Стаття з української літератури - Т. В. ХорольськаЮ. С. Соколовська 2019

Літературна доля твору Івана Білика «Меч Арея»

Всі публікації щодо:
Білик Іван

Хорольська Т. В. Літературна доля твору Івана Білика «Меч Арея». У статті розкрито літературну долю найвідомішого роману українського письменника Івана Білика «Меч Арея». Висвітлено дискусію, що точилася навколо твору на сторінках друкованих видань та суперечки з приводу сміливих гіпотез висловлених автором роману, який, попри заборони та вилучення, витримав більше десяти редакцій і здобув широку популярність у читача. Окреслено коло проблем піднятих письменником у творі: національних вірувань, вибору релігії, значення окремої особистості в історії, морального вибору і випробування. Ключові слова: історичний роман, історична правда, художній вимисел, доля твору, гіпотеза, альтернативна історія.

Хорольская Т. В. Литературная судьба романа Ивана Билыка «Меч Арея». В статье раскрыто литературную судьбу самого известного романа украинского писателя Ивана Билыка «Меч Арея». Освещено дискуссию вокруг произведения, которая шла на страницах печатных изданий и споры по поводу смелых гипотез высказанных автором романа, который, несмотря на запреты и извлечения из продаж выдержал более десяти переизданий и получил широкую популярность у читателя. Очерчен круг проблем, которые подняты писателем в романе: национальных верований, выбора религии, значение отдельного человека в истории, морального выбора и испытания.

Ключевые слова: исторический роман, историческая правда, художественный вымысел, гипотеза, альтернативная история.

Khorolska T. Literary works of Ivan Bilyk fate «Sword Areia». The article deals with the fate of the famous literary novel ‘Sword Areia' of the Ukrainian writer Ivan Bilyk The discussion around the work was a on the pages of publications and debates about the bold hypothesis, made by the author of the novel, is analized. The book, despite the ban and withdrawal , survived more than ten editions , and gained a great fame among the readers. A range of issues raised by the writer in the work is outlined in the article: national beliefs , the choice of religion , the value of the individuality in history, moral choice and testing.

Key words: historical novel, historical truth, fiction, hypothesis, alternate history.

Іван Білик — відомий український письменника, перекладач, журналіст, лауреат Шевченківської премії (1991) та відзнаки «Золоті письменники України» (2012). Найбільше знаний широкому загалу читачів як автор історичних романів «Меч Арея», «Похорон Богів», «Золотий Ра» та інші.

На жаль, на сьогоднішній день творчість цього видатного літературного діяча залишається мало вивченою. В дослідженні М. І. Лаврусенко розглянуто твори «Меч Арея», «Похорон богів», «Золотий Ра» у контексті з історичними творами про дохристиянське минуле інших українських письменників, поодинокі статті присвячені одному з аспектів творчого набутку письменника не дають достатнього уявлення про письменницьку діяльність Івана Білика.

Саме цим зумовлена наша цікавість до літературної спадщини митця загалом і роману «Меч Арея» зокрема. У цій статті основним завданням для себе ми вважаємо розкрити літературну долю найсенсаційнішого з історичних романів Івана Білика «Меч Арея» та окреслити коло проблем піднятих автором у творі.

«Меч Арея» це ніби «фірмова страва», як говорить сам автор, хоча Шевченківську премію Іван Білик отримав за роман «Золотий Ра». За словами письменника історичний роман «Меч Арея» витримав вже чотирнадцять перевидань. Популярності твору, як зазначав в інтерв’ю митець, сприяв ажіотаж створений через вилучення книги з продажу за наказом тогочасної влади, але з шістдесяти п’яти тисяч екземплярів знищено було лише п’ять тисяч [4].

Задум написати історичний твір у письменника зародився завдяки пораді матері. Виборові такої несподіваної теми сприяла випадковість — книжка Олександра Вельт- мана, яка припадала пилом на верхніх полицях Спілки письменників, потрапила до рук митця [3].

Роман з самого початку передбачався сенсаційним. В інтерв’ю газеті «Друг читача» автор згадує розмову з Олесем Гончарем, який на гіркому досвіді попереджав Івана Білика: «Гірко Вам доведеться, якщо видасте цю книжку, готуйтеся до найгіршого» [4]. Доля твору як і самого автора була не легкою.

Ще до друку твір викликав чималий резонанс. Видавництво залюбки погодилося друкувати роман, критики ж поставилися до нього не однозначно.

Автор пішов далі звичайного історичного твору, написавши після першого видання роману післямову до нього, яка має досить провокаційну назву «Аксіоми недоведених традицій». Іван Білик ставив за мету довести науковість висловлених ним гіпотез про походження слов’ян ще від гунських племен. Письменник спирається на праці істориків та археологів таких як Геродот, Йордан, А. Марцеллін, Г. Дестунис, Л. Нідерле, О. Далинь, В. Петров, Б. Рибаков, Н. Карамзін, А. Вельтман та багатьох інших. Одні тези вчених автор заперечує інші, навпаки, підтверджує і розвиває.

Першим рецензентом роману був історик Петро Толочко. За висловом Івана Білика він одразу «зарізав» твір [3]. В пізнішій рецензії на твір і післямову до нього критик закидав авторові «вільне, коли не свавільне, поводження з історичними фактами», а також, «замість правдивого показу слов’янської історії IV-V ст. ... її лицювання та навіть підміну», «цілковиту історичну неспроможність» митця [12:152]. На думку Петра Толочка під час написання історичного твору від письменника вимагається: «крім художньої образності, довершеності форми й викладу . ще й максимально правдиве відтворення епохи, складних її життєвих процесів, звичаїв, культури і навіть мови» [12: 152].

Можливо, науковець був надто категоричним у своїх висловлюваннях, оскільки ніхто з літературознавців не заперечує існування понять «художній вимисел» та «художній домисел», які майже завжди є визначниками жанрових різновидів історичної прози ще з часів вальтерскоттівського роману. Ю. Ковалів у статті до літературознавчої енциклопедії зазначає, що «поза вигадкою (дослідник ототожнює поняття художньої вигадки і вимислу) поєднаною з документальними фактами, не існують історичний роман, повість, оповідання, драма, поема, в яких художня інтерпретація певного письменника залежить від особливостей його національного світобачення, ідеологічних матриць, особистих уподобань та смаків» [7:173]. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Громяка та Ю. Коваліва подає визначення історичного роману як твору «побудованого на історичному сюжеті, який відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В романі історичному історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи» [8:608].

Існує багато класифікацій історичного роману. Популярною серед літературознавців є класифікація С. Андрусів, яка в залежності від співвідношення історичної правди з художнім вимислом і домислом, виділяє художньо-історичний, історико-художній та художньо-документальний різновиди історичного роману [1:16]. Беручи за основу цю класифікацію, М. Лаврусенко відносить роман Івана Білика «Меч Арея до історико-художнього різновиду з переважанням суб’єктно авторської позиції [6:19].

Інша дослідниця історичної прози О. Проценко виокремлює наступні три типи історичних романів: історико-реалістичний, умовно-історичний та історико-синтетичний [10:8]. Спираючись на класифікацію дослідниці, роман Івана Білика «Меч Арея» можна віднести до історико-синтетичного типу, який за визначенням О. Проценко є поетичним синтезом історії, вимислу й домислу [10:13]. Іван Білик майстерно поєднав у творі легенди, літописні свідчення та інші історичні документи з авторською уявою.

Дуже тепло на сторінках щомісячника «Визвольний шлях» про страждальний твір відгукнувся літературознавець Микола Климишин, назвавши «Меч Арея» «романом на славу України». За його словами, це «дуже вартісний твір, який віддзеркалює далеке минуле українського народу, героїзм наших предків і їхні подвиги.» [5:235]. Дослідник відзначив велику наукову роботу здійснену Іваном Біликом для того, щоб обґрунтувати висловлені гіпотези, а післямову до роману «Аксіоми недоведених традицій» назвав «може, найціннішим у творі Івана Білика» [5:239], оскільки вона буде «добрим стимулом. до того, щоб, ідучи по напрямних Івана Білика, первні нашої праісторії виелімінувати з уявних сфер письменника й перетворити їх у науково доказану дійсність» [5:239].

Після виходу роману у світ Іваном Біликом зацікавилася тодішня партійна влада. Письменникові довелося звільнитися з редакції «Літературної України», де він на той час працював. І лише через три з половиною роки митцеві вдалося влаштуватися на посаду

секретаря у редакцію журналу «Всесвіт». Затриматися на посаді Івану Білику вдалося завдяки великому інтересу до його долі української діаспори, що мабуть і врятувало від ще одного звільнення, а пізніше й від виключення зі спілки письменників [4].

«Меч Арея» не даремно викликав такий ажіотаж і зацікавлення як звичайних читачів так і наукового кола. Автор підняв багато болючих і актуальних питань української історії: походження слов’ян, проблема віри, національної ідентичності, особистості в історії, проблема влади, справедливого правителя, відповідальності за себе та свій народ.

Роман-гіпотеза «Меч Арея» самою своєю появою підняв проблему правдивості української історії, національної ідентичності народу на різних етапах розвитку суспільства.

Автор вдається до цікавої композиції, уподібнюючи форму розповіді до літопису та розширюючи назву «Меч Арея, або Казання про Великого князя Богдана, званого Аттілою, про незрівнянну красуню Гримільду, про підступного євнуха Годечана, який порятував свого князя від наглої смерті, про імператорів Теодосія і Маркіана, про нерозважливого короля Бургундського, про коваля Лю- доту і зачарований скарб Нібелунгів» [2:5]. Не зупиняючись на цьому письменник будує розповідь у хронологічному порядку, починаючи з «літа 376-того» й закінчуючи «літом 454-тим», тобто, розповідь охоплює більше як півстоліття.

У центрі оповіді образ князя Богдана Гатила, який став відомий в історії як Аттіла. Іван Білик не робить спроби ідеалізувати героя. Гіперболізуючи його фізичну силу, автор водночас наділяє персонажа і суто людськими почуттями й пристрастями: ревнощі, амбіції, кохання, ненависть, впертість, гарячковитість і нестримність. Хоча Богдан постає перед читачем як мудрий, розсудливий, суворий, але справедливий володар, в той же час він є звичайним чоловіком, сином свого народу, якого охоплюють ті ж тривоги і сумніви. Як володар, Гатило усвідомлює всю відповідальність покладену на нього за державу і люд: «Богдан усе жував, жував [землю] і думав про те, що від сьогодні його життя пішло зовсім іншою стегою, й зовсім іншим буде й світ, і люди, й думки його та подуми, й він сам... Од сієї миті він став Великим князем, таким як його дід і його прадід» [2:132].

В образі Аттіли письменник створив своєрідну ідеальну модель правителя — відданого своїй землі, вірі, народові, а найголовніше, близького народові, його проблемам і переживанням. Правителя караючого, але й здатного на вдячність простолюдинові.

Проблему релігії в історичних романах Івана Білика «Меч Арея» та «Похорон богів» дослідники (М. Сорока [11], А. Могиленко [9]) вважають чи не найголовнішою. При цьому вчені зазначають, що язичництво автор зображує як «народну релігію», а християнство як «чужу, космополітичну, експансивну» [11:132].

На нашу думку, автор не намагається у творі чітко розмежувати релігії на позитивну та негативну, а вочевидь хоче показати складність прийняття, примирення людини з чужою їй вірою, якою б та не була. Один з персонажів роману «Меч Арея» князь Го- дой, будучи одним із небагатьох християн в язичницькій Русі, ввесь час шукає підтвердження правильності свого рішення. Постійні насмішки з боку свого народу змушують героя кожного разу робити вибір. Віра князя Годоя не витримує випробувань, надивившись на кровопролиття й несправедливість у Римі — центрі тогочасного християнського світу, він зрікається християнства: «Годой підійшов, важко переставляючи неслухняні ноги, й поклав на край столу стиснений кулак. А коли прийняв руку, на столі лишився чималий хрестик на обірваному ремінці... — Зрікаюся.» [2:331].

І навпаки, князь Богдан Гатило, який щиро вірить у народних кумирів, поклоняється їм і дотримується усіх обрядів, яро захищає свою віру, але не може подолати спокуси прочитати Біблію, сподіваючись у чужій книзі знайти відповіді на ті питання, які язичницька релігія не здатна осягнути.

Написавши революційний твір з погляду історичної та літературознавчої науки, Іван Білик свідомо обрік себе та всій витвір на нелегкий шлях. Попри те автор не жалкував сповна віддячений широкою популярністю роману серед читацького кола. Гострі суспільні питання підняті автором у творі й досі викликають цікавість у читача.

Література

1.    Андрусів С. Мости між часами: Про типологію історичної прози / Стефанія Андрусів // Українська мова і література в школі. — 1987. — № 8. — С. 14-20.

2.    Білик І. Меч Арея : [роман] / Іван Білик. — К.: А.С.К., 2005. — 384 с.

3.    Іван Білик : гіпотези теж мають право на життя: [бесіда з письменником Іваном Біликом / записала Л. Кушнір] // Україна Молода. — 2010. — 27 лютого.

4.    Іван Білик : Євген Марчук переконував мене відмовитися від «Меча Арея» : [бесіда з письменником Іваном Біликом / записав Р. Солонець] // Друг читача. — 2009. — 3 липня.

5.    Климишин М. Роман на славу України / Микола Климишин // Визвольний шлях. — 1978. — Кн. 2 (359), лютий. — С. 235-240.

6.    Лаврусенко М. І. Дохристиянське минуле в українській літературі ХХ століття : проблема кореляції наукового і художнього пізнання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / М. І. Лаврусенко — Кіровоград, 2007. — 22 с.

7.    Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. — К. : Академія, 2007. — Т. 1 : А (аба) — Л (лямент). — 608 с. — (Енциклопедія ерудита).

8.    Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва та ін.] — К. : Академія, 1997. — 752 с.

9.    Могиленко А. Чтоб кесарево было безбожным / А. Могиленко // Радуга. — № 1-2. — 1992. — С. 126-129.

10.    Проценко О. А. Еволюція українського історичного роману 90-х років ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / О. А. Проценко — Запоріжжя, 2001. — 19 с.

11.    Сорока М. Язичництво і християнство в історичних романах І. Білика («Меч Арея» і «Похорон богів») / Микола Сорока // Київ. — № 1-2. — 2000. — С. 131-136.

12.    Толочко П. П. Про роман Івана Білика «Меч Арея» / Петро Толочко // Від Русі до України : Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. — К.: Абрис, 1997. — С. 151-158.