Життя і творчість Григір Тютюнник

Всі публікації стосовно письменника: ГРИГІР ТЮТЮННИК

(5 грудня 1931 — 6 березня 1980)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, „апробація” їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.

Перша зустріч письменника з читачем (за підписом „Григорий Тютюнник-Ташанский”) — оповідання „В сутінки” (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5).

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в редакції газети „Літературна Україна”, публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: „Дивак”, „Рожевий морок”, „Кленовий пагін”, „Сито, сито...”. Молодіжні журнали „Дніпро” та „Зміна” вміщують новели „Місячної ночі”, „Зав'язь”, „На згарищі”, „У сутінки”, „Чудасія”, „Смерть кавалера”.

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника „Вир”, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966p. вийшла перша його книжка „Зав'язь” (вид-во „Молодь”). „Зав'язь” була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал „Дружба народов” відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.

У 1968р. „Литературная газета” оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання „Деревій”. Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість „Облога” та кілька оповідань.

У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській („Вітчизна”, „Дніпро”, „Ранок”) та всесоюзній („Дружба народов”, „Сельская молодежь”, „Студенческий меридиан”) нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал „Сельская молодежь” у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю „Золоте перо” — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки „Батьківські пороги”, „Крайнебо” (Київ, 1972, 1975), „Отчие пороги” (Москва, 1975), „Коріння” (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві „Молодь” вийшла збірка оповідань та кіноповістей „Калина червона”; він перекладав і твори М. Горького („Серце Данко”), І. Соколова-Микитова („Рік у лісі”) та ін.

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві „Веселка”. Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей „Дванадцять місяців” (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань „Ласочка” (1970), казок „Степова казка” (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги „Климко” (1976) і „Вогник далеко в степу” (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю „Житіє Артема Безвіконного”.

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.