Стаття з української літератури - Н. А. Городнюк 2019

Речовий код роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» в аспекті кросдискурсивності

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Городнюк Н. А. Речовий код роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» в аспекті кросдискурсивності. Досліджується речовий код роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» як актуалізація дискурсу любовного роману в аспекті загальної кросдискурсивності твору. Проаналізовано семантику концепту «флоберівські дами» у романі, досліджено семіотику речових образів твору та ольфакторні особливості речі в реалізації еротичного дискурсу та підміни ним ідеологічного.

Ключові слова: речовий код, семантика речі, роман, дискурс, кросдискурсивність, Микола Хвильовий.

Городнюк Н. А. Вещественный код романа Николая Хвылевого «Вальдшнепы» в аспекте кроссдискурсивности. Исследуется вещественный код романа Николая Хвылевого «Вальдшнепы» как актуализация дискурса любовного романа в аспекте общей кроссдискурсивности произведения. Проанализирована семантика концепта «флоберовские дамы» в романе, исследована семиотика вещественных образов произведения и ольфакторные особенности вещи в реализации эротического дискурса и подмены им идеологического.

Ключевые слова: вещественный код, семантика вещи, роман, дискурс, кроссдискурсивность, Николай Хвылевый.

Gorodnyuk N. A. Real code of the novel «The Woodcocks» by Nicholas Khvylyovy in terms of krossdiscoursness. The real code of the novel «The Woodcocks» by Nicholas Khvylyovy is investigated as updated in the discourse of romance aspect of the overall krossdiscoursness of the works. Semantics of concept «Flaubertian ladies» is studied in the novel, semiotics of real images of the work and olfactory characteristics are studied in implementing things erotic discourse and replacing them ideological discourse.

Keywords: the semantics of things, novel, discourse, Mykola Khvylovyy

Речовий код роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» розглядається нами як актуалізація дискурсу любовного роману, що оприявнюється не лише на сюжетнофабульному рівні, як досі вважалося, але й на рівні семіотики тексту, і зайвий раз підтверджує думку про загальну кросдискурсивність твору, при якій перехрещення способів і видів письма стає ключовою текстуальною стратегією, а художнім наслідком такої дискурсивної практики постає своєрідний текст- імітація, у якому один дискурс настирливо видається митцем за інший, тобто підміняється ним, а твір постає багатошаровим утворенням на кшталт листкового пирога. З відомих ідеологічних причин до такого способу інакомовлення та створення ілюзії «інакшос- ті» тексту вдавалися М. Івченко у романі «Робітні сили» та Олесь Досвітній у «Кварциті», суто художньо-естетичними причинами обумовлана кросдискурсивність експериментального роману («Подорож вченого доктора Леонардо...» М. Йогансена, «Двері в день» Гео Шкурупія, «Голяндія» Д. Бузька).

Роман М. Хвильового «Вальдшнепи» неодноразово поставав об’єктом пильної уваги дослідників. Найбурхливіші дискусії викликало питання жанрового визначення твору. Так, Г. Костюк визначав його як «заангажований роман», «роман політичних ідей», «романпамфлет» [5:63]; Л. Сеник — як «політичний роман», любовна сюжетна канва якого покликана приховувати справжній ідеологічний зміст від цензорів [6:74]. Підсумковим на сьогоднішній день видається дослідження М. Васьківа, який, даючи грунтовне інтертекс- туальне прочитання твору, не обмежується одним жанровим визначенням, а розглядає його як такий, що «містить у своїй структурі широку парадигму жанрових різновидів («курортний», інтелектуальний, філософський, ідеологічний роман, роман-памфлет тощо)» [2:24]. Цілком слушною видається також думка Ю. Коваліва, який стверджував, що «.М. Хвильовий подав свій варіант експериментального роману, побудований на синтезі різних стильових дискурсів» [4:35]. Таке поєднання різностильових дискурсів визначається нами як кросдискурсивність.

Мета нашої розвідки — проаналізувати семіотичні ознаки дискурсу любовного роману у творі Хвильового, зокрема дослідити семантику речі (одягу, аксесуарів, їжі та предметів інтер’єру) та її функції в актуалізації еротичного дискурсу, його чергування з ідеологічним, що й створює явище кросдис- курсивності.

Отже, які знаки любовного письма, у тому числі й речового характеру, розкидано автором у тексті?

Хвильовий визначає своїх героїнь як «флоберівські дами». Згадаймо: «флоберівські дами зникли в темряві абрикосового дворика» [9:606]; «флоберівські дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами» [9:614] тощо.

Таке авторське визначення, будучи опосередкованою вказівкою на найвідоміший твір Г. Флобера «Пані Боварі», безпосередньо актуалізує мотив адюльтеру, який виразно окреслюється у випадку обох героїнь, формуючи два любовні трикутники: Аглая — Дмитрій — Ганна; тьотя Клава — товариш Вовчик — «мужчина у золотому пенсне» (чоловік тьоті Клави).

Речовим кодом позначені саме образи «флоберівських дам»: у творі детально представленовбрання та аксесуари обох героїнь (аж до мініатюрної пуховки з пудри тьоті Клави та дзеркальця з її ридикюля), ретельно окреслено інтер’єр кімнати Аглаї. Натомість видається семіотично значущою підкреслена відсутність бодай схематичного опису вбрання та помешкання Дмитрія, товариша Вовчика та Ганни: із речового наповнення їхнього життєвого простору згадується лише промовистий «натюрморт» — кошик із абрикосами, що у контексті твору набуває статусу речі- символу, семантика якого буде проаналізована нами пізніше; шитво, яке відкладає Ганна у першому ж епізоді своєї появи (черговий речовий доказ традиційності героїні), та віртуальні «котлети і пюре з сметаною», через які між героями спалахує дискусія про «новий побут» та фарисейство ком’ячейок. Чоловік тьоті Клави фігурує у романі не інакше, як «мужчина у золотому пенсне», що лише наприкінці першої частини отримує ім’я. Вбрання ж «флоберівських дам» неодноразово акцентується у тексті: часом — безносередньо — у авторському представленні героїнь читачам:

Були вони в рожевих серпанкових платтях, стягнутих у талії поясками, i мали в руках голубі парасольки [9:594];

часом — опосередковано — у реченнях- перебивках діалогів героїв:

Аглая поправила декольте свого рожевого плаття й скинула на Карамазова очі [9:624];

Аглая бистрим рухом розправила на колінах своє рожеве плаття... [9:625].

«Голубі парасольки» героїнь — це ще один суто «флоберівський» код речового характеру,майстерно використаний і переосмислений Хвильовим. Згадаймо детальний опис блакитно-сизої шовкової парасольки від сонця Емми Боварі:

Эмма постояла на пороге, потом принесла из комнаты зонтик, раскрыла его. Сизый шелковый зонт просвечивал, и по ее белому лицу бегали солнечные зайчики. Эмма улыбалась из-под зонта этой теплой ласке. Было слышно, как на натянутый муар падают капли [8].

Хвильовий запозичує цей знаковий образ Флобера, надаючи йому своєрідного значення у тексті, актуалізуючи при цьому звичну для ваплітян семантику блакиті. Якщо блакитна парасолька героїні Флобера (як і її синє плаття з тонкої вовни з трьома оборками або довжелезна весільна сукня) виявляє її псевдоромантичний світогляд, сформований читанням численних любовних романів (згадаймо семантику блакиті у романтиків як утілення пориву ins Blaue, прагнення до висот людського духу, вищості мрії та ідеального кохання), то семантика голубих парасольок у Хвильового цілком прочитується у контексті його символіки блакиті, втілюючи ключові ідеї-мрії та ідеї-ілюзії героїв- дискутантів. Семантика блакиті всебічно і грунтовно розглядалася дослідниками у новелістиці та повістях митця. Так, О. Вісич звертала увагу на семантичну опозицію блакитного і червоного кольорів у літературі Розстріляного Відродження, приділяючи особливу увагу повісті «Сентиментальна історія» [3:62-63], а А. Тімофєєв досліджував генезу символіки блакиті у новелах письменника, охоплюючи широкий спектр значень — від оптимістичної революційної романтики, віри у «загірню комуну» та високість мрії до суму, меланхолії, ностальгії за недосяжним та згасання надії на соціальне і національне відродження [7:9]. Але, на жаль, жоден із дослідників не торкався цієї безперечно продуктивної теми у романі «Вальдшнепи». Тим часом, у творі неодноразово підкреслюється образ голубих парасольок та усіляко акцентуються маніпуляції героїнь з ними, причому у кожному випадку у тексті фігурує вказівка на голубий колір:

Аглая виводила на піску своєю голубою парасолькою якісь ієрогліфи. [9:593]; тьотя Клава зробила рухом парасольки диск, піймала поглядом срібно-синій слід метеора. [9:594];

Тьотя Клава закинула на шию Вовчика свою голубу парасольку й розпитувала, хто він, що він, як він [9:595].

У тексті виразно накреслюється смислова паралель «національна романтика = голуба парасолька»: блакитною романтичною мрією та недосяжною ілюзією виглядає прагнення Дмитрія поєднати національну та комуністичну ідеї, «молоду націю» та «молодий клас» — у цьому контексті стають зрозумілими іронічні посмішки Аглаї та її маніпуляції з голубою парасолькою:

— Ми говоримо на різних мовах, — сказав він [Дмитрій — Н.Г.]. — Ідея відродження моєї нації — ще раз повторюю — нічого не має спільного з національною романтикою.

Аглая усміхнулась і положила на свої коліна голубу парасольку [9:600].

І далі:

Він навіть не помітив, як Аглая іронічно посміхнулась, коли він майбутнє своєї нації зв’язував з «якимось там» класом [9:604].

Дії героїні, цієї досвідченої маніпулятор- ки, виразно оцінні: ними окреслено ідейну позицію героя і ставлення до неї. Блакитна мрія Дмитрія про відродження нації через ідеали марксизму в очах Аглаї виглядає наївною романтикою (згадаймо її репліку: «.Маркс є зовсім чужорідний елемент для вашої країни» [9:598]). Але подібні ілюзії має й сама власниця блакитної парасольки, від чуваючи себе пастирем для оформлення і спрямування національної ідеї Карамазова, прагнучи «стилізувати сучасність» та виголошуючи тост «за безумство хоробрих».

Серед речових образів, що визначають любовно-еротичний дискурс твору, домінантно-наскрізним постає абрикос (або його варіанти — абрикосовий сад, абрикосова вода). Символіка абрикоса послідовно виявляє дивовижну тотожність значень у східній та західній традиціях: цей південний фрукт з ніжним кольором і ароматом та солодкою соковитою м’якоттю за виглядом, фактурою, якістю та асоціаціями незмінно співвідноситься з семантикою жіночості та жіночою сутністю загалом. Так, жіночу красу у народів Сходу звично порівнюють із персиком та абрикосом. Але виразно еротичний підтекст супроводжує цей образ і в європейській культурі: «Подібно до персика на Сході, абрикос часто використовувався для опису жіночих статевих органів. У середньовічній Франції піхва на жаргоні називалось "abricot". У римській скульптурі з півдня Франції круглі абрикоси чергуються зі стилізованими фалосами. Рабле називав піхву "розрізаним абрикосом (abricot fendu)"» [1]. Розглянемо, яким же чином реалізується подібна семантика у «Вальдшнепах» Хвильового.

«Абрикосова тема» текстуально актуалізується на перших же сторінках авторською вказівкою, що кімната товариша Вовчика виходить вікнами в абрикосовий сад, — маємо опосередкований натяк на подальше розгортання любовної пригоди героя (еротична сцена в абрикосовому саду наприкінці першої частини твору). Безпосередньо ж концепт абрикоса означується натюрмортом у першому розділі: кошик із абрикосами постійно перебуває перед очима героїв-чоловіків під час їхньої бесіди про знайомство із «флоберівськими дамами» та напружені стосунки з Ганною. Так, розглядання Дмитрієм абрикос передує його сварці з дружиною:

Карамазов i тепер не відповідав. Він повернувся до кошика з абрикосами й уважно розглядав його [9:586].

Розмова Карамазова з товаришем Вовчиком про Ганну та глуху ненависть до неї також починається виразною деталлю:

Товариш Вовчик підвівся, взяв на зуби зелений абрикос і крізь цей абрикос кинув незадоволено:

— Знаєш, друже, я не сказав би, що ти поводишся з дружиною по-товариському [9:588].

Вже перша згадка про Аглаю, коли Дмит- рієві здається, що вона пройшла повз їхні вікна, пов’язана із семіотично забарвленою ольфакторною асоціацією:

Якось химерно запахли абрикоси: запах був ніжний і нагадував чомусь старий Прованс і старомодні кабріолети. Тоді й дійсність враз перетворилась на стилізовані ніжно-голубі тони [9:591].

Ніжний абрикосовий запах, викликаний появою такої привабливої і бажаної для героя жінки, цілком уписується у семантику окресленого нами концепту «абрикос», а подальший розвиток «абрикосової теми» у розгортанні сюжетної лінії твору усіляко підтверджує та конкретизує наше спостереження. У даному ж разі абрикосовий запах перетворює дійсність для героя на «стилізовані ніжно-голубі тони»: поєднання образу абрикосів з мотивом ніжної блакиті, що автоматично вмикає підтекст блакитної мрії, «блакитної панни» та прагнення до верховіть духу митців-романтиків, увиразнюється вказівкою на стилізацію (згадаймо, ідею стилізації сучасності обстоювала саме Аглая). Як відомо, блакитний виступає одним із основних кольорів у живописі в стилі прованс (В. Ван Гог, П. Сезанн, А. Матісс). Семантика концепту «Прованс» у Хвильового глибоко амбівалентна: з одного боку, середньовічний Прованс постає батьківщиною любовної лірики і ширше — усієї європейської поезії (Прованс як своєрідна колиска європейської культури), з іншого — це болісне усвідомлення провінційності, регіональності та меншовартості (синонім малоросійства). Тим-то обидва герої — і Дмитрій, і товариш Вовчик — неодноразово згадують Прованс у присутності чи під безпосереднім впливом «московки» Аглаї.

З розвитком сюжету відбувається і розгортання «абрикосової теми». Так, сам прихід дам та вигукування ними товариша Вовчика позначений не менш промовистою деталлю: Карамазов підійшов до кошика з абрикосами, мовчки взяв один абрикос і, зиркнувши на дружину, перевів свій погляд на згоріло-голубе небо. Він одразу догадався, хто викликає його друга [9:592].

Як і у попередній сцені, «абрикосова тема» поєднана із семантикою блакиті, але зга

дка про Аглаю («стилізовані ніжно-голубі тони»), як і загалом поява дам, затьмарена присутністю дружини («згоріло-голубе небо»), початок стосунків з якою, як відомо, пов’язаний для Дмитрія з кривавою романтикою революції, а на момент оповіді їхні стосунки регламентуються нормами «червоної» моралі.

В епізоді, коли Дмитрій залишається з Аглаєю на самоті у її кімнаті, вона пропонує йому абрикосової води, а коли той відмовляється, п’є сама, при цьому заводячи розмову про його інтимні стосунки з дружиною:

Вона підійшла до глечика й з ним сіла на своє попереднє місце. Ковтаючи невеличкими ковтками жовтувату воду, вона говорила йому про Євгенія Валентиновича й раптом поцікавилась його родинними справами. Словом, вона хоче ще дещо взнати про нього й особливо їі цікавлять факти, так би мовити, глибоко інтимного характеру [9:624].

Глечик з абрикосовою водою фігуруватиме у кінці цього епізоду ще один раз — після еротичної сцени, коли у пориві пристрасті Карамазов, обійнявши ноги Аглаї, кусає її, а та спершу охолоджує його запал, а потім зумисне збуджує:

Аглая підійшла до глечика з абрикосовою водою і зробила з нього кілька ковтків. Якось химерно вона виглядала зараз, і Карамазов відчув у ній щось надзвичайно рідне. Йому здалось, що саме її він загубив колись, і вона тепер прийшла до нього, така бажана, як ніхто і як ніщо [9:629].

Врешті у своїй пристрасті до дівчини Карамазов признається, стоячи біля вікна, що виходить в абрикосовий сад. Як видається, семантика образу абрикосового саду у романі містить виразні еротичні конотації, відсилаючи до античного саду любові та задоволень, що ще більш яскраво окреслюється в епізоді еротичної «подорожі» у хащі абрикосового саду тьоті Клави та товариша Вовчика, де еротичний підтекст та концепт задоволення недвозначно актуалізовано у тексті:

Тьотя Клава, як і треба було чекати, спершу влаштувала з ним [товаришем Вовчиком — Н. Т.] подорож у глибину абрикосового саду й там, під пишною бузиною, притиснула його до своїх грудей. I тільки коли все було зроблено, вона взяла його під руку й, трохи похитуючись від задоволення, пішла з ним до Євгенія Валентиновича [9:637].

Таким чином, концепт «абрикос» в усіх його проявах та варіаціях у романі Хвильового незмінно втілює любовно-еротичний дискурс.

Речовий код любовного роману у Хвильового неодноразово актуалізують ольфакторні деталі твору. Так, усі запахи речей, ретельно окреслені чи побіжно акцентовані у тексті, незмінно оприявнюють еротичну семантику. Сюди належить вже згадуваний нами аромат абрикос, що посилюється для Карамазова з появою Аглаї. Ще більш прозорим у цьому аспекті видається епізод з трояндою, де аромат квітки, відколотої з декольте, виразно асоціюється із запахом тіла самої героїні, відтак її подальші розпитування про ольфакторні відчуття Карамазова є не що інше, як еротичне провокування на відвертість. А найяскравішим в еротично-ольфакторній семантиці речовізму роману постає епізод з рукавичкою героїні, коли після декларативно-промовистої розмови про Шевченка та кастровану інтелігенцію Аглая змушує Дмит- рія узяти її рукавичку, покласти собі на обличчя і детально описати свої відчуття від її запаху. Відверто еротична розмова про запах жіночого тіла, інтимні стосунки героя з дружиною та його уподобання у цьому питанні різко «перемикає» ідеологічний дискурс твору на любовно-еротичний, переводячи реципієнта з ідеологічної сфери у чуттєво- еротичну. Таким чином, відповідно забарвлена речова деталь, «вклинюючись» у підкреслено невідповідний дискурс, спричиняється до його зміни.

Останній ольфакторно маркований епізод першої частини «Вальдшнепів» — це сцена у кімнаті «флоберівських дам», де кожна річ просякнута ароматом вишуканих парфумів, що, у свою чергу, безпосередньо актуалізує фатальну жіночність та чуттєву тілесність Аглаї, що так зневолюють головного героя:

На друзів війнуло вишуканою парфюмерією. Пахла пудра, пахли духи, і здавалось, що кожний закуток і кожна річ цього помешкання набралась приїсного запаху.

На туалетному столі стояло кілька ваз із квітами, на вікнах лежали французькі романи [9:621].

Водночас відзначимо, що вишукані парфуми та французькі романи, неодноразово підкреслювані автором у тексті та позиціоновані героїнею як «спадщина від прадіда», увиразнюють французьку тему роману Хвильового, яка, однак, постає не окремішньо (лише через речовий код французьких романів чи парфумів), а окреслюється як співвідношення французького та провансальського: метрополії та провінції, комуністично-імперської Москви («собірателя землі руської») та радянської Малоросії. Так, південне курортне містечко, де відбуваються події твору, — заштатний городок, що стоїть від Не-Парижа (так хтось іронічно назвав наше місто) за шістсот, приблизно, кілометрів [9:583] —

усіляко асоціюється із французьким Провансом: автором повсякчас підкреслюється його провінційність («провінціальні вулиці», «провінціальний ринок», «провінціальна парочка» тощо), та й самі герої-чоловіки визначаються «московкою» Аглаєю як провінціали. Промовистим у контексті співвідношення французького та провансальського видається визначення Харкова (офіційної на той час столиці Радянської України) як «Не-Парижа». Героїня Хвильового, зверхньо ставлячись до будь-яких проявів провінційності, нещадно висміює столичність Харкова:

—    А потім ти й формально провінціал... Хіба ти живеш не В провінції?

—    Я, як тобі відомо, живу В столичному граді! — усміхнувся Карамазов.

—    Де це? — зареготала Аглая. — Чи не В тому, що на Лопані? [9:596].

Але протиставленням чи протидією провінційності, на думку Аглаї, є спроба «стилізувати сучасність», тим-то, крім «старофранцузького життя», яке повсякчас відчувається героїнею у реаліях курортного містечка, вона згадує поруч з іменами французів Війона та Флобера ім’я геніального стилізатора малоросійського побуту та міфології Гоголя:

Коли вони перерізали провінціальний ринок i увійшли В коло піднавісних огників, Аглая запевняла Дмитрія, що тут їй пахне Флобером i навіть старофранцузьким

життям... Карамазов, звичайно, знає поета Війона?.. I потім, він не може не любити гоголівську фантастику. Аглая певна, що можна геніально стилізувати нашу сучасність [9:595].

Згадаймо також незмінні вказівки на Прованс, пов’язані з образом Аглаї: зокрема, В епізоді першої появи героїні, коли аромат абрикос асоціюється В уяві Дмитрія з образом старого Провансу; а також В епізоді розмови про національне та мовне питання, коли Аглая виправила русизм у мовленні лінгвіста товариша Вовчика:

Товариш Вовчик спалахнув. Він хотів щось доводити, згадав чомусь (І зовсім не до речі) Прованс, провансальську літературу, згадав XIX вік, Жана Жансемена, Теодора Обанеля i т.д. [9:597].

Як відомо, Жаку Жансемон, Теодор Оба- нель — провансальські поети XIX ст., котрі створили високохудожні зразки лірики окси- танською мовою, поширеною на території Провансу і відмінною від французької, та обстоювали ідеї відродження і самобутності літератури та культури Провансу — ідеї, близькі самому Хвильовому і неодноразово декларовані ним щодо української культури у памфлетах. Аглаєю ж такі ідеї сприймаються як чергова спроба «стилізувати сучасність». Отже, ольфакторні деталі речового характеру безпосередньо демонструють перехрещення еротичного та ідеологічного дискурсів твору.

Таким чином, проаналізовані речові коди роману Хвильового, зокрема семантика блакитних парасольок та «абрикосової» теми, виразно свідчать про актуалізацію дискурсу любовного роману та підміну ним ідеологічного дискурсу, що, у свою чергу, засвідчує створення яскравого тексту-імітації засобами кросдискурсивності.

Література

1.  Абрикос // Уокер Барбара. Женская энциклопедия. Символы, сакралии, таинства / Перевод с англ. А. Егазарова / Барбара Уокер. — М. : Астрель, АСТ, Транзиткнига, 2005. — 640 с. — [Электронный ресурс] : Режим доступа : http://www.a700.ru/plants/woods/387-abrikos.html

2.  Васьків Микола. «Вальдшнепи» Миколи Хвильового як фрагмент завершеного роману. Проблеми інтерпретації та інтертекстуального прочитання / Микола Васьків [Текст] // Слово і час. — 2009. — № 5. — С. 24—38.

3.  Вісич О. «Червоне» і «синє» : драма пріоритетів постреволюційного ренесансу / О. Вісич [Текст] // Східнослов’янська філологія : здобутки та перспективи : збірник матеріалів II Всеукр. студентської наук. конференції. — Кривий Ріг : КДПУ, 2003. — С. 60—63.

4.  Ковалів Ю. Микола Хвильовий / Юрій Ковалів [Текст] // Українська екпериментальна проза і драматургія міжвоєнного двадцятиріччя // Бібліотечка «Дивослова». — 2007. — № 3 (21). — С. 16—37.

5.  Костюк Г. Микола Хвильовий : Життя, доба, творчість / Г. Костюк [Текст] // Хвильовий Микола. Твори : У 5 т. — Нью-Йорк ; Балттимор ; Торонто, 1978. — Т. 1. — С. 15—106.

6.  Сеник Л. Роман опору. Український роман 20-х років : проблема національної ідентичності / Любомир Сеник [Текст]. — Львів, 2002. — 239 с.

7.  Тімофєєв А.В. Символіка образу блакиті в українській літературі 1910—1930-х років / А. В. Тімофєєв [Текст] : Автореферат ... к. філол. н. за спеціальністю 10.01.01. — українська література. — Харків, 2008. — 20 с.

8.  Флобер Г. Госпожа Бовари / Гюстав Флобер [Электронный ресурс]. : Режим доступа : http://royallib.ru/book/llober_gyustav/gospoga_bovari.html.

9.  Хвильовий Микола. Вальдшнепи // Хвильовий Микола. Новели, оповідання, повісті, роман, поетичні твори, памфлети / Микола Хвильовий [Текст]. / Вступ. стаття, упорядкування і примітки В. П. Агєєвої. — К. : Наук. думка, 1995. — С. 583—637.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.