До проблеми вивчення імпресіоністичної новели М. Коцюбинського „Intermezzo“ „I благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею...“

Всі публікації стосовно письменника: МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

О. Москаленко,

аспірантка Чернігів

Великий письменник тим і великий, що може наново й по-різному прочитуватись в ту чи ту епоху. Кожне нове покоління буде шукати в творчості М. Коцюбинського щось актуальне для свого часу, адже провідною темою високої літератури завжди були пошуки сенсу життя через розуміння добра і зла, життя і смерті, любові та самотності. Людське існування неможливе без осмислення цих проблем. Сьогодні, як і на початку XX століття, актуальним об'єктом дослідження у мистецтві стає неповторна особистість зі складним внутрішнім світом. Саме на внутрішньому, ірраціональному, підсвідомому зосереджується імпресіоністичне мистецтво, яке прагне до духовного відродження, до згармонізування людини і суспільства, людини і Всесвіту. Імпресіоністичне світобачення відкриває нові можливості для передачі внутрішнього, духовного та психологічного світу людини.

Імпресіонізм як художнє явище зацікавило Михайла Коцюбинського передусім як новий підхід до зображення статусу людини у світі, де довкілля починає трактуватися як частина духовного світу людини, а сама людина постає спорідненим з природою об'єктом уваги письменника. Ці шукання привели письменника до вироблення свого власного стилю, що якнайкраще проявився у прозі малих форм, зокрема у філосософсько-психологічній новелі „Intermezzo“, що стала своєрідною кульмінацією творчості Михайла Коцюбинського.

У Кононівці, в маєтку свого близького товариша Євгена Чикаленка, провів М. Коцюбинський незабутні дні свого „intermezzo“. І саме тут у душі письменника започаткувався твір, якому судилося стати маніфестом зрілої мистецької спадщини.

„Це щось зовсім нове в нашій літературі...твір наскрізь оригінальний, одноцільний і справляє враження симфонії“ — так зустріли появу цього твору молоді львівські поети-молодомузівці“ [6, с 180].

Справді, новелу „Intermezzo“ наскрізь пронизує симфонізм, що яскраво проглядається у поліфонії кольористичних і звукових образів, у величному співі на честь краси природи.

Імпресіоністична новела М.Коцюбинського „Intermezzo“ входить до програми шкільного курсу, але, як показує практика, учні не завжди можуть зрозуміти та оцінити її, а отже й сприйняти належним чином. Причин декілька:

По-перше, дуже часто аналіз твору відбувається за таким же принципом, як і творів, де є виразний подібний сюжет. Робота над текстом обмежується характеристикою змісту: акцентуванням на подіях, ідеї, проблематиці, темі.

По-друге, недостатня увага до образної системи та художньої тканини твору. Поза увагою залишаються засоби зображення, що призводить до поверхового сприйняття й нерозуміння літератури як мистецтва слова.

По-третє, шкільна програма недостатньо зосереджується на стилістичній манері письма автора та художньому напрямі, до якого належить цей твір. Відповідно і у вищу школу приходять студенти, у яких відсутні чітко сформовані уявлення про посутні риси імпресіонізму як в літературі, так і в інших суміжних мистецтвах. А це, в свою чергу, перешкоджає цілісному розумінню твору.

Також, на нашу думку, не всі старшокласники в силу вікових особливостей спроможні пройнятися емоційною атмосферою твору, зазирнути в глибинний зміст та сприйняти закодовані митцем художні цінності тексту.

Під час вивчення новели М.Коцюбинського „Intermezzo“ у вищих навчальних закладах викладачу слід ґрунтовно проаналізувати текст та визначити естетичні функції художньої мови, акцентувати увагу на характерних рисах імпресіонізму загалом та імпресіоністичної новели зокрема, залучити студентів до дослідження образної системи мистецького твору, захопити їх емоційно-розумовою роботою.

Метою нашої статті є виокремлення основних структурних елементів семінарського заняття, що допомагають осягнути художню цінність твору, його естетичну природу з погляду імпресіоністичного мистецтва.

Методичні рекомендації щодо проведення семінарського заняття.

Студенти заздалегідь отримують завдання:

• перечитати новелу М. Коцюбинського „Intermezzo“, визначити сюжетну лінію твору;

• повторити поняття „імпресіонізм“, „імпресіоністичний прийом“, „імпресіоністичний стиль“, „суміжні мистецтва“.

На початку заняття треба створити емоційно-психологічний фен, для чого ми пропонуємо використати™ репродукції картин, написаних в імпресіоністичній манері (Т. Яблонська „Тиша“, „Червень“, „Луг“; А. Грицай „Весна“) та прослухати запис музичних творів К. Дебюссі (прелюдії „Дівчина з волоссям кольору льону“, „Останній відпочинок фавна“).

Бесіду будуємо за такими планом:

1. Що змальовано на представлених картинах?

2. Роль пейзажу на полотнах.

3. Перше враження від картин.

4. Колорит полотен.

5. Жанрова специфіка:етюдністю, незавершеністю.

6. Особлива колористика: багатство кольорових вражень та звукова барвистість; відмова від чорного кольору.

7. Нові художні засоби: використання мозаїчної техніки (дивізіонізм).

Під час обговорення цього питання доцільно запропонувати студентам заповнити таблицю „Імпресіонізм у живописі”, яка вивішується в аудиторії (див. таблицю 1)

Таблиця 1

Імпресіонізм у живописі

1. Аідеологічність, що проявляється у демократичності тем; у відображенні правдивих моментів дійсності, побаче­них неупередженим зором.

2. Відмова від ідеалізації: художники не приймали по­няття „ідеал“, що виключалося головним завданням — зафіксувати миттєвість, яка існує реально..

3. Фрагментарність композиції і динамізм сюжетів -прагнення у миті вловити вічне.

4. Психологізм, що визначається увагою до сфери ірраціонального, підсвідомого; зосередженістю на вражен­нях, відчуттях, емоціях.

5. Жанрова специфіка: роботи характеризуються етюдністю, незавершеністю.

6. Особлива колористика: багатство кольорових вра­жень та звукова барвистість; відмова від чорного кольору.

7. Нові художні засоби: використання мозаїчної техніки (дивізіонізм).

Перш ніж перейти до наступного етапу заняття звертаємо увагу на художнє полотно Т. Яблонської „Тиша“, яке допомагає активізувати творчу уяву студентів.

Це пейзажна картина, але центральним образом її є людина, людина-митець, яка зупинилась серед безкінечного простору, де зустрічаються небо і земля... в повітрі відчувається тепло, затишок і легка задума, сповнена чару краси навколишнього світу.

Про що замріялась, замислилась людина? Можливо, про сенс життя? Про своє місце у Всесвіті? А можливо, просто слухає тишу і насолоджується самотністю...

Зачитуємо епіграф і оголошуємо тему заняття: „І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею...“ Вивчення імпресіоністичної новели М.Коцюбинського „Intermezzo“.

Для подальшої роботи викладач разом зі студентами складає сюжетний ланцюжок твору і відтворює його на дошці. Це полегшить процес дослідження новели, допоможе відібрати основне з текстового матеріалу і сприятиме розвитку абстрактного, логічного та асоціативного мислення.

Викладачу доцільно запропонувати студентам доповнити кожен з елементів ланцюжка текстовими ілюстраціями для з'ясування емоційної атмосфери твору та визначення образної системи. Оформивши схему-конспект у зошитах, на основі дібраного матеріалу студенти мають зробити висновки і скласти перелік основних рис імпресіонізму в новелі „Intermezzo“.

Результати творчої роботи обговорюються, зачитуються вголос дібрані тексти, і на цьому етапі пропонується заповнення таблиці „Імпресіонізм у літературі“ (див. таблицю 2).

Таблиця 2

Імпресіонізм у літературі

1. Аідеологічність: фіксуючи перше миттєве враження від об'єкта, митці намагалися максимально наблизитися до реальності, відкидаючи будь-які ідеології.

2. Відмова від ідеалізації: художники не приймали поняття „ідеал“, адже в реальності немає нічого досконалого.

3. Своєрідність хронотопу: часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом зацікавлення стає не послідовна зміна подій і явищ, а фрагменти дійсності, відображені у

свідомості персонажа. Кожне найменше враження самодостатнє і набуває цінності.

4. Психологізм: герой твору цікавий не своєю активністю, спрямованістю на перетворення зовнішнього світу, а саме „пасивною“ здатністю сприймати, реагувати на зовнішні подразники, бути носієм вражень, емоцій.

5. Жанрова специфіка: поширеними жанрами стають новела, етюди, акварелі...

6. Композиційні аспекти: твір часто будується як розповідь(сповідь)“Я“ оповідача; об'єднувальним началом стає настроєвість; урізноманітнюються форми внутрішнього монологу, спроби передати одночасно зорові, слухові, дотикові враження як взаємозалежні; пейзаж стає засобом психологічної характеристики.

7. Нові мовні засоби: неврівноваженість, уривчастість синтаксису; послаблення логічних зв'язків; посилення емоційності, часте використання інверсій, безсполучникових конструкцій.

Використовуючи зіставлення двох таблиць — „Імперсіонізм у живописі“ та „Імпресіонізм у літературі“, — слід акцентувати увагу студентів, що характерною рисою імпресіонізму є намагання одночасно передавати зорові, слухові, дотикові враження як взаємозалежні, взаємопереплетені. І це явище називається синестезією, або синтезом мистецтв.

Далі викладач пропонує послухати підготовлену доповідь студента-мистецтвознавця.

• Матеріал для доповіді.

„Наприкінці XIX—на початку XX століття для української літератури характерним стає відхід від об'єктивної епічної манери авторської розповіді і зосередженість на глибокому психологічному аналізі внутрішнього світу людини, оформлення нових пейзажних традицій, що зумовило пошук нових зображально-виражальних засобів, зокрема „звернення до суміжних мистецтв, насамперед до живопису і музики“ [3, с.183].

Від малярського способу зображення дійсності проза бере „картинний“ принцип передачі простору, що проявляється у певних співвідношеннях між персонажем і фоном. Людина все частіше зображується у тісному зв'язку з природою. Літературні твори збагачуються мальовничістю, грою кольорів, світла й тіні, руху й простору.

Література й музика подібні перш за все тим, що це слухові мистецтва, яким притаманні протяжність і розвиток у часі. За І. Денисюком, вплив музики полягає: „1) в загальній тенденції до ліризації, інтимізації, до підвищення емоційного тонусу; 2) у ритмізації речень; 3) у застосуванні принципів музичної композиції“ [2, с 189].

Імпресіоністична новела М. Коцюбинського „Intermezzo“ є яскравим прикладом синтезу образотворчого і музичного мистецтва зі словесним.

Останній етап подання нового матеріалу на занятті можна організувати як мистецький експеримент, мета якого — висвітлення зображально-виражальних засобів, запозичених автором „Intermezzo“ з суміжних мистецтв, зокрема з музики та образотворчого мистецтва.

Аудиторія розподіляється на дві групи. Першій викладач пропонує зробити аналіз новели з точки зору музики, а другій — з погляду живопису.

Опрацювавши текст новели, мікрогрупи обирають по одному представнику, які доповідають про результати дослідження. Після цього в аудиторії триває обговорення почутого, коментар та узагальнення викладача, який допомагає підкреслити приналежність твору до імпресіоністичного напряму і виділити найсуттєвіші характеристики твору.

Можливий зміст доповіді за результатами запропонованого експерименту:

• І група. Все своє життя М.Коцюбинський захопювався народною піснею, тонко відчував класичну музику, любив слухати у виконанні дружини Віри Устимівни інструментальні твори Бетховена, Шумана, Гріга, стежив за новинами музичного світу; книги з біографіями відомих композиторів та критичні огляди збереглися й до нашого часу в особистій бібліотеці письменника.

Користуючись мелодикою української мови, письменник у творі „Intermezzo“ досягнув віртуозної ритмічності мови твору, її мелодійного звучання. Недарма ж Микола Лисенко, прочитавши „Intermezzo“, зізнався, що йому „дуже хочеться покласти цей твір на музику“ [5, с.78].

Уже сама назва новели говорить про наближеність літературного твору до музики, „intermezzo“ — це невеликий музичний твір, що виконується в перерві оперної вистави, а в Коцюбинського — перепочинок героя на складній життєвій дорозі, „...дні мого „intermezzo“ протікали серед безлюддя, тиші і чистоти“[4, с.381] .

На думку дослідників, з музичним твором новелу „Intermezzo“ поєднує внутрішнє зіставлення, внутрішній конфлікт, який яскраво вирізняється контрастними образами втоми і сонця. Поліфонізм, переплетення мелодій, швидка зміна ритмів уподібнює композиційну будову новели до симфонічного твору.

Можна відмітити, що такі образи-символи, як „сонце“, „утома“, „залізна рука міста“, підтримують постійний ритм у новелі й задають тональність загальному звучанню тексту. Також ритмотворчим елементом у новелі слугує синтаксичний рисунок, що підсилює музичність новели.

Динаміка психічного стану головного персонажа передається чергуванням прямого й зворотного порядку слів у реченні і ритмічним повтором коротких, неповних речень. „На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі... А там ячмінь хилиться і тче...тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок“.

Також слід відзначити своєрідну звукову „оркестровку твору“. Ліричний герой вслухається у „велику тишу“ природи, яка озивається безліччю чарівних незвичайних звуків: співом зозулі й жайворонка, ухканням сонної води криниці, прибоєм колосистого моря, співучою арфою нив: „Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна“.

Утворі наявні складні слухові і зорові асоціації, що викликає уречевлений звуковий тон: „Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін: ку-ку! Ку-ку! — і сіє тишу по травах“.

Особлива ж розкіш художньої уяви відчутна, коли герой прагне осягнути, як жайворонки творять пісню. Це ніби музикально-естетичний трактат: „Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.“

Надзвичайно точний поетичний оксиморон „многоголоса тиша полів“, розгортаючись далі, набуває яскравої образної конкретизації, „щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки... Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони, невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню, дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів, може, співає, може, сміється, а може, зайшлось від плачу...“

Під враженням цих переливних мелодій усміху, пісні й ридання народжується новий струмінь образних асоціацій героя: „Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?..

А згори сипле та й сипле...Струшує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито“. Влучна інструментовка цих рядків на приголосні в, р, с допомагає відтворити надзвичайні звукові явища.

Ця дивовижна пісня, як зізнається герой, будить у ньому жадобу пізнання, він бігає в поле й годинами слухає, „як в небі співають хори, грають цілі оркестри“. Аж нарешті „підгледів“, як же жайворонки творять свою пісню. І ця образна картина, ніби останній акорд, вимальовує асоціативний образ „голосної арфи“ як символ гармонії світу природи: „Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо і землю в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля. Се було прекрасно“.

Наприкінці твору митець завершує свою картину яскравою асоціацією, де знову ж таки звертається до музичного мистецтва: „Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...“

II група. М. Коцюбинський належить до перших письменників в українській літератури, які подали зразки творів в етюдно-ескізній манері, що й є характерною ознакою імпресіонізму. Він надавав серйозного значення пленеру в роботі над художнім твором. Його безпосередні враження і переживання від спостережень природи, людей, записані в блокнот, помножені на творчу уяву, використовувалися у творах і вражали своєю майстерністю.

Відомо, що митець свідомо вивчав особливості образотворчої грамоти, студіював кольоровий лексикон. „Письменнику, — зауважував він, — треба знати фарби, як і художникові, для цього треба бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися у загальній кольоровій стихії і сприяло б поєднанню гармонійного цілого з психомелодією моменту дії. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову“ [ 1, с 129].

Кольорова насиченість новели вражає нас своєю палітрою і майстерністю використання кольорових вражень.

Намагаючись літературними засобами відтворити живописні картини, письменник використовує найтонші відтінки кольору, увиразнює його назву допоміжними словами та метафоризованими зворотами: „бліді невиразні люди“, „весела зелень“, „киплять срібноволосі вівса“, „тихо пливе блакитними річками льон“, „біла піна гречок“. Також відмічаємо назви кольорів, утворені на асоціативній основі: „срібно-волосі вівса“, „срібне марево“, „позолочені сонцем хребти нив“, „фіолетові метелики цвіту“, „яскравий згук впав червоним куколем“.

Колір у новелі є композиційним засобом, за допомогою якого підкреслюється зміна сюжетної лінії. Зміни у психологічному стані героя відображаються відповідною кольоровою гамою — на початку переважають темні тони, які згодом змінюються на чисті, ясні.

Окремі частини новели відображають однотональний малюнок, що також ріднить літературу з образотворчим мистецтвом. Так, у першій частині новели домінує чорно-сіра гама: тисячі чорних ротів, забруднене пилом та димом повітря, бруд людського існування, ревучі потоки людського життя. Через колористичні деталі письменник увиразнює психічний стан героя, його глибоку душевну втому. Далі однотональність розвивається в третій частині: чорні кімнати, налиті пітьмою; чорна пітьма меблів; темні кімнати; тіні по стінах — що підсилює мотив внутрішньої боротьби героя.

Контрастні зіткнення фарб та кольорових „малюнків“ підкреслюють головний конфлікт новели. Темна сіро-чорна гама символізує втому, розчарування, а яскраві барви (зелена, блакитна, золота, срібна, біла) втілюють життєствердне начало, відродження душі героя.

Отже, колористичні художні деталі у поєднанні з іншими виражальними словесними образами підпорядковані змалюванню внутрішнього світу ліричного героя, його мінливих настроїв та відчуттів.

На завершення слід зазначити, що вся ця гама картин, кольорів, мелодій та синтез поетичних і психологічних нюансів витворюють в нашій уяві зримий образ головного персонажа твору. Хто ж він, герой „Intermezzo“?

Дослідники називають його по-різному, переважно загальними поняттями: ліричний герой, митець, художник, письменник. Проте з тексту новели можна сказати значно більше. Насамперед це людина високої духовної культури, з багатим внутрішнім світом, розвиненим естетичним чуттям, яка добре розуміє красу і велич природи і відчуває нерозривний зв'язок людини з Всесвітом. Тільки усвідомивши себе часточкою Всесвіту, відчувши в собі Бога, людина стає на шлях згармонізування, витворення із себе індивідуальності.

Підсумовуючи розглянутий матеріал, доречно використати таблицю (див.таблицю 3). Обговорення і зіставлення її з твором допомагає формуванню чіткого уявлення про імпресіоністичні риси у творчості М.Коцюбинського, зокрема у новелі „Intermezzo“. Саме завдяки поєднанню слів, звуків і барв змалювалась цілісна картина, яку намалював справжній імпресіоніст.

Узагальнювальна бесіда:

„І.Чому новела вважається шедевром імпресіоністичної прози?

2. У чому актуальність твору сьогодні?

3. З якими творами мистецтва можна порівняти новелу „Intermezzo“?

4. Яка ідея твору? Як ви розумієте образ головного героя?

Вдома: доповнити таблицю „Імпресіонізм у літературі“ прикладами з тексту новели „Intermezzo“; дослідити образ сонця у новелі.

Загальний висновок. Запропоновані методичні рекомендації до розгляду новели М. Коцюбинського „Intermezzo“ допоможуть студентам зрозуміти художню цінність твору як шедевра імпресіоністичної літератури. Одним із шляхів проникнення в таїну художнього тексту є взаємодія мистецтв, тому основою нашого варіанта вивчення новели є використання зображально-виражальних засобів суміжних мистецтв. Це дасть змогу глибше осягнути художню досконалість стилістики і мови тексту.

Проте й окреслений варіант роботи над художньою тканиною твору не вичерпує його багатогранної образної палітри.

Література

1. Бутник С. Д. Майстер словесних барв// Спогади про Коцюбинського. —Львів, 1959. — 265с.

2. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози XIX — початку XX століття. — К.: Вища школа, 1981. — 207с.

3. Калениченко Н. Л. Українська література кінця XIX — початку ХХст.: Напрями, течії. — К., 1983. — 256с.

4. Коцюбинський М.М. Що записано в книгу життя: Повісті та .оповідання/ Ред.рада: Віра Вовк та ін. — Харків., 2004. -543с.

5. Лисенко О. Зустрічі друзів// Спогади про Михайла Коцюбинського. — К., 1989. — 278с.

6. Рудиицький М. Автор „lntermezzo“. Спогади про М. Коцюбинського. — К., 1989. — С.180.