Стаття з української літератури - Л. О. Ющенко 2019

Повість В. Кулаковського, П. Сиченка «Ой гук, мати, гук» як об’єкт інтертекстуального аналізу

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Ющенко Л. О. Повість В. Кулаковського, П. Сиченка «Ой гук, мати, гук» як об’єкт інтертекстуального аналізу. Стаття є спробою прочитання літературного тексту крізь призму інтертекстуальності. Спираючись на наукові студії М. Бахтіна, Р. Барта, Ж. Женетта, Ю. Крістєвої та інших дослідників, авторка визначає типи та форми реалізації міжтекстових зв'язків у історико-пригодницькій повісті В. Кулаковського, П. Сиченка «Ой гук, мати, гук».

Ключові слова: інтертекстуальність, архітекстуальність, паратекстуальність, інтертекст, цитата, ремінісценція, алюзія.

Ющенко Л. А. Повесть В. Кулаковского, П. Сыченко «Ой гук, маты, гук» как объект интертекстуального анализа. Статья является попыткой прочтения литературного текста сквозь призму ітертекстуальности. Опираясь на научные студии М. Бахтина, Г. Барта, Ж. Женетта, Ю. Кристевой и других исследователей, автор определяет типы и формы реализации межтекстовых связей в историкоприключенческой повести В. Кулаковского, П. Сыченко «Ой гук, маты, гук».

Ключевые слова: интертекстуальность, архитекстуальность, паратекстуальность, интертекст, цитата, реминисценция, аллюзия.

Yushchenko L. A. The novel "Oy huk, maty, huk" by V. Kulakovsky, P. Sychenko as an object of intertextual analysis. The article is an attempt of interpretation of literary text through intertextuality. The author based on the schools of M. Bahtin, G. Bart, Zh. Zi^ett, Yu. Krysteva and others determines the types and forms of intertextual link realization in historico-adventure novel "Oy huk, maty, huk" by V. Kulakovsky, P. Sychenko.

Key words: intertextuality, archtextuality, paratextuality, intertext, citation, reminiscence,

Постановка проблеми. Сьогодні в літературному просторі досить складно претендувати на оригінальність, адже кожний новоутворений текст певним чином пов’язаний із уже наявними. Подібне явище тривалий час привертає увагу науковців. Так, В. Шкловський у результаті власних спостережень приходить до висновку, що «...твір мистецтва сприймається на фоні і шляхом асоціювання з іншими творами мистецтва [15:32] (перекл наш. — Л. Ю.)». Аналогічні судження багатьох учених зумовлюють формування у 60-их роках ХХ ст. концепції інтертекстульності (лат. mter — між і textu — тканина, зв’язок, будова), що полягає в новому прочитанні художнього твору — під кутом зору міжтекстових зв’язків, зокрема «виявлення різних форм і напрямів письма (цитата, центон, ремінісценція, алюзія, пародія, плагіат, трансформація, інваріанта, стилізація тощо) в одній текстовій площині [6:309]». І хоча більшість науковців вважає, що інтертекстуальність — це переважно тенденція постмодерну й одна з особливостей сучасного художнього мислення, проте, як доводять численні дослідження, прояви інтертекстуальності характерні для будь-якого стильового утворення або напряму, починаючи з античної доби й до наших днів. Ознаки міжтекстової взаємодії, на наш погляд, чітко простежуються у творах письменників радянської доби, зокрема В. Кулаковського і П. Сиченка. Відповідно виникає необхідність їх інтертекстуального аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Наукові розробки з питань взаємодії різних текстів пов’язані насамперед із працями М. Бахтіна, В. Веселовського, М. Мордовченка,

Ю. Тинянова, Б. Томашевського, В. Шкловського та ін. Однак найбільш інтенсивного теоретичного осмислення категорія інтертекстуальності зазнає завдяки розвідкам Р. Барта, Г. Блума, Ж. Дерріди, Ю. Крістєвої, М. Ріффатера, а також — І. Арнольд, Г. Денисової, Ж. Женетта, О. Жолковського, І. Ільїна, Н. Кузьміної, Ю. Лотмана, Н. П’єге- Гро, М. Полякова, І. Смирнова, П. Торопа, Н. Фатєєвої, М. Ямпольського та ін. Серед сучасних українських дослідників міжтестової комунікації варто назвати імена Л. Біловус, М. Ігнатенка, М. Ізбенко, Н. Корабльової, В. Просалової, П. Рихла, Л. Сокол,

М. Шаповал.

Як відомо, теорія інтертекстуальності формується внаслідок своєрідного переосмислення Р. Бартом і Ю. Крістєвою ідеї М. Бахтіна про діалогізм культури взагалі і літератури зокрема та принципів структуралістської семіотики Фердінанда де Сосюра. Зокрема, Ю. Крістєва, стверджуючи, що будь- який текст є своєрідною мозаїкою цитацій, абсорбцією чи трансформацією деякого іншого тексту, уперше називає це явище «інтертекстуальністю» [4:429].

Французький літературознавець Ж. Женетт, продовжуючи справу колег-співвітчизників, на позначення різних типів і форм міжтекстової взаємодії використовує дещо інший термін — «транстекстуальність». Окрім того, науковець виокремлює п’ять типів взаємодії текстів: 1) інтертекстуальність як «співприсутність» в одному тексті двох або більше текстів (цитата, алюзія, плагіат тощо); 2) паратекстуальність як відношення тексту до свого заголовку, післямови, епіграфу тощо; 3) метатекстуальність як коментар, критичне посилання на свій передтекст; 4) гіпертекстуальність як пародіювання одним текстом іншого; 5) архітекстуальність — жанровий зв'язок текстів. Кожен із зазначених класів дослідник поділяє ще на підтипи, простежуючи водночас їхні взаємозв’язки [2]. Попри деяку загромадженість і розгалудженість класифікації Ж. Женетта, її до цього часу вважають однією з найбільш показових, оскільки вона нерідко є основою для інших типологій, зокрема М. Гловінського, Х. Плетта, Н. Фатєєвої та ін. У нашому дослідженні ми також спираємося на розробки Ж. Женетта.

Заслуговують на увагу ґрунтовні наукові розробки Н. П’єге-Гро, зокрема запропонований нею поділ інтертекстуальності на два типи відносин: співприсутності та деривації. До першого дослідниця відносить цитату, референцію, плагіат, алюзію, а до другого — пародію та стилізацію [8:83-110].

Слід зазначити, що поняття «інтертекстуальність» тісно пов’язане з поняттям «інтертекст», як «процес» та «результат». Так, для Р. Барта не існує просто тексту, кожен текст для нього — це інтертекст, заснований на цитуванні без лапок [1:418]. Ширше трактує цей термін Л. Тихомирова, на її думку, інтертекст — «це продукт вторинної текстової діяльності як результат процесів вторинної категоризації інформації, її нової концептуалі- зації і нової репрезентації [11:19] (перекл наш. — Л. Ю.)».

Подібні погляди на явище інтертекстуальності простежуються і в українському літературознавстві. Вони виявляються переважно в прочитанні окремих творів. Приміром, Н. Корабльова, вивчаючи міжтекстові зв’язки роману А. Бітова «Пушкінський дім» приходить до висновку, що інтертекстуальність — це своєрідна «властивість твору асоціюватися з іншими творами [3:4]», а інтертекст — це «нова відтворююча структура художнього цілого, яка виникає в результаті такого асоціювання [Там само]». Схожі думки щодо цих понять висловлюють Л. Сокол, котра ознаки міжтекстових відношень знаходить переважно в постмодерністських романах, зокрема Ю. Андруховича [10], та В. Просалова — дослідниця інтертекстуальних зв’язків у творах письменників Празької літературної школи [7].

Ураховуючи вищевказані тлумачення, інтертекст розуміємо як наявність одного тексту (текстів) в іншому, де, по суті, кожна цитата переосмислюється і підпорядковується загальній його структурі, а інтертекстуальність охоплює різноманітні естетичні явища і стосунки, пов’язані з інтертекстом. Традиційно джерелами алюзій або прототекстами сучасних творів вважають міфи та легенди, прислів’я та приказки, біблійні твори, твори класичної літератури і кінокласики, матеріали ЗМІ про відомі події і т. ін.

Як бачимо, із розвитком науки і мистецтва явище міжтекстових зв’язків набуває самобутніх рис: дослідники, спираючись на конкретні приклади, поступово розширюють погляди на інтертекстуальність і сьогодні розглядають її як літературний прийом і як метод прочитання тексту. Однак до цього часу аналітики інтертексту оминають доробок В. Кулаковського і П. Сиченка, хоча, на наш погляд, такий підхід щодо окремих їхніх творів є досить результативним. Тож мета нашої розвідки полягає у виявленні конкретних форм діалогу В. Кулаковського і П. Сиченка зі словесним мистецтвом (на матеріалі повісті «Ой гук, мати, гук»).

Виклад основного матеріалу. Інтертекстуальність творів В. Кулаковського виявляється переважно у формі рецепції зразків давньоруської літератури, українського фольклору, а також історичних документів (безпосереднього цитування, переосмислення сюжетів, персонажів, діалогів, моделі їхньої поведінки та ін.). Украплення «чужого слова» (М. Бахтін) простежуємо вже в ранніх творах письменника. Приміром, написана ним у співавторстві з П. Сиченком повість «Ой гук, мати, гук» (1972 р.) має безпосередній зв’язок з однойменною українською народною піснею. Про це свідчить уже сама назва, що є яскравим прикладом цитування фольклорного тексту.

Пісня «Ой гук, мати, гук», імовірно, з’явилась у період козаччини і була досить популярною за часів гайдамацького руху. Підтвердженням цього є вказівка на учасників згаданих подій: козаків (або жовнірів), чумаків і їхніх ворогів — турків (або ляхів), у кількох варіантах-переспівах, записаних дослідниками.

Варіант перший

(записаний Лесею Українкою від І. Франка)

Ой гук, мати, гук,

Два жовняри йдуть,

Щаслива їм тая дорожечка,

Що вни нею йдуть [13].

Варіант другий

Ой ти, мати, гук, де козаки йдуть.

Ой веселая та й доріженька, де козаки йдуть. А вони ідуть, як орли, ей гудуть,

Ой поперед себе та й вражі же турки облавою йдуть.

Отаман ти наш, пожалєй ти нас.

Ой, чи ти не бачиш, та й отамане, ой шо й обіжають нас? [14:71-72]

Варіант третій

Ой гук, мати, гук, де козаки йдуть.

Ой щасливая та й доріженька, де козаки йдуть.

А вони ідуть і, як орли, гудуть,

Ой попереду та й чумак Грицько в сопілочку гра(є).

А сопілочка, як барвіночок.

Ой, як заграє, та й серце в’яне, болить моє серц(е) [Там само:73].

На сторінках повісті «Ой гук, мати, гук» маємо дещо іншу інтерпретацію однойменної пісні: Ой гук, мати, гук,

Де козаки йдуть...

Ой веселая та доріженька,

Куди вони йдуть.

Куди вони йдуть - Там бори гудуть.

Ой попереду та вражих ляхів

Отарою пруть [5:224] (Далі при посиланні на

це видання вказуватимемо сторінки в тексті).

Цитуючи такий пісенний твір у заголовку повісті, автори таким чином з одного боку ніби прогнозують її історико-героїчну тематику, а з іншого -окреслюють часові межі, пов’язані передусім із подіями національно- визвольної боротьби та її основними учасниками (в епічному творі це реальні особи — гайдамаки: Іван Бондаренко, Андрій Журба, Максим Залізняк, Микита Швачка). Про особливу «гучність», важливість змальованих далі явищ свідчить і вжите в назві слово «гук», що, за найсучаснішим у період написання повісті тлумачним словником, пояснюється, як «сукупність багатьох звуків різної частоти й сили», «безладне звучання людських голосів», «звук людського голосу; сильний поклик [9:190]». Тож функції цитати в заголовку не обмежуються тільки вказівкою на джерело інтертексту, її основна роль — налаштувати читача на ідейно-тематичний зміст епічного твору. Це дає нам право говорити про таку його ознаку, як паратекстуальність, що, як уже згадувалося, уперше була обґрунтована Ж. Женеттом.

У самому тексті повісті очевидне цитування й інших пісенних текстів («Ой сніг, метелиця», «За світ встали козаченьки», «А вже весна, а вже красна» та ін.). Передаючи дух минувшини та уславлюючи козаків-гайда- маків, подібні фольклорні зразки створюють водночас відповідний настрій епічного твору. Наприклад, завдяки пісні «Тихо-тихо Дунай воду несе» сцена розлуки дівчини Ярини з коханим Іваном набуває більш зворушливого характеру. Або навпаки: прикінцева пісня «Ой на горі та женці жнуть», попри змальовані у фінальній частині повісті трагічні події (загибель гайдамаків), налаштовує на оптимістичне сприйняття життя, уселяє віру й надію на краще. Тож присутність в авторському творі народних пісень як продукту музично- літературної стихії забезпечує йому додаткове ліричне звучання і є ознакою не тільки інтертекстуальних відношень, а й інтермедіальних — типу «внутрітекстових зв’язків у художньому творі, що ґрунтується на взаємодії художніх кодів різних видів мистецтв [12:153] (перекл наш. — Л. Ю.)».

Ще однією ознакою інтертекстуальності твору є трансформований у ньому пісенний образ дороги. Тут він набуває символічного значення: герої постійно перебувають «у дорозі», що є прямою вказівкою на шлях національного становлення українського народу.

Образ дороги та пов’язані з ним ситуації втечі, засідки, небезпеки, погоні є водночас невід’ємним атрибутом історико-пригодницького жанру, до якого, власне, і належить повість «Ой гук, мати, гук». Така особливість може свідчити про її архітекстуальний (жанровий) зв’язок із романами О. Дюма-батька чи В. Скотта.

Відчутним інтертекстовим елементом повісті, крім пісень, є й інші зразки фольклору, зокрема приказки і прислів’я. Вони нерідко органічно вплітаються в діалоги, увиразнюючи значення сказаного, а також семантично наголошують на важливих для розвитку сюжету моментах. «Уживлення» в текст висловів типу: «Ліпше мати справу зі свиньми, аніж з поганими людьми (86)» або «Краще вже раз у день юшку сьорбати, ніж панські тарілки від рання до вечора лизати (86)» посилює драматизм описаного у творі безвихідного становища українців у ІІ пол. ХVІІІ ст. і їхнього обурення на шляхтичів. Такі прислів’я, як «Слава крил не має, а прудко літає (212)», «Не тільки світу, що у вікні (86)», «Козак гуляє, та розум має (258)», увиразнюють героїчний характер твору, а на зразок: «Як ідеш — дивись під ноги: хоч грошей не знайдеш, так і носа не наб’єш (250)», «Вік живи, вік учись (252)», «Добра порада ніколи не завадить (252)» — надають дидактичного звучання. Загалом, у кожному окремому випадку прислів'я чи приказка має своє стильове навантаження.

В унісон із авторським задумом звучать у повісті відголоски давньоруської легенди про євшан-зілля, що символізує пробудження національної свідомості людини. Описані у творі події розгортаються «за сценарієм» претексту: татарин Ахметка, котрий із певних причин опинився серед українців і тривалий час вірно служив багачеві Свириду, у вирішальний момент зраджує його і повертається до своїх співвітчизників: «Вибрався Ахметка один у степ, пригадалося йому дитинство. Запахло полинами... І він погнав чужі коні у Буд- жацький степ. до свого роду-племені (132)».

Іноді інтертекстуальний зв’язок повісті з легендами простежується в змалюванні окремих образів-персонажів. Приміром, аби підкреслити негативні риси характеру шляхтичаХарлінського, автори застосовують алюзивне словосполученння «Мефістофельська хитрість», що миттєво переносить уяву читача або до німецьких народних легенд про підступного спокусника Мефістофеля (одного

з духів зла, демона, чорта, біса, диявола, найчастіше, за легендою, скинутого ангела, сатани) та його жертву — мага Фауста, або ж до всім відомої філософської трагедії «Фауст» Й. Ґете, котрий переосмислив фольклорні мотиви.

Окрім зразків художньої літератури, повість «Ой, гук, мати, гук» тісно пов’язана з історичними документами ІІ пол. ХVІІІ ст. Дотримуючись канонів історичного жанру, В. Кулаковський і П. Сиченко не просто вибудовують сюжет на основі задокументованих явищ, а й «уживлюють» у свій текст документи. Це дозволяє в образній формі втілити задум, розкрити ідейно-художню концепцію і водночас відтворити дух зображуваної епохи. «Слово давніх часів» з’являється у творі або завдяки «згадкам» про існування окремих грамот, листів, маніфестів («Золота грамота» Катерини ІІ, лист Калнишевсього до Катерини ІІ тощо) або — їх цитуванню (лист генерала Рум янцева до кошового П. Калнишевського і війська запорізького, Торчинський маніфест, Маніфест Катерини ІІ від 9 липня 1768 року). Такі прийоми сприяють урізноманітненню композиції, конкретизації зображуваного, а також демонструють зразкову обізнаність авторів, зокрема В. Кулаковського як історика, із документальними джерелами. Причому вони зовсім не переобтяжують зміст повісті, а навпаки — сприяють органічному поєднанню історичної реальності й художнього домислу.

Висновки. Отже, інтертекстуальність у повісті В. Кулаковського, П. Сиченка «Ой, гук, мати, гук» виявляється на різних рівнях (тематика, сюжет, композиція, образна система,стиль, жанр), що дає підстави говорити про її структурно і стилістично витриманий характер. До того ж діапазон текстів, наявних у художньому творі, відзначається широтою і розмаїттям. Це, зокрема, зразки світової літератури (твори Й. Гете, О. Дюма-батька і В. Скотта), фольклорні джерела (легенди, пісні, приказки і прислів’я) та історичні документи (грамоти, листи, маніфести). Завдяки органічно вплетеним у текст цитатам, ремінісценціям, алюзіям, повість поєднує в собі літературні традиції й водночас набуває оригінального сучасного звучання.

Література

1.  Барт Р. От произведения к тексту / Р. Барт // Избранные работы : Семиотика : Поэтика / [Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. — М. : Прогресс, 1989. — С. 413—423.

2.  Женетт Ж. Введение в архитекст : XI часть ; [перевод И. Стаф] [Электронный ресурс] / Ж. Женетт // Фигуры : в 2 т. — Т. 2 : Работы по поэтике ; [пер. с фр. Е. Васильева и др.] / Ж. Женетт. — Москва : Издательство имени Сабашниковых. — 1998. — Режим доступа к ресурсу : http://www.niv.ru/doc/zhenett-raboty-po-poetike/xi-chast.htm.

3.  Корабльова Н. В. Інтертекстуальність літературного твору (на матеріалі роману А. Бітова «Пушкінський дім») : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. : спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / Н. В. Корабльова. — Донецьк, 1999. — 20 с.

4.  Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Французская семиотика : От структурализма к постструктурализму ; [пер. с франц., сост., вступ. ст. Г. К. Косиков] / Ю. Кристева. — М. : ИГ Прогресс, 2000. — с. 427—457.

5.  Кулаковський В., Сиченко П. Ой, гук, мати, гук : [повість] / В. Кулаковський, П. Сиченко. — К., 1972. — 288 с.

6.  Літературознавчий словник-довідник / ред. Р. Т. Гром’як [та ін.]. — 2-ге вид., виправ., доп., — К. : Академія, 2007. — 752 с. — (Серія «Nota bene»).

7.  Просалова В. Текст у світі текстів Празької літературної школи : монографія / В. Просалова. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2005. — 344 с.

8.  Пьеге-Гро Натали Введение в теорию интертекстуальности / Натали Пьеге-Гро ; [общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. — М. : Издательство ЛКИ, 2008. — 240 с.

9.  Словник української мови : в 11 т. / [А. П. Білоштан, М. Ф. Бойко, В. П. Градова та ін.] ; за ред. І. К. Білодіда. — Т. 2. — 1971. — 547 с.

10. Сокол Л. П. Український постмодерністський роман : реалії та критика (на прикладі роману Ю. Андруховича «Перверзія») / Л. Сокол // Наукові записки НаУКМА. — Т. 21 : Філологічні науки — 2003. — С. 36—41.

11. Тихомирова Л. С. Интертекстуальность как предпосылка нового знания в научном тексте / Л. С. Тихомирова // Вестник Пермского университета. Сер. Российская и зарубежная филология. — 2009. — Вып.4. — С. 19—24.

12. Тишунина Н. В. Методология интермедиального анализа в свете междисциплинарных исследований [Электронный ресурс] / Н. В. Тишутина // Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века. К 80-летию професора Моисея Самойловича Кагана : материалы Междунар. науч. конф. 18 мая 2001 г., Санкт-Петербург. - Сер. «Symposium». - Вып. 12. - СПб. : Санкт- Петербург. философ. о-во, 2001.  — C. 149—154. — Режим доступа к ресурсу :

http://anthropology.ru/ru/texts/tishunina/symp 12_3 2. html

13. Українка Леся Енциклопедія життя і творчості [Електронний ресурс] / Леся Українка. — Київ : Мислене древо. — 2008. — 1 електрон. опт. диск (CD-RОМ). — Системні вимоги : Windows 95 / 98 / Me / NT 4 / 2000 / XP / Vista, пристрій читання CD/DVD дисків. — Назва з контейнера.

14. Супрун-Яремко Н. О. Народні пісні українців Кубані : монографія. Частина друга : Нотно-поетичні транскрипції / Н. О. Супрун-Яремко — Рівне : РДГУ, 2004. — 538 с.

15. Шкловский В. О мотивах / В. Шкловский. // О теории прозы / В. Шкловський — М. : Советский писатель, 1983. — С. 29—34.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.