ПРИКМЕТНИКИ, ЩО ПОЗНАЧАЮТЬ КОЛЬОРИ, В ПОЕЗІЇ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

Всі публікації стосовно письменника: ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

Одному із самобутніх українських поетів Тодосеві Осьмачці, як і багатьом іншим українським письменникам, чий творчий шлях починався в часи несправджених сподівань 1920-30 років нашої доби, довелося бути поцінованим через кілька десятиліть після смерті.

Глибоко вкорінений у щедрий український чорнозем, поет знайшов особливу манеру творення образної системи, яка була продиктована глобальними змінами в житті суспільства.

Це й зумовило той лексичний склад його поезій, в яких слово-образ цікаве прозорою семантикою, що гіперболізуючи мову і характер ліричного героя, залишається графічно чітким, а часом — скупуватим на виражальні засоби. Тодось Осьмачка не зловживає кольоровою гамою, тому звертається до прикметника „чорний” у прямому та переносному значенні.

Приклади прикметника „чорний” у прямому значенні: „злетів із жердки чорний крук” („Легенда”), „крутила завірюха чорними шапками” („Пісня з півночі”), „люди із чорних печер” („Цить, моє серце”), „хустка чорна як ніч” („У табори”). У переносному значенні: „рани чорні висять” („Деспотам”), „чорну кригу град звалив” („Лист”), „планети в чорній глибині” („Деспотам”), „рівні чорні береги” („Казка”), „гори чорні” („Деспотам”).

Синонімом до прикметника „чорний” є прикметник „темний”, і саме це значення проступає з контексту як переносне, та спостерігаємо уживання зазначеного синоніма: „притулок темний” („Пісня з півночі”), „темний вир” („Деспотам”), „постать темна” („Пісня з півночі”), „темний бір” („Легенда”).

Антонімічний прикметник „білий” відіграє роль постійного епітета і вживається в прямому значенні: „білі сорочки” („Легенда”), „діти білі” („Легенда”), „ постать біла” („У табори”), „білі голови” („Деспотам”) Близькими за значенням до прикметника „білий” є прикметники „ясний”, „світлий”, „блідий”, „прозорий”.

Не оминув поет і прикметника „сивий”, найчастіше уживаючи його в сталих словосполученнях (у прямому значенні): „неньки сиві” („Пісня з півночі”), „батьки сиві” („Деспотам. У переносному значенні: „ліс сивий” („Пісня з півночі”), „мудрість сива” („Легенда”). Переносне значення цього прикметника персоніфікує іменники з конкретним та абстрактним значеннями.

Досить часто автор уживає прикметники „золотий”, „мідний” як синоніми до прикметника „жовтий”, чим урізноманітнює палітру епітетів.

Велику частоту уживання мають прикметники однієї кольорової ґами: „сірий”, „сизий”, „синій”, „блакитний”: „хмари сірі” („Пісня з півночі”), „сіре пір'я” („Пісня з півночі”), „людино сіра” („Пісня з півночі”). Трохи меншу частоту уживання має прикметник „зелений”: „зелені межі” („Казка”), „зелені села” („Казка”), „лани зелені” („Цить, моє серце”).

Підсумовуючи це коротеньке дослідження, робимо такі висновки: кольористика поетичних текстів Тодося Осьмачки грунтується на уживанні прикметників у прямому та переносному значенні; найчастіше трапляються прикметники, що позначають контрастні кольори — чорний і білий та їхні відтінки, і цей прийом підкреслює графічну чіткість поетичних образів; більшість прикметників виступають постійними епітетами, що наближає поезію Осьмачки до усної народної творчості; також поет використовує синонімічні властивості прикметників, урізноманітнюючи художні описи живого світу України.

Слабошпицький М. Тодось Осьмачка.— К., 1995.

Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції.— Черкаси, 2000.

Осьмачка Тодось. Поезії.— К., 1991.