Середньовічні легендарні структури як важливі характеротворчі елементи у прозі Наталени Королевої (На матеріалі повістей „1313“ та „Quid est veritas?“)

Наталена Королева

Середньовічні легендарні структури як важливі характеротворчі елементи у прозі Наталени Королевої (На матеріалі повістей „1313“ та „Quid est veritas?“)

Однією з найбільших заслуг Наталени Королевої (1888–1966) є те, що вона, як і Леся Українка, Іван Франко, збагатила українське письменство „загальнолюдськими сюжетами, виводячи (його.— І. О.) тим самим на ширші, всесвітні обрії“ [2, с.6]. Письменниця оригінально трансформувала мандрівні образи й мотиви, що свідчить про високий художньо-естетичний рівень мистецької спадщини авторки, бо, як зазначає А. Бушмін, визначаючи формулу ефективності літературних впливів, „результат цей тим вагоміший, чим повніше, досконаліше здійснено творче перетворення успадкованого, сприйнятого елементу“ [1, с.97].

Екстратемпоральні та інтернаціональні середньовічні легендарні структури, які „схильні до високого рівня семантичної універсалізації“ [7, с.5], виступають одним із найважливіших засобів розкриття характерів у творчості Н. Королевої, зокрема у повістях „1313“ (1935) і „Quid est veritas?“ (1939).

Так, важливою деталлю характеристики Константина Анклітцена, головного героя повісті „1313“, є ключова інтенція: „Ох, камінь філософів! Як я ще далеко від тебе“ [4, с.139]. У подальшому розвитку образу допитливого алхіміка зневіра у досягненні щойно згаданої мети буде одним із поштовхів до укладення договору із нечистим. Слід також зазначити, що, згідно із канонами середньовіччя, філософський камінь мав бути здатним не лише перетворювати метали в золото, але й давати змогу одержати еліксир життя, трансформувати звичайну людину в духовну, з'єднати людське з божественним [3, с.20].

З цієї точки зору експерименти молодого дослідника, який по-анахоретськи відмовляється від особистого щастя заради пізнання, співзвучні із „Фаустом“ Й. В. Гете, де проблема інтелекту в контексті середньовічної доби сприймалася як конфлікт із Богом, бо розум у ті часи втілювався в образі Сатани.

Таємнича формула виступає невід'ємним елементом відтворення трагічного стану неоднозначної особистості, яка в сецесійний період історії переступила межу із „Civitas Dei“ у „Civitas diaboli“ [6, с.106].

Чаша Ґрааля — один із тих сакральних скарбів людства, що „торкаються найглибших пластів душі і здатні вести її до таїнства Христа“ [5, с.26] — важливий компонент у розкритті глибинної сутності образів Понтія Пилата і Маріям („Quid est veritas?“).

Бажання прокуратора віднайти загадковий келих із кров'ю Месії після подолання духовної та фізичної деградації моральним каяттям і вибором „шляху любові“, усвідомлення гріховності свого минулого, відновлення зв'язків із Всесвітом та гармонії зі своїм „Я“ можна трактувати у повісті як еквівалент відродження.

Переконання Маріям стати „носійкою келиху спасіння“ — кульмінаційний момент у характеристиці героїні, яка поборола складний морально-етичний конфлікт: зреклася епікурейського способу життя й обрала для себе велику місію — нести містичну чашу разом із „благою вісткою“ народам Європи. Мироносиця, ставши носієм „Святого Світла“, фактично увійшла в позаматеріальні сфери людського буття.

Отже, традиційні легендарні структури — вагомі засоби створення онтологічних й аксіологічних переконань, гносеологічних і релігійних пошуків, психологічних та поведінкових домінант — набувають глибоко індивідуальних особливостей художнього вираження у характеротворенні персонажів повістей Наталени Королевої.

Бушмин А. С. Преемственность в развитии литературы.— Л., 1978.

Завадович Р. Передмова редактора до першого видання „Quid est veritas?“ // Всесвіт.— 1996.— №2.— С. 4–7.

Энциклопедия мистицизма.— С-Пб: Литера, 1996.

Королева Наталена. 1313 // Королева Наталена. Предок.— К.: Дніпро, 1991.— С. 135–269.

Майер Р. В пространстве — время здесь… История Грааля.— М.: Этима, 1997.

Marrou H. Augustyn.— Krak?w: Znak, 1966.

Нямцу А. Є. Традиційні сюжети, образи і мотиви // Гречанюк Ю. А., Нямцу А. Є. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ-ХХ століття.— Чернівці: Рута, 1997.— С. 4–70.