Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Самчук Улас

Трагічна доля українців в умовах тоталітарної системи (Урок з використанням інформаційних технологій за романом Уласа Самчука „Марія“)

11 клас

Т. Гафарова,

викладач української мови та літератури Запорізького педагогічного коледжу

Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп'ютерів, комп'ютерних комунікацій, всіляких електронних пристроїв), а отже, поява нових технологій обробки, передачі, одержання і збереження інформації відкриває нові можливості для застосування комп'ютерів у навчальному процесі. Інформатизація освіти — це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки й використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання.

Нові інформаційні технології відкривають студентам Доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення усяких професійних навиків, дозволяють реалізувати принципово нові форми і методи навчання.

Інформаційні технології навчання надають можливість викладачу для досягнення дидактичної мети застосовувати як окремі види навчальної роботи, так і будь-який їхній набір, тобто спроектувати навчальне середовище. Орієнтовані на викладача інструментальні засоби (програми-конструктори уроків) дозволяють йому оперативно поновлювати зміст навчальних і контролюючих програм відповідно до появи нових знань і технологій. Викладач одержує додаткові можливості для підтримки і спрямовування розвитку особистості студента, творчого пошуку й організації їхньої спільної роботи.

Структура заняття з використанням комп'ютера є багатоваріантною, однак таке заняття повинно бути поліфункціональним: формувати не тільки знання, а й розвивати студентів, вводити їх у сферу психічної діяльності.

Дехто з викладачів може критично зауважити: тепер, коли так мало виділено годин на вивчення української мови та літератури, коли ще не розв'язано багато важливих освітянських проблем, розмови про нові інформаційні технології, про використання Інтернету є передчасними, адже вони, мовляв, тільки відволікають від реальності життя. Проте це далеко не так. Передусім нагадаємо, що протягом останніх років суттєво переоцінюються концептуальні підходи до цілей, завдань і змісту освіти.

Певна річ, ні комп'ютер сам по собі, ні мережа Інтернет, ні будь-який інший засіб навчання не в змозі замінити педагога, живе слово, безпосереднє спілкування. Йдеться про інше — про доцільне з методичного погляду залучення комп'ютерних технологій у процес здобуття мовно-літературних знань, про використання таких можливостей ІКТ, які сприяють реалізації дидактичних цілей відповідно до вимог освітнього стандарту, загальнопедагогічних завдань, пов'язаних із формуванням особистості XXI століття.

Окрім того, впровадження нових форм дидактичної взаємодії словесника і студентів під час дослідницької роботи, що передбачає залучення сучасної техніки, є конструктивним шляхом розв'язання такого, сказати б, стратегічного завдання, як виховання творчого читача. Тому й важливо всім учасникам педагогічного процесу набувати практичних навичок пошуку та використання інформації і в Інтернеті, і на електронних носіях.

Отже, доцільне використання комп'ютерів на уроках мови, літератури та в позаурочний час відкриває нові виміри у просторі навчання. Ефективність використання IT в контексті вивчення мови та літератури великою мірою залежить від того, наскільки Добре словесник уявляє можливості доречного, психологічно вмотивованого застосування на різних етапах розгляду теми конкретних методичних прийомів з використанням комп'ютерів та периферійних пристроїв.

Можливості використання комп'ютерних технологій безмежні. Живучи в епоху інформаційних технологій, ми, освітяни, прагнемо навчити розумно використовувати ці технології, не забуваючи про живе повсякденне спілкування, відчуття, мислення.

Звісно, появу нових інформаційних технологій на уроках мови та літератури не слід сприймати як панацею від багатьох проблем, з якими щодня стикається словесник. Скажімо, таке важливе завдання, як формування творчого читача, можна розв'язати тільки тоді, коли педагог зуміє прищепити своїм вихованцям любов до книжки, бажання відкривати для себе все нові й нові обрії у світі мистецтва слова. Книжку та спілкування з викладачем на уроках літератури, мови ніщо не замінить, однак доцільне застосування сучасної електронної техніки значно урізноманітнить добре відомі, традиційні методи, прийоми, види навчальної діяльності, істотно підвищить мотивацію, допоможе розкрити творчі здібності студентів та викладачів.

Нині значно зростає активність студентів, збільшується обсяг засвоєної інформації, розширюються можливості дидактичної взаємодії між словесником і студентами, що ґрунтується на особистісній орієнтації та диференціації навчання.

З огляду на особистісно зорієнтоване навчатим мною та моїми студентами створена добірка презентацій-проектів з тем української літератури до вивчення життя і творчості письменників: „Письменники рідного краю“, „Творчий шлях Г. Лютого“, „Життєвий та творчий шлях письменника (М. Коцюбинського, М. Хвильового, У. Самчука, І. Багряного, О. Гончара, П. Загребельного, Гр. Тютюнника)“, „Постмодернізм — це свобода?“.

Переконана, що нетрадиційні заняття допомагають не тільки уникнути одноманітності та шаблону, а й формують творчі здібності, допомагають студенту повірити у свої сили, адже оригінальна думка може з'явитися у кожного студента.

Тема уроку. Роман У. Самчука „Марія“ — розповідь про Україну XX ст. і трагічну долю українців в умовах тоталітарної радянської системи.

Мета: ознайомити студентів з романом У. Самчука „Марія“; розкрити жанрові особливості твору, його будову, художні прийоми відображення дійсності; схарактеризувати образ головної героїні роману; розвивати навички аналізу прозового твору, логічність і самостійність суджень; виховувати почуття національної самосвідомості, патріотизму, гуманізму, моральні почуття.

Методична мета: показати ефективність використання на уроках української літератури текстоцентричної технології у поєднанні із мультимедійними засобами навчання.

Тип уроку: інтегрований урок, урок поглибленого опрацювання тексту.

Обладнання: роман „Марія“, портрет У. Самчука, вислови письменника, комп'ютерне обладнання.

Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933.

Улас Самчук

Хід уроку І. Вступне слово вчителя

Україна, рідна ненька наша. Стражденна, змучена, але нескорена наша матінка Україна.

Україна! Одне тільки слово — і ми входимо у світ сивої, мов жито, історії барвінкової юності, в світ трагедійного епосу і героїчних діянь.

Скільки страждань, мук, горя випало на твою долю, рідна земле. І сьогодні ми перегорнемо ще одну сторінку нашої історії, страшної історії. Чорними літерами назавжди вписані роки 1932—1933 у нашу свідомість.

Студент 1. Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот,

Немов прокляття, ожива

Рік 33-ій... Голод.. .Голод...

Студент 2. У люті сталінській, страшній

Тінь смерті постала по стінах.

Семи мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

Студент 1. В руках, що виростили хліб,

Не залишилось і зернини.

Ні! Рід наш в горі не осліп —

Ти все згадаєш, Україно.

Студент 2. Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

Хоч радість легше пам'ятать,

Та треба пам'ятать і горе.

II.Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми і завдань уроку

План уроку (на комп'ютерній дошці)

1. Роман-спалах „Марія“ — найсенсаційніший з усіх творів У. Самчука.

2. Своєрідність композиції твору. Проблематика.

3. Піднесення образу Марії до рівня символу

України.

4. Картини голодомору в романі.

5. Віра письменника в незнищенність українського народу, неминучу перемогу добра над злом.

III. Актуалізація опорних знань студентів Вчитель. Перш ніж ми почнемо працювати над цілісним аналізом роману, давайте ще раз пригадаємо,

Кою людиною був Улас Самчук і чому його творчість багато десятиліть була невідомою в Україні? Повідомлення літературознавців.

У. Самчука називають одним із найвизначніших письменників сучасності. У своїх романах, повістях, оповіданнях, нарисах він майстерно відобразив нашу багатогранну історію, явив світу багатство і красу українського образного слова.

Його знають скрізь, у різних країнах світу, де живуть українці. Невідомим він залишався лише для нас, бо довгі роки твори У. Самчука були заборонені як шкідливі, антирадянські, а самого письменника офіційна критика називала співцем куркульства і націоналістом. Упродовж всього життя У. Самчук був „у вічному вигнанні“. І тільки тепер, хоч і дуже повільно, твори його повертаються в Україну. „Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось, не тільки, як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість“, — говорив У. Самчук.

І вже сам факт початку повернення в Україну одного з наймогутніших її талантів — подія величезної значимості. Цим не просто засвідчується поповнення скарбниці культури нашого народу творчим набутком майстра світової величини. Вона стверджує, що у своїй духовності український народ теж підноситься до вершин, гідних світової уваги.

Вчитель. Мають рацію ті дослідники творчості Самчука, які вважають художнє мислення письменника епопейним. Так, Степан Пінчук, не вагаючись, називає У. Самчука українським Гомером XX ст. і наголошує на тому, що обидва митці є унікальними у світовій літературі саме тому, що мають у творчій спадщині по два епопейні звершення („Іліада“, „Одіссея“ Гомера та „Волинь“ і „Ост“ Самчука).

У. Самчук був палким патріотом України. Це підтвердили його життя і творчість. Завжди уболівав за майбутнє Вітчизни, хоч сам був далеко від неї.

Запитання:

— Пригадайте, коли і де було написано роман „Марія“?

— Скажіть, кому присвячений цей твір?

Вчитель. Як бачимо, роман „Марія“ присвячений українському селу, матерям, які загинули від голоду в 1932—1933рр. Твір став страшним, за своїм трагізмом, обвинуваченням більшовицької системи. Роман написано по гарячих слідах подій. У світі мало знали про голодомор, оскільки офіційна пропаганда його замовчувала. Пройшло довгих майже 75 років, перш ніж увесь світ нарешті визнав, що голодомор 33-го року був геноцидом українського народу.

І треба було мати неабияку мужність У. Самчуку, щоб у той далекий час піднести свій голос на захист затурканого, замордованого селянства.

IV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу Слово вчителя з елементами бесіди.

„Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письмэнник, що відчуваю обов'язок перед народом. Бог вложии у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для прекрасного“, — писав У. Самчук.

Літописцем свого часу, свого народу назван Г. Костюк У. Самчука, який із юнацьких літ був відірваної від Батьківщини, опинившись поза межами рідного краю. Та на чужих землях письменник значно глибша і болючіше відчував і переживав трагедії братів і сестер із великої України.

Отже, аналізуючи роман „Марія“, нам необхідно оцінити складність і трагізм 1932—1933рр. в історії України, розкрити вплив цих обставин на формування свідомості У. Самчука як патріота сплюндрованої України.

Запитання:

— Які ж були причини голодомору 1932—1933рр. в Україні?

— Розкажіть про наслідки геноциду українського селянства.

Повідомлення істориків.

1. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932—1933рр.

Голод — це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х pp. XX століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати „комунізм“ — квітуче життя для можновладців — на кістках мільйонів.

Сьогодні увесь світ визнав голодомор 1932—1933рр. геноцидом українського народу. Що ж означає це слово? Який зміст несе в собі?

Геноцид — (від грецьк. „рід“, від лат. „убиваю“) — дефініюється в міжнародному праві як кампанія повного чи часткового знищення національної, расової, етнічної, релігійної групи як такої. Термін „геноцид“ увійшов у широкий вжиток після Другої світової війни для засудження переслідувань євреїв і циган нацистами. У резолюції, одноголосно схваленій 11 грудня 1946р., Генеральна Асамблея ООН визначила, що „згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого основні винуватці і учасники піддаються покаранню“.

2. Восени 1929р. Сталін висунув гасло тотальної колективізації, що призвело до розкуркулювання близько одного мільйона селянських сімей. Половина з них була виселена насильно у північні райони країни. Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою.

Україна зібрала непоганий урожай, але він майже весь пішов на виконання хлібозаготівельного плану.

Результати першого року колективізації привели селян до шокового стану. Колгоспникам нічого не залишалось від зібраного урожаю. Рівень їхнього життя катастрофічно знижувався. Уже в перші місяці 1932р. в багатьох сільських районах вичерпалися запаси зерна та іншого продовольства. Над селянами нависла загроза голоду.

Будь-які спроби заступитися за народ закінчувалися жорстокими репресіями: розстрілами, концтаборами від 5 до 10 років. Були створені спеціальні бригади по стягуванню зерна. Восени 1932р. по Україні прокотилася хвиля обшуків. 112 тисяч активістів забирали у селян усе. Спершу дивилися в миску на столі. Якщо бачили рештки їжі — все! Починали випитувати, шукати, де ховають. Активісти одержували 50% від знайденого.

На початку 1933р. була оголошена третя примусова поставка зерна. І в страшних умовах тривав наступ на вже не існуючі резерви зерна українського селянства. Надії на державну допомогу не було. Люди вимирали сім'ями, селами. Домашніх тварин в селі не було, не було й собак, котів та інших тварин. Все було з'їдене, їли живе й неживе, варили шкіряне взуття, тирсу й полову. На полях після того, як розтанув сніг, виловлювали ховрашків, кротів, мишей та інших гризунів — все з'їдали. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Люди втрачали людську гідність, а часто й розум, доходили до канібалізму. (Ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни Л. Ф. Кибальник, який мешкає у Харкові, пригадує, як у 1933 році його призначили старшим групи уповноважених у Коломацький район. „Уранці наступного дня ми пішли по хатах шукати схований хліб. Зайшовши до однієї із хат, ми побачили людожерство. На підлозі лежали трупи і валялися кості, а стара жінка обрізала з них м'ясо. Ось яку картину побачив я перший раз у житті замість хліба, за яким приїхав“.)

3. Весна 1933р. була дуже рання, тепла, щедра на красу, щедра і на людську смерть. Точно визначити число жертв голоду важко. Були села, де загинуло від 5 до 50 відсотків населення. Села вимирали. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центральній України.

Все ж голод не обмежувався Україною. У 1932 — 1933 pp. він охопив й інші регіони Радянського Союзу, переважно Казахстан, райони Дону та Кубані, Північного Кавказу та райони в басейні Волги, деякі райони Західного Сибіру.

Якщо вдатися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5 млн. чоловік. Відсоток смертності коливався від 10 до 100 відсотків. Найвищого рівня смертність сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, у Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 —25%. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській, Київській областях смертність була нижчою — 15 — 20%.

Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80-х років, Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться, — від 7 до 8 млн. осіб. Нема точного обліку жертв голоду в Україні цих років. І, отже, кількості загиблих. У мемуарах Хрущова, які цитував Ж. Сопінка у виступі перед Комісією, говориться: „Я не можу вказати точні цифри, оскільки ніхто не вів обліку. Усе, що ми знали, —це те, що людей вмирало дуже багато“.

На зламі 1932—1933рр. в Україні збирали небачений врожай — врожай мертвих тіл. Так, це був штучний голодомор, це був страшний злочин, спрямований проти українського народу. Ціна цього злочину оцінюється мільйонами загиблих страшною голодною смертю.

Пам'ять болить

То не хмари встають, не тумани,

То не марево плине до віч,

То з гробів Катерини й Івани

По Вкраїні ідуть, наче ніч.

Заступають їм гайвори-круки

Голокостом усіяний шлях,

Йдуть вони, поєднавшись у муках,

І несуть діточок на руках.

З тридцять третього року прямують

На всесвітній на Праведний Суд,

Переляканий, п'яний, зачумлений

Більшовицький чорнобиль ведуть.

Іван Сухар

4. Сьогодні ми із впевненістю стверджуємо: голод був заздалегідь спланований державою в особі Й. Сталіна та його вірних „однодумців“. Це був акт геноциду проти українського народу і пройшов ряд етапів: а) впровадження продовольчої розкладки; б) примусову суцільну колективізацію; в) штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації, — гени розуму, здоров'я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.

Вчитель. Роман „Марія“ У. Самчука — перший твір в українській літературі про страшні 30-ті роки. Автор акцентує увагу на зображенні руйнації українського народу історичними обставинами, і голодомор 1932—1933 pp. показаний однією з руйнівних сил українського етносу. Усі народи світу відчувають страх перед зникненням хоча б одного родовідного струмочка.

Запитання:

— А що ж означало для влади тьми цілковите винищення родів?

— Чому виникла потреба тотального знищення людей, яких уже встигли зробити безмовними рабами?

— Що має відчувати нація, яка пам'ятає канібалізм?

— Які почуття виникли у вас після прочитання роману?

— Які епізоди з твору вас найбільше вразили?

— Як ви сформулювали тему твору? (Показ трагедії українського села, людини, жахливого голодомору в Україні 1932—1933 років).

— Чи чи можна твір У. Самчука назвати романом? Чому? Аргументуйте свою відповідь.

Повідомлення літературознавців.

Взагалі, роман — це „складний за побудовою і великий за розміром епічний твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна... У романах переважно буває кілька головних сюжетних ліній, які перехрещуються й переплітаються між собою“ (це за „Словником літературознавчих термінів“ В. Лесина та О. Пулинця, с.363). „Марію“ можна назвати романом, бо ...

Запитання:

— Визначте основні сюжетні лінії твору (1 — лінія життя Марії; 2 — лінія любові; 3 — страждання, голод, смерть; 4 - життя людей села, їх праця на землі).

— Який історичний період охоплює цей твір? (1861-1933 pp.).

— Які думки викликають ці дати? Скільки ж років прожила Марія? („Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела 26258 днів“. ЬЬхитра арифметична операція дає змогу визначити рік народження Марії діленням на 365: вона прожила 72 роки (71 рік 11 місяців), померла у 1933 році. Отже, народилася Марія у 1861 -ому — році селянських надій, викликаних реформою про скасування кріпацтва, надій, що завершились голодомором...)

Вчитель. Якщо автор вдається до такої конкретики, то це означає, що йдеться про щось більше, аніж просто „типовий образ“. Життя Марії охоплює проміжок української історії довжиною в цілу епоху з датами-віхами: 1861—1933. Це, звичайно ж, одразу розширює жанрові рамки повісті й перетворює її у роман. Однак не просто роман, а роман-епопею, роман-хроніку, бо життя головної героїні простежується в чіткій послідовності (часовій). Тому твір і має підзаголовок „Хроніка одного життя“.

До того ж роман має своєрідну композицію.

— Доведіть, у чому ж її своєрідність? (По-перше, композиція твору має кільцеве обрамлення. Вся історія земного буття Марії поділена на 3 періоди:

1 — „Книга про народження Марії“ — про народження жінки, особистості, її формування, змужніння (сирітство, наймитування, кохання, життя з нелюбом, розлучення).

2 — „Книга днів Мари“ — там вже інша людина, яка знайшла себе, стала вільною в почуттях і діях (життя з коханим, сім'я, діти, господарство; наближення занепаду, кінця).

3 — „Книга про хліб“ — про „початок кінця“, винищення українського селянства в 30-х роках, витравлення з нього господаря, власника, годувальника).

По-друге: ті, кому пощастило, побувавши на останній межі (скажімо, у стані клінічної смерті), повернути назад, оповідають, що перед ними, немов у прискоренім фільмі, проминало усе їхнє життя. Можна гадати, що у романі У. Самчука події теж розгортаються, як у фільмі, кадри життя Марії змінюються один за одним).

— Скажіть, чому „Книга про народження Марії“ триває так довго? Коли Марія остаточно народжується?

Силою творчої уяви автор робить нас, читачів, співучасниками подій, заставляє задуматись над одвічними проблемами, які хвилювали людство на всіх етапах буття.

Проблематика твору (записують у зошити)

— Добро і зло.

— Любов до землі, праці.

— Віра в Бога.

— Проблема кохання.

— Справедливість і кара.

— Батьки і діти.

— Життя і смерть.

Отже, спробуймо охарактеризувати образ головної героїні (звучить „Ave Maria“).

Марія — ім'я, що із прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі. Вживання його в літературі й релігійному фольклорі пов'язане з асоціаціями, які викликає у свідомості читача. Мати Божа. Символізації імені сприяють також народні уявлення, пов'язані з Марією як Матір'ю Божою. Діва Марія у східних слов'ян — це передусім „мати“, „покровителька“, „заступниця“. Ставлячи жінку-матір у центрі трагічних подій, У. Самчук намагається передати її почуття, її страждання як Берегині роду людського, Берегині народу, що стоїть над прірвою.

Роман є суворим описом життя героїні твору протягом усіх днів її існування. Образ Марії підноситься до символу біблійної Діви Марії, Богоматері і многостраждальної України.

Героїня У. Самчука рівна по духу Марусі Богуславці чи Роксолані, тільки доля випала їй звичайна, буденна і складна. Сам автор показує величезний потенціал духовної та фізичної сили героїні, її прагнення жити, радіти всупереч усім труднощам. Та майже паралельно з оптимістичними нотками вже чуються тривожні удари долі, відлуння похоронного дзвону. Навіть маленьку дівчинку звуть не Марусею, Марійкою чи Марічкою, а тільки Марією, іменем, яке перекладається з грецької — „гірка“.

Бесіда із студентами.

— Як змінилося життя Марії після смерті батьків?

— Як жилося Марії в наймах?

— Порівняйте образ Мартина Заруби з образами куркулів в інших творах українських письменників. Які ваші думки щодо цього? (Це новий тип заможного селянина-господарника в українській літературі. Працелюб, душевно щедра людина).

— Марія, Корній, Гнат — що їх єднає? (Любов до землі, праці, бо всі вони втягнені у жорна праці. Вона є змістом, сенсом, культом їхнього життя. Навіть церква з недільними і щоденними вечірніми богослужіннями має для героїв роману меншу вартість і значення).

— Що відчувають герої твору працюючи? Персонажі ще яких творів українського письменників у праці вбачають найбільше щастя? (О. Кобилянська.

„Земля“ — родина Марійки та Івоніки Федорчуків; М. Коцюбинський. „Fata morgana“ — Маланка Волик).

— Який зміст вкладає Марія у слова: „Щастя наше в повноті існування“? Що таке для неї „повнота існування“?

— Як ви гадаєте, можна Марію назвати Спасителькою? Чому? (Так. Марія уберегла Корнія від москальського ледарства, повернула його душу до землі, врятувала господарство, землю від занепаду).

— Страх гріха тримав мораль народу, який жив великою мудрістю: людина чинить зло, а Бог карає. Порушення релігійних канонів не веде до добра. Доведіть, що поняття гріха і неминучості спокути за нього — одна з основ буття української людини (на прикладі життя Марії). (Марія зраджує Гната в коханні — мруть всі діти, народжені від нього; через зраду Гнат підпалює хату Маріїну. Вона була щирою і порядною солянкою, вірила в Бога, у непохитні народні моральні принципи. Усе життя інтуїтивно чекала розплати від долі чи від Бога за знехтуваний церковний шлюб, за поламану долю Гната. Після пожежі Гнат усе більше усвідомлює свій вчинок як злочин. Отож у нього виникла необхідність спокути. А чутлива Маріїна душа вчинила по-християнськи, як учить церква і Біблія, — не виказала Гната, хоча і здогадувалася десь глибоко в душі, хто це лихо зробив).

— Які страждання випали на долю Марії-матері? Чому материнське серце втратило спокій? (Бо народила сина ледаря і розбишаку, душа якого не лежала до землі, праці, господарства, народила людину, котра піднімає руку на найсвятіше — на Бога. Марія усвідомлювала, що виростила страшну людину, котра все руйнує. Вона страждала, бачила, що її син Максим став катом свого народу, що це він, піднявши руку на рідного брата, посіяв ненависть і розбрат, що це він став впроваджувати плани більшовиків, які принесли Україні голод.).

— А що ж батько? (Батько, який помилував пса, сокирою, як скаженого звіра, вбиває сина-комуніста, сина-відступника, котрий бенкетує з подібними до себе в той час, як його мати помирає з голоду. Але сокирою Корній рубав і соціалізм, і пролетаріат, які винищили рід Перепутьків, знищили мільйони українських родин, господарство, багатьох повиганяли з рідних домівок).

— Як склалися долі інших дітей родини Перепутьків? (Трагічно. Старший син Демко під час Першої світової війни потрапив у німецький полон і звідти вже не повернувся. А наймолодший, Лаврін, найлюдяніший, був репресований як ворог народу.

Надійка ж померла від голоду, збожеволівши. —цитати).

— Які образи роману уособлюють зло? (Влада більшовиків, син Максим, голод).

— Прокоментуйте діалог Марії із солдатом-більшовиком:

— Малчі, старая!.. Ето вайна.

— З ким, люди, війна ?

— Дайте відповідь на запитання героїні. Чому, на вашу думку, звертаючись до однієї особи, вона вживає множину — „люди“?

...Студенти читають уривок з твору, де селяни вперше зустрічаються з більшовицьким агітатором:

— Товарищі!..

Люд здригнувся. Цього слова ще ніколи не було чути. Так не говорив ніхто. „Цар наш, імператор всеросійський, не відрікся від свого престолу. Його скинули з нього. Нами правили всякії буржуї і капіталісти. Три роки лили ми кров на фронті. Далой війну! Далой буржуазію! Далой поміщиків! Вся земля, за яку наші брати три роки ллють свою кров, складають свої голови по всіх фронтах, вертаються додому вічними каліками,— та земля мусить належати нам! Чуєте? Нам, селянам, що на ній працюють!

— Чому селяни повірили йому? (Тому що агітатор виразив найбільші їхні прагнення: миру, землі, свободи. „Не було контрреволюції. Всім революція. Під селянськими стріхами гуторили на всі лади про землю. Земля, земля й земля. Дайте нам землі!.. Робіть революцію! Землі-і-і! Землі-і-і!“).

— Але чи думали більшовики дати селянам землю? (Ні!).

— Тоді чого ж вони домагалися? (Влади. Заради неї вони ладні були піти на все. Зрозумівши, що „той, хто дасть селянам землю, той здобуде душу народу“, більшовики пообіцяли селянам землю, змученому війною солдатові мир і свободу, яка стала вседозволеністю).

— Зло, яке стримувалося народною мораллю, страхом гніву Божого, покаранням за гріх, вилізло назовні. Саме тому більшовики так люто борються з церквою. „Бога нема!“ — кричать вони. А якщо немає Бога, немає й гріха і покарання за гріх — все дозволено, все можна! Рідної землі нема (пролетаріат не має батьківщини!). А немає рідної землі, немає, отже, й рідної мови, немає і народної моралі...

А що ж є? Є більшовицька влада, яка дозволяє все! Тільки вір в ідею більшовизму. Хочеш бути багатим? Тоді хоч зараз біжи й забери в того, хто має! Не зароби своїми руками й потом, а забери силою і владою! Убий того, хто морально вищий за тебе! Можна все! І судити тебе не будуть...

— Чи потрібна була селянинові більшовицька влада? (Якщо уважно прочитати роман, то з'ясується (і це та велика правда, яку показав автор), щэ селянинові, який у свій час підтримав більшовиків, їхня влада була чужою, ворожою.)

— Чому саме Максим, син Корнія і Марії, стає заповзятим прихильником нової влади? (Відповідь знаходимо в тексті роману: „Максим, єдиний із сім'ї, не любив землі, не любив і праці. „Зробити якусь капость... О, на це Максим — чорний майстер“. Ще юнаком він знав тільки „вечорниці, гульню та карти“, а роботу на своєму полі називав „службою батькові“. Залишивши дім, „пішов шукати легкого хліба“ до міста і там влаштувався лакеєм. „Виродком вдався,— скаже Корній про сина.— Нічого у нього святого“. Пізніше повторить слова чоловіка й Марія, назвавши врешті сина ворогом.)

— Чому ж не протистояв український селянин більшовицькому злу? (Будучи споконвічно пов'язаним із землею, український селянин дбав тільки про можливість мати її. І „щетинився, набирався люті, розправляв пазури“ лише тоді, коли під загрозою опинялася основа його буття — земля. Борючись за землю, за своє право працювати на цій землі, він не розумів, що вільна праця вільної людини можлива лише у власній державі. Про власну і справедливу державу та свої права в ній він не думав. Бо й про Україну не знав. І в цьому його велика трагедія. І таких у селі переважна більшість. Відсутність національної свідомості й гідності в українського селянина — друга причина перемоги більшовиків. Нарешті, третя: помилки українських політиків від Центральної Ради до Директорії.)

У ті роки чесний, працьовитий, добрий, але темний, позбавлений національної свідомості український селянин залишився сам на сам зі злом, яке прийшло на його землю в особі червоних кіннотників з піснею „Ех, Україна, дахлєбородная...“, комнезамів, колгоспів.

— Прокоментуйте картини колективного господарювання більшовиків (цитати: як хліб прів у церкві під час масового голоду, як голодні селяни хоронили хліб, про те, що люди самі винні в тому, що настав голод).

— Де вперше на сторінках роману з'явилося слово „голод“?

— Які епізоди відображають гірку і жахливу правду про голодомор? (цитати: як сусід вбиває сусіда за гнилу бараболину, як вмирає немовля від хлібця, зробленого з тирси, як мруть люди, села).

— Опис села — це опис царства зла. Отже, зло торжествує, перемагає? Доведіть або заперечте цю думку.

Вчитель. У „Книзі про хліб“ зло торжествує, перемагає. Зник рід Корнія, зник рід Марії, і прийшов день останній у хроніці одного життя: „Довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний нерв... Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар...“.

(Огляд творчих робіт студентів — схематичне відображення життя Марії (пообразна схема-хроніка „Життя Марії“) та „Рушник долі Марії“).

— Рід Марії гине. Чи є роман У. Самчука, на вашу думку, песимістичним? (Ні, бо наприкінці твору Гнат виголошує цінну промову перед односельцями, які ще залишилися живими. Але його промова адресована була не їм, а нам, „прийдучим вікам“: „Слово моє не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу зам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..“).

(Звучить „Адажіо“ Альбіноні з початку цитати і аж до кінця уроку).

У більшості своїх романів У. Самчук підходить до відображення життя з мірою українського вітаїзму. Це цілком окреслена естетична система. Це утвердження торжества життя в його найрізноманітніших проявах, навіть тоді, коли воно конвульсивно вибивається з небуття чи коли воно повисає над прірвою.

— Ненароджені у тридцять третьому! Прочитайте „Марію“! Чому? Та тому, що наш найсвятіший обов'язок сьогодні — зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам'ять про тих, хто недожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

V. Підсумок уроку

Роман У. Самчука „Марія“ — один із найсильніших в українській романістиці. Справедливо сказав С Пінчук у післямові до вітчизняного видання „Марії“, що саме У. Самчук „втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу в XXстолітті“. Закінчити урок хочеться словами з доповіді „Україна як постгеноцидна держава, або Як успадковані від СРСР структури блокують будь-які реальні реформи“, виголошеної на Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, серпень, 2002 p.): „Тільки тоді, коли народ України усвідомить усе багатство спадщини свого минулого, культури, історії, усього, від чого, власне, і постала така держава, як Україна, і такий народ, як українці, тільки тоді Україна спроможна ступити на шлях, від якого вона була відірвана репресіями, голодоморами, безпощадним економічним, політичним, культурним варварством, аналогів якому важко знайти в історії людської цивілізації, але ім'я якому — геноцид, на шлях нормального існування як європейської країни, Української держави, за яку боролися герої української нації, держави, створеної народом для народу“.

У Конституції України записано: Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності...

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина.

Очі твої одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди

— Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе

— Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба

— Гляди не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні

— Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина.

Очі твої одні.

В. Симоненко

— Назвіть інші твори про голодомор 33-го року.

Виступ літературознавців.

Тема голоду не нова в історії світового письменства (Тарас Шевченко, Панас Мирний, Іван Франко, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко та ін.).

Першим художнім твором в української і світовій літературі про трагічні події голодомору 30-х років в Україні був роман У. Самчука „Марія“. У третій його частині з документальною точністю змальовано жахи голодної смерті, викликаної етноцидом.

Темі голоду Василь Барка присвятив масштабні епічні полотна (романи „Рай“, „Жовтий князь“). Матеріали для роману „Жовтий князь“ (Нью-Йорк, 1963) він збирав понад 25 років, а „персональний гіркий досвід був основою“.

Повість Ольги Мак „Каміння під косою“ вперше вийшла друком у Канаді в 1973 р. з нагоди 40-річчя голодомору. Власне сам твір має таку посвяту: „Пам'яті безіменних мільйонів мучеників у сорокову річницю голодної трагедії на Україні присвячую“. Гірким сарказмом звучить характеристика тогочасного буття:“Не життя, а просто рай, хоч лягай і помирай“.

Оповідання Олекси Кобця „Великий злочин маленького Михася“ зображує маленького героя 1933-го року. Очима дитини вияскравлюються реалії голокосту, тому образ знелюднілої України, де не чути півня, собаки і навіть цвірінчання горобця, має ще більш трагічне звучання.

Автобіографічне оповідання „Зой“ Василя Чапленка починається прибуттям сина з міста до батька у село. Ось що бачить він у колись радісній господі: „В хаті було мертво. Це була трупарня. З печі звисали на опічок жилаві, з чорними п'явками всі ноги: мати. На припічку ницьма — і теж ноги, як у мертвої, неприродно розхилені — розпатлана в гарячці сестра. А на полу батько, мавши в головах кожух із сивою стрючкуватою вовною, кидалися в смертельній знемозі, як риба на сухому — батько, — і щось їм верзлося момотливо“. Приголомшливе оповідання.

На епізоди з життя українського села 1932—1933 pp. натрапляємо у творах радянських часів. Роман Блаженко з роману Олеся Гончара „Прапороносці“ згадує у своїх роздумах перед боєм голодний рік, розповідає про нього артилерист Решєтняк з повісті „Людина і зброя“. У романі Михайла Стельмаха „Дума про тебе“ у сцені купівлі-продажу змученої, виснаженої красуні Соломії Артемоном Васютою впізнаємо, що „голодний рік“ — тридцять третій. Розповіді про голод постають зі сторінок іншого роману письменника — „Чотири броди“, коли „примари голоду підступили до притихлих, пригаслих осель“.

Трьома романами, які значною мірою зосереджуються на темі великого голоду 1932—1933 pp., є російськомовний твір Івана Стаднюка „Люди не ангели“ (1962), „Невмирущий хліб“ (1981) Петра Лановенка та „Забіяки“ („Драчуны“ рос. мовою, 1982) Михайла Алексеева. На думку О.Самійлєнка: „Усі три письменники зображують історичні факти 32—33 pp. більш-менш з позицій соціалістичного реалізму, який не завжди дає високого художнього рівня“.

Причини трагедії 33-го Анатолій Дімаров аналізує в повістях „Тридцяті“, „Самосуд“.

Не можна не згадати повість Євгена Гуцала „Голодомор“, де апокаліпсис голодомору постає в яскравій деталізації зображуваних подій.

Занурюючись у страшні реалії штучного голодомору 1932—1933 pp., письменники не могли оминути проблеми антигуманної сутності всієї тоталітарної системи, що породжує подібні явища, фальшивості проголошуваних нею гасел соціальної рівності, вселюдського братерства, щастя для всіх.

VI. Домашнє завдання

Опрацювати статтю У. Самчука „Нарід чи чернь?“, виписати в зошити найцікавіші думки письменника та вміти їх коментувати.

Література

1. Коваль В. Виховання патріотичних почуттів під час вивчення творчості Уласа Самчука // Українська література в загальноосвітній школі, 1999. — №1.-С. 41-43.

2. Мариненко Ю. Еволюція характерів персонажів у трилогії Уласа Самчука „Волинь“ //Дивослово, 1999. — №11. — С. 7—9. Мариненко Ю. Творчість Уласа Самчука в школі // Українська мова та література, 2000. — №4.

3. Мудрак Л. Упас Самчук „Марія“. Урок позакласного читання // Українська мова та література, 1999. — №5. — С 7. Нитченко Д. Видатний прозаїк Улас Самчук (1905—1987) // Березіль, 1993. — №7—8. — С 79—85.

4. Олена Теліга й Олег Ольжич у спогадах Уласа Самчука // Слозо і час, 1997. — №7. — С 12—13.

5. Павличко С Велика література // Українська мова та література, 2000. — №4.

6. Пастушенко О. Жіночі образи в трилогії Уласа Самчука „Волинь“ // Українська мова та література, 1999. — №3. — С 8. Пастушенко О. Роман Уласа Самчука „Марія“: до проблем життєвої правди // Українська мова та література. 1998. — №5. — С 6. Пінчук С Дві епохи Уласа Самчука // Вітчизна, 1993. — №11—12. — С 141 — 146.

7. Пінчук С Куди тече та річка: ріками та морями життя і творчості Уласа Самчука: у 90-ту річницю з дня народження // Український засів, 1995. — № 10—12. — С 87—113.

8. Пінчук С Улас Самчук // Слово і час, 1995. — №2. — С 11 — 17. Поліщук Я. Від романтики Волині до образу духовної України. Іпостасі Батьківщини в осмисленні Уласа Самчука // Українська мова та література, 2000. — №4.

9. Поліщук Я. Уславив свій народ: про творчість У. Самчука//Слово просвіти, 1995. — №2. — С 2.

10. Садівська В. Народознавчий аспект аналізу п рс-маі:? Уласа Самчука „Марія“ '// Дивослово, 1996. — №5—6. --С 3—46. Ситченко А. Не просто Марія (про роман Уласа Самчука „Марія“) // Слово і час, 1997. — №8. — С 75—78.

11. Сім листів Уласа Самчука до Євгена Малонюка // Сучасність, 1996. — №3—4. — С 140—144.

12. Слоньозська О. Аве, Маріє! (розгляд роману Уласа Самчука „Марія“) //Дивослово, 1995. — №7. — С 40—43.

13. Улас Самчук — видатний український письменник XX ст. Матеріали урочистої академії, присвяченої творчості митця. — Тернопіль-Кременець/1994. — 72 с. Улас Самчук. Марія. Нарід чи чернь? Посібник для 11 кл. (упорядник В.Казакова). — Харків: Ранок, 2000. — 32с.

14. Фасоля А. Автопортрет в інтер'єрі епог.и: Духовний СРІТ Уласа Самчука на сторінках спогадів „На білому коні'' те „На коні вороному“ //Українська мова та література, 1998. — №5. — С 4—5. Фасоля А. Роман „Марія“ Уласа Самчука. Три варіанти урску// Дивослово, 1999. — №3. — С 39—42.

15. Фасоля А. Роман „Марія“ Уласа Самчука. Три варіанти уроку//Дивослово, 1999. — №3,— С.39—42.

16. Фасоля А. Українська людина па зламі століть і епох Сроман „Марія“ Уласа Самчука в 11 класі) // Українська література в загальноосвітній школі, 1999. — №4.- С 16—21.

17. Шевчук В. Улас Самчук та його волинська сага // Дивослово, 19Э2. — №11 —12. — С 30—33.