Стаття з української літератури - М. М. Куценко 2019

«Запах слова» Миколи Хвильового як асоціативно-символічне оформлення реальності

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Куценко М. М. «Запах слова» Миколи Хвильового як асоціативно-символічне оформлення реальності. Стаття містить структурно-психоаналітичний аналіз концепту «запаху слова» Миколи Хвильового на прикладі новели «Арабески». Поняття розглянуто як асоціативно-символічний феномен, породжений внутрішнім досвідом та «сферичним» мисленням письменника, а також багатозначністю самого слова, його зв'язком із історичними та культурними подіями. Декодування «запахів слів» дозволяє встановити особливості трансформації реальності в уявному та текстовому просторі Миколи Хвильового.

Ключові слова: «запах слова», структурний психоаналіз, символ, асоціативний ряд, асоціація, злиття, «сфера».

Куценко М. М. «Запах слова» Николая Хвылевого как ассоциативно-символическое оформление реальности. Статья вмещает структурно-психоаналитический анализ концепта «запаха слова» Николая Хвылевого на примере новеллы «Арабески». Понятие рассматривается как ассоциативно-символический феномен, порождённый внутренним опытом и «сферическим» мышлением писателя, а также многозначностью самого слова, его связью с историческими и культурными событиями. Декодирование «запахов слов» позволяет установить особенности трансформации реальности в воображаемом и текстовом пространстве Николая Хвылевого.

Ключевые слова: «запах слова», структурный психоанализ, символ, ассоциативный ряд, ассоциация, слитие, «сфера».

Kutsenko M. M. «The smell of the word» by Mykola Khvylovy as assotiative-symbolic design of reality. The article contains the structural-psychoanalistical analysis of the Mykola Khvylovy's concept of «the smell of the word» on the example of the novel «Arabesque». The concept is considered as an associative-symbolic phenomenon generated by the inner experience and «spherical» thinking of the writer, as well as by the multiple meanings of the word, its link with the historical and cultural events. Decoding of the «smells of the words» allows to set the features of transformation of reality in Mykola Khvylovy's imagionary and textual space.

Key words: «the smell of the word», structural psychoanalysis, the symbol, the series of associations, association, merger, «sphere».

Із усієї сукупності символічної діяльності Миколи Хвильового: художніх та публіцистичних текстів, приватних листів тощо, а також з оцінок, які давали цій діяльності критики, можна встановити, що слово для нього було чимось більшим, ніж просто засобом спілкування. Воно постає не абстрактним поняттям, а практично матеріалізується, стає відчутним, має запах, колір, форму:

О Мартінесе Сієрра! Не тільки ти закоханий у звуки, фарби й запах слова — я теж естет [10:201].

Григорій Костюк, підкреслюючи «залюбленість» митця у слово, стверджує, що «уся творчість М. Хвильового першого періоду, поза багатьма іншими ідейно-естетичними компонентами, великою мірою присвячена слову як основному засобові ідейно-мистецького вислову» [1:82].

Майже кожен, хто займається дослідженням художньої прози Хвильового, не може

залишити поза увагою проголошений письменником концепт «запаху слова». Тим не менш, розуміння цього терміну є неоднозначним. Так, наприклад, на думку Олени Муслієнко, запахові коди «підкреслють абсолютну суб’єктивність подій, творять окрему реальність, що оформлюється пам’яттю, асоціаціями» [6:111]. «Запах слова» Миколи Хвильового дослідниця називає «відповідником творчого імпульсу», що зорієнтований на інтуїцію, позараціональне відчуття й формує безмежні інтерпретаційні площини для потенційного проявлення смислу [6:112]. Леонід Плющ визначає «запах слова» як сукупність його наявних та віртуальних значень. Посилаючись на «Вступну новелу» Хвильового, дослідник порівнює цей феномен із пострілом з мушкетона, кулі з якого летять урізнобіч [8:66]. Галина Хоменко розглядає «запах слова» як слово ab origine, що стає приступне містику та людині з деформованою психікою. За спостереженням дослідниці, концепт «запаху слова» перегукується з «потоком свідомості» та поняттям «сфери» психоаналітика Ернста Кречмера (периферії поля свідомості, що здатна продукувати множинність значень) [13:2]. Певні розбіжності в поглядах науковців аж ніяк не є свідченням їх помилковості, причиною є широта введеного Хвильовим поняття, яке вміщує в собі багато різних аспектів.

Метою розвідки є здійснити аналіз концепту «запаху слова» як асоціативно-символічної матерії, у межах та за допомогою якої відбувається трансформація реальності в текстовомупросторі Миколи Хвильового. Поставлена мета передбачає конкретизування визначення поняття «запаху слова», встановлення механізмів виникнення цього феномену, розгляд особливостей «запахів» слів М. Хвильового на прикладі конкретного тексту, визначення, у який спосіб вони відтворюють та видозмінюють уявний світ письменника.

На багатозначності слова як символу неодноразово наголошує французький філософ Жак Лакан. У межах його теорії структурного психоаналізу текст набуває особливого значення й розцінюється як єдиний спосіб самопізнання людини. Мовлення й письмо розглядаються як взаємодія Уявного та Символічного регістрів психіки суб’єкта задля відкриття ним свого прихованого, недоступного Реального. Відомо, що матеріал для художньої творчості письменники черпають переважно з реальності, але всі події, почуття й переживання в художньому тексті піддаються видозміні: спершу вони «проходять крізь фільтр» уяви автора, а потім, виражені символічно, зазнають вторинної трансформації. Задля того, щоб висловити певне поняття, ми маємо скористатися словом, а отже, увійти в порядок символічного, який існує за своїми законами, відмінними від тих, що панують в реальності або ж у нашій уяві. Щойно поняття стає вимовленим, взаємодію образів змінює чиста взаємодія символів: поєднання «слово в слово» (метонімія) та «слово за слово» (метафора) [3]. На думку Ж. Лакана, символ, означник ніколи не відповідає означуваному, він завжди є чимось ширшим: «Не буває значення, яке самим існуванням своїм не відсилало б до іншого значення» [3]. Звідси випливає, що «запах» слова є його здатністю породжувати ряди асоціацій, яка виникає внаслідок поєднання внутрішнього досвіду суб’єкта мовлення й особливостей функціонування вжитого слова в грі символів.

Доцільно стверджувати, що термін «запах слова» Хвильового перетинається з термінами Фройда: «verschlungenheit», який Ж. Лакан трактує як «лінгвістичну переплетеність», в якій будь-який лексичний символ «встановлюється цілим рядом співпадінь і перетинів» [4:73], та «verdichtung», який, на думку психоаналітика, є «багатозначністю змістів у мові, їх перекриванням, накладанням, завдяки чому світ речей не покривається світом символів, а пов’язаний з ним наступним чином — кожному символу відповідає множинність речей, а кожні речі — множинність символів» [4:350]. Відповідно, кожне слово викликає ряд образів, що відповідають різним його значенням, а також — особисті спогади людини, пов’язані з цим словом асоціативно. Асоціацією Лакан називає поєднання слідів сприйняття тих або інших об’єктів, які сприймалися одночасною [5:198]. Саме такі «сліди» й можна розглядати як «запахи» того чи іншого слова.

Проблемою механізмів виникнення асоціацій займалися свого часу такі видатні дослідники, як Олександр Потебня та Ернст Кречмер. У ході аналізу творчості Хвильового доречнозвернутися до їхніх набутків, адже ці прізвища фігурують у творах письменника («Вальдшнепи», «З лабораторії»), що є свідченням небайдужого ставлення до їхніх ідей [12:211-212; 10:402-403].

На думку О. Потебні, основними законами виникнення рядів уявлень є асоціація та злиття. Лінгвіст розкриває ці поняття в роботі «Думка та мова» (1862). Асоціація вбачається в тому, що «різнорідні сприйняття, подані одночасно, або одне слідом за іншим, не знищують взаємно своєї самостійності, <...> а, залишаючись самі собою, складаються в одне ціле» [9:91]. Злиття ж відбувається тоді, коли свідомість сприймає два різні, не поєднані одночасністю або послідовністю виникнення, уявлення як одне: нове сприйняття, зливаючись з попереднім, вводить його у свідомість, а з ним — інші, з ним пов’язані [9:91-92].

Е. Кречмер стверджує, що кожен словесний образ завжди викликає інший, «асоціативно споріднений йому з пам’яті» [2:47]. Описуючи процес утворення звукового образу, психоаналітик виділяє такі його етапи: виокремлення з серії мовленнєвих образів групи, що зв’язується в єдність; ідентифікація цієї групи з наявними в пам’яті слідами спогадів (енграмами) відповідного слова; упорядкування звукового образу та усвідомлення його значення шляхом збудження зі «сфери» словесної формули множинності асоціативних відношень [2:39]. У людей із певними психічними відхиленнями характерні збої в цьому процесі, так зване «сферичне сходження з рейок», що є переходом із правильноговираження на коло асоціативно споріднених понять [2:39]. Е. Кречмер також формулює закони виникнення асоціацій: 1) за суміжністю в часі або просторі; 2) за схожістю звуків слова (співзвучністю) або ж за схожістю образу чи змісту [2:143].

Ідея «запаху слова» могла б бути проаналізована на основі однієї асоціативно- символічної конструкції — слова «город» у контексті новели М. Хвильового «Арабески» (1929). Її аналіз вимагає проходження таких етапів: виокремлення для аналізу лексії, що містить яскравий асоціативний ряд; розгляд компонентів ряду в контексті як інших творів письменника, так і світової культури в цілому; встановлення зв’язку між компонентами звукового ряду та вірогідних причин їх поєднання; визначення особливостей текстової реальності письменника, оформлюваної цими «запахами слів».

Город.

Я безумно люблю город. Я люблю виходити ввечорі із своєї кімнати, іти на шумні бульвари, випивати шум, нюхати запах бензолу й тоді йти на закинуті квартали, щоб побачити японські ліхтарики — так, здається — в трикутниках цифр: будинок на розі, №: горить. Я люблю, коли далеко на дальніх міських левадах рипить трамвай: щось неможливе нагадує цей рип, щоб постали переді мною теплі образи, як хрустальні дороги, як прозоро-фантастичні леденці (коники), що я їх уже ніколи, ніколи не побачу на базарі. Тоді я люблю Еспанію, тому що вона далеко, тому що я фантаст, тому що я пізнаю й кохаю город не так, як інші, тому що город — це Сервантес Сааведра-Мігуель, тому що в битві при Лепанто, тому що в полон до алжірських піратів [10:200].

Наведений початок новели не несе в собі акціонального коду, його призначення — ввести читача в особливий світ тексту, створити відчуття присутності, передати атмосферуописуваного простору, пробудити асоціативне мислення. Автор одразу подає стрижневе слово, до якого можна звести весь зміст лексії: усі подальші образи розкривають, розширюють його, відтворюють відтінки його «запаху». Русизм «город» одразу впадає в око читачеві. Ця помилка є навмисною, причина її — аж ніяк не в незнанні мови, адже в багатьох творах Хвильовий уживає правильне слово «місто». В одному з листів до Миколи Зерова письменник так пояснює використання цього русизму:

Чужі слова я вживаю тому, що я <...> люблю город і його мову <...>. Я пишу так, як говорять і думають мої герої [12:844].

Тим не менш, навряд причина захована лише в спробі наблизитися до народної мови. Очевидно, «город» більше імпонує письменнику й за своїм звучанням, аніж «місто». Пояснити це можна тяжінням до симетричності, повторення форми та звуків: у багатьох часто вживаних Хвильовим словах наявна матриця «оро» («подорож - дорога — город»). Таке тяжіння до ритму й стилізації, за Ернстом Кречмером, характерне для первісних людей та дітей, а в дорослих проявляється в стані втоми, напівсну тощо, або ж у разі певних психічних відхилень. Фаза творчості, на думку психоаналітика, характеризується «пониженням свідомості», «притупленням зовнішньої уваги», «пасивним переживанням, часто чуттєво-образного характеру, що супроводжується забуванням простору й часу й відстороненням від логіки та волі» [2:122], тому в ній пробуджуються ранні тенденції до ритму та стилізації й виникає ряд конструкцій із симетричною матрицею. Також як мотив уживання саме такої форми слова — «город» — можна розглядати й інтертекстуальну алюзію на твір російського письменника, протиставлення «города» Хвильового «городу»Андрія Бєлого [7:118]. Наступні елементи наведеної лексії покликані розкрити стрижневе слово «город», передати відтінки його «запаху». Це — зорові (японські ліхтарики, трамваї, «леденці»), слухові (шум, рип), нюхові (запах бензолу) образи. Майже всі вони зустрічаються як атрибути «городу» в інших творах Хвильового, а отже, утворюють певний сталий комплекс «міських» асоціацій письменника:

Я пішла далі й чомусь зупинилась біля японського кабачка: висів химерний ліхтар, і закликала автоматична японочка [10:240];

На повороті почули останню міську пісню: трамвайна путь розлетілася в яри й раптом плавко спланувала півколом назад [10:167];

.далеко маячить глухий закуток моєї неповторної молодости й тих духмяних золотих півників, що не то ліденцями на ярмарку снились мені, не то серед «анютиних глазок», кануперу й м’яти закукурікали моє дитинство [10:264].

Очевидно, льодяники з міського ярмарку дійсно є одним з дитячих спогадів Хвильового, а саме в переживаннях дитинства психоаналітики шукають глибинні причини творчої діяльності. У наступних варіаціях цього ж абзацу «Арабесок» «базар» асоціюється з гоголівським Сорочинським ярмарком. Відомо, що Хвильовий народився недалеко від рідних місць Миколи Гоголя. За власними словами письменника, він ще в дитинстві «під ідейною орудою батька» перечитав російських та зарубіжних класиків [12:840]. Очевидно, визначне місце в списку класиків посідав Гоголь, тому власні дитячі спогади Хвильового пов’язуються з образами, створеними цим письменником. Наступні «запахи города» — японські ліхтарики, трамваї, а також — люкси з білим світлом, які пізніше згадуються в «Арабесках», — склалися в цілісний комплекс зі значенням «атрибути великого міста» уже в поетичній творчості Хвильового перших років проживання в Харкові:

Поспішала кудись на мітинг, / Вже смеркалось і люкси цвіли, / І здавалось: в далекім столітті / Недалеко трамвай плив. / <...> Я побачила східний город / І японські вітрини крамниць. [11:106-107].

Імовірно — це перші яскраві враження, які справила на вже дорослого письменника тогочасна столиця.

З потоку «міських» асоціацій постає новий образ — далека й романтична «Еспанія», яка стає другим стрижневим образом абзацу й додає до поняття «город» нові, здавалося б, далекі й не пов’язані з ним асоціації. Прикметним є те, що перше, що асоціюється з Іспанією у Хвильового — імена письменників та історичні події. Можливо, образ Іспанії, услід за «гоголівським ярмарком», продовжує ряд асоціацій, побудований за логікою «спогади дитинства — класика літератури». Сервантес, очевидно, був духовно близьким письменникові, як і загалом романтикам. За твердженням Фрідріха Шлегеля, Сервантас сприймався романтиками як «висока поезія переходу людини від «розумно мислячого розуму» до «прекрасної плутанини фантазії, первинного хаосу людської свідомості»» [14:165], тобто — до того стану, який Е. Кречмер називає «фазою творчості».

Найулюбленішим сервантесівським образом Хвильового був Дон Кіхот. На думку Галини Хоменко, у цьому зверненні простежується вплив «кіхотизму» — «нової народної версії християнства в Іспанії, де витоки жертовності Христа вбачаються у його призначенні бутивисміяним та постійній готовності до пониження сміхом, що, однак, має значення трагічної величі» [14:2]. Іспанського філософа, автора цієї теорії, як і Сервантеса, звали «Мігуель» — Мігель де Унамуно. Тож, можливо, саме з цим пов’язане акцентування імені письменника в «Арабесках». Образ «Битви при Лепанто» постає за суміжністю від «Іспанії» та апелює до Середньовіччя (битва під грецьким м. Лепанто відбулася 1571 року). Образи Середньовіччя в уяві Хвильового часто проектується на сучасні йому події:

Переді мною проходили фанатики середньовіччя, велика інквізиція й глухі монастирі моєї вітчизни [10:266];

А ми — до брами йшли / з посьолку/ <.> чи християне у катакомби? / <.> Середньовіччя сниться [11:59].

Імовірно, образи історичних битв у свідомості письменника співвідносяться з романтикоюреволюційної боротьби, фанатизм релігійний — з революційним фанатизмом. З іншого боку, Середньовіччя — не лише романтика, але й «дичавина», «темнота», неосвіченість, з якими асоціюється в Хвильового і його епоха.

Далі в тексті «город» трансформується в «городок»:

<...> народився я, Сойрейль, котрого не треба плутати з Карейлем, автором «Французької республіки», оскільки в Англії нема просвітянства такого, як у нас, але, може, є й покраще: я маю на увазі Ірландію й англійський бокс, після якого й після літургії (підсмалені очі д’горі) навіть coitus за «роз- писанням», — народився я в одному з тих городків, саме в степовому краю, саме в полковій залозі, де колись — так давно! — слобожанські полки, а потім недалеко Диканька з Мазепою на шведських могилах перед полтавським побоїщем [10:202].

У наведеній лексії спочатку виступають образи «далекі». В імені Сойрейль дослідник Хвильового Л. Плющ вбачає апелювання одразу до кількох персонажів, пов’язаних із літературою та історією, зокрема революційною: це і Жюльєн Сорель із «Червоного і чорного» Стендаля, і філософ Жорж Сорель, і Альбер Сорель, автор «Європи й Французької революції», і Шарль Сорель, автор «Історії французької монархії» [7:260]. За співзвучністю виникає образ Томаса Карлейля, автора «Історії французької революції», англійського історика, прихильника «культу героїв», що перетворюється у Хвильового на Карейля (тут знову простежується визначене Е. Кречмером тяжіння до симетрії та повторення — в обох словах наявні матриці «рейль»). За суміжністю від образу «Карейля» поряд з Францією постає Англія, а за нею Ірландія. Екзотичне ім’я наратор обирає на противагу «просвітянському реалізму», поширеному в українській літературі як в епоху Просвітництва, так і за часів радянської влади. Прикметним є те, що в дитинстві та молодості Хвильовий перечитав багато української «просвітянської» класики [1:63]. Більш того, за свідченнями П. І. Шигимаги, товариша його юнацьких років, Хвильовий свого часу брав активну участь у діяльності драматичного гуртка, який ставив українські побутові драми [1:65]. З цього можна зробити висновок, що в молодості ставлення письменника до української класики було цілком прихильним, але з часом стало критичним: у його памфлетах та художніх творах спостерігаємо досить різкі висловлювання стосовно нашої літературної традиції. Це критичне ставлення в поєднанні з ранньою прив’язаністю пояснює той парадокс, що подальша історія Сойрейля, який заявляє про свою нетерпимість до «просвітянства» — народження від покритки, сирітство і т.д. - цілковито відповідає духу традиційної української літератури ХІХ ст. У такому контексті й зринає «городок», який переплітається зі словосполученням «степовий край», а від нього породжуються образи, що стосуються рідних письменникові місць: «полкова залоза», «слобожанські полки», «Диканька», «Мазепа», «шведські могили», «полтавське побоїще». Відповідно, це — те «початкове», закладене з дитинства, те, на чому формувався світогляд майбутнього письменника: історія та література рідного краю. За свідченням П. Шигимаги, саме ці образи були провідними в перших творах Хвильового [1:67].

Усе наведене вище є спробою аналізу «запаху» лише одного слова — «город». Неважко помітити, що Хвильовий протиставляє два образи: город (промислове місто) та степовий городок (провінція). Першому, швидше за все, відповідають уявлення письменника про Харків — велике місто, до якого він переїхав з провінції й де провів значну частину свого життя, другому — повітові «степові» містечка, такі як Красний Кут і Богоду- хів, у яких минули його дитинство та юність. Обидва слова у свідомості Хвильового вміщують складні сталі комплекси вражень, як позитивних, так і негативних, іноді навіть протилежних.

«Городок» поєднує в собі теплі образи дитинства, уявлення про спокійне, розмірене життя; традиційні уявлення про Україну; історію: від татарських набігів до революції; романтику боротьби, свободи; «дичавину», «глуш», «темноту», неосвіченість; минуле, якого хочеться позбутися на користь змін, але яке все одно залишається близьким і дорогим, підвалинами, на яких формувалася особистість. Ці уявлення передаються через такі «запахи» слова «городок», як «степ», «шведські могили», «Слобожанщина», «Гоголь», «Мазепа», «полтавське побоїще», «татарва», «махновщина» тощо.

«Город» — це образ чогось далекого, невідомого, де чекає бурхливе, повне життя; реалії, що стали рідними за довгі роки проживання в місті; культурний простір, інтелігентність та освіченість; традиційне уявлення української літератури ХІХ ст. про місто як чужий простір, що руйнує духовну чистоту; бруд та темна сторона життя, жорстока реальність, протиставлена провінційній романтиці; уособлення «нового» життя, теперішнього та майбутнього. Ключовими «запахами» слова «город» стають «трамваї», «біле світло люксів», «японські ліхтарики», «заулки», «закинуті квартали».

Протистояння образів «городка» та «города» відображає внутрішні протиріччя між прив’язаністю до минулого й устремлінням у майбутнє, між провінційністю й цивілізацією, прихильністю до традиції й відразою до неї.

Таким чином, дослідження того, чим «пахнуть» слова для Хвильового, відкриває особливості уявного світу письменника, у якому літературні образи та історичні моменти не просто вплітаються в канву особистого досвіду, але займають там чільне місце. Кожна подія або персонаж у цьому «паралельному світі» відповідає певній події чи персонажу з історії або літератури, і навіть самого себе письменник відчуває котримсь із цих персонажів. Окрім вкладених автором значень, кожне слово також автономно породжує додаткові асоціації, пов’язані з ним у символічному просторі та в уяві читача.

Література

1.  Костюк Г. В. Микола Хвильовий / Григорій Костюк // Костюк Г. В. У світі ідей та образів : Вибране : Крит. та іст.-літ. роздуми 1930-1980. — Б.м., 1983. — С. 56—126.

2.  Кречмер Э. Медицинская психология / Перев. с 3-го немецк. изд. под ред. и с предисл.В. Е. Смирнова / Эрнст Кречмер. — М. : кооп. изд-во «Жизнь и знание», нотопечатня Госиздата, 1927. — 349 с.

3.  Лакан Ж. Инстанция буквы, или судьба разума после Фрейда. Пер. с фр. / Перевод А. Черноглазова, М. Титовой (Значение фаллоса) / Жак Лакан. — М. : «Русское феноменологическое общество», издательство «Логос», 1997. — 184 с. [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://elenakosilova.narod.ru/studia/lacan/lettre.htm

4.  Лакан Ж. Семинары, Книга І : Работы Фрейда по технике психоанализа (1953 / 54). Пер. с фр. / Перевод М. Титовой, А. Черноглазова (Приложения) / Жак Лакан. — М. : ИТДГК «Гно- зис», Издательство «Логос», 1998. — 423 с.

5.  Лакан Ж. Семинары, Книга ІІ : «Я» в теории Фрейда и в технике психоанализа (1954 / 55). Пер. с фр. / Перевод А. Черноглазова / Жак Лакан. — М. : ИТДГК «Гнозис», Издательство «Логос», 1999. — 520 с.

6.  Муслієнко О. В. «Безумна подорож» (Хвильовий) — ціннісний еквівалент абсурдного тексту / Олена Муслієнко // Від бароко до постмодерну : Збірник праць кафедри української та світової літератури [Харківського Національного Педагогічного Університету імені Г. С. Сковороди] / За ред. доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова. — Харків : Майдан, 2003. — том ІІ. [Спеціальний додаток до часопису «Слобожанщина»]. — С. 105—115.

7.  Плющ Л. І. Його таємниця, або «прекрасна ложа» Хвильового / Леонід Плющ. — К. : Факт, 2006. — 872 с.

8.  Плющ Л. І. Каббалистическая символика у Хвылевого / Леонід Плющ // Философская и социологическая мысль. — 1994. — № 1—2. — С. 59- 73.

9.  Потебня А. А. Мысль и язык / Александр Потебня. — К. : СИНТО, 1993. — 192 с.

10. Хвильовий М. Г. Сині етюди : Новели, оповідання, етюди / Упоряд. та передмова І. Ф. Драча / Микола Хвильовий. — К. : Радянський письменник, 1989. — 423 с.

11. Хвильовий М. Г. Твори : У 2-х т / Микола Хвильовий. — К. : Дніпро, 1990. — Т. 1. Поезія. Оповідання. Новели. Повісті. Передмова М. Г. Жулинського. — 650 с.

12. Хвильовий М. Г. Твори : У 2-х т / Микола Хвильовий. — К. : Дніпро, 1990. — Т. 2 Повість. Оповідання. Незакінчені твори. Нариси. Памфлети. Листи. — 925 с.

13. Хоменко Г. І. Сакральна логіка літературного канону в Україні 20-х років ХХ- го століття / Галина Хоменко // Наш Голос. Літературно-культурний журнал українських письменників Румунії. — Бухарест, 2002. — Ч. 95 — 96. — С. 2.

14. Хоменко Г. І. Танатологічний проект 1920-х в аспекті негативної алхімії / Галина Хоменко // Від бароко до постмодерну : Збірник праць кафедри української та світової літератури [Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди]. — Харків : Майдан, 2008. — т. VL [Спеціальний додаток до часопису «Слобожанщина»]. — C.128—137.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.