Ковалiв Ю. Олекса Влизько

Всі публікації стосовно письменника: Олекса Влизько

Ковалiв Ю. Олекса Влизько(1908—1934)“Коли вийшла Влизькова книжка „За всiх скажу“, нам треба було зрозумiти, що всi ми початкiвцi, а вiн поет“, — згадував Л.Первомайський. Тогочаснi критики дали напрочуд високу оцiнку поетичному дебютовi молодого автора, що стався 1927 р.Найточнiшим, на нашу думку, у критичнiй оцiнцi збiрки був Я.Савченко: „Я не знаю нiчого кращого в українськiй поезiї останнього десятилiття щодо такої шляхетностi думок, такого мiцного й суцiльного пафосного пiднесення i, нарештi, такої широти й людяностi мислення. Це тим паче вражає, що Влизьковi всього... 19 рокiв“...Як оригiнальний поет вiн дебютував вiршем „Серце на норд“ у редагованому Б.Антоненком-Давидовичем „Глобусi“ (1925. № 22).Книжка „За всiх скажу“ сприймається як вiдповiдь на гострi питання, поставленi дискусiєю 1925—1928 рр., про шляхи розвитку української лiтератури. Для багатьох сучасникiв прихiд О.Влизька до „Нової генерацiї“ видався вкрай несподiваним. „Як потрапив талановитий Близько в коло Семенкових сателiтiв, я й досi не можу зрозумiти“, — дивувався Л.Первомайський. А втiм, така, на перший погляд, загадкова „метаморфоза“ мала свої причини, одну з яких О.Полторацький пов'язував з товаришуванням О.Влизька з панфутуристом Г.Шкурупiєм.У колi „Нової генерацiї“ вiн не дуже заглиблювався у футуристичнi теоретизування, настанови „укрлiфу“ сприймав лише емоцiйно: йому iмпонував пафос заперечення життєвих та художнiх стереотипiв, поривання до нової естетичної якостi тощо.Певна рiч, авангардизм позначився на естетичнiй свiдомостi О.Влизька. Його категоричнi, типовi для того часу виступи „проти лiрики“ зумовленi саме футуристичними впливами. Заперечуючи поезiю як „емоцiйно насичену рiч“, а вiдтак — уподiбнену до романсiв, неофiт „укрлiфу“ проголошував, всупереч власнiй творчостi: „Емоцiй не хочу. I з ямбом у мене покiнчено“. Вiн вдавався здебiльшого до сатири з метою типово авангардної епатацiї мiщанських смакiв, „перелицьовував“ класичнi жанри, наприклад оду, зумисне вульгаризуючи її, — „Ода мiщаниновi“, „Обивателiада“ тощо.Є в його доробку i спроби оновлення бурлескно-травестiйної традицiї української лiтератури, заземлення цiнностей, „перевдягання“ персонажiв (лiричного героя) у найбуденнiшi строї. Вдавався поет i до пародiювання лiрики попередникiв та сучасникiв — М.Лєрмонтова („Тамара в агонiї“), М.Асеєва („Iнвектива“), В.Маяковського („Тет-а-тет з Венерою Мiлоською“), Б.Пастернака („Матерiали до епопеї“). Такi спостереження дали пiдставу М.Доленго зробити висновок: у своєму „геть-iзмi“ О.Влизько глузує з того, чим насправдi послуговується. Така думка потверджується деякими вiршами поета (напр., „Мораль така потрiбна менi — Кинь Рафаеля! — Даєш Денi!“). Однак, дотримуючись вимог футуристичного етикету, О.Визько водночас пристрасно виступав i проти вульгаризацiї класики, i проти її культу та епiгонства. Перебування його в оточеннi „укрлiфу“ видається бiльше грою в авангардиста, бо насправдi мiж цiєю роллю i справжнiм О.Влизьком завжди зберiгалася певна дистанцiя. Поет не мiг вiдмовитися од традицiйних форм — про це свiдчать, зокрема, „Кострубатi сонети“, сповненi спрагою морської романтики, а також бiльшiсть вiршiв iз збiрки „Живу, працюю“ (1930).Помiтним художнiм досягненням О.Влизька стала „Книга балад“ (1930), яка приваблювала новизною, версифiкацiйною майстернiстю її автора.У лiрицi О.Визька 30-х рокiв зникає псевдомажор, „експериментальне“ зухвальство, натомiсть з'являються риси аналiтичного мислення, особливо помiтнi в невеликiй за обсягом лiро-епiчнiй поезiї „Мiй друг Дон-Жуан“ (1934). Автор порушує традицiйну для романтизму тему роздвоєння свiдомостi (Е.Т.-А. Гофман, М.Гоголь, Е.По, О.Уайлд, М.Бажан та iн.). Змiни в художнiй свiдомостi О.Влизька зумовлювалися дедалi потворнiшою дiйснiстю. Поет не мiг не помiчати грiзних суспiльних процесiв (як свiдчить створений ним образ iлюзорного Ельдорадо), вони спричинили його розпач („...тiльки не треба вiршiв. Не треба рим! Кiнчай!“).У листопадi 1934 року поета було заарештовано i невдовзi розстрiляно в пiдвалах київського Жовтневого палацу.