Образ Бога у світогляді Григорія Сковороди: синкретизм християнства та язичництва (вогнепоклонства)

Всі публікації стосовно письменника: ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

В особі Григорія Сковороди вітчизняна культура має оригінального мислителя і письменника, пристрасна думка якого не бажала й не могла миритися з несправедливістю. Він виступив як виразник ідей гуманізму, свободи особистості. Протягом усього життя Сковорода послідовно уникав усього того, що могло уярмити його дух і волю до свободи, і з повним правом заповів написати на могилі слова: „Світ ловив мене, та не впіймав“.

Творчість Григорія Сковороди знаходиться на межі старої та нової української літератури; Сковорода є яскравим представником української культури, оскільки його творчість несе в собі характерну ознаку нашої літератури, а саме — поєднання, синтез різних ідей та явищ. Для української літератури притаманним є принцип синкретизму, тобто поєднання явищ, різних за своєю суттю. Наприклад, у „Велесовій книзі“ поєднано монотеїзм та політеїзм, не кажучи вже про те, що „Велесова книга“ як витвір культури є явищем синкретичним, оскільки несе в собі ознаки різних жанрів — літературних, історичних, філософських, морально-етичних тощо. У „Слові про Ігорів похід“ на рівні світогляду поєднано язичництво та християнство: хоча минуло вже понад двісті років після прийняття християнства на Русі-Україні, язичництво не втратило своєї актуальності для людей.

Подібне спостерігаємо і на прикладі творчості Григорія Сковороди: перш за все поєднання філософських та літературних жанрів; окрім того, незважаючи на богословську направленість творів Сковороди, маємо не чистий теїзм — Сковорода називає Бога „натурою, тобто „природою“. Бог для Сковороди — Бог безумовно християнський, але на слов'янський манер: Бог природній, що прагне щастя для усіх людей, і це щастя повинно бути досяжним тут, на землі, а не лише у потойбічному світі.

Характеристика образу Бога у творчості Сковороди є важливою частиною дослідження, адже саме від Бога, на думку філософа, йде світло і вогонь, саме Бог є духовним сонцем людини, а тому потрібно зрозуміти природу цього образу. „Разве ты позабыл, что Бог наш есть Огнь? „Таке нагадування є абсолютно доцільним, адже Сковорода був філософом-богословом, а отже, знав, що Яхве первісно був Богом вогню (на що мало хто з дослідників Біблії звертає увагу. Яскравим винятком може бути англійський дослідник Дж. Фрезер, який у роботах „Фольклор у старому завіті“ та „Золота гілка“ прослідковує, як розвивається образ вогню і образ самого Яхве — від бога вогню до християнського Бога-отця). Про належність Яхве до стихії вогню свідчить жертва цілоспалення, поява Господа перед народом у вигляді вогняного стовпа або світла, вічна лампада та ін.

Білич Т. Світогляд Григорія Сковороди.— К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1857.— 112 с.

Григорій Сковорода і проблеми національної філософії: Матеріали ІІ Харківських Міжнародних Сковородинських читань: „Національна філософія: минуле — сучасне — перспективи“, присвячених 200-річчю з дня смерті Григорія Сковороди.— Харків: Харківський державний університет, 1998.— 159 с.

Проблеми вивчення наукової і художньої спадщини Григорія Сковороди. Українська республіканська наукова конференція, присвячена 270-річчю з дня народження поета і філософа. Тези доповідей.— Харків: Харківський педагогічний інститут імені Г. С. Сковороди, 1992.— 80 с.

Прокопов Д. Григорій Сковорода: діалоги й одкровення / Київський університет імені Тараса Шевченка.— К.: ТОВ „Міжнародна фінансова агенція“, 1998.— 22 с.

Редько М. Світогляд Григорія Сковороди.— Львів, 1967.— 264 с.

Сковорода Григорій: дослідження, розвідки, матеріали: Збірник наукових праць / АН України, інститут філософії.— К.: Наукова думка, 1992.— 382 с.

Сковорода Григорій: образ мислителя / НАН України, Інститут філософії.— К, 1997.— 453 с.

Тичина П. Григорій Сковорода. Збірник доповідей з нагоди 220-річчя народження (1722–1942).— Уфа: Вид-во АН УРСР, 1943.— 44 с.

Філософія Григорія Сковороди.— К.: Наукова думка, 1972.— 311 с.