Стаття з української літератури - Цуркан І. М. 2019

Малярські імпресії у творчості Олександра Олеся та європейських символістів

Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Малярські імпресії у творчості Олександра Олеся та європейських символістів

Цуркан І. М. Малярські імпресії у творчості Олександра Олеся та європейських символістів. У статті досліджено роль Олександра Олеся у процесі становлення модернізму. Миттєві почуття та асоціації створюють в уяві візії, що презентують синтез життя і магічний вплив на настрій митця. Проаналізовано світ природи, що не ототожнюється зі світом реальним, а залишається тільки світом романтичним, набуваючи у своєму вираженні певних імпресіоністичних рис з кольористими крайобразами. Завдяки застосуванню символістських поетичних засобів передаються неповторний світ та імпульсивні спалахи розбурханої душі Олександра Олеся та європейських символістів.

Ключові слова: символізм, образ, природа, символ, знак, мотив, душа.

Цуркан И. Н. Художественные импрессии в творчестве Олександра Олеся и европейских символистов. В статье исследовано роль украинского поэта Олександра Олеся в процессе становления модернизма. Осуществлен анализ мира природы, который не отождествляется с миром реальным, а остается только миром романтичным, приобретая в своем выражении определенных импрессионистических черт с цветовыми образами. Благодаря применению символистских поэтических средств передается неповторимый мир и импульсивные вспышки разбушевавшейся души Олександра Олеся и европейских символистов.

Ключевые слова: символизм, образ, природа, символ, знак, мотив, душа.

Tsurkan I. The painting impressions in the creativity of Oleksandr Oles and European symbolists. The creativity of Oleksandr Oles is marked by the influence of the romantic poetics, the most important component of which was the lyrical mood and the melodiousness of the phrases, that created the individual image of the spiritual being on the way to the beauty and dream.

Oleksandr Oles brought the idea of the “inner individual”, who revolted against the world and the public and government norms. The originality of the system of the artistic images, motives, spirits, rhythm and melodic absorbed the powerful lyricism of the poets' sensitive soul.

That's why the purpose of this article is the revelation the images, which creates the metaphorical universe, filled with symbols of the human existence. Obtaining the purpose envisages to investigate the system of symbols of Oleksandr Oles and European symbolists and to reveal its realization in the authors' interpretations. The methods of the research is based on the main principles of the philological analysis of the text. The determined tasks foresee the use of elements of comparative and hermeneutic analysis as a general interpretation of literary texts.

Keywords: romanticism, image, nature, symbol, sign, motif, soul.

Малярський компонент творчості митців кінця XIX - початку XX століття відображав загальну тенденцію сецесійності до виразу душевного стану особистості через взаємодію всіх актів сприймання, що викликає широку гаму почувань. Творчість Олександра Олеся досить повно виявляє властивості символізму та імпресіонізму. Його пейзажі - це яскрава, але водночас і ніжна срібляста гама фарб, в яких переливається сонячне світло й повітря України. У художній спадщині поета виявився синкретизм художнього мислення митця, в творчому арсеналі котрого вагоме місце посідають засоби живопису та музики, що обумовило актуальність нашого дослідження.

Інтерпретація творчості Олександра Олеся, що репрезентована дослідженнями літературознавців того часу І. Франка, Л. Українка, О. Білоусенко, С. Єфремова, М. Євшана, О. Грицай, М. Новиченка, Г. Костюка, В. Петрова, - і нині є предметом актуальних наукових обговорень і дискусій. У дослідженнях останніх років Р. Радишевського, Ю. Коваліва, О. Камінчук, П. Ляшкевича та багатьох інших авторів заперечуються спроби примітивізації та спрощеного трактування спадщини Олександра Олеся.

Саме поетична практика символізму, імпресіонізму, декадансу та неоромантизму, що сформована під впливом символістської теорії, оперувала сугестією, настроєвістю, таємничістю, передчуттям, асоціаціями, семантичною неоднозначністю, певним розхитуванням образу, багатими почуттєвими ефектами, власне музичними та звуковими, а також поєднанням різних чуттєвих вражень.

Метою даної статті є розкриття світу імпресіоністичних миттєвостей героя, що трансформується у внутрішній пейзаж у творах Олександра Олеся та європейських символістів. Досягнення мети передбачає на основі порівняльного вивчення творів представників символізму простежити пейзажі акварельного малюнка природи в арсеналі художніх прийомів митців, що виявляються у музично-малярській природі, висвітлити їх реалізацію в індивідуально - авторській інтерпретації.

Мета і завдання дослідження зумовили використання таких методів: культурно-історичного, біографічного, рецептивної естетики, герменевтичного, інтерпретаційно-текстового аналізу.

Для символістської поезії найхарактернішою ознакою є сугестія, що постала на основі синестезії. Чи не першим мову про навіювальну емоційну природу сугестивної лірики повів П. Верлен у

поетичному творі «Поетичне мистецтво». Виходячи з розуміння «музики як внутрішньої мелодії» французький символіст зауважив, що йому «наймиліший спів - сп’янілий: він невиразне й точне сплів»:

В нім - любий погляд з-під вуаллю,

В нім - золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю [1:122].

«Поетичне мистецтво» П. Верлена стає цікавим досвідом освоєння нових виражальних засобів, зокрема колекціонування зорових, слухових та запахових вражень. Це спонукає його віддавати перевагу не почуттю, а емоції, не думці, а імпресії (Люби відтінок і півтон, / Не барву - барви нам ворожі) [1:122]. Верленівський постулат зв’язку поезії з музикою вплинув на шляхи розвитку не тільки поезії, а й усього мистецтва. Невловимий емоційний стан, що майстерно оркеструється з добиранням усіх можливих тонів та барв, знайшов своє безпосереднє продовження в художній спадщині польських і російських символістів.

Переломні зрушення в тогочасній європейській поезії зумовили прихильне сприйняття символістських ідей і в українському письменстві. Звернення Олександра Олеся, Г. Чупринки, М. Вороного та поетів «Молодої музи» до народної пісенності співвідносилося з поглядом, поширеним на переломі XIX - XX ст. і обґрунтованим Ф. Ніцше у праці «Народження трагедії з духу музики», що народна пісня разом із закоріненою у неї ліричною поезією є «музичним дзеркалом світу, первісною мелодією, яка виникла з архетипних культурних джерел, народжена з мистецькою народної сили і дає сучасній людині можливість повернутися до ініціацій тих народно-міфологічних духовних станів, завдяки яким - в результаті занурення в музичному живилі ліричної пісні під дією її солодкого чару й екстазу - індивідууму вдається осягнути первісний досвід світу таким, яким він був з первовіку - цілісного, тотального» [9:115].

У музиці всеохоплююча трагічна дисгармонія світу знаходить вираз через музичний дисонанс, який на думку Ф. Ніцше, є феноменом діонісійного мистецтва [9]. Відродженню діонісійського духу у митців сприяла німецька музика, яку філософ розумів як могутній поступ від Баха до Бетховена і від Бетховена до Вагнера [9]. Діонісійський феномен музики розкривається в «усіх порухах пристрасті, сп’яніння» ліричних героїв Олександра Олеся та Л. Стаффа, що розуміють всю природу і себе в ній тільки як вічно «бажаюче», «жадаюче» та «прагнуче». Ось тоді ірраціональний світ їх внутрішнього метафоричного «Я» стає виразом потаємної духовної реальності у бутті музичного універсуму («Ja - wysniony» Л. Стафф):

Stojе wielki, olbrzymi, nagi, cyclopowy,

Jak posа na cokole... W krag mnie swiaty goniа

Zagarniam zlote gwiazdy, jak motyle, dloniа...

Jak wino, szal siе we mnie pieni dionizowy!

Stopy me tonа w kwiatach ziemi. Na skron bladа.

Gwiazdy calunki tajni zwierzonych mi kladа...

Jestem wielki - Bog pjanym weselem szalony! [28:220]

Рефлексійна споглядальність і самозаглибленість митців змінюються живописними та музичними образами, що впливають на відчуття, виражаючи невловимі емоційний стани суб’єкта. В інтерпретації О. Веселовського («Історична поетика», 1893) історія поетичних образів, мотивів, сюжетів є мінливим чергуванням, що полягає в їх активному використанні або «вмиранні». З цього приводу він зазначав, що «деякі образи та порівняння до цього часу лишаються в активному використанні як такі, що поєднують нас, як часточки музичних фраз, засвоєних пам’яттю, як знайома рима... Вимирають чи забуваються ті формули, образи, сюжети, котрі на даний час нічого нам не дають, нічого не підказують, не відповідають нашим вимогам образної ідеалізації; утримуються в пам’яті і оновлюються ті, чия сугестивність повніша, різноманітніша і тримається довше; відповідність наших вимог, що зростають, із повнотою сугестивності створює звичку, впевненість у тому, що те, а не інше слугує реальним вираженням наших смаків, наших поетичних прагнень, і ми називаємо ці сюжети поетичними» [2:58]. На думку літературознавця, образи є сугестивними лише в тому випадку, коли викликають яскраві емоційні переживання та змушують інтенсивно розвиватись уяву читача.

На ранньому етапі розвитку символізм був тісно пов’язаний із імпресіонізмом, що вбачав своїм завданням «ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань» [8:300]. Формування  концептуальних  засад імпресіоністичного мистецтва, як творчого методу й художнього стилю малярства, пов’язано із полотнами й теоретичними роздумами художників Едуарда Мане, Огюста Ренуара, Клода Моне та ін. У французький літературі імпресіонізм пов’язують насамперед з прозою письменників братів Е. і Ж. Гонкурів, хоч окремі його риси спостерігаються у творчості К. Гамсуна, А. Доде, Г. де Мопассана, Е. Золя. У художній спадщині П. Верлена імпресіонізм «еволюціонував настільки, що виробив образну систему, здатну з'єднатися з символом, з ідеєю, стати конкретною, відчутною оболонкою абстрактного» [8:94]. Музикальність французького символіста, «як найдовершеніше мистецтво мінливих вражень, півтонів і нюансів [...]» [8:174], сприяло створенню нової мови поезії й нової її архітектоніки за законами настроєвої гармонії:

Найперше - музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови [1:122].

Творчість митців «Молодої Польщі» являє активізацію естетичних пошуків, пов’язаних із оновленням поетичних форм. Втілюючи настанови П. Верлена, поети-молодополяки приділяли значну увагу зображенням найтонших чинників рухливих, мінливих емоцій, навіювання смислів шляхом тонкої фіксації суб’єктивних вражень та відчуттів ліричних героїв через пейзажні акварелі. «Dzwiek i obraz, tkwiаce implicite, - як підкреслила Марія Подраза-Квятковська, - w slowie, kieruja tworzonа w slowie literature ciаgle na nowo ku syntezie: ku muzyce i sztukom plastycznym. W MlodejPolsce sformulowano te tendencje w dwoch dyrectywach: “wyrazanie uczuc za pomocа. dzwiekow” i “myslenie za pomocа obrazow”» [18:440]:

Powoli wiew sie przedarl ku wierzcholkom

I jedno drzewo zaczelo drugiemu

Podawac dziwne akordy,

Utraconego Raju tajemniczem echem Bedаcej piesni, ze slow ulozonej,

Co pozostaly z jezyka praswiata,

Ludziom dzisiejzym nieuchwytne dzwieki Lecz zrozumiale dla duszy poety... [21:345]

У художньому світі К. Тетмаєра - одного з перших апологетів народжуваного в ту пору слов’янського модернізму - спостерігається інтенсивний процес синтезу мистецтв, що ґрунтується на увазі до відчуттів, настроїв, грі душевних станів та використанні колористичних асоціацій і синестезії. Молодопольський поет ще в дитинстві спостерігав за своїми рідними Татрами, які виховували його і серед яких розвинулася його вразливість під впливом чистих ліній горних вершин, чудових кольорів сходу та заходу сонця. Таке захоплення природою вилилося на сторінки його літературних творів і втілилося в імпресіоністичній образності, заглибленій у внутрішній душевний світ митця, що заговорив мовою барв та звуків («Zelaznej drodze» К. Тетмаєра):

Lwolna zachodzi slonce.

Rdzawiа sie gor zielone kopy i ubocze,

fioletu i pаsu plamy gorejаce

na modro-siny granit kladа sie powoli;

rozowiа. sie niebiosow blekitne roztocze, zloto, szkarlat, fiolet, brаz, razem zmieszane, na bialo-zoltych chmurek rozlaly sie piane,

z ktorа wietrzyk swawoli

sunаc jа przez powietrznych fal bezdenie przezrocze [21:87].

У цитованому вірші К. Тетмаєр вдається до синестезії, щоб передати первинну гармонію природи. «Zwlszcza przyroda (...), - на думку Марії Подрази-Квятковської, - byla katalizatorem przezycmetafizycznych (...). Przestrzen oglаdana w tatrzanskim pejzazu rozszerza sie coraz bardziej, poza granice materialne. Tylko czasem owo rozszerzanie sie nabiera cech negatywnych, przyprawia o trwoge izawrot glowy: wtedy mianowicie, kiedy sie staje nie tyle nieskonczonosciа, ile przepasciа-otchlaniа.

Otchlan, podobnie jak u innych poetow Mlodej Polski, jak przedtem u Pascala i Baudelaire’a oznacza bowiem talie jakosci pozamaterialne, ktore przerastajа. mozliwosci poznawcze czlowieka, budzаcprzerazenie» [18:128].

Творчу манеру К. Тетмаєра можна порівняти з живописом швейцарського художника, символіста Арнольда Бьокліна, роботи якого наприкінці XIX - на початку XX ст. здобули резонанс у Європі. «Kolor jest glownа - як підкреслив С. Віткевич - decydujа wagа wartosci malarstwa, jak plastyka rzezby, a wszystkie zalety genialnego malarza kolorysty cechujа obrazy Bocklina. Transponuje on kolornatury na najwyzszy dostepny malarstwu ton; harmonizuje go w sposob bezprzykladny: przetapia farby na powietrze, skaly i wode - tak, ze obraz jego robi zupelne wrazenie natury - i, dzieki temu - jestjednym z najwiekszych artystow, nie tylko dziewietnastego stulecia» [20:119-120]. Важливу функцію в імпресіоністичних творах К. Тетмаєра та А. Бьокліна виконують елементи пейзажу: природа не просто замальовується, вона відчувається, зливаючись чи контрастуючи з почуттями, настроями, станом душі ліричного героя, що виражає і відлунює меланхолію, нудьгу, роздуми тощо («Po cichych smrekach o ciemnej zieleni / Kladlo sie slonce zlotymi plamami; / Pogodny blekit wisial ponad nami / Pelen przymglonych slonecznych odcieni» (К. Тетмаєр) ) [21:156].

Один із перших в українській літературі І. Франко репрезентував імпресіонізм, якому притаманне «прагнення передавати, спираючись на спостереження й чуттєві враження, об’єктивний “природний” зміст» [6:171]. Він визнавав «нове бачення» М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, чия «мова дає нам тисячі способів на означення далечини, світла в його нюансах, цілої скалі кольорів, цілою скалі тонів, шумів, шелесті, цілої безлічі тіл.. .[15:78].

Пошук синтезу музики й слова, звуку й кольору породив спроби музичної композиції малярських творів А. Бьокліна, які мали велику популярність зокрема й серед представників раннього українського модернізму. Поштовхом до творів І.  Франка, Лесі Українки, Б. Лепкого, П. Карманського не раз ставали образи, асоціації, пов’язані з роботами швейцарського художника, в яких «містична поезія природи перевтілювалась у таку чудову пісню» [6:244]. «Ma on w sobie, - як визначив К. Тетмаєр, - wszystkie wlasciwosci jego ducha: jest fantastyczny, jest grа imaginacji opartа naprawdzie, jest bogaty w plastycznа psychologie figur, ma fabule, ktora u Bocklina jest zawsze (...) - jest kompozyj i jest przykladem genialnego wczuwania sie, wzycia w swoje dzielo» [20:125].

У другій елегії «Бачив рисунок я десь.» І. Франка не випадково згадується А. Бьоклін. Символічна картина письменника виступає втіленням модерного мистецтва, яке моделює світ у річищі нових віянь («Мушля перлова - то віз, а метеликів чвірка - то супряг, / Два аморети малі - то два погоничі їм. / Пурпуром, золотом і ізмарагдом, сапфіром набитий, / Стелиться геть у безмір круто веселчаний шлях») [16:245].

Поетичні твори «Острів» П. Карманського, «Острів смерті» Б. Лепкого та «Wyspy umarlych» К. Тетмаєра навіяні популярною на початку XX століття картиною «Острів мертвих» А. Бьокліна. Сугестивність поезій митців посилюється музичністю та живописною пластичністю палітри. У Б. Лепкого острів уособлює самотність, останній притулок («Тихо, тихо кругом, / На скалі смерті храм, - / Одинокий пором / Доїжджає до брам») [7:98], у К. Тетмаєра душі померлих знаходять відпочинок на тихій пристані вічного спокою («Tu dusze cieniom podobne, milczасе, / snujа siе bialeprzez ciemnа. zielonosc / po bladych plamach, ktore kladzie slonce; / lub z wаskich okien kutych w skalach sciennych, / patrzа po falach szklanych i bezdennych, / patrzа siе w mglistа wiecznа nieskonczonosc...») [21:98], тоді як у П. Карманського острів, згідно з національно-визвольними тенденціями, символізував народ - заснулого велетня («Народе мій, се ти!... закаменілий з болю, / Дрімаєш від віків, як вигаслий вулкан. / Ти все, усе втеряв - зберіг лиш сни про волю / І пам’ять гордих дій та скарб незгійних ран. / І хоть з усіх боків хижацькі дикі орди / Гризуть твоє нутро з нахабністю вовків, / Ти б’єш їх по лиці страшним бичем погорди / І величчю терпінь тривожиш ворогів») [5:146].

Про типологічну відповідність із французьким символізмом і засвоєння художнього досвіду польських і російських символістів свідчить також актуальне для поезії Олександра Олеся сприйняття музики як засобу відтворення емоційно-настроєвих звуків та кольорів, «що йшла, як відомо, не лише від Верлена, а й від Шопенгауера, котрий вважав її царівною мистецтв, вищим виявом “світової волі”» [4:25]. Відомий англо-американській поет Т. Еліот у статті «Музика поезії» відзначив: «Отже, музикою поезії має бути музика, яка є потенційно в розмовній стихії своєї епохи. Це означає, що вона має бути і в розмовній мові поетичного оточення. А поет як скульптор, вірний своєму матеріалові, витворює з навколишніх звуків власну мелодію» [4:100]. Олександр Олесь разом із М. Вороним, Г. Чупринкою, М. Філянським та поетами «Молодої музи» намагався йти від імпресіоністичних вражень ліричного героя про «місяць ясний», «звуки сонячно-небесні», «чарівний край», «квітки» до символістського простору, в якому ліричний герой розчиняється в «ясних дитячих снах». Тогочасна українська критика не зрозуміла незрівнянної віртуозності поетичних творів Олександра Олеся з їхньою настроєвою несподіваністю гри музичних фігур. І тому лист українського митця до дружини порушував проблему подальшого розвитку української літератури на європейському рівні: «Мій друже! Де ж в українській мові готові форми, готові категорії для висловлення всіх переживань душі і розуму? Їх нема, і мені довелось їх створювати. Цього критика не відзначила, і ні один з головотяпів не подумав навіть над цим. Ще вище я піднесу свій прапор вільної творчості людини і сміло буду оминати боротьбу і сварки. Ти знаєш, моя доля дивно нагадує долю кращих співців. І якщо життя не обірве мої струни, я заграю ще не чувані пісні» [10].

Як і в поетичному доробку Олександра Олеся, так і в спадщині французьких, польських і російських символістів людина постала невід’ємною часткою природи, на лоні якої творець, сповнений душевної величі та простоти, дає змогу відчути невловимі нюанси людських почуттів та настроїв («Так, доверяйся природе / Наперекор судьбе, во всем / Мы соответствия найдем / Своей душе, своей свободе» - Ф. Сологуб) [13:246].

Акцентація митцями кольорів, запахів, звуків зумовило змалювання світу природи у його миттєвостях та вібраціях крізь призму п’яти відчуттів, сприймаючись через слух, дотик, зір, смак, нюх («Nad wodа co siе pawich barw blaskiem rozlewa, / Poglеbiona odbitych konarow sklepieniem. / Zapach wody, zielony w cieniu, zloty w sloncu, / W bezwietrzu sennym ledwo miesza siе, kolysze, / Gdy zlаk koniki polne w sierpniowym gorаcu / Tysiаcem srebrnych nozyc szybko strzygа cisze» (Л. Стафф) ) [19:549], («W sniezno-modro-ognistych barw fosfor siе mieni, / pali siе na powietrzu i jak szmatplomieni / wznosi siе i zawisa wsrod otchlani mglistej...» (К. Тетмаєр) ) [21:89], («Той - мудрець, чиї завжди свободнії / Над землею вітають думки, / Для кого дишуть камні холоднії, / З ким говорять квітки і струмки» (Г. Чупринка) ) [17:112].

В унісон із поетичним світовідчуванням українського лірика звучить ідея оновлення світу, що дає сильний імпульс до відтворення виразного національного колориту та пошуку шляхів збереження духовних цінностей суспільства, які відповідали природі його поетичного світовідчування. У листі до громадсько- політичного діяча Є. Чикаленка, датованому 1917 роком, О. Олесь визначив: «Справжній письменник - слуга одного народу, однієї нації, одної людськості. Лірик, драматург, романіст, сатирик - однаково потрібен для народу, бо так чи інакше він впливає на психологію мас, таку чи іншу приносить користь. Для націй же малокультурних, темних, пригнічених кожна видатна літературна сила - справжній клад, капітал, знаряддя для більш інтенсивного життя нації» [12:151]. Нездоланне прагнення Олександра Олеся до краси природи, що втілювалася в «степах, ставках, садочках, солов’їній пісні в лузі», відлунює в натхненному серці співця заворожуючим «рідним голосом калинової сопілки», «флейти», «дудки». Відчуття чару життя в уяві поета-символіста живлять його оптимізм та віру в пробудження національної самосвідомості народу («А народ - орел закутий, / Що волоче крила в тузі!») [10:226] . «Журливі співи» трембіти та ліри вриваються в духовний простір Всесвіту, немовби віддзеркалюючи душевний смуток та біль, пройнятий холодом та байдужістю («В туманах зблідлі ідеали, / Схилилась сива голова») [10:87]. Через силу життєві обставини поет стає мандрівником («Піду, втечу на сизі гори, / Що з небом радісним злились, / Втечу в ліси, в степи, в простори, / Куди в журбі я біг колись») [10:89], що моделює у художній свідомості почуття провини та гріху за розбрат у своїй державі, акцентуючи на звукових образах («Всім болем серця прокричу / Криваву пісню мого краю») [10:156].

Високу напругу емоцій поета, підсилену вогняною палітрою барв («І от я, змучений без міри, / По двох останніх струнах б’ю, / І ловлять звуки кров мою») [10:96], визначив мотив «на чужині», прикметно виявленого в останніх збірках Олександра Олеся, який впродовж життя гостро й болісно відчував у своєму єстві присутність батьківщини. Любов до рідного краю, яку поет плекав однаково сильно й віддано під акомпанемент ніжних та революційних мелодій, побудованих на динамічних образах «дзвону бойового огню і диму», замість «звуків-перлів», уособлювала гостроту переживань на самоті («Розірвав я струни арфи, / Що грала десь в душі моїй») [10:127], обстоювання загальнонаціональних ідеалів («Я сурму взяв... На струнах грати, / Коли йде бій, гримлять гармати») [10:136] та зігріту надію на визволення України від колоніального поневолення у своїх тривожних візіях («І тільки часом, коли віра / Зігріє серце, знову ліра, / Вигнанська ліра заспіва») [10:146].

Перебування Олександра Олеся на чужині і готового на самопожертву в ім’я торжества добра та справедливості окреслило невимовну тугу та біль розлуки у завершальному ностальгійному акорді («Де я не був: чи в Україні, / Чи на вигнанні - думка все / Вночі і вдень до тебе лине, / І душу всю тобі несе») [10:456]. Розрадою та втіхою у протиборстві з цілою системою лиховісного, темного, злого ж виступає для поета природа шовкових степів Верхосулля, які стали своєрідним оберегом на все свідоме життя («Мого дитинства сон ясний, / Що й досі серце моє гріє / Теплом далекої весни») [10:458] впродовж якого він «горів на огнищі людському», неначе «був розп’ятий за злочин чийсь на вічному хресті» («До Верхосулля»). Рухові поетичної думки сприяє мініатюрна імпресія прихованого смутку за наймилішім його серцю краєм, який під час уявних спогадів-настроїв навіює романтичний образ рідного села («Згадати - знову пережити, / Боюсь, що серце не вмістить / Повітря, сонця, неба оксамити») [10:129]. Занурюючись у себе та дослухаючись свого серця, Олександр Олесь мав дар співця «живої природи», що «. все життя збирався тільки жити, / Дивитись, слухати і пити / нектар із келиха краси.» [10:505].

Природа для Олександра Олеся, поетів «Молодої музи», французьких, польських і російських символістів постає живою істотою, що дихає спокоєм, ніжністю, ліричним настроєм і мелодійністю. Пошуки життєвого ідеалу і неможливість досягнення його в реальності створюють відповідну атмосферу, яка передає духовні імпресії митця, співмірні з музичним звучанням природної стихії в найрізноманітніших комбінаціях барв.

Зачарування красою природи - порами року в поетичних творах митців - віддзеркалює своєрідний літопис їхньої душі, що «зіткана зі срібних струн», дзвони в якій «прагнуть в слові жить» і виблискувати всіма кольорами спектру - веселкою. Особлива музика природи сприяла максимальній реалізації авторського задуму за допомогою зорових засобів-символів та народження вмотивованих асоціацій.

Література

1.  Верлен П. Лірика / Поль Верлен ; [пер. з франц. М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур] ; вступ. ст., Г Кочур. - К. : Дніпро, 1968. - 174 с.

2.  Веселовский А. Н. Историческая поэтика / Александр Николаевич Веселовский // Историческая поэтика. - М. : Высш. шк., 1989. - С. 59-74.

3.  Вороний М. К. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика / Микола Кіндратович Вороний ; упоряд. і приміт. Т. І. Гундорова ; автор вступ. ст. і ред. т. Г. Д. Вервес. - К. : Наук. думка, 1996. - 698, [6] с.

4.  Еліот Т. С. Музика поезії / Т. С. Еліот // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. - Львів: Літопис, 2002. - С. 95-109.

5.  Карманський П. Поезії / Петро Карманський. - К. : Український письменник, 1992. - 362 с.

6.  Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ-ХХ ст. : Проблеми естетики і поетики. - К. : Зодіак - Еко, 1995. - 303 с.

7.  Лепкий Б. Поезії / Богдан Лепкий. - К. : Радянський письменник, 1990. - 371 с.

8.  Наливайко Д. С. Искусство : направления, течения, стили / Дмитрий Сергеевич Наливайко. - К. : Мистецтво, 1985. - 365 с.

9.  Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки (Предисловие к Рихарду Вагнеру) / Фридрих Ницше // Соч. : в 2 т. - М.: Мысль, 1996. - Т.1 : [пер. с нем. Я. Бермоша, Г. Рачинского, К. Свасьяна]. - 1996. - С. 57-157.

10.  Олесь О. Твори : в 2 т. / Олександр Олесь ; [упоряд., авт. передм. та приміт. Р. П. Радишевський]. - К. : Дніпро, 1990. - Т. 1 : Поетичні твори. Лірика. Поза збірками. З неопублікованого. Сатира. - 1990. - 958, [2] с.

11.  Передзвони польської лютні: Поетична антологія ; [пер. В. Гуцаленка]; ред.-упоряд. проф. Р. Радишевський. - К., 2001. - 592 с.

12.  Поет з душею вогняною. Олександр Олесь у спогадах, листах і матеріалах / [упор. І. М. Лисенко]. - Нью-Йорк- Київ-Львів: Дніпро, 1999. - 220, [4] с.

13.  Сологуб Ф. Стихотворения / Федор Сологуб ; сост., подг. текста, примеч. М. И. Дикман. - [2-е изд., доп.]. - Л.: Советский писатель, 1978. - 679 с.

14.  Тетмайєр К. Арнольд Бьоклін / Казимир Тетмайєр // Мелянхолія Казимир Тетмайєр ; [пер. В. Висоцького]. - К.: Грунт, 1910. - C. 241-271.

15.  Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. творів: у 50т. - К.: Наук. думка, 1976. - Т.31: Літературно-критичні праці (1897-1899) ; [упорядкув. Ю. Л. Булаховська / ред. Г. Д. Вервес]. - 1981. - С. 45-119.

16.  Франко І. Поезії // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко ; [редкол. Кирилюк Є. П. та ін.]. - К.: Наук. думка, 1976 .- Т. 30. - 646 с.

17.  Чупринка Г. Поезії / Грицько Чупринка. - К.: Рад. письм., 1991. - 495 с.

18.  Podraza-Kwiatkowska M. Symbolizm i symbolika w poezji Mlodej Polski / Maria Podraza-Kwiatkowska. - Krakow : Universitas, 1994. - 323 s.

19.  Staff L. Poezje zebrine : w 2 t. / Leopold Staff. - Warszawa :Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1967. - T. 2. - 1033 s.

20.  Tetmajer K. O Arnoldzie Bocklinie / Kazimierz Przerwa-Tetmajer // Tygodnik ilustrowany. - Warszawa : Czytelnik, 1899. - № 9. - 185 s.

21.  Tetmajer K. Poezje / Kazimierz Przerwa-Tetmajer. - Warszawa : Czytelnik, 1980. - 1105 s.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.