Еволюція стилю Валер'яна Підмогильного у романі „Місто“ та повісті „Остап Шаптало“

Всі публікації стосовно письменника: Валер'ян Пiдмогильний

На наш час не існує єдиного визначення поняття — стиль, а тим більше авторський індивідуальний стиль. Цей термін у давній Греції позначав загострену паличку, якою писали на воскових дощечках, пізніше — почерк того, хто пише, а згодом — саму манеру письма. В сучасному літературознавці панує таке визначення стилю:“ Стиль — це засоби художньої виразності письменника в цілому, особливості тематики його творів, сюжетів, мови.“(1.с.211)

Кожний письменник має свій індивідуальний стиль, який дає йому змогу створити свій оригінальний художній світ.

Індивідуальний стиль В.Підмогильного відзначається зверненням письменника до тем краси, моралі, мистецтва, людини і громади, людини і революції. Характери героїв розкриваються поступово, через художнє дослідження поведінки, дій, вчинків. Деталі, описи, герої нерідко контрасні (духовність і внутрішня пустка, дійсність і мрії тощо).

Письменник зображує вир життя, конфлікти (як зовнішні, так і внутрішні). Він любить залучати і читача до співпраці при допомозі несподіваного закінчення творів (наприклад роман „Місто“.) Мова творів щира, енергійна, багата.

Як зазаначає Соломія Павличко у своїй монографії „Дискурс модернізму в українській літературі“, що роман „Місто“ належить до нового для української літератури типу інтелектуального роману:“…будучи одночасно психологічними романами“.(2.с.209.)

1. Література заглиблювалася у проблеми філософії. С.Павличко звертає увагу на той факт, що у інтелектуальному романі наявне значне переваження думки над формою. З надзвичайною кількістю монологів-роздумів.

2. Свідомість головного героя не природна, а створена бібліотекою. Сюжети розгортаються на фоні широких літературних інтересів героя, отже самого автора.

3. З'явився у творах Валер'яна Підмогильного новий тип героя, схильного до рефлексії, самоспоглядання, зосередження на власній особі. Всі вони у свій власний спосіб прагнуть почуття, але це їм не вдається. Всі вони у свій спосіб прагнуть почуття, але це їм не вдається. Герої прозаїка (Степан Радченко, Остап та ін.) мучаться від самотності й нерозуміння.“…Почуття страшної самотності, цілковитої втрати всіх зв'язків із навколишньою дійсністю“(3.с.215) — починає поглинати Степана Радченка після його літературної та сексуальної діяльності у місті.

4. Степан Радченко — багатолика, складна людина. Його проблема — відсутність єдності між духовними переконаннями та вчинками. Він розуміє свою внутрішню сутність і заздрить тим, хто:“…Не зумів змінитись, лишитися тотожнім через роки, разом із жалем за свої шляхи, за пориви, простування і їхню марність.“(4.с.217.)

5. Провідна філософська тема письменника — розчарування в розумі. „Що таке сам розум — вічний сумнів, чи система догматів?“(5.с.218.)

6. Філософія песимізму панує у романі „Місто“. Її носій — поет Вигорський. Він проповідує Радченкові: „Часом відчуєш, що ти — звір, кровожерний звір, і стане сумно. Життя жорстке. Знаєш, що виправити цього цього не можна, і все таки шкода.“(6.с.221)

7. У письменника з являється тип зайвої людини. Яка своїми руками створила революцію, але зараз нікому не потрібна. Як приклад можна взяти образ Вигорського з „Міста“, який влучно наводить причину своєї „непотрібності“: „Я — сумне явище. На межі двох діб неминуче з являються люди, що зависають якраз на грані, звідки видно далеко назад і ще далі вперед. Отже вони слабують на хворобу, яку люди жодної партії ніколи не прощають, на гостроту зору.“(7.с.222) Текст перетворюється на „шифр“.

8. Художник з яскравим індивідуальним стилем засвоїв досвід і своїх попередників, і закордрних письменників. У Валер яна Підмогильного це психологічні романи у стилі Гі де Мопасана й Оноре де Бальзака, яких перекладав український письменник.

В.Підмогильний модернізував українську літературу, торкаючись багатьох філософських проблем, якими жила і тогочасна модерна європейська література. Однак треба було „ховатисі за масками“(8.с.230), тобто — спрямовувати критику в інший бік, ховати філософію за популярними на той час сюжетами.

Мельник О. В. Суворий аналітик доби. Валер ян Підмогильний.— К.,1991.— С.3-39

Підмогильний В. Місто (роман, оповідання) — К.,1989.— С. 17-224.

Підмогильний В.Оповідання, повість, романи. К.,1991. С.318-413.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.— К.:Либідь, 1999.— С.5–446.