ХРОНОТОП ПОВІСТІ В. ДОМОНТОВИЧА „ДОКТОР СЕРАФІКУС“

Предметом дослідження є повість В.Петрова-Домонтовича „Доктор Серафікус“ (1927-1928р). Перше видання твору з'явилося лише у 1947 році в Мюнхені.

Вивчення часопросторових відношень в межах конкретного твору допоможе нам з'ясувати домінанти творчості, світоглядні позиції автора. Методологічною основою роботи є праці М.Бахтіна, Ю.Лотмана, Н.Копистянської.

Соціально-історичний час представлено у творі крізь культурно-історичні реалії доби, за якими вгадуються 20-ті роки ХХ ст. в Україні. Незважаючи на „культурологічну“ насиченість твору, головний герой, доктор Серафікус, залишається непричетним до власної доби та країни. Хронотоп героя — умовний світ людини ХХ ст.

Доктор Серафікус є продуктом технократичної доби, результатом невпинного прогресу, який призвів до появи людини-автомата. Така „людина“ прагне запрограмувати себе так, щоб працювати, немов налагоджений конвеєр. Для „серафікусів“ немає ніякої різниці, що виробляти — чи деталі, чи наукові примітки.

У свідомості героя простір поділяється на свій (власна кімната) та чужий (весь інший світ). Хронотоп кімнати (дому) є місцем схову, безпеки, на противагу ворожому для героя хронотопу дороги, „я не люблю жадних несподіванок,“ — твердив Серафікус [2, с.240].

З хронотопом дому і дороги в контексті даного твору нерозривно пов'язаний „хронотоп порога“, що був визначений М.Бахтіним так: „це хронотоп кризи та життєвого зламу“ [1, с.280]. У структурі повісті простежується певна закономірність. Зміна трьох хронотопів завжди відбувається у такому порядку: від „хронотопу дому“ (кімната Серафікуса) за допомогою ворожого „хронотопу дороги“ до порогу чужого простору. Кожен чужий поріг має своє ім'я: поріг перед дірочкою у землі (Ірця), коридор (Тася), сходи (Вер). Послідовне НЕ-долання героєм часопросторових порогів свідчить про марність зусиль, безплідність спроб технократичної людини „перейти цей рубікон“, доки вона не позбудеться власних химер, які заважають їй побачити у взаєминах чоловіка та жінки щось, крім бруду та недоречності.

Органічною ланкою, що з'єднує „хронотопи порогів“ є кризовий сон героя, в якому він купає маленьку Ірцю, а потім розповідає їй казку, і здається Серафікусу, що це йому няня розповідає, а не він — Ірці. За допомогою уявного хронотопу сну реальний час твору розширюється, вбираючи в себе час щасливого дитинства героя. Отже, часом сну є універсальний час щастя та ніжності.

Жоден з персонажів твору не має цілісного уявлення про свій час. Лише авторська свідомість здатна поєднати в один хронотоп конкретно-історичну атмосферу в Україні 20-х років та технократичний світ людини ХХ ст., який балансує над проваллям бездуховності та втрати будь-яких нематеріальних цінностей. Хронотоп повісті — це „хронотоп порога“, тобто кризового стану механічної, безпредметної доби

Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. М. Литературно-критические статьи.— М., 1986.

Домонтович В. Доктор Серафікус.// Домонтович В. Без грунту. Повісті.— К., 2000.— С. 174–278.