Своєрідність вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка „Шибениця для ніжності”

З авторського визначення повісти випливає, що: 1) твір афішує гранично відверту оповідь, 2) персонажем (і оповідачем) є сорокарічний чоловік. Ми побудуємо виклад на перетині понять „автор” і „оповідач”. В такому ключі творчість Степана Процюка не аналізувалася, досі дослідники (Євген Баран [1], Петро Лот [2] та інші) обсервували загальні проблеми, тому детальна і конкретна студія бачиться новою й актуальною.

Поняття „автор” та „оповідач” засадничо нетотожні. Жива людина реалізує себе в ролі письменника як в одній із безлічі можливих. Автор твору, як одна з реалізацій амплуа письменника, в свою чергу має однією з інкарнацій роль оповідача. Тільки за умови, що розповідь ведеться від першої особи, голос автора і голос оповідача можуть збігатися. В повісти Степана Процюка „Шибениця для ніжності” вираження авторської позиції характеризується неконсеквентністю, але не парадоксальністю (вона як систематична, свідомо окреслена невідповідність у повісти відсутня). Авторська позиція має бінарну форму вияву — голос автора і голос оповідача.

Задекларована і винесена в жанрову ознаку „сповідь” підмінюється на практиці оповіддю. Така ситуація є результатом спроби писання сповіді, на противагу звичній усній формі. Сповідь у християнстві — це гранично відверта розповідь людини про свої гріхи, що призначена для одних вух і мислиться як таємниця. Голос оповідача формально і змістово суперечливий: порушено часову віднесеність, відсутні показники каяття, нечисленні звертання подані у множині, тож витворюється ілюзія сповіді на публіку. За змістом, головний персонаж Дем'ян — інженер, умови його життя (насамперед духовного) злиденні. Проте стиль викладу, приписуваний автором Дем'яну, виказує чималу освітню базу, широкий кругозір і начитаність. Головний герой сповідується в абстрактних провинах, радше суспільних і обставинних, ніж спричинених власною волею чи безвіллям. Його персональним гріхом можна вважати лише аборт коханої дівчини, на який він дав згоду. Але й тут неузгодженість часової форми дієслова і згадка про Бога як про об'єкт перешкоджають адекватній перцепції сповіді.

У розлогих філософських, публіцистичних відступах виявляється друга форма вираження авторської позиції — голос автора. З погляду стилістичного вони відзначаються патетичністю, пафосністю, експресивністю і дають максимум простору при мінімумі умовности, що дозволяє успішно приховувати слабке опанування Степаном Процюком техніки виходу з оболонки авторського „я”. Ситуація згубно відбилася на сприйнятті твору: порушені серйозні проблеми, але їх позбавлено відповідного оформлення.

Отже, вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка „Шибениця для ніжності” відзначається двоїстістю. Втручання автора у хід сповіді можна розцінювати як похибку письменника, адже через це твір втрачає на правдивости та адекватности сприйняття. Але здається, перспективнішим є конструктивний підхід, бо за такої форми викладу матеріалу відкриваються можливості для полілогу, а відтак і нових підходів до структурування текстів.

Баран Є. Звичайний читач.— Львів, 2000.

Лот П. „Листочок білої берези на сміттю”. Степан Процюк. Шибениця для ніжності // Література плюс.— №13–16.— Липень–серпень 1999.— С. 5.