Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Фольклор

ОБРАЗ ПРАВОСЛАНИХ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІВ У НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ СХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Творче надбання нижчих верств українського суспільства неодноразово залучалося дослідниками для більш детальної реконструкції світогляду українського народу, бо воно є певною його реакцією на поточні події.

Сьогодні, коли ще не остаточно відбулося усвідомлення суспільством багатьох проблем української церковної історії, доречним є вивчення фольклорних матеріалів, що відображають ті відносини, які існували між парафіянами та їх священноцерковнослужителями.

Числені архівні документи вказують на дуже складний характер цих стосунків, на підставі чого деякі радянські дослідники намагалися довести існування серед селянства потужного атеїстичного руху.

За радянських часів з'явилися декілька досліджень з церковної історії, що грунтувалися виключно на фольклорних джерелах, проте їх автори досить суб'єктивно робили аналіз фольклорного матеріалу [1].

Проведені наприкінці ХІХ ст. В.Івановим, М.Сумцовим у східних регіонах України комплексний збір серед місцевого сільського населення пісень, прислів'їв, приказок тощо, які використовувалися ним на той час, може виступити слушним джерелом для аналізу ставлення віруючих до православних священнослужителів у другій половині ХІХ ст. на Слобідській Україні.

Поверховий огляд фольклорних джерел свідчить, що релігійна тематика серед них є досить поширеною, проте згадки про священнослужителів зустрічаються не досить часто. Загальний аналіз представлених матеріалів вказує на те, що селяни відрізняли релігійне життя, якому приділялося набагато більше уваги, від церковного, тобто земного.

Відповідно до цього, віруючі відрізняли образ священика, як особи, що здійснює священницьку службу, від образа священика, як простої людини, якій властиві усі риси земного буття. Джерела свідчать, що віруючі дуже поважно ставилися до священницьких обов'язків своїх пастирів.

Проте, в основі стосунків священнослужителів та їх віруючих переважно лежали особисті проблеми, невирішенність яких призвела до сформування у свідомості селян, певного стереотипу. Образ священика одразу сприймався негативно і застосовувався навіть для проклинань, „Щоб тобі піп приснився” [2, с.199]. Лише в процесі подальшого знайомства з особистістю священика віруючі робили адекватні висновки: „Гудили попа, а піп як ягода” [3, с.371].

Водночас з образом священика, який у фольклорі переважно називається попом, іноді можна зустріти і іншого церковного персонажа — „д'яка”: „Дяк тягне за хвіст хвалу Божу”, „Уроди Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик петухові… ” [3, с. 271]. Наведені приказки вказують на існування більш привілейованого становища священика в церковній ієрархії.

Головним обов'язком священницької служби віруючі бачили виконання молитв („Хто чим собі дба: купець — торгом, піп — горлом, а мужик — горбом”) та поширення християнської віри. Саме тому походження священиків вели від Ахвета (Іафета), другого сина Ноя [4, с.144]: „Міщани от Сима, мужики од Хама, попи від Ахвета” — зазначається в одній з приказок [3, с. 376]..

Отже, проаналізовані фольклорні матеріали містять той образ священнослужителя, який панував у селянській свідомості Слобожанщині наприкінці ХІХ ст. і вказують на досить складні стосунки між віруючими та священиками.

Антырэлігійныя казкі, частушкі, приказкі. Фальклорни зборнік.— Б.м., 1961.

Сумцов М. Пожелания и проклятия // Сборник Харьковского историко-филологического общества.—1897.— Т. 9.

Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии.— Х., 1898.— Т. 1.

Опыт библейского словаря собственных имен.— СПб., 1881.— Т. 2.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.