівників, зокрема обставинних, предикативних та модальних. З-поміж обставинних високою частотністю вживання виділяються прислівники місця, що служать для вираження просторової локалізації, та прислівники часу, які позначають темпоральні відношення, наприклад: „Усе пояснює єдиний і вічний закон: фізично чи подумки ми рухаємося ЗВІДКИСЬ і КУДИСЬ...“ [7]; „Весною я сказав їй, що хочу їхати з Якутська; вона прохала мене остатись тут“ [3]; „Починаю цього листа сьогодні (22.VII), а закінчу не знаю коли, бо хочу тобі докладно розказать, як я живу, з усіма моїми життьовими (за джерелом) дрібницями, з болями, мріями, надіями“ [11]; „Воно маленьке, але незабаром почну друге“ [8].

За допомогою предикативних і модальних прислівників передається фізичний і душевний стан автора чи інших осіб, про яких ідеться в тексті, відображаються явища природи й навколишнього середовища, дається модальна оцінка, наприклад: „Ні стану мого колишнього не жалько, ні популярності не жалько, нічого мені не жалько…“ [13]; „До того ще сьогодні препогана погода, цілий день дощ, гуляти не можна і вогко“ [8].

Стилістичні засоби лексики

Основу лексичної системи художніх листів становлять стилістично нейтральні літературно-нормативні слова, що позначають „назви оточуючих речей, тварин, рослин, явищ природи і суспільного життя, людської діяльності і культури, найрізноманітніших прикмет і якостей, почувань і стану людини тощо, тобто слова, зв'язані з повсякденним життям усіх членів мовного колективу“ [2, 66], наприклад: „Почувши, що дівчина виходить за мене, він почав її збивати всякими увагами, не зупиняючись ні перед чим: він лякав її, буцім вона дуже хвора, а я теж недужий, що в мене „розрив серця“ і я не довговічний; вихвалявсь перед нею… Для всіх ми були як пара заручених, ніщо не свідчило за інше. Але, нарешті, дівчина стала вагатися: докторська посада та російські маєтки збили її з пантелику… Можете уявити собі, що робилося зі мною з жалю та образи; я ніколи не ховав перед дівчиною, що збавлений прав, що не маю жодних скарбів, а покладаю всі надії єдино на власну працю; вона завжди відповідала, що їй про се байдуже, що вона хоче вчитись, що кохає мене, як людину, вищу від себе освітою та духовним розвитком і т. д. Довго блукав я по Якутську з думкою застрелити себе, але приятелі, найдужче одна дівчина, берегли мене, поки моя нестяма не пройшла“ [9].

Крім цього, у художніх листах для створення іронічного чи саркастичного ефектів використовуються просторіччя, русизми, зрідка – лайливі слова: „…(латуни во какі!)… А клопа ж того, клопа! Як вилізе на стіну – так „северного сияния“ не видать! У стінках клоп живе й плодиться, і ніякими „культурно-воспитательными методами“ його не візьмеш… Сатана – і той почервоніє од рогів до ріпиці з ганьби за них, а вони так і стоятимуть з випнутими курячими грудьми“ [11].

Художній епістолярій, як і художні твори, вирізняється надзвичайною емоційністю, що певним чином сприяє відображенню у листах індивідуального стилю автора. Емоційно-експресивного ефекту надають посланням експресиви, слова, вжиті у переносному значенні, фразеологізми, просторіччя (зрідка), лексеми із зменшено-пестливими суфіксами, наприклад: „Матінко ти моя рідна!.. Я приплентався з 3-ї трудколонії… Робота „ні уму ні

серцю“ [1]; „І коли б я тільки лащився до старшого брата, видатного письменника, коли б жував лише готовеньке – я ніколи не був би достойним його страдницького життя і страдницького життя нашого батька, що подарував нам життя, а сам пішов разом з мільйонами встеляти кістками вічну мерзлоту, позаяк теж не міг не думати самотужки і теж мав душу, як відкрита рана…“ [9].

Отже, лексична своєрідність художніх листів полягає у використанні нейтральної лексики в поєднанні з емоційно-експресивними словами.

Таким чином, художній лист визначається нами як комунікативна одиниця, що стоїть на межі приватного побутового листа та художнього витвору і виконує не лише комунікативну функцію й служить засобом передачі інформації, а також є проявом естетичного смаку та творчої індивідуальності автора.

Цей тип епістолярних текстів, наближаючись до художнього стилю, використовує широку систему засобів художнього вираження на всіх мовних рівнях. До того ж чітко простежується тенденція до співіснування книжних і розмовних елементів у межах одного тексту. Так, для реалізації прагматичних настанов здебільшого використовуються прості речення, а при викладенні думок, почуттів, у розповідях про якісь події тощо переважають складні синтаксичні конструкції з сурядним та підрядним зв'язками. Для художніх листів типовим є вживання риторичних питальних та окличних речень, стилістичною функцією яких є підкреслення загальної тональності тексту. Книжний відтінок художньому епістолярію забезпечує залучення синтаксичних одиниць з однорідними членами, повторами різних видів (повний лексичний повтор, підсилювальний повтор, анафора й полісиндетон).

На морфологічному рівні особливе функціональне навантаження в листах припадає на присвійні та особові займенники, які зумовлюють інтимно-ліричне забарвлення викладу; дієслова, що сприяють напруженості у відображенні почуттів автора; на якісні прикметники, використані для створення емоційно- експресивного ефекту чи вираження оцінки; прислівники, зокрема обставинні, предикативні та модальні.

Основу лексичної системи художніх листів становлять стилістично нейтральні літературно-нормативні слова. Емоційна лексика, просторіччя, росіянізми, лайливі вислови у посланнях застосовуються як засіб іронічного чи гумористичного висвітлення подій, ситуацій тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антоненко С.В. Структура писем А.С.Пушкина: Лингвостилистика текста. – К.: Знания Украины, 2000. – 154 с.

2. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Частина 1. – К.: Радянська шк., 1961. – 407 с.

3. Коцюбинська М.Х. „Зафіксоване і нетлінне“: Роздуми про епістолярну творчість. – К.: Дух і літера. Харківська правозахисна група, 2001. – 300 с.

4. Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. – К.: Просвіта, 1998. – 305 с.

5. Мойсієнко А.К. Повтор як динамізуюча одиниця // Українська мова і література в школі. – 1991. – №5. – С.57-61.

6. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 588 с

7. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 752 с.