Стаття Майк Йогансен
Театр і кіно у творчості Майка Йогансена

Майка Йогансена недаремно вважають найграйливішим письменником своєї епохи. Людина всебічно обдарована, він устиг залишити помітний слід не тільки в літературі, а й попрацювати для театру, кіно. Зрештою, навіть у поезії і прозі він зумів створити такий собі teatrum mundum — театралізований світ.

Зацікавлення театром проглядає вже у коротенькій рецензії на лекцію П.Н.Євреїнова „Театралізація життя“, прочитану 8 травня 1924 р. у Харкові [див.6;с.4]. Хоча Йогансен критикує основні положення лектора, звинувачуючи його в ідеалізмі й плутанні причин та наслідків, саме цей принцип театралізації він використає пізніше у власній творчості.

Співпраця Йогансена з діячами театру почалася ще 1925 р., коли під псевдонімом В.Вецеліуса виходить його авантюрний роман „Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших“. Рецензенти одностайно зазначали вдалий монтаж тексту й ілюстрацій, які виконав головний художник театру „Березіль“ Вадим Меллер. Подальша „театральна доля“ Йогансена простежується на фоні творчої співпраці „Березоля“ і ВАПЛІТЕ. Йосип Гірняк у своїх спогадах наводить цікавий факт: „Вапліте зобов'язала всіх своїх членів до найтіснішої співпраці з „Березолем“. Крім Куліша, цю співпрацю започаткували чолові літератори з Вапліте: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Майк Йогансен, Іван Дніпровський та Остап Вишня. …всі комедійні і сатиричні ревії-огляди в театрі „Березіль“ не обходилися без уваги і хисту цих письменників“ [цит. за: 5; с.111]. У 1927 р. „Березіль“ організував святкову виставу до 10-річчя Жовтня „Жовтневий огляд“. Для драматичної композиції за сценарієм Л.Курбаса і на його конкретне замовлення писали М.Йогансен, М.Куліш, Ю.Смолич та ін. Дуже влучно охарактеризував цю співпрацю М.Лабінський: „Письменники „переплавили“ себе для Леся Курбаса й „Березіля“, створивши виразні драматичні мініатюри“ [4; с.7]. Це був не просто монтаж творів окремих авторів, це була творчість, підпорядкована концепції театральності, яку втілював у своїх постановках Л.Курбас. Варто пригадати слова самого режисера: „П'єси, лібретто чи сценарії мусять бути написані знову людьми театру, людьми, що відчувають світ в його, театру, засобах, як маляр відчуває і творить в лініях і фарбах, поет — в образах і грі слів“ [3; с.210]. Майк Йогансен умів сприймати світ по-різному: і як поет, і як людина театру. Свідчення тому — створені ним спеціально для „Березоля“ лібрето оперети „Мікадо“ (у співавторстві з Остапом Вишнею) та текст комедійно-сатиричного ревю „Алло на хвилі 477!“.

На цей же час припадає і бажання Йогансена спробувати себе у кіно. Разом з Юртиком (псевдонім Ю.Тютюнника) він написав для Олександра Довженка сценарій „Звенигори“. Сам він коментував цю спробу так: „Письменник, якщо він насправді письменник, повинен у своїй справі вміти все. Треба написати вірш — і він зримує, необхідна п'єса для театру — і він напише, повість — також зробить. Сценарію я досі не нюхав. Це мій перший сценарій“ [цит. за: 7; с.173]. Через непогодження з режисером обидва автори сценарію зняли свої імена з титрів, але „кінопроби“ Йогансен не припинив. У його „Автобіографії“ є згадка про написаний ним сценарій „Марево землі“ [див. 1; с.175].

У прозі й поезії М.Йогансена надзвичайну вагу має монтаж і фактура матеріалу, що з нього він творить певний образ, особливо проза наскрізь пронизана театральністю, що зумовлює певну долю ексцентрики й епатажу. Це найкраще ілюструє його повість „Подорож ученого доктора Леонардо…“ (1930), де Йогансен прямо звертається до театральної традиції і навіть не приховує цього. У Післямові він одверто признається, що його герої — це ляльки з декоративного картону, яких він протягом цілої книжки смикав за дроти, примушуючи їх рухатися [див. 2; с.168]. Отже, перед читачем звичайнісінький вертеп, його нижній поверх, де ляльки розігрують кумедні ситуації з реального життя. Тут увесь арсенал вертепу: парадокси, непристойності, пародії. Ця ж барочна традиція простежується і в інтермедіях „Літературного ярмарку“, в якому Йогансен активно співробітничав.

Навіть такого побіжного огляду досить, щоб засвідчити безперечну присутність театру й кіно у творчості М.Йогансена. Слід зазначити, що освоєння театрального терену і кіно було взагалі характерне для письменників 20-30-х років (Л.Скрипник, Г.Шкурупій та ін.).

Йогансен М. Автобіографія // Йогансен М. Поезії.— К.: Радянський письменник, 1989.— С. 172–175.

Йогансен М. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію.— Х.: Рух, б.р.

Курбас Л. Театральний лист // Курбас Л. Березіль. Із творчої спадщини.— К.: Дніпро, 1988.— С. 202–210.

Лабінський М. Передмова до публікації „Жовтневого огляду“ Л.Курбаса // Київ.— 1987.— №11.— С. 7–8.

Лавріненко Ю. Зруб і парости // Сучасність.— 1971.

?????М. Театралізація життя. (Лекція Євреїнова) // Література. Наука. Мистецтво.— 1924.— №18.— 11 травня.

Мар'ямов О. У двобої з Довженком // Березіль.— 1996.— №1–2.— С. 170–175.