МІЦКЕВИЧ І УКРАЇНА

МІЦКЕВИЧ І УКРАЇНА

Тема „Адам Міцкевич і Україна” є багатоплановою і може розглядатися з різних точок зору. Власне ж у літературознавчому (компаративному) аспекті вона передбачає дослідження всієї сукупності зв'язків творчості польського поета з Україною та її культурою, визначення ступеня і форм присутності в ній української складової, а також проблем рецепції творчості Міцкевича в українській літературі. Якщо зважити на поезії та цикл „Кримські сонети”, написані під час перебування поета в Україні чи під його впливом, на листування Міцкевича (листи до Головінських, А. Одинця, Т. Зана [див. про це: 5, с. 11, 13; 4, с. 62]), на 4-ту книгу „Пана Тадеуша”, ІІІ частину „Дзядів”, балади „Тукай”, „Чати”, „Рибка”, „Світязь”, „Світязянка” [див. про це: 1, с. 8; 3, с. 168], на Паризькі лекції поета, на науковий досвід вивчення даної теми, до якої в різні часи зверталися Г. Вервес, Г. Батовський, В. Брухнальський, Ю. Булаховська, В. Гуменюк, М. Зимомря, Р. Кирчів, Ю. Кляйнер, І. Лозинський, В. Матвіїшин, В. Моторний, І. Плига, В. Полєк, М. Рильський, А. Татаренко, М. Теплінський, І. Франко, О. Юрченко й ін., то можна позитивно стверджувати таке.

Контактні зв'язки Міцкевича з Україною, її мовою, людьми, фольклором, природою, народними звичаями і обрядами, усвідомлення впливу України на творчість М. Рея, С. Трембецького, Б. Залеського [див. про це: 3, с. 163–166] свідчать про те, що Україна загалом виявилася суттєвим фактором творчої еволюції Міцкевича, а українська складова органічно і назавжди увійшла до його поетичного світобачення, втілилася в художній структурі його найвизначніших творів. Вагому стимулюючу роль тут відіграло притаманне поетові романтичне світосприйняття з його спрямованістю до всього яскравого, експресивного, гармонійного, екзотичного, вражаючого, величного у природі і культурній історії, яке не спотворене рабством людського суспільства і тому є проявом достеменності і істинності. Власне це знаходив Міцкевич і в розмаїтті української природи (мальовничому Стеблеві над Россю та в Криму), і в українському фольклорі. Саме як яскравий поет-романтик з його неприязню і викриванням усього поневолюючого і, навпаки, з його прихильністю до свободи і повноти проявів життя особистості і буття світу, до світової культурної і поетичної спадщини Міцкевич викликав інтерес і впливав на діячів української культури (від українських поетів-романтиків, Т. Шевченка і аж до Д. Павличка [див. про це: 2, с. 157]).

Подальше звернення до теми „Міцкевич і Україна” вимагає її спеціального студіювання і в традиційному аспекті міжписьменницьких зв'язки і питань української рецепції творчості польського поета (скажімо, проблема „Адам Міцкевич і Західна Україна” [див. про це: 6, с. 41], і в контексті більш загальних проблем українсько-польсько-східнослов'янського культурного обміну і культурного пограниччя.

Вервес Г. Д. Адам Міцкевич // Вервес Г. Д. Польська література і Україна.— К., 1985.— С. 5–21.

Зимомря М. Адам Міцкевич у контексті польсько-українських взаємодій // Дзвін.— 1999.— №3–4.— С. 157–158.

Кирчів Р. Ф. Український фольклор у польській літературі (період романтизму).— К., 1971.

Матвіїшин В. Г. „…Найбільший поет польської нації…” // Обрії.—1999.— №1(8).— С. 61–68.

Міцкевич А. У дружньому колі / Упоряд. та вступ. ст. „Україна і поетична муза Адама Міцкевича” В. А. Моторного, А. Л. Татаренко.— Львів, 1994.

Полєк В. Т. Адам Міцкевич на Західній Україні // Щасливий у праці: Зб. праць і матералів на пошану Ф. Погребенника.— К., 2000.— С. 41–53.