Особливості художньої манери Олени Пчілки (на матеріалі оповідання „Біла кицька“)

Всі публікації стосовно письменника: Ольга Косач

Видатна українська письменниця і громадська діячка Олена Пчілка залишила цінну літературну спадщину: талановиті поезії („Прощання“, „Забудь мене“, „Пророк“ та ін.), повісті („Світло добра і любові“, „Товаришки“), оповідання („Чад“, „Півтора оселедця“, „Золота писанка“, „Артишоки“, „Біла кицька“), новели („Збентежена вечеря“, „Пожди, бабо, нових правів“), драматичні твори („Суджена — не огужена!“, „Світова річ“, „Отрута“), наукові праці у галузі українського фольклору та етнографії, публіцистичні статті, а також твори дитячої літератури.

Одним з найцікавіших є оповідання „Біла кицька“, що висміює хижацтво почуттів, меркантильність у підборі подружньої пари, міщанський примітивізм, фальш, підступність, мізерність, ницість душі. Студент університету, пан Микола, піддавшись хвилевим чарам панни Марусі, згубив навіки своє життя. Так, йому справді подобалась панна Маруся: і за її вроду (біленька русявочка), і за ніжну, чулу душу (підібрала і викохала викинене кимось кошеня біленьке з жовтим хвостиком), за цікавість до його занять, за ідентичність смаків (захоплення українськими спектаклями, українськими народними піснями), за демократизм і простоту поводження тощо, але до одруження не йшлося. Двадцятитрьох-літній студент міг розраховувати лише на легкий флірт, та сталося щось непередбачене. І все через ту біломорду жовтовуху кицьку, що стала причиною його довічного щастя. А ще через свою надмірну м'якість характеру, вірніш, відсутність його. Бо май він сильну вдачу, чи попався б так легко і так безглуздо в розставлені тенета панни Марусі, що обернулись справжніми кайданами подружнього життя.

Але найбільше змінилася сама, тепер уже пані Маруся. Пан Микола ніяк не зміг збагнути причину такої разючої зміни. Куди поділось зацікавлення його працею; як так швидко вивітрилось захоплення його віршами; не просить, як колись, показати клітки гомогенного надіб'я під мікроскопом. „Тепер, каже: „Прибери своє паскудство.— Це так на мої невинні препарати для мікроскопа.— Ти, каже, знаєш, що мені тепер усе бридко, при моєму стані, а ти тута з своєю собачиною на столах розкладаєшся. Годі — каже, й хахлаччини!“ А?!“ [2,296].

Відтворення внутрішнього світу пана Миколи ведеться ніби зі сторони. В системі конкретних способів і прийомів психологічного відображення провідне місце належить авторській розповіді. Письменниця фіксує градацію почуттів (терпіння — роздратування — злість — ненависть — вибух протесту), використовуючи деталі зовнішньої поведінки, що доповнюють картину в тих місцях, де потрібно відтворити емоційний настрій („досадно гримнувши дверима за панею“, „шарпнув у вікні квартирку і одчинив її навстіж“ тощо). Надзвичайно тонко підкреслює Олена Пчілка незвичність того, що відбувається з героєм, вводячи такі психологічні характеристики, як „досадлива дума не покидала його“; „він ненавидів ту кицьку, власне, таки чув у своєму серцю ненависть до того створіння“.

Письменниця поступово підводить читача до розгадки причини тої ненависті, що врешті переходить у лють і дію пана Миколи, котрий у присутності дружини, без її дозволу, боявся й поворухнутись. А її присутність він відчував навіть тоді, коли вона залишала самого писати „сочинение“. І тепер йому заважало щось писати. Кішка, що підсвідомо асоціювалась з дружиною. Перший доказ того здогаду є така деталь-дія: „Пан Микола схопив кицьку за поперек і швиргонув її крізь одчинені двері аж у другу хату.

Після цього пан Микола міг писати уже без перешкоди“ [2,296].

Але не писалось. Думки його перестрибнули на Маню; спогади її поведінки перед шлюбом і тепер „накрутили“ його нерви до краю. Другий прихід кицьки він уже не витримав, „зірвався, схопив кицьку за хвіст і, незважаючи на її розпачливе верещання, кинув через квартирку геть через вікно. Ані крихітки не було йому шкода кицьки — тієї колишньої милованки, — навпаки, з радим усміхом подивився пан Микола, як вона гепнулась на дворі об землю“ [2,307].

Вся ненависть, вся лють, що впродовж довгого часу збиралася на серці і паралізувала його дії, притлумлювала його волю, нараз вибухнула. Вперше після одруження відчув смак помсти. Дарма, що це була всього тільки кицька, що вона вже перестала бути улюбленицею дружини. Він виплеснув з себе нарешті ту вулканічну ненависть. І коли, повернувшись, дружина знову дорікала, „пан Микола сидів мовчки, опустивши очі. Ні, один раз глянув і навіть пильно придивився до неї; здавалась вона йому дуже похожою на ту хоружну кицьку“ [2,299].

Отже, розповідь від третьої особи дозволила Олені Пчілці художньо засвоїти й динаміку внутрішнього світу людини. Спеціального завдання відтворити потік внутрішнього життя письменниця собі не ставила — для неї важливіше відтворити нюанси психологічного стану героя. В творі Олени Пчілки переживання, психологічний стан розвивається як процес, суперечливий і неоднозначний, в якому тісно пов'язані між собою думки й емоції, усвідомлені й підсвідомі бажання і стремління, картини уяви, спогади, асоціації. Яскравим прикладом такого відображення є душевний стан пана Миколи.

Гуляк А. Б. Олена Пчілка: Нарис життя і творчості.— К., 1996.— 112 с.

Пчілка Олена. Твори.— К., 1988.