Всі публікації щодо:

Суспільно-історична роль „Руської трійці“ у національному відродженні

ПЛАН

Вступ

1. Головні передумова виникнення „Руської трійці“

2. Шашкевич Маркіян – один із засновників „Руської трійці“

3. „Руська трійця“ та їхні перші збірки

4. „Русалка Дністрова“ – провідний альманах „Руської Трійці“

5. Суспільно-історична діяльність „Руської трійці“ на тлі Галицького відродження

6. Зв'язки „Руської Трійці“ з іншими слов'янськими діячами.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання „Руська трійця“. Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811—1843), І. Вагилевич (1811—1866) та Я. Головацький (1814—1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін „руська“ для галичан означав українська).

В даній роботі ставиться за завдання висвітлити такі питання як передумови виникнення „Руської Трійці“, початок суспільно-історичної діяльності „Руської Трійці“, головні досягнення членів даного обєднання, вивчити значення суспільно-історичної діяльності „Руської Трійці“ на фоні галицького Відродження, зв'язки членів „Руської Трійці“ з культурними діячами світу і т.п.

1. Головні передумова виникнення „Руської трійці“

Український романтизм має багато спільногоз романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Окрім цього, „Романтизм якетнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток“ [Бовсунівська, ст.17]. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософієюСковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. „Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності“[Франко,ст.399]. Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.

Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни.На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов'янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно- та південнослов'янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур „світова туга“ трансформувалася тут у „національну тугу“. Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов'янського об'єднання. Українці виробили власний варіант „теорії нації“, розроблений Фіхте та Гердером, „заснований на загальнослов'янській спільності та етнокультурних традиціях“.

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства.

Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. „Лірика і була тим жанром, якийв практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною“. Романтики значно збагатили її можливості, „широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність“[Комаринець, ст.9]. Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.

2. Шашкевич Маркіян – один із засновників „Руської трійці“

Шашкевич Маркіян (літ. псевд. Руслан Шашкевич; 6.11.1811 -7.6.1843)- видатний український письменник і громадсько-культурний діяч, речник національного відродження у західних землях України. Н. у с.Підліссі (тепер Золочівського р-ну Львівської обл.) у родині священика. Навчався у гімназіях Львова і Бережан. Закінчив технологічний ф-т Львівського ун-ту та греко-католицьку духовну семінарію (1838). Священик у селах Гумниська, Нестаничі, Новосілки (Галичина). У студентські роки Ш. був натхненником, організатором і лідером „Руської трійці“, ініціатором її починань на засадах романтизму - збору і популяризації фольклору, створення словника і граматики живої української мови, реформування правопису (заміни етимологічного фонетичним), використання т.зв. гражданського шрифту замість кириличного, впровадження рідної мови в повсякденний вжиток інтелігенції та церковної проповіді, виступу проти спроб латинізації українського письменства тощо. У літературі визначився як поет-новатор, творам якого притаманні чітко виражеі національні мотиви, любов до рідного краю, м'які, ліричні тони, нескладна символіка („Слово до чтетелей руського язика“, „Підлисся“, „Руська мати нас родила“, „Побратимові“). Перлиною ліричної поезії стала його „Веснівка“. Серед творів Ш. - балада „Погоня“, перші в українській літературі сонети („До...“, „Сумрак вечірній“). У творах на історичну тематику поетизував героїчне минуле народу („Згадка“, „Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139“, „О, Наливайку“, „Хмельницького обступлення Львова“, „Споминайте, браття милі“). Постать Б.Хмельницького особливо захоплювала поета. Він з пієтетом висловлювався про його звитяжні походи: „Ми святимо пам'ятку двохсотліттю побідного оружія русинів під Пилявцями, Зборовим, Збаражем, Львовом, пам'ять славних богатирів козацьких за віру і свободу павших під Берестечком“. Ш. брав участь у розшифруванні та редагуванні Львівського літопису, в якому знаходився докладний опис подій національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. У 1834 для альманаху „Зоря“ (заборонений цензурою) написав життєпис гетьмана та переклав з латинської його повчальну байку, адресовану послам польського короля Яна II Казимира. Ш. вславився як співавтор і видавець альманаху „Русалка Дністрова“ (1837), автор брошури „Азбука і abecadio“ (1836) та „Читанки для дівчаток“ (1836, вид. 1850). Ш. був одним з перших перекладачів українською мовою „Слова о полку Ігоревім“ та св.Письма (1842), автором перекладів із сербської, чеської, польської, грецької, латинської, німецької мов. Ідеї та діяльність Ш. і його побратимів мали великий вплив на розвиток літературного і громадського життя в Україні, сприяли утвердженню національної свідомості багатьох поколінь української інтелігенції, надихали її на самовіддану працю на ниві національного відродження. Помер Ш. у злиднях. Похований у селі Новосілках Ліських. У 1893 прах Ш. перевезено до Львова і перепоховано на Личаківському кладовищі. На вшанування пам'яті поета споруджено пам'ятник на Білій Горі (1911), у с.Підлісся (1962), Вінніпезі (1944), Львові (1989) та Золочеві. У 1959 створено літературно-меморіальний музей у с.Підлісся, який у 1986 перетворено у Шашкевича Маркіяна музей-садибу. У 1962 засновано Шашкевича Маркіяна Інститут-заповідник у Вінніпезі, у 1990 відкрито музей „Русалки Дністрової“ у Львові. Стали традиційними шашкевичівські читання, матеріали яких публікувалися у серійному збірнику „Шашкевичіана“. Архів Ш. зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника НАН України.

3. „Руська трійця“ та їхні перші збірки

М. Грушевський датує початки національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст., коли серед нового уніатського духовенства з'являються „освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народні, національні, заходяться коло піднесення народної освіти і добробуту, коло розвою національної культури“.

На початку 30'х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. В цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з „Руською трійцею“, який ставить перед собою задачу „вправлятися в слов'янській і руській мовах, вводити в руських колахрозмовнуруськумову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині“. До складу „Руської трійці“ входили Маркіян Шашкевич(Руслан), Іван Вагилевич(Далибор), Яків Головацький(Ярослав). На той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811-1843), літературна діяльність якого припадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять віршів, незавершена поема „Перекинчик бісурманський“, казка „Олена“, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статтей та нотаток, а також перша українська „Читанка“ для народних шкіл(видана у 1850). Іван Миколайович Вагилевич(1811-1866) у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький(1814-1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить ряд романтичних віршів.

Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. „Син Русі“(1833)-рукописна збірка, про яку Б.Лепкий сказав, що це „перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід з упадку“. До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди „Хрестец камінний край Любачева“. Її авторинамагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української літератури [Нахлік].

У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку „Зоря“, девізом якої були слова-“Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде“. Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому „Зорю“ було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов'янських книг - Вартоломея Копітара [Степан Шах, ст.77 ]. Віденський цензор не став брати на себе відповідальністьза дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:

„1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.

2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої мови.

3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ!

4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…“

Після повернення збіркидо Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та заміток В.Копітара. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б.Хмельницьког роботиІвана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б.Хмельницького та літературна обробка колядки „Хмельницького обступленіє Львова“ Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки Ь та Ы, а замість них послідовно вживали Ь та И.

До 1835р. належить перший друкований виступ Шашкевича - публікація його оди „Голос галичан“, зміст якої не становить особливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає в тому, що він написаний українською мовою.

А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах „Руської трійці“ під назвою „Русалка Дністрова“ (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). „В „Русалці Дністровій“ найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів“[М. Вальо, ст.145]. До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з „Каледворського рукопису“, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис „Русалки“ сербському громадському і культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті на початку1835р., Георгію Петровичу до Пешта, де був цензор слов'янських книг і друкарня. Там її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). „Русалка Дністрова“ - перше видання в Галичині, надруковане „гражданкою“. Її автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали Ь, але читалася вона вже як І. Вони також відмовились від Ъ та Ы, перші застосували до „гражданки“ Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.

4. „Русалка Дністрова“ – провідний альманах „Руської Трійці“

„Творчість літературно-культурницького угрупування „Руська Трійця“, насамперед виданий ними альманах „Русалка Дністрова“, засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30'х років 19 ст.“[В. Горинь, ст.33] Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу народною мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична „високоштильна поезія“ та принципи шкільного класицизму. „Русалка Дністрова“ відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях“[М. Вальо, ст.147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю „ Русалкою“ впроваджували ідеали Романтизма.

Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ „Трійця“ значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу суб'єкта і об'єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизму періоду „Бурі й натиску“ через свою поезію діячі „Руської Трійці“ знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, - але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок народного повстання. „У творчості „Руської трійці“(найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу“[Нахлік, ст.336].

Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають „будителями Галичини“.Їхня діяльність була спрямована на розв'язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті „Азбука і Abekado“, якою він вступив у т. зв. „азбучну війну“, що розгорілася в Галичині після появи у додатку до „GazetyLwowskie“ „Rozmaitosciach“ за 1834р. статті „Про запровадження польського абецадла у письменство руське“ українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, - цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово трансформуватися у „цивільний“ шрифт. В цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: „Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі; повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов'янської літературичужі звороти і чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу“. Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.

Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: „Коли б в 30'х роках прийняли польське абецадло - пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси зробилась би друга Холмщина“.

5. Суспільно-історична діяльність „Руської трійці“

на тлі Галицького відродження

У 1836 р. М. Шашкевич уклав першу в Україні „Читанку для малих дітей, яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей у сільських школах грамоті рідною мовою.

І. Вагилевич у 1845 р. написав і опублікував „GrammatykujezykamaloruskiegowGalicji“. Яків Головацький склав і видав 1849 р. „Граматику руської мови“. Йому також належить один з перших нарисів з історії освути в Галичині „Про перший літературно- розумовий рух русинів у Галичині“ [Кирчів, ст. 29- 30].

Значний внесок був зроблений діячами „Руської трійці“ в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів.

Серед них чеські збірки: „Краледворський рукопис“(1818) та „Зеленогорський рукопис“(1819) (чеські підробки під народну поезію) В.Ганки та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К.Данилова, М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчості, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського.

І.Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп - бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці. А також збірка легенд і оповідань під назвою „KronikaLuduzdemologiislowianskiej“. Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом - фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом.

Йому належать такі праці як „Поділ часу у русинів“, „Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів“, „Очерк старославянского баснословия, или Мифологии“. Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.

6. Зв'язки „Руської Трійці“ з іншими слов'янськими діячами.

Навчаючись в університеті, діячі „Трійці“ активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів слов'янської літератури та наукового взаємообігу. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича: „Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа“. Там вони мали змогу ознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього „Дочка Слави“, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора „Про літературну взаємність між слов'янськими племенами і говірками“ (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Окрім цього їх також значною мірою цікавила література: творчість „української школи“ у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С.Гощинського „Канівський замок“), творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненко, а також літературно-етнографічні збірки, які в той час видавалися на Східній Україні.

Окрім ознайомлення з творами діячів слов'янського романтизму, гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ „Русалка Дністрова“), Теодором Павловичем, з хорватом Ф.Курелацом, а його наставником у вивченні слов'янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв'язки з В.Ганкою, Я.Коларом, М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським, П.Лукашевичем та П.Шафариком. З 1836 року розпочалося листування П.Й.Шафарика й І.Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався не лише з Вагилевичем, а й з С.Головацьким, О.Бодянським та Могильницьким. А також систематично публікував у журналі „Casopisceskegomuseuma“ матеріалів з української етнографії, фольклору, палеографії.Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв'язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той час львів'янами, Я.П.Коубеком і К.Ф.Запом.

Висновки

Нові ідеї надходили з наддніпрянської України в Галичину і помалу запалювали окремих одиниць. Три молодих патріотичних священики — Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888) заходилися біля воскресіння живої української мови, як мови літературної, і в Галичині. Три ці особи відомі в історії, як „руська трійця“, а на чолі їх стояв М. Шашкевич. Вони склали збірника „Русалка Дністровая“, але й своя духовна й урядова цензури видати його не дозволили, та Шашкевич таки не спинився й видав цього збірника року 1838-го в Будимі (Будапешті). Цією „Русалкою Дністровою“ Шашкевич трохи розворушив своє громадянство, але більше тим, що й сам писав народною мовою, правда, дуже нечистою. Та Яків Головацький, як незабаром виявилося, був проти української мови, як мови літературної. Цього часу Австрія рішуче змінила свою пропольську національну політику, й стала підтримувати своїх „русинів“ супроти поляків. Року 1848-го в Австрії вдарила революція, і при Львівському університеті вперше засновано катедру руської мови й літератури, й на неї обрано Якова Головацького. На жаль тільки, Головацький пізніше рішуче став на москофільський бік, свої виклади читав язичієм і пізніше не визнавав за нашою новою мовою жодного права бути мовою літературною — це мова тільки для домового вжитку. Але року 1857-го у своїй праці „Розправа о язиці южноруськім“ Я. Головацький писав: „Це не самохвальба, бо й сторонські письменники, знавці мов, признають нашій мові краснозвучність та інші прикмети, що ставлять її вище понад другими слов'янськими мовами. Бандтке називає її найкращою поміж усіма слов'янськими, Міцкевич — між руськими язиками, Бодянський величає її поетичність та музикальність, і велить рівняти її з грецькою та італійською, Ковбек і Мацєйовський іменують її кращою від чеської, Раковецький жалує, що вона не стала пануючою в цілій Росії, а російський письменник Даль-Луганський признає їй першенство над великоруським народнім і книжним язиком“. Так писав Я. Головацький замолоду, але незабаром зовсім перейшов на російський бік.

І вкінці „руська трійця“ таки розлетілася: дошкульно переслідуваний своїми о. Шашкевич рано помер († 1843), Головацький пішов на службу російську, а Вагилевич — на службу польську (став редактором польського журналу)... Москвофільство й полонофільство густою темрявою покривали тоді всю Галичину, і цієї темряви не міг освітити слабенький вогник Шашкевича. І це було тоді, коли в Україні голосно співав уже Т. Шевченко, — але він був „схизматик“, тому до його віщої бандури в Галичині не прислухались і він тут якогось ширшого впливу довго не мав.

Язичієм, але з великою домішкою своєї місцевої мови, писали ще письменники й поети: о. Микола Устиянович (1811-1885) та о. Антон Могильницький (1811-1873).

Цензура в Галичині, коли її року 1772-го забрала Австрія, також існувала, але була своя, а не чужинецька, як це було в Україні. Австрійський уряд передав цензуру українських творів Свято-Юрській митрополії у Львові, а що ця митрополія була до кореня сполонізована, тому така „своя“ цензура не була кращою від чужинецької. Особливо лютував і знущався над українським словом довголітній митрополит Михайло Левицький (1815-1854), пізніш кардинал. Цензуру провадив його родич о. Венедикт Левицький (1789-1851), ректор Львівської духовної семінарії, — цей часто знущався з українського слова. Так, він не допустив до друку збірки перекладу поезій Анакреонта. Року 1835-го цензура заборонила збірника М. Шашкевича „Зоря“ (і він пропав) тільки тому, що писаний українською мовою.

В Угорщині цензура була легша, тому „українська трійця“ постановила видрукувати свого славного збірника „Русалка Дністровая“ в Будапешті і року 1836-го в грудні „Русалка“ вийшла накладом 1000 примірників (на ній зазначений 1837 рік), але в Галичину о. В. Левицький її не допустив і 800 примірників її знищили, а над М. Шашкевичем урядив суворе слідство. Він же року 1844-го заборонив у Львові передрук „Марусі“ Квітки-Основ'яненка, ніби за незнаний у Галичині правопис та „незрозумілі галичанам наддніпрянські слова“.

Список використаної літератури

1.Нахлік Є.К, Нова література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн.1. - Київ, 1995.

2.Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність „Руської Трійці“ - Киів,1990.

3.Шапірко І., „Руська Трійця“ і проблеми народної освіти в галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

4.Вальо М., Літературно-критичні ідеї „Русалки Дністрової“ і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях у 30-40'х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

5.Горинь В., Естетичні погляди „Руської Трійці“(До генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

6.Стеблій Ф., „Руська Трійця“ в концепції українського національного відродження М.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

7.Гольберг М.Я., Південнослов'янські зв'язки „Руської трійці“// Міжслов'янські літературні взаємини. - Київ, 1961.

8.Журавська І.Ю., Франко і розвиток чесько-українських літературних зв'язків. - Київ, 1958.

9.Кирилюк Є.П., Український романтизм у типологічному зіставленні з літературами західно- і південнослов'янських народів(перша половина 19 століття). Сьомий Міжнародний з'їзд славістів. - Київ, 1973.

10.Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. - Київ,1980.

11.Шах С., О.Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. - Париж-Мюнхен, 1961.

12.Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основи українського романтизму. - Львів, 1973.

13.Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. - Київ,1997.

14.Плющ П.П., Нариси з історії української літературної мови. - Київ,1958.