КОРОТКО ПРО ВАЛЕР'ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО

Валер'ян Пiдмогильний

КОРОТКО ПРО ВАЛЕР'ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО

(1901—1937)

Представник інтелектуально-психологічної течії в українській модерній літературі XX ст. У центрі прози митця —складний, недосконалий і суперечливий світ буття, ніколи до кінця не розгадана людська душа, людина в єдності біологічного та духовного начал. Його твори засвідчили спроможність української літератури бути самодостатнім мистецьким явищем, ввійти у світовий контекст.

Автор збірок оповідань „Твори. Т. І” (1920), „Повстанці”, „Син” (1923), „Військовий літун” (1924), „Проблема хліба” (1927), повістей „Остап Шаптала” (1922), „Третя революція” (1925), „Повість без назви” (1934, опубл. 1988), романів „Місто” (1928), „Невеличка драма” (1930), перекладів творів А. Франса, Г. Флобера, Гі де Мопассана, Оноре де Бальзака, Ж. Верна, Дідро, Доде, Вольтера, В. Гюго та багатьох інших.

* * *

„Місто” урбаністичне не лише своєю темою, не лише ствердженням міста й запереченням і знеціненням села. Воно урбаністичне і протинародницьке самим підходом, творчою методою автора. <...> Дикція Підмогильного завжди лишається мужньою, карбованою, іронічною й тверезою, він ніколи не збивається в „Місті” на поезію в прозі — вічна біда нашої прози. Це йому вдається не тільки тому, що він уміє загнуздувати свої почуття розумом, безжально ампутуючи будь-які прояви „розливних сліз, плиткої гістерії”, але насамперед тому, що його розум настільки живий, настільки рухливий, що яку б тему не порушити, він засліплює каскадами афоризмів, спостережень, висновків. <...>

Це —тріумф урбанізму в творчій методі. Уже самого цього було б досить, щоб „Місто” було однією з вершин української прози і дороговказом для її дальшого розвитку.

<...> Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю й тверезістю бачення. Менше за всіх інших він упадав у лірику. Він був одним, може єдиним справді великим українським прозаїком,— не в тому сенсі, що не писав віршів, а в тому сенсі, що його проза була справді прозою. Але разом з тим він був людиною свого покоління, і він поділяв з ним гіркий оптимізм його і його тверезе сп'яніння творчістю.

[Шерех Юрій. Людина і люди („Місто” Валеріана Підмогильного) // Ю. Шерех.

Не для дітей.— Нью-Йорк, 1964.—

С 88—89, 95.]