КРИМ В ЖИТТІ І ТВОРЧОСТІ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ

Всі публікації стосовно письменника: ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Терени Криму сприяли розвою таланту багатьох митців, серед яких почесне місце посідає Олександр Олесь. М. Грушевський свого часу визнав його „найбільшим з нині живущих поетів України” [4, с. 196].

Ім'я „українського Гейне” [3, с. 12] довгі роки було майже невідоме широкому загалові, позаяк 1918 р. Олесь назавжди покинув Батьківщину. Літературний дебют Олеся відбувся 1904 р. у збірці „Багаття”, а влітку 1906 р. зі своєю нареченою Вірою Свадковською він приїжджає до Криму. „У 1906 р. <…> я виїхав в Ялту <…> підлікуватись, побачити море, відпочити [3, с. 50]. У Ялті Олесь написав фейлетон (надрукований у газеті „Русская Ривьера”), що отримав позитивну оцінку курортної публіки. Тут поет читав свої твори ялтинській інтелігенції — С. Петрову (Скитальцю), С. Єлпатьєвському, П. Серафимовичу, під впливом яких взявся укладати свою першу збірку. Саме в Ялті В. Свадковська почала називати коханого Олесем, що потім стало його літературним псевдонімом.

1907 р. побачила світ збірка О. Олеся „З журбою радість обнялась”. К. Квітка згадував, що Леся Українка „по виході тому віршів Олеся <…> сказала, що їй вже писати ліричних віршів не варт” [3, с. 13]. Влітку 1908 р. Олесь знову в Криму. 30 серпня, в Ялті, він зустрічається з Лесею Українкою. Цю зустріч можна вважати символічною передачею естафети першого поета-лірика України.

Кримська спадщина О. Олеся складається з ряду віршів та досі не опублікованого етнографічного нарису „Алушта”. Більшість віршів Олеся, написаних в Криму, увійшли до двох перших збірок поета. Поезії 1906 року об'єднані у цикл „В Криму. З кримських образів”. Єдиний задум циклу не простежується, домінують два мотиви:

1) оспівування образу коханої на тлі природи;

2) суспільно-філософські медитації.

Деякі образи можна тлумачити по-різному. Така амбівалентність виникає у поезії „На сірій скелі мак цвіте”. Образ маку в Олеся викликає асоціації з образом ломикаменя Лесі Українки. Є підстави вважати його символом України на сірому тлі Петербургу, столиці російської імперії.

Глибоким спокоєм дихають кримські пейзажі О. Олеся. В інтимізації природи він наближається до кращих майстрів світової літератури, зокрема поетки Сапфо. Особливої уваги заслуговують марини О. Олеся, якого Р. Радишевський вважає після Лесі Українки „одним з найкращих поетів-мариністів” [3, с. 17]. Море в зображенні Олеся сповнене кольорового розмаїття і гри світла, урочисту ауру для нього створює багата кримська флора. Перспективним вбачається порівняння мариністики О. Олеся та Лесі Українки.

Пізніші кримські вірші поета просякнуті елегійним смутком, але разом з тим вони не втрачають відчуття свята, в них знаходимо свіжі образи, нові деталі в змалюванні краєвидів.

Таким чином, на гостинній кримській землі О. Олесь повірив у свій поетичний талант і написав чимало віршів. Кримські поезії Олеся відзначаються довершеністю форми, лаконічністю, художньою фотографічністю і стали цінним внеском у скарбницю ліричної поезії.

Єфремов С. Історія українського письменства.— К., 1995.— С. 567–601.

Жулинський М. Із щзабуття в безсмертя.— К., 1990.— С. 92–108.

Олесь Олександр. Твори: В 2 т.— К., 1990.

Филипович П. П. Літературно-критичні статті.— К., 1991.

Франко І. О. Олесь. З журбою радість обнялась. Поезії. // Зібрання творів в 50 т.— Т. 37.— К., 1982.— С. 224–227.