Роман О. Ульяненка „Вогненне око“ крізь призму ідей французького літературного екзистенціоналізму

Як відомо, базисною ідеєю екзистенціалізму є ідея абсурдності всього існуючого [1, 38]. У досліджуваному романі О.Ульяненка цинічний і жорстокий абсурд сучасної української дійсності розкритий із вражаючою повнотою. Зокрема, яскравим уособленням всепереможності безглуздя і жорстокості є образи злочинців братів Роздайбідів, не менш злочинного міліціонера Гільмедова, представника корумпованої верхівки полковника Кравченка. Але „нечистота та розклад людського буття“ є у „Вогненному оці“ не основою художнього змісту [2, 175], а, як і нудотність реальності навколо Рокантена у Ж.-П. Сартра, жахливе свавілля й розбещеність Калігули в А. Камю, — своєрідним запитанням, що потребує відповіді.

Проте якщо А. Камю впевнений, що сенс буття абсурдна людина може віднайти у вічному бунті [1, 15], а Ж.-П. Сартр у „Нудоті“ відкриває для свого героя цінність творчості, то персонажі роману О.Ульяненка губляться у лабіринтах існування без смислу. Для екзистенціалістів стан самотності, відчуженості та чітке усвідомлення і розуміння дійсності — шлях до віднайдення автентичності. Родик і Віталій у „Вогненному оці“ несвідомі у своєму виборі. Самота викликає у них страждання й страх. Саме тому свобода раптово розбагатілого Родика ілюзорна, звідси й, далекий від об'єктивної для екзистенціалізму істини, парадокс: „Удача — це свобода, а свобода — це гроші, котрі неволять“ [3, 199.]

Бунт Віталія, за класифікацією А.Камю, — метафізичний, спрямований проти самої природи людини і світоустрою [4, 157]. Шляхи Калігули й Віталія майже ідентичні.

У досліджуваному романі філософію абсурдного бунтаря сповідує лише один персонаж — Шмулєвич. За його показним цинізмом ховається ясність і мужність мислення, якої не вистачає Родику і Віталію.

Екзистенційна проблематика тісно пов'язана в романі з осмисленням феномену любові до батьківщини. В романному підтексті ця любов, користуючись категоріями екзистенціалізму, — це той камінь, що має раз у раз піднімати на гору Сізіф, це та сама сартрівська трансцендентна мета, якою людина самостверджується [5, 343-344], це та сама свобода посеред безглуздя, за збереження якої людина несе відповідальність перед собою і світом [5, 299].

Руткевич А. Философия А. Камю // Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— С. 5–42

3боровська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків.— Львів: Літопис, 1999.— 366 с.

Ульяненко О. Вогненне око. Роман.— К.: Український письменник, 1999.—229 с.

Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— 415 с.

Сартр Ж.-П. Зкзистенциализм — зто гуманизм // Сумерки богов.— М., 1994.—424 с.