Стаття ГРИГІР ТЮТЮННИК
Життя і творчість Григір Тютюнник

(5 грудня 1931 — 6 березня 1980)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, „апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.

Перша зустріч письменника з читачем (за підписом „Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання „В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5).

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в редакції газети „Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: „Дивак», „Рожевий морок», „Кленовий пагін», „Сито, сито...». Молодіжні журнали „Дніпро» та „Зміна» вміщують новели „Місячної ночі», „Зав'язь», „На згарищі», „У сутінки», „Чудасія», „Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника „Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966p. вийшла перша його книжка „Зав'язь» (вид-во „Молодь»). „Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал „Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.

У 1968р. „Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання „Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість „Облога» та кілька оповідань.

У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській („Вітчизна», „Дніпро», „Ранок») та всесоюзній („Дружба народов», „Сельская молодежь», „Студенческий меридиан») нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал „Сельская молодежь» у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю „Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки „Батьківські пороги», „Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), „Отчие пороги» (Москва, 1975), „Коріння» (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві „Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей „Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького („Серце Данко»), І. Соколова-Микитова („Рік у лісі») та ін.

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві „Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей „Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань „Ласочка» (1970), казок „Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги „Климко» (1976) і „Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю „Житіє Артема Безвіконного».

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.