Всі публікації щодо:
Давня українська література
Оригінальна світська література

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ УКРАЇНКИ В „СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЄВІМ”

Високий інтелект, соціально-політичні погляди і світогляд автора „Слова о полку Ігорєвім” не дозволяють йому ставити поруч важливих проблем твору такі дрібні питання, як „ціна рабині” чи „ціна кощея”. Цього у творі немає. Вислови про Ногать і Резань вказують на кордони України. Не так важливо було для автора гадати про те, як-то за 117 років до написання твору Всеслав Полоцький сідав на коня. Словами „підперся о кони” автор нагадує про інше. Всеслав Полоцький домагався престолу на церковному соборі, або „седмім віче” (тут калька з латині: sedes vicina astris – помісне віче) – по жребію, „опираючись на кони” тогочасного церковного конклава.

Як бачимо, через такі деталі, автор розкриває важливі факти суспільно-політичного життя та основи тогочасного народного світогляду в Україні. До важливих деталей можна віднести характер молитви Ярославни в Путивлі на заборолі. Ярославна молилась, аркучи.

„Молитись, аркучи”, означає „молитись з докорами”. Лексема грецької мови „ara“ означає: молитва, докори, осудження. Зевса називали „araїos“ – сприймаючий прокляття і молитви, проклинаємий, докоряємий. Щоб Зевс сприймав молитву і допомагав.

Невеликий відступ. В Путивлі, на сході України, Ярославна молиться рано-вранці. Ранок дня для людей радісний, обнадійливий. У вранішній молитві люди славили „десницедержучих”. Весь день люди проводять у трудах своїх. Працюючи, взаємодіючи з природою, людина може згрішити. І тому у вечірній молитві люди просять очищення від гріхів. Про це сказано у Велесовій книзі (дощечка 3А).

Згідно з міфологією прадавнього світу (Ранок-День-Вечір, або Права-Ява-Нава), облаштовано землі України. Три вісники – ранку, дня і вечора: Хорів, Кий, Щек і сестра їхня – Либідь (Liberti – Свобода). Східні землі України (Переяславщина і Слобода Хоріва) мають у своїх назвах значення радості світання, вознесіння Сонця. Серединні землі (Київ, Житомир) несуть символіку життя (Vita). Топонімія і гідронімія Західних земель передає символіку очищення, у тому числі через страждання (Мукачево). Галичина – землі ярого Щека (щекать – лаяти, ругати, як і санскрит „gali“ – гнів, ярість). Водночас, західні землі несуть символіку судження-роздуму – Перемишль, Угнів (санскрит „uha“ – роздуми, суд, судження, випробовування; і „у гніві” - сердито). Серед братів Щек – старший, мудрий.

Думка людини формулюється словом. Слово – формула думки і образу, спонука до дії. Діалектична єдність „думки” і „чину” (діла) залишена предками по всій топонімії і гідронімії і омонімії України. Так, від міркуючого Перемишля до діючого Перечину і Чинадієва (чин-дія-діло) недалеко. Можна поїхати залізницею через місто Артеміди Львів, а можна – автошляхом через містечко Турку. Перемишль – давнє українське місто, споконвіку належало до України. Назва „Перемишль” присв'ячена Місяцю. Місяць називався Мислич (Числобог). Як сказано у Велесовій книзі, „Ченслобог ученсте дне наші а рещеть богові ченсла сва: боіте дне Сварзену ніже боіте ноще”. Місією ліку-обліку днів автор „Слова о полку Ігорєвім” возвеличує Ярослава Осмомисла Галицького, кажучи, що Ярослав підпер гори Угорськії, „меча времени через облаки, суди рядя до Дунаю”.

Молитва Ярославни розкриває ще один важливий образ. Автор називає Ярославну „зегзицею-незнаєм”. Німецьке „sehen“, що звучить в „зегзиці”, вказує на ясочку (Ясунь). Горлиця – птаха ранку, „видень-знаюча”, а тут Ярославна - „зегзиця-незнаюча”. Чому? Хіба тільки через незнання долі Ігоря? Для автора цього замало. Образ Ярославни більш епічний. Горлиця дає воїнам силу двужилу – духовну і фізичну. Ярославна примовляє так: „Полечу зегзицею по дунєві”. Тут „дунай” - вітер, а не ріка. Звертання княгині до Вітру-Вітрила, як до Стрибога (у скіфів – Фагімасад; пор.: англійське „fag“ – невтомно працювати та „mas“ - бог), несе у собі нагадування про галицьку ріку Дністр, санскритські назви якої „tiras“ і „nisthra“ (Тірас, Дністро) нагадують про невтомне крило, сердитий і поривний, гнівний і остуджуючий характер Стрибога-Вітрила. Він „насильно віє”, „своєю не трудною (або невтомною) крильцю метає стрілки на воїв її ладо”. Містечко Стрилкі лежить у самих витоках Дністра. Санскритська назва Дністра Тірас („tiras“ і „nisthra“ – гнівний, ярий, лютий, суворий) має також значення – Пересічень („tiras“ - пересікати), бо Вітер дме у паруси і перевозить. Назва „Галич” має в своїй основі санскрит „gali“ – гнівний, лютий, ярий, суворий. Отже, Галич – місто гнівного Посейдона і ярого Щека (щекати – лаяти, ругати).

Звертаючись до Дніпра-Словутиця, Ярославни нагадує, що Дніпро леліяв козацькі бойові човни, які називалися тоді „каюк”, „душогубка”, „дуб”. Назва човнів у „Слові о полку Ігорєвім” передана через елінське „носади” (грецьке „nosodes“ – гибле місце, каюк). Звертаючись до сонця, Ярославна просить, щоб ясне-триясне сонце своєю жарою не спряжило (не розпружило) луки, щоб тугою не затягнуло тули. Отже, Ярославна Знаюча.

Образ Ярославни, її молитва з докорами висвітлює образ Оранти, богині Молитви. Разом з образом батька Ярослава Осмомисла її образ передає символіку Галицької землі докоряючого Щека. Сюди ж належить Волинь (латинь „volo“ – приймати рішення, волю, воліти, хотіти, а хоті – мислі і бажання). Назва ріки Прип'яті має в основі дієслово „прип'яcти“ (прип'ятити) в значенні направляти, наставляти, пасти очима. Що це так, свідчать притоки, що течуть у Прип'ять: Смотрич, Гуйва. Назва „Гуйва” - синонім назви „Смотрич”. Старолатинською „hui“ означає: дивитися, пасти очима. А сам образ „суворо доглядати” має богиня скіфів Аргімпаса (Оранта).

Західним кордоном Перемишлянської землі в добу написання „Слова” був Краків-Ногать та ріка, попередниця сучасної Вісли (пор.: сербсько-хорватське „krak“ – ногать та німецьку назву Вісли – Weichsel – віха). Звідси й вираз автора: „То була би Чага-Ганза по Ногаті”. На сході (Сіверська земля) кордон України проходив по ріці Оскол. Вираз автора про те, що „Кощей (половці) був би по Резані” вказує на цей кордон. Лексема „Резань” передає значення назви ріки Оскол, небесного „божого списа”, блискавки, або перуна. З давнини кордони означались копіями (оскол), віхами (Вісла), прутами (Прут).

На протязі XI-XII сторіччя в Україні ведеться боротьба з віровченням минулого. І тому автор „Слова” був змушений писати так, щоб твір не було знищено. Ні. Інквизиції автор не боявся, бо згадав і Велеса і Даждь Бога і Стрибога і Хорса. Перуна теж згадав – під іменем „Ігор” (давньоанглийське „eagor“ та давньоанглійське „perry“ – поток, ливень). Але автор бачить дальше. Для нього твір – не тільки зображення билей тієї доби. „Слово о полку Ігорєвім” - це роздуми автора про країну у роки інквизиції і внутрішніх чвар аж до самознищення заради утвердження нової візантійської віри і феодалізації суспільства („те моє і те моє”, „ні соколу, ні кречету, ні тобі чорний ворон”, або „Ольгове хоробре гніздо не було обіді породжено”). Автор щораз вживає вислови, які для його сучасників були зрозумілими. Так, наприклад, князю. Ігорю Святославичу перед самим походом „спала умь по хоти і жалость знамення закрила” (спав розум). Жінкам руським „своїх милих лад ні мислію смислити, ні думою сдумати”. Звертаючись до Романа і Мстислава автор пише, що „хоробра мисль носить ваш ум на діло” (мисль – розум, cosa – річ, діло). Тут вжито повтор діалектної єдності „замисли-билини”, як і топоніми „Перемишль-Перечин” творять єдність „розум – чин”. Діалектичну пару творять „замисли-слова Бояна” і „річі” (діла) воїнів. У цих словах автор через сторіччя нагадує нам про назву воїнства: „річ” - „діло” - „cosa” - „козак”. Отже, про козацьку дружину, а не про воїнство варягів-чужинців. Називаючи Єфросинію Ярославну „зегзицею–незнаєм”, автор не обмежується її незнанням про долю Ігоря і його воїв. Автор дорікає собі і всім сучасникам (за обіду сего времені) за забуття: Хто ми і чиїх батьків діти?. Адже ум, знання, розум можна назвати „мислями”, „хотями”, „думами”, а можна назвати лексемою „оукъ” (ука* - наука, розум, рада), що залишалася в назві „укрів” Перемишлянської землі і всієї України. Своєю лексикою автор нагадує і назву країни. Старословянська лексема „оукъ” - присутня у назві Україна і нагадує про „укрів-перемишлян-радимичів”. Але не самою по собі лексемою-назвою дорожить автор, а образом країни загалом: індоєвропейське „U-kraina” несе значення: вершити, правити, діяти, бути Державою (грецьке „kraino“ – правити).

* „оукъ“: див. Повний Церковно-слов'янський словник протоієрея Г. Д'яченка.

Оксентій ОНОПЕНКО



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.