Високе Небо над Храмом Слова України

Г. Сагач,

академік Академії наук вищої освіти України

та трьох міжнародних академій, доктор педагогічних наук,

професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка

6—9 листопада цього року департамент загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України разом із Харківським обласним науково-методичним інститутом безперервної освіти успішно провели Всеукраїнський науково-практичний семінар завідувачів кабінетів (методистів) української мови та літератури обласних (міських) інститутів післядипломної педагогічної освіти за темою: „Риторичний аспект вивчення української мови та літератури в школі“.

Геніальний педагог Ян Амос Коменський справедливо стверджував, що від учителя залежить доля країни, бо в нього висока духовна посада, якій він присвячує все життя, свій дар Божий, — Слово. Високе покликання вчителя — служити народу, прагнення полегшити його життя, а особливо — життя дітей. Він залишив у спадок людству „Велику дидактику“, в якій живуть великі ідеї, високі слова, божественні істини. Геніальний просвітитель Григорій Сковорода — духовний побратим Я. А. Коменського — вчив людей бути щасливими в „сродній праці“, служив народу в Храмі Слова, оберігав совість людини, народу, яку вважав першим Священним Писанням, даним нам Богом.

Високе духовно-інтелектуальне Небо над Храмом Слова України вимірювалося фундаментальними засадами акції: в умовах системної кризи суспільства, інфляції слова, антириторики (демагогії, софістики деяких владоймущих), чорної риторики (маніпуляції зі свідомістю мас та особистості) вибудовувалася духовно-моральна парадигма підвищеної мовленнєвої відповідальності у посттоталітарній Україні, адже вчитель — це совість нації, совість і розум народу.

Підвищена відповідальність професійного вчителя за риторичний вчинок — найпотужніший прорив у сфері риторичної етики, яка розкрилюється у логосфері сучасного суспільства. Риторична компетентність учителя, громадянина демократичної України розглядалася всіма учасниками семінару під кутом зору комунікативної компетентності вчителя, учня, що передбачає їх озброєння найновішими прогресивними знаннями з риторики (пізнавальний аспект), формування у школярів необхідних умінь на базі знань; виховання і розвиток учнів засобами риторики, зокрема її елементів на заняттях з української мови та літератури.

Слово (мовлення) — основний інструмент діяльності вчителя, головний засіб реалізації усіх завдань методичного, дидактичного і виховного характеру. Слово (мовлення) — основний інструмент творення креативної особистості учня, який пригнічений пресом технотронної епохи.

Усі громадяни демократичного суспільства прагнуть оволодіти успішним, дієвим, ефективним і переконливим мовленням на засадах Добра. Риторичний підхід у цьому забезпечує синтез теоретичного осмислення і практичного втілення оптимальних шляхів оволодіння словом животворящим, бо Біблія стверджує: „Смерть та життя — у владі язика“ (Сол.; 18:21).

Як відомо, у центрі педагогічної риторики перебуває особа, яка спілкується в різних комунікативних ситуаціях, прагне розв'язати соціально значущі, життєво важливі завдання. Нині активізується роль педагогічної риторики, яка має виконати соціальне замовлення, відповісти на запити громадських потреб, слугувати практичній діяльності людини в умовах словесного тероризму деяких засобів масової інформації, мовленнєвого безкультур'я, мовного нігілізму частини суспільства, морально-духовного вакууму, розчарування тощо. Риторика — „цариця душ“, „княгиня мистецтв“, за Феофаном Прокоповичем, покликана сприяти взаєморозумінню між людьми, гармонізувати гуманні відносини між комунікантами, бо мудра Діотима колись сказала Сократу: „Любов єднає краї безодні“.

Святий Антоній стверджував: „У людей немає нічого чеснішого від слова“, а тому вивищення духу народу, ушляхетнення його серця можливі на засадах божественно-людського розуміння Слова-Логоса, зокрема, на прикладі поглядів О. Лосева, О. Потебні, П. Флоренського, Ю. Поркевича, В.Зеньковського та ін. Сама істина є комунікативною, дискурсивною, а тому справжня комунікація передбачає передачу внутрішнього досвіду, гуманізацію комунікації, а не її дегуманізацію в ім'я псевдоцінностєй деморалізованого світу. Удосконалюючи себе, ми прагнемо вдосконалити своє слово, думку, риторичний вчинок на засадах християнської етики, розвиваючи шляхетну риторику (у всіх її жанрах), ми удосконалюємо суспільство, його демократичні засади, ми творимо його духовно-моральну безпеку.

Від самотності людина прагне порятуватися братерством, а це неможливо здійснити без добромислення, красномовлення, добродіяння. Зцілющий (терапевтичний) потенціал красномовства нам вбачається в Риториці Любові (Добра), яка мужньо протистоїть лжеслову і хаосу сьогодення.

Д. Донцов колись зауважив: „України ще немає, але ми можемо створити її у своїй душі“. Цій високій меті слугує риторика, бо ми живемо словами, любимо словами, молимося словами, вмираємо заради логосів (слів, ідей), ми прагнемо створити Високе Небо над Храмом Слова України.

Всеукраїнська школа риторики „Златоуст“ (керівник — автор цих рядків) у теоретико-методологічних засадах спирається на синтез науки і релігії, знання і віри, риторики і гомілетики. Для її представників оратор — це людина від Бога, яка володіє словом як найціннішим Божим даром. Оратор у вищих духовно-моральних проявах — це проповідник, який, за словами Мєтью Симпсона, має трон-кафедру, він стоїть на місці Христа, його проповідь — безсмертним душам, біля нього стоїть невидимий Спаситель, Дух Святий літає над зібранням, янголи спостерігають за цією сценою, а небо і пекло очікують, що ж відбудеться? Яка велич і яка відповідальність!

А хіба слово вчителя має меншу велич і відповідальність? Колись Джозеф Конрад сказав: „Дайте мені правильне слово і дайте мені правильну вимову, і я переверну світ“. Оце і є сакральна риторика, сакральне красномовство, бо для нас слово — символ Бога, Логоса, Енергії Космосу, інструмент пізнання Всесвіту, програма гармонії з Космосом, символ великої Таїни, символ Першопочатку, Першоджерела, символ світла, знань, добра, краси; символ неподільності; гігантський акумулятор енергії любові — від матері, від її колискової пісні для нас слово — символ мудрості, софійності; Вічності й Безмежності; пророцтво, сповідь, молитва, клятва; Духовний Оберіг України в її етичній самосвідомості, у філософії надії, за словом С.Б.Кримського.

У стародавньому Єгипті „божественне слово“ передавалося ієрогліфом у вигляді рота — першого проголошення світового начала. У християнській традиції слово має зцілювати душу, бо Благодать як Божественна енергія Святого Духа плекатиме нову землю, нове небо! Поетеса Тетяна Майданович справедливо стверджує: „О, якби на наших розбитих дорогах більше було Бога! Не була б Україна така убога...“

Високе покликання християнина-педагога-оратора — полонити серця, володарювати над умами силою свого таланту, вивищувати уми людей від житейської дріб'язковості до споглядання вищих істин. Вчитель від Бога відвертає серця від рабських плотських пристрастей, спрямовує їх до чистих духовних радощів, знімає з душ важкі ланцюги егоїзму, підносить їх до духовної свободи, любові.

Живе слово — рушій громадського життя, будівничий громадянського суспільства. Натхненне слово пророків оспіване у Святому Письмі: „Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса, моя мова, як краплі дощу на траву, та як злива на зелень“ ( Повторення Закону; 32. 1 -2). Натхненне слово вчителя української мови та літератури вивищується введенням елементів риторики як науки і мистецтва. „Але як зберегти вогонь в одежі слова?“. Ясно, що треба відродити класичні традиції красномовства на золотих скрижалях душі.

Це продемонстрували учасники риторичного семінару в Харкові у розкішних плодах співтворчості науковців, викладачів вищої школи, вчителів загальноосвітніх шкіл, методистів. Наукові повідомлення були присвячені актуальним проблемам риторизації шкільного курсу української мови та літератури: „Інноваційні аспекти відродження української школи риторики“ (автор цих рядків); 'Текст як основа формування риторичних умінь та навичок учнів“ (д.п.н., проф. Пентилюк М. І.); „Риторична майстерність майбутнього управлінця“ (к.ф.н., доц. Загрєбельна Л. С); „Практичний аспект риторизації вивчення української мови та літератури в школі“ (к.п.н. доц. Голуб Н. К.); „Мовні засоби створення ораторського виступу та методика їх опрацювання на аспектних уроках української мови та літератури“ (к.н.н., доц. Омельчук С. А.) та ін.

Зачарували присутніх майстер-класи та презентації підручників, посібників, проведені як маститими вченими (чл.-кор. НАН України Єрмоленко С Я., д.п.н. проф. Пентилюк М. І.), так і молодими дослідниками, вчителями-методистами з різних областей України (Мовчан Р. В., Романюк Є. В., Синюта В. В., Денисюк Л. Д. та ін.). Проблеми організації та проведення незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень школярів з української мови та літератури ґрунтовно висвітлив Ковбасенко Ю. І., к.ф.н., ст.н.сп. Інституту педагогіки АПН України. Велике враження на учасників семінару справила презентація фахової періодики вчителя-словесника у видавництві „Основа“: виступали І. В. Красуцька, заступник директора видавництва „Педагогічна преса“ та заступник головного редактора журналу „Українська мова й література в середніх школах, ліцеях, гімназіях та колегіумах“, К. В. Рибалко, головний редактор журналів „Дивослово“, „Розмаїтості“, „Бібліотечка“Дивослова“, „Новочасна українська література“ та ін. Багатий досвід роботи Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти презентували А. М. Ярещенко, В. Ю. Луніна, Г. А. Дегтярьова та ін.

Храм Слова України розбудовують учасники та переможці обласного конкурсу ораторського мистецтва на Харківщині. Урочиста церемонія нагородження переможців конкурсу ораторського мистецтва в День української письменності та мови достойно увінчала перші два дні всеукраїнського семінару. Аудиторія пережила риторичний катарсис не лише після виступів юних переможців, талановитих ораторів-учнів, але і їхніх високопро-фесійних наставників-учителів. Нехай Господь береже цей безцінний духовно-моральний та інтелектуальний скарб України!

Духовно-естетичною сторінкою Всеукраїнського риторичного семінару стало знайомство з історико-культур-ними пам'ятниками міста Харкова, яке Г. О Сковорода містично назвав „сьомим оком Господа“, з чудовим Харківським літературним музеєм, де ми зустрілися з архієпископом Ігорем, слухали виступ єпархіального хору, занурилися в атмосферу Духу, відчули божественний дотик Слова до душі. Він об'єднує часопростір, він формує логосферу сучасної та майбутньої України.

Золотою сторінкою для всіх, хто зміг залишитися до кінця Всеукраїнського семінару, було екскурсійно-паломницьке відвідання села Сковородинівка, де закінчив свій земний шлях і пішов у Вічність наш геніальний перворозум Григорій Сковорода, український мандрівний просвітитель, народна академія Духу і Слова, янгол-охоронитель синьонебої України, аскет і подвижник. Літературно-меморіальний музей Г. С Сковороди в селі Сковородинівка Золочівського району Харківської області зустрів нас сапфіровим Високим Небом, чистим плесом ставка, ніжним шурхотінням дерев та опалого листя, німотним спокоєм глибочезної криниці, яка пам'ятає Г. С. Сковороду, урочистою величчю 700-літнього дуба, під яким полюбляв працювати наш поет-філософ, сліпучо-золотим сонцем, благодаттю лагідної осені, прогулянкою в старовинному парку, коли душа поривається назустріч Вічності, в обійми Часопростору велета Духу і Слова. Мимоволі пригадалися поетичні слова Л. Гука: „Це є початок світу“.

Наша освітянська група із сердечною вдячністю вислухала чудову екскурсію в музеї та на природі, ми помолилися біля могили Г. С. Сковороди, поклали квіти нев'янучої пам'яті, подарували свої книги, залишили записи у книзі гостей. Це — рай серця, в якому благодать бринить янгольською піснею, божественним словом, сяє сакральною красою України мальовничої, за І Г. Шевченком.

Школа с Сковородинівка — живий приклад невмирущості Духу й Слова Г. С. Сковороди, а її чудові діти та вчителі на чолі з директором Надією Василівною — оаза Добра й Любові.

Молодий поет Олександр Колос передав натхненний стан душі такими рядками:

Лети, душа, лети, В далекий сад піц Вільне Небо! Не спи, душа, не спи, Згадай про власне кредо!

Доземний уклін від усіх нас організаторам семінару з риторики, а головне — його істинному натхненникові, подвижникові Валерієві Леонідовичу Федоренкові, який ощасливив усіх нас своїми новими книгами з риторики, філології, педагогіки, який подарував нам милосердя серця, допомагаючи розбудувати Храм Слова під Високим Небом України Вічної.

Многая і благая літа вам! До нових творчих зустрічей, побратими на ниві Слова! Ходімте за Григорієм Сковородою, пам'ятаючи його заповіт: „Любов є джерело всякого життя“. Серце мені віщує: у світлиці оновленої душі ми освятимо український Храм Слова.